Хуліганські витівки дорослих чоловіків у масках

36
13 січня 2010

Вже стало гарною традицією, що у ці зимові свята невеличке містечко над річкою Черемош привертає своєю увагою шанувальників народних традицій, а саме Маланки. Зі всієї України та зарубіжжя сюди з'їжджаються люди, щоб самим побачити та другим розповісти.

В ці саме дні всі дороги ведуть саме в стародавнє містечко Вашківці, що розкинулось на березі річки Черемош.

Варто сказати, що Маланка у містечку Вашківці на сьогодні вже, на жаль, не виглядає такою, яка вона була в давні часи, і навіть не такою, як у не далеких дев'яностих. Хоча, з іншого боку, все міняється та змінюється у цьому шаленому світі.

"Дозвіл" хуліганити

Дійство Маланка-Переберія має давні релігійно-історичні корені, а як свято воно неодноразово зазнавало концептуальних змін, як форми, так і змісту. Сьогодні, мабуть, мало хто повірить, що римська великомучениця Меланія, яку канонічно вшановують 13 січня, має щось спільне із карнавалом переодягнених до непізнаваності трохи хуліганської поведінки чоловіків, які до того ж з почуттям виконаного обов'язку можуть розтрощити тобі півхати?

Вашківській переберії понад 150 років
Поза тим, сьогодні як і не одне століття тому, українці продовжують вірити у силу і красу цього маскарадного дійства, вкладаючи в нього певний зміст та дотримуючись традицій. Святкують Маланку і в селах Горошова (Тернопільська обл..) та Михалків (Івано-Франківська обл..) та на Закарпатті. Але повернемось у містечко Вашківці.

У вечір напередодні "старого" Нового року ледь не в кожній вашковецькій оселі від маленьких дітей до статечних ґазд перебираються у фантастичні маски та костюми: "дідів", "баб", "циганів", "ведмедів" та інших казкових і невигаданих істот.

 
І в такому чудернацькому вбранні переберія ходить від оселі до оселі, віншуючи господарів і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом - таких наївних і довірливих, як на наш прагматичний час.

Після півночі гурти перебраних збираються на перехрестях вулиць на "маланкарські тусняки": це своєрідний огляд сил перед завтрашнім карнавалом. Горе роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії: якщо вас лише відлупцюють віником й обіллють водою, вважайте, ви відбулися дрібничкою...

А наступного дня, на Василя, уся галаслива переберія із дзвіночками, батогами,  петардами, на фірах, коровах, мерседесах сходиться із трьох вашковецьких кутів: Гнатишиного, Затеплишного і Горішнього - на Хрестовій дорозі.

Тут "ведмеді" міряються силами, "діди" братаються з "циганами", "баби" шугають малоліток, а "козаки" сюрчанням свистків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад.

Ветерани переберії стверджують, що так відбувалося це свято в містечку споконвіку. Гурти перебраних із кожного кута намагалися приготувати найкращу маску, аби справити на гостей та сусідів враження.

Історія гулянь

Ця традиція у Вашківцях має вже свою давню історію. У містечку Вашківі був і чи не єдиний на всю Буковину костюм "бук-шандаря". Його історія - це своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців.

Колись давно служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку - до двох метрів, менших ж бо і не брали на таку службу.

 
Відслуживши, привіз із Відня додому розкішну парадну форму - шапка з "павою", "полети", себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну ношу - так і виник костюм "бук-шандаря".

Кажуть, ту "паву" з "полетами" успадкувало ще й нинішнє покоління "бук-шандарів".

Костюм "козакові" чи "вуланові" обшивала тороками його дівчина, і по цьому Вашківці судили, чи з неї вміла рукодільниця. Тоді "козаки" підперезувалися поясом синьо-жовтої барви з написом "Січ у Вашківцях". Носити національні барви заборонила румунська влада, тож хлопцям доводилося пов'язувати зверху на такий пояс традиційну народну крайку.

Кожен гурт перебраних мав свій провід, до якого входили "козак", "вулан", себто улан, "бук-шандарь" і, власне, сама Маланка - перебраний молодицею парубок.

Із-поміж перших трьох учасників обирався найстарший - калфа (слово походить від східного каліф, халіф - себто "старший"), який скеровував переберію за певним маршрутом.

Крім того, на нього покладалися обов'язки збирати "коляду", а на заколядовані гроші після свят калфа організовував забаву, коли, як казали, "п'ють коляду". Характерно, що у переберії міг брати участь будь-який бажаючий, незалежно від віку, а от до проводу допускалися лише парубки "після війська".

Справжньою окрасою переберії були маски і костюми, які ставали предметом гордощів учасників карнавалу і темою обговорення вашківчан аж до наступного Василя. Костюми маланкарі шили самотужки.

Ось як готувався костюм "ведмедя". "Тулубом" слугував кожух навиворіт, "лапами" - рукави зі старого кожуха, які перев'язувалися плетеною із соломи кіскою. Маску на голову виготовляли переважно з морди кабана чи теляти. "Ведмідь" підперезувався ланцюгом, який слід було стягнути якомога щільніше - щоби під час боротьби з іншим "ведмедем" суперник не зміг просунути під ланцюг руку і кинути на землю.

У Вашківцях віддавна існує і таке унікальне ремесло, як виготовлення масок. Старожили із захопленням згадують чудові маски роботи народного майстра Георгія Гараса (музей якого зберігає пам'ять про цього умільця), з пошаною називають імена майстрів Володимира Мігована й Володимира Леонтюка.

Не Вашківцями єдиними

 
За твердженням фольклористiв, найцiкавiша Маланка у буковинському мiстечку Вашкiвцi. Проте з ним може смiливо посперечатися Маланка з галицького села Горошове, що на Тернопiльщині.

Тутешнiй староноворiчний карнавал уже давно став легендарним i на нього, як i на вашкiвський, з'їжджаються гостi навіть iз-за кордону.

Проте цими двома визнаними центрами географія свята не обмежується. Наприклад, у селі Горбiвцi пiд самим румунським кордоном, зберiгся унiкальний старовинний звичай ходiння по хатах iз "кониками".

Двоє хлопцiв, вбраних у костюми коней, разом iз вояками, Маланкою та ватагою музик ходять у переддень свята вiтати господарiв, а як знайдуть незамiжню дiвчину, танцюють iз нею, аж доки та не вiдкупиться солодощами та грiшми.

Та найдужче запам'яталася Маланка в селах Глибоцького району. Такого дива нiколи й нiде не бачив. Це фантастичне дiйство тривало кiлька дiб i скорiше нагадувало сон, нiж реальнiсть. Стiльки химер i витiвникiв я ще в життi не зустрiчав в один час i в одному мiсцi.

Не без того, звичайно, щоб чорти запалене колесо дорогою покотили, дiвку господареву полiзли цiлувати чи посуд перевертати. Але це все жартома.

Вашківська Маланка - це унікальне явище в Україні. І нічого з цією переберією не могли зробити ні татари, ні турки, ні австріяки, ні румуни, ні більшовики. Вони забороняли Маланку, а вона таки була. Вони карали тих, хто переодягався, а вони все ж таки перебиралися, Маланка вижила. Вона перемогла всіх загарбників і залишилася навіки у Вашківцях. Бо тут її корінь, тут її земля, тут її народ і тут її душа.

Чому так ненавиділи Маланку всі, хто загарбником приходив на нашу землю? Тому, що Маланка сміхом, гострим словом, сарказмом і народною сатирою висміювала і знищувала поневолювачів землі української. Проти цієї зброї не могли встояти армії імперій. Вони розбивалися об Вашківську Маланку і зникали.

Чи не кожен перебраний тоді сидів по 15 діб. Влада ненавиділа і боялася Маланку. А як їй не боятися і не ненавидіти?! Маланка висміювала пристосуванців - комуністів, хабарників - бюрократів та інших виродків комуністичної системи.

 
Iз давніх-давен парубки готуються до Маланки заздалегідь. Розучують коляди, розподіляють роль, майструють костюми, плетуть батоги i лагодять iнший потрiбний реманент. Багато речей виготовляються "на смiх", наприклад, намиста для Циганки можуть бути з картоплi, квасолi та бобiв, у нiс Цигановi вкладають "кулко" (кiльце), а всередину Дiдьчого хвоста - колючий дрiт, щоб, коли хтось зi стороннiх захотiв його пiймати, то поколов би собi руки.

Усi цi творiння передаються вiд поколiння до поколiння, дбайливо зберiгаються i вдосконалюються. По деяких селах i досi можна зустрiти перебраних Ведмедiв у справжнiх звiриних шкурах i з такими ж справжнiми головами. До речі, Ведмедям, а особливо пiдборовi парубкiв на їхнi ролi, придiляється особлива увага. Ними стають наймiцнiшi, бо вони мусять вiдстоювати честь та славу своєї Маланки у боротьбi.

 
Ще один важливий момент. Костюми та маски мають добре змiнювати зовнiшнiсть. Голос теж треба викривляти, щоб не впiзнавали. Бо коли вгадають когось, вiн мусить негайно припинити забаву.

Iз часом маски i персонажi оновлюються, i тут даються взнаки злободенні проблеми та моднi вiяння. Часто поруч iз Чортом можна побачити якогось вiдомого полiтичного лiдера чи героїню телесерiалу. Не кажу вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших "народних улюбленцiв".

Проте немає одних i тих же персонажiв навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Усе це може тривати аж до обiду наступного дня, вже на Василiя. Залежить вiд величини сiл. З обiду ж усi мешканцi вiд малого до старого сходяться до центру села на двобої Ведмедiв.

Видовище незабутнє i вражає своєю архаїчнiстю. За мить нiби переносишся на тисячi рокiв назад, коли мисливцi перед походом по здобич справляли свiй магiчний ритуал.

Чорти батогами розганяють усерединi майдану глядачiв, утворюють коло i впускають туди двох Ведмедiв iз рiзних ватаг. Тi, пiдiгрiтi криком, починають боротися. Удари й жоднi хитрощi тут не проходять. Перемагає дужчий i спритнiший.

Що тут скажеш... Розповiдати про вашківську Маланку все одно, що змальовувати словами музику Моцарта чи удар блискавки. Це треба побачити. I моя вам порада - не барiться. Приїжджайте у невелике містечко Вашківці над бурхливим Черемошом Чернівецька область і самі все побачите.

Степан Карачко, краєзнавець, член спілки архівістів України, м. Чернівці, для УП

Усі фото надані автором



powered by lun.ua