Символіка різдвяних прикрас для кімнати

Продовження. Про релігійні язичницькі уявлення праукраїнців та перелік елементів святкового етнічного дизайну читайте у статті "Традиційні різдвяні атрибути українців", а також початок розповіді про символізм різдвяних речей - "Символічне значення предметів на покуті".

Український свічник-трійця — тристовбурний обрядовий канделябр українців, що використовувався під час великих свят, пов’язаних зі стародавнім язичницьким культом вогню й води (також у язичницьких обрядах свят Водохреща, Стрітення). Хоча виготовлення таких підсвічників зафіксоване лише на Гуцульщині та Покутті, однак на іншій території України виготовляли обрядові свічки такої ж форми.

Попри те, що в етнографічних працях немає чіткої згадки про застосування свічника-трійці на свято Коляди (Різдва Христового), текст дохристиянської української колядки свідчить, що він міг так використовуватися: "Пане господарю! На твоїм подвір'ї верба стоїть, Тонка, висока, листом широка. На тій вербі трійця горіла. Три гистри впало, три морі стало."

Свічник-трійця за формою нагадує тризуб, що є одним з найдавніших символів людства й зустрічається на території України, згідно дослідження Олексія Братка-Кутинського "Феномен України", з часів трипільської культури (5 тисяч років до н.е.), також у скіфів, сарматів, князів Київської Русі.

Свічник-трійця. Кінець ХІХ ст. Дерево, різьблення. Фото з сайту Музею Гончара

Цей же автор повідомляє, що архангела Михайла спершу зображували в Києві зі списом, навершям якого був тризуб. У ХIV ст. після входження Києва до складу Великого князівства Литовського і Руського тризуб перейняв великий литовський князь Ґедимін (герб "коломни").

Дерев’яні православні храми на всій території України до XІХ ст. будувались тридільними і за формою здебільшого теж імітували тризуб (три приділи рядком один за одним, по центру найвища баня).

У XVII ст. муровані храми архітектурного стилю "козацьке бароко" теж зберігали візуальний вигляд тризуба як спереду, так і збоку (хрестоподібна споруда виглядала як 5 поєднаних окремих споруд, кожна з яких мала свою баню з хрестом), на відміну від "московського" стилю архітектури, де нижня частина храму виглядала як неподільна чотирикутна споруда-куб, а нагорі в неї могло бути кілька бань.

Тризубоподібний символ був також дуже поширений в українській традиційній вишивці аж до початку ХХ сторіччя (і на Східній Україні). Вишивався і як окремий елемент, і як верхівка символічного Світового Дерева. Олексій Братко-Кутинський зазначив, що тризуби як обереги-символи вирізьблювали на хатах гуцули. Різдвяний Дідух найчастіше мав трійчасту структуру.

Щодо символіки тризуба існує багато гіпотез, тому авторка цих рядків дозволить собі висловити і власне припущення. Можливо, це символ віри праукраїнців у три види вогню і три види води: небесний вогонь (зірки, планети), земний як його втілення і той вогонь, що сходить з неба на землю — блискавка; небесна вода (блакитне небо вважалось космічною водою), земна вода і та вода, що сходить з неба на землю ­— дощ, роса.

Якщо додати до цього думки багатьох дослідників, що праукраїнці уявляли світ поділеним на три рівні, тоді цілком зрозуміло, чому саме тристовбурний канделябр був ритуальним.

Символіка прикрас для кімнати:

Різдвяний павук — це плетена із соломи чи очерету складна повітряна конструкція з чотирикутників, яку підвішують під стелею. Різдвяного павука вважають символом Всесвіту (космосу).

Різдвяний павук. Немає чіткої форми таких павуків: головне правило: їхні деталі мають бути гармонійно поєднані

Василь Скуратівський наводить повір’я, що павуки заснували світ (виткали його). Це дозволяє припустити, що Павуком могли також називати сузір’я Геркулеса, що візуально схоже на павука і розташоване на небі впритул до Чумацького шляху — Світового Дерева, яке, згідно з колядками, виникло раніше, ніж Земля, Сонце, Місяць, зірки.

Утім, різдвяний павук дійсно більше схожий на модель космосу.

Геометричні прикраси на вікнах — із соломи робили ромби, трикутники, квадрати і вставляли їх між подвійними рамами вікон. Це також символ космосу, сузір’їв.

Різдвяні голуби — птахи, виготовлені з випорожненого яйця та кольорового паперу, з якого робили крила, просовуючи папір у дві дірки, зроблені в шкарлупі. Їх підвішували до стелі. За однією з версій, ці голуби є символами тих голубів, про яких співається в древніх українських колядках, що вони брали участь у створенні Всесвіту.

Також птахи можуть бути новорічним атрибутом-символом майбутньої весни. Олексій Братко-Кутинський доводив, що голуби та інші невеликі птахи, за віруваннями українців, символізували душі померлих, які у вигляді птахів можуть прилітати з Вирію (потойбічного світу на небі).

На користь цього трактування свідчить і матеріал, з якого виготовляли різдвяних голубів ­— яйця. А можливо, ці птахи є символом сузір’їв Орла, Лебедя, які візуально знаходяться в Чумацькому шляху, а отже, їх можна сприймати як птахів, що сидять на Світовому дереві.

Їжаки — виготовлені з глини або тіста іграшкові фігурки їжаків, у яких колючки зроблені з колосків.

Можливо, це символ Нового року, оскільки, як повідомляє Вікіпедія, саме з їжаками за язичницьких та античних часів було пов’язане святкування початку весни (їжаки на зиму засинають, а навесні прокидаються), а Новий рік у стародавніх слов’ян починався в березні. Однак те, що їх теж підвішували попід стелею, дозволяє припустити, що й вони є символом котрогось із сузір’їв, дотичних до Чумацького шляху (схожий за формою Цефей або інше).

Солома-"баба" — до початку Святвечора соломою чи сіном устеляли підлогу під столом, стіл під скатертиною, лави для сидіння, а на покуті з сіна звивали подобу гнізда, у яке потім ставили Дідуха, горщик з кутею. Очевидно, це якось пов’язано з побутовою магією домашнього затишку й достатку.

Дванадцять дерев’яних полін, які необхідні були для приготування різдвяної вечері з дванадцяти страв, а за часів язичництва, очевидно, для розпалення обрядового нічного багаття. Звичай палити в ніч сонцеворота багаття згадується Василем Скуратівським і є дуже подібним до кельтських обрядів шанування Сонця.

Лави для сидіння накривали сіном, килимами або рушниками. Це теж елемент магії достатку. Хоча, може, наші пращури робили це, бо просто любили робити життя гарним і затишним, а ми все якусь магію приписуємо їм…

Фото volfoto.inf.ua

Наостанок кілька слів про восьмикутну зірку колядницьких ватаг (найчастіше її робили саме восьмикутною). Поширеною є думка, що вона за язичницьких часів була символом Сонця. Однак мотив восьмикутної зірки-квітки дуже часто зустрічається в традиційній українській вишивці і є зовсім окремим символом.

Олександр Знойко вважав, що в язичницькій міфології Різдва велику роль відігравала планета Венера, яка з’являлась у грудні на небі яскравою зіркою і яку в міфології слов’ян уособлювала важлива богиня. І що чекали язичники не появи першої зірки, а появи саме її, Венери.

Такої ж думки і Галина Лозко.

Дійсно, українська народна назва Венери — Зоря вечірня або Зоря ранкова. Це вона — "ясна зірниця" дохристиянської колядки про творення світу за участі голубів:

"Та нам станеться ясне небойко,
Ясне небонько, світле сонечко,
Світле сонечко, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки."

Цей текст свідчить, що поява Венери на небі в ніч "народження" Сонця (сонцестояння) фактично була сигналом про завершення "утворення" небесних тіл і зірок, а отже, можна починати святкувати. Хоча, звісно, це питання ще потребує додаткового вивчення.

Незважаючи на те, що традиції українців були письмово зафіксовані етнографами ще в ХІХ столітті, вони до сих пір є недостатньо проаналізованими.

Більшість народознавців механічно відтворює звичаї, навіть не намагаючись реконструювати цілісний дохристиянський обряд, акцент робиться на ворожіннях та найпримітивніших діях типу кидання куті на стелю (що не є загальноукраїнським звичаєм і робилося в давнину надворі, а не в хаті).

Така подача інформації принижує український народ, виставляє наших пращурів дурнями. Натомість, теоретики неоязичників вдались до вигадування богів та, буває, ігнорують етнографічні дослідження.

Українська культура чекає на нових дослідників. Може, це саме Ви?

Автор - Дана Вишнівська