Символічне значення предметів на покуті

720
4 січня 2013

Продовження. Про релігійні язичницькі уявлення праукраїнців та елементи святкового етнічного дизайну, який може бути застосований сучасниками для створення неповторного різдвяного образу України в світі, читайте у статті "Традиційні різдвяні атрибути українців".

Тепер  – детальніше про символічне значення кожного з цих елементів.  

Предмети, що мають стояти на покуті: 

Стіл, покритий вишитою скатертиною. Українці завжди на свята встеляли столи білими вишитими скатерками. З одного боку, це пов’язано з магією достатку (непокриті у свято стіл, лави-услони й долівка ніби притягали бідність). З іншого боку, дослідниця Віра Зайченко зазначає, що біла скатертина була й символом божественної чистоти, святості. 

Додамо, що слово "святий" було синонімом "світлий" (порівняйте з сербським "светі"). А вишивка в праукраїнців була засобом передачі інформації, релігійної і побутової. Це своєрідні ієрогліфи. Кожен вишитий чи витканий предмет побуту оздоблювався лише тими орнаментами, які відповідали його призначенню.

У музеях зберігаються, наприклад, рушники з несиметричним орнаментом, а також рушники, зображення на яких дуже нагадують розташування зірок якихось сузір’їв.

Розквітлі гілочки вишні або яблуні. На початку грудня обрізали з дерева вишні кілька невеликих гілок, заносили до хати й ставили у посудину з водою біля вікна (воду міняти через кожні 2 дні, можна додати до неї цукру), потім у горщик із землею.

До Різдва Христового (за дохристиянських часів — до дня зимового сонцестояння) на гілочках розцвітали квіти. Звісно, на вулиці в мороз можливо встановити лише штучне деревце розквітлої вишні.

Досі вважалося, що цей звичай є лише засобом ворожіння про шлюб та врожай. Однак він описаний як нібито християнська традиція в друкованому віснику 2002 р. німецької лютеранської релігійної громади святої Катерини м. Києва, де називається "гілками святої Варвари" і з ворожінням ніяк не пов’язаний (лютерани святкують день св. Варвари 4 грудня).

На початку грудня обрізали з дерева вишні кілька невеликих гілок, заносили до хати й ставили у посудину з водою біля вікна. Фото litart.com.ua 

Ставить під сумнів версію про ворожіння і те, що дослідник Василь Скуратівський зафіксував в Україні кілька різних дат зрізання гілочок: день великомучениці Катерини (7 грудня) і день св. Спиридона Тримифунтського (25 грудня).

За іншими джерелами, це також робили і в день св. Андрія (13 грудня). Очевидно, плутанина виникла у зв’язку з переходом на новий календарний стиль на поч. ХХ століття.

Крім того, у ХІХ ст. українці вже не пам’ятали язичницького змісту своїх обрядів, і зберегли їх лише завдяки міцному переплетенню з православною вірою, ворожіннями та їх прив’язці до хліборобського циклу робіт.

Можливо, у давнину різдвяні гілки вишні символізували Дерево Всесвіту (Світове Дерево), а квіти — зірки. За версією Олександра Знойка, наші пращури вважали цим Деревом Чумацький шлях.

Дідух (сніп-рай, король) ­— конусоподібний сніп (фалічна символіка) із пшеничного колосся або соломи, прикрашений сухими квітами, стрічками, що в’язався, як правило, з трьох оберемків.

Виготовляли його влітку під час зажинок чи обжинок, після чого зберігали в коморі, а вносили урочисто до хати лише в Святий вечір, встановлювали на покуті, де він перебував, здебільшого, до свята Щедрого вечора.

Віктор Давидюк пише, що в деяких місцевостях Дідуха на покуті обв’язували чоловічим тканим поясом або вдягали в чоловічу вишиванку і шапку (традиційну "козацьку") та перев’язували вишитим рушником-божником. Це вказує на те, що Сніп-рай міг бути кумиром-уособленням якогось язичницького бога.

 

Галина Лозко вважає, що саме Дідух був символом Світового Дерева. Василь Скуратівський визнав його символом пращурів, таким собі аналогом православної ікони, оскільки існувало вірування, що душі предків оберігають врожай родини.

Вікіпедія дає також версію Джеймса Фрейзера, що це символ духу врожаю, який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов’язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Щодо цього зауважимо, що таку функцію в обрядах українців виконує "велесова борода" — незжате колосся, яке лишають на полі.

Може бути, що Сніп-рай символізував бога зоряного неба Сварога як Прадіда людства. Такий собі тотемізм відносно зірок. Олексій Братко-Кутинський вказував на те, що іранською мовою "Дадвах" — це великий Творець Світу. А можливо, цей сніп — уособлення Сонця, адже солом’яну ляльку виготовляли й спалювали також на свято літнього сонцестояння (Купала).

Розв’язанню цієї загадки могли б допомогти етимологічні дослідження слова "рай" ("рой"), яке широко розповсюджене в Україні в топонімах і прізвищах.

Враховуючи всі версії про символіку Дідуха, сучасне його оздоблення калиною здається помилкою, бо калина в українців була символом дівчини, дівочої незайманості, а пізніше і України.

Плуг чи леміш від нього, сокира — до Святвечора вносили до хати й складали під столом чи біля порогу частини справжнього сільськогосподарського плуга, ярмо і теслярські знаряддя, або виготовляли їх маленькі фігурки з глини чи тіста. Важливе культове значення мали як самі ці знаряддя, так і залізо в них. Виробники іграшок та ялинкових прикрас на наступні роки могли б виготовити ці предмети (плуг можна поєднати із запряженим волом).

За Іпатіївським літописом, бог Сварог навчив людей шлюбу, хліборобства, ковальства (обробці заліза) та подарував їм плуг. Цікаво, що це повністю співпадає зі скіфським міфом, зафіксованим грецьким істориком Геродотом, про золотий плуг, який бог дав скіфам.

Плуг — це також українська народна назва сузір’я Оріон. Олександр Знойко зауважив, що наприкінці грудня це сузір’я ніби лежить над лінією горизонту, що могло трактуватися язичницькими жерцями як те, що небесний "золотий" плуг падає на землю. Сокира — це також священне знаряддя, завдяки залізу.

Археологічні дослідження показали, що сокира є одним з найперших залізних знарядь праці людства. Ще за часів Середньовіччя споруди з дерева будувались без цвяхів, лише за допомогою сокири. Не випадково, мабуть, дерев’яна сокира є елементом урочистого народного строю на Гуцульщині.

Дослідник Олекса Воропай писав, що українці вважали сокиру, покладену біля порогу, оберегом від злих сил, відьом, а різдвяне "заліззя" — джерелом цілющої енергії: діти намагалися торкнутись його босими ногами, щоб "ноги були тверді, як залізо".

Горщик з кутею та глечик із узваром. Існувала урочиста обрядодія в Святвечір: "нести кутю на покутю".

 Фото webgorlovka.com.ua

Кутя та узвар ­— найважливіші жертовні священні страви, пов’язані з Дідухом, а 12 чи 13 обрядових страв Святвечора (одна з назв свята — "Багата кутя") ­— це, імовірно, не лише символ 12 (13) зодіакальних сузір’їв, але й жертви богам, які їх уособлювали.

Поїдаючи жертовні страви з дотриманням ритуалів, язичники єдналися з богами, між собою та з померлими.

Віктор Давидюк повідомляє, що подекуди кутя мала стояти на покуті стільки ж, скільки й Дідух. Потім кутю з цього горщика віддавали курям, бо людям вона вже могла зашкодити.

Обрядовий хліб ("карачун", "василі") теж клали на покуті на горщик з кутею як символ і жертовну страву Сонця, яке "народжується" (після дня сонцестояння дні починають збільшуватись, ночі скорочуватись).

Віктор Давидюк повідомляє, що подекуди замість хліба був пиріг з начинкою з бобів (квасолі). Перебував він на покуті стільки ж, скільки й кутя, і Дідух, — здебільшого до новорічного свята Щедрого вечора.

Свічники-трійці. Друга пол. ХІХ ст. Дерево, різьблення. Івано-Франківщина. Фото з сайту Музею Гончара

Вишита хуста під обрядовою хлібиною або на ній. Віра Зайченко в дослідженні "Вишивка Чернігівщини" зазначає, що обрядова хуста (не плутати з жіночою хусткою) — тобто вишите квадратне чи прямокутне полотно розміром десь 50 на 70 см — це винятково обрядовий атрибут, однією з основних "функцій" якого є завжди "супроводжувати" хліб.

Тобто, всупереч поширеному за радянських часів стереотипу, вітаючи гостей, українці хліб і сіль тримали не на рушнику, а на хусті (існують фотографії початку ХХ ст., які це підтверджують). Нею ж накривали хліб, коли він лежав на столі. У ній же носили хліб як гостинець.

Ложки для душ померлих мали лежати на столі чи на покуті протягом усього часу, доки Дідух перебуває в хаті. Етнограф Василь Скуратівський наголошував, що різдвяний тиждень для українців-язичників був і поминальним. Можливо, саме цим пояснюється сувора звичаєва вимога святкувати Різдво лише в колі своєї родини.

Свічник-трійця — тристовбурний обрядовий канделябр українців, що використовувався під час великих свят, пов’язаних зі стародавнім язичницьким культом вогню й води (також у язичницьких обрядах свят Водохреща, Стрітення).

Хоча виготовлення таких підсвічників зафіксоване лише на Гуцульщині та Покутті, однак на іншій території України виготовляли обрядові свічки такої ж форми.

Далі буде…

 

Автор - Дана Вишнівська

powered by lun.ua