Сергій Мішакін: Квітка маку схожу на рану, чiпляти її на комірець - це як приміряти на себе постріл

894
15 травня 2014

Около недели назад facebook-ленту редакции "УП.Жизнь" накрыла очередная волна массовых аватаров - вслед за черными квадратами и мультяшными украинцами на фотографиях профилей стал появляться графически строгий цветок мака со слоганом "Ніколи знову".

Новый символ 9 мая был создан взамен окончательно дискредитировавшей себя георгиевской ленточки.

Автор нового символа - Сергей Мишакин, соучредитель студии графического дизайна 3z.com.ua, известной своим последовательным сотрудничеством с культурными и общественными инициативами, а также непреклонной гражданской позицией.

Сергей и его бессменная партнер по студии Татьяна Борзунова по приглашению директора НТКУ Зураба Аласании разработали не просто новую атрибутику для официальных мероприятий ко Дню Победы, но предложили переизобрести этот "праздник" в сознании украинцев, сместив акцент с пафоса победы на осознание ужаса войны и сохранение памяти о погибших.

В дни, когда Украина как никогда близко подошла к реальности новой войны, замена условного "героям слава" на твердое "ніколи знову", представляется нам важным высказыванием не столько из области графического дизайна, сколько в политическом пространстве.

Корреспонденты "УП. Жизнь" встретились с Сергеем, чтобы поговорить об украинской идентичности, ответственности дизайнера перед обществом и способности графического символа сопротивляться апроприации идеологическими оппонентами.

А в ответ неожиданно получили очень прямые и не всегда политкорректные комментарии о крайне острых и по-прежнему неудобных для общественного сознания проблемах.

- Мы бы хотели начать с вопроса, позаимствованного у польского художника Артура Жмиевского, известного последовательной политизацией практики искусства.

Два года назад, будучи куратором 7-й Берлинской Биеннале современного искусства, Жмиевский переименовал ее в Биеннале современной политики, а вместо ожидаемой выставки политически-ангажированного искусства организовал нечто вроде форума активистов, на который были приглашены весьма проблематичные персонажи — движение Occupy, общественные организации, маркированные правительствами многих стран как "террористические", выходцы из беднейших районов Сан-Пауло граффитчики "Пиксадорес" и т.д.

Также практически всем участникам Биеннале куратор задавал обязательный вопрос — "Какова ваша политическая позиция?"

Мы бы хотели переадресовать этот вопрос тебе, потому как ответ на него крайне важен в контексте нашей дальнейшей беседы.

- Я переконаний правий ліберал. Я думаю, що а) нації як усталені культурні громади мають право на самовизначення і б) вільність людини понад усе — тобто права окремої людини є понад правами суспільними.

- В таком случае сразу возникает уточняющий вопрос об украинском контексте, в котором очень сложно говорить о "единой нации" и даже о "культурной общности". Как ты можешь применить свою позицию к ситуации в нашей стране?

- До цього є історія про перший, другий, третій сорт — пам’ятаєте цю мапу?

2004 року "Регіони" випустили агітку, як начебто "помаранчеві" бачать Україну: перший сорт був Галичина і Волинь, другий сорт був Центральна Україна і Закарпаття, а третій сорт був так званий "Юго-Восток", якого, як ми бачимо з останніх подій, просто не існує.

Можливо, "немає культурної спільності" це такий самий, міф як і ця мапа: всі казали "юго-восток, юго-восток", а виявилось, що проблемні зони — це Крим і Донбас.

На мій погляд, це меркантильні зони — якщо влаштувати там комфортні економічні умови, то весь цей сепаратизм зникне.

Я не вірю, що вони ідейно готові помирати за Імперію, весь цей сепаратизм є економічно обумовленим.

- Но в этом кроется не меньшая проблема, так как для человека из того же Луганска обрести украинскую идентичность в большинстве случаев довольно сложно.

- Бо ця ідентичність була розмита протягом останнього століття-двох, коли почалася індустріалізація, і з цієї степової України зробили супер урбанізований район.

Але цьому можна було б дати раду економічними способами.

- В 1917 году прогрессивные художники своего времени, как известно, приняли революцию. Как у тебя с Майданом — ты "принял революцию"? Что Майдан, на твой взгляд, принес обществу, а что — лично тебе?

- Для людей вона стала доказом того, що можна щось міняти, і це круто. І я думаю, що власне це і змінить всю ситуацію.

Це такий запобіжник від повторення всієї цієї кучмівсько-януковичеської історії: у людей все свіжо в голові, і вони зможуть піднімати майдани швидше.

Наступна влада буде зважати на це, бо вони зараз бачать приклад того, коли не зважаєш ні на що три місяці, а потім доводиться нашвидкоруч пакувати валізи.

А для мене особисто, окрім фінансового колапсу, нічого не принесла, якщо чесно. (сміється) Весь бізнес вщух, стартапів мало, потреби в брендінгу та корпоративної ідентифікації наближуються до нуля.

- Тем не менее, есть потребность в брендинге нових общественно-политических процессов…

- Тут є така штука: якщо вони направду суспільні, то ми підключаємося і допомагаємо задарма, але якщо вони політичні — то тут ми з Тетяною Борзуновою абсолютно переконані в тому, що всі без винятку політики — закінчені мудили, і саме тому вони стали політиками, а не навпаки.

Some are born to sweet delight, some are born to endless night. Така доля у людини — нічого страшного, люди навіть ментами різними народжуються. Тому ми не будемо працювати з політиками, бо їм нема віри зовсім.

Хоча, як тільки з’явиться перший політик, що скаже: "Я іду до Верховної ради/в Президенти, щоб побудувати Межигір’я і збільшити свої статки в 47 разів" — ми підключимося і зробимо йому промоцію та брендінг.

Тобто, щойно він буде чесним і заявить про це, ми будемо поряд.

- Тут ты подвел нас к следующему важному вопросу о брендинге: символ, созданный в поддержку общественных процессов или инициатив, может очень легко быть аппроиприированным как раз таки политическими силами. И вы уже не сможете этот процесс в полной мере контролировать.

Собственно, история той же георгиевской ленточки в чем схожа: ее использование в качестве символа Дня Победы было не коварным планом сверху, но общественной инициативой, которую очень быстро подхватило одно государство.

Изначально ведь она не символизировала путинскую имперскую агрессию, хотя, вероятно, имела к тому предпосылки (см. историю символа).

Насколько символ способен сопротивляться аппроприации "темными силами"?

- Не здатен. Тут найяскравішим прикладом є історія зі свастикою: більш позитивного символу напевно й не існувало в історії, а тепер це символ спалення людей в печах. Свастика графічно бездоганна, і я розумію, чому поведені на естетичній стороні свого руху нацисти вчепилися в цей символ.

З георгієвською стрічкою в цьому сенсі все простіше — вона була народжена як символ слави Імперії. Справа не в тому, що зараз її так використовують. Вони щиро в це вірять, їм хочеться реалізувати оцей радянський концепт "зато" — "У нас гола срака — зато ракети".

Я сподіваюсь, що наш символ не придатний для такого використання: він надто сумний, він про страх і смерть.

Автор фото Евгений Никифоров

- Возниконовение символа, а вместе с ним и нового понимания событий очень радостно было встречено, в частности, молодым поколением.

Но, при этом, все равно остается определенная часть общества (и речь идет не о носителях "славной георгиевской ленточки" в Славянске), для которого память о Великой отечественной войне (не о Второй Мировой) является живым опытом и живой личной памятью.

Многие продолжают ассоциировать георгиевскую ленточку с парадами, с подвигом, со славой, которую у них не отнимешь уже. Как примирить с новым символом этих людей, для которых ликвидация старого символа будет оскороблением?

- Швидко це не зробиш: від 1965 року Війну перетворили на Священну корову, і не дай боже ти скажеш, що тут щось не так. Вся машина на це працювала: війна була, як всім відомо, битвою янголів з дияволами, не інакше.

Уже 50 років це триває, і це було дуже потужно, всі сили були кинуті на це.

То треба ще якихось 50 років зачекати, і все буде нормально. Люди чіпляються за цю стрічку дуже сильно, звісно, але люди схильні чіплятися за все.

Не треба нічого "ліквідувати", треба показати, що є інший кут зору.

- А твоя позиция в этом вопросе радикальная?

- Я намагаюсь сповідувати ідею, що немає нічого святого. Наше життя просте, в ньому нема нічого, з чого ти не можеш посміятися, і насамперед це наші переконання.

Ми вже були християнами, потім ленінцями, потім знову християнами, і щоразу — щиро. Тому нічого страшного: одні символи пішли, інші прийдуть. This too shall pass.

- Говоря о символах и о том, что они сейчас означают. Среди критики, которую можно сейчас услышать в адрес вашей работы, речь идет о том, что красный мак был и остается символом Первой мировой войны, который используется, в частности, в Британии в память о ветеранах.

- Чесно кажучи, я знав, що червоний мак вже використовується, але яка саме в нього історія, не цікавився.

Виявляється, після Першої світової з’явилася пісня про маки на полях Фландрії, що ростуть на місцях військових дій. Про подібну історію я чув і в українській традиції — що маки виростають на місцях, де загинули бійці.

Якщо так — це круто, нам це пасує.

 Завантажити різні варіанти символу можна тут 

Rememberance Poppy використовується сьогодні як знак пам’яті про полеглих і в інших війнах. Поблизу Лондона є навіть невелика фабрика, де намагаються долучати ветеранів до процесу клеєння маків з паперу. А кошти від продажу цих маків йдуть у ветеранські організації.

Я подумав, що цей символ вже існує, він направду дуже класний, це квітка — він не може прославляти когось, він сумний дуже.

А далі наша задача була зробити символ символу. Важливо було створити ясний графічний знак — те, чого не зробили британці. Коли вони робили ці паперові квіточки, в них також стояло питання, як зробити це просто.

Я не знаю, чи помітили британці той момент, що сама по собі квітка маку схожу на рану, і коли ти чіпляєш її на себе — то це як примірити на себе постріл.

Що ти теж до цього причетний, ти такий самий. І тобі може бути ця куля.

Тому ти чіпляєш його як знак солідарності. Ми зосередилися саме на цьому. Ми зробили з нього таку графічну рану.

 

- Слоган "Ніколи знову" тоже ты предложил?

- Так. Він видався мені найбільш очевидним — навіть не було вагань, адже в цьому найбільша проблема: страшні війни стаються через просте людське глупство.

- Указанные в логотипе годы — тоже серьезная заявка на новую трактовку истории, потому как в нашей традиции обычно фигурируют другие цифры...

- Припустимо, що не було би нападу 1941-го року. Уявіть, що цього не сталося б, і ця страшна війна точилася б за західним кордоном СРСР. Що тоді було б?

Чи згадували б якось війну на цій території? Ні! Забили б просто. Не було би діла до цієї війни.

До того ж, це історичний факт — на території України війна почалася 1939 року, почалася тим, що з одної сторони пішли німці, а з іншої — совєти. І почалася м’ясорубка для українців.

- Когда ты впервые показал нам логотип накануне его публичной публикации, мы и не могли подумать, что он вызовет такую общественную реакцию. Ожидал ли ее ты?

И вообще, когда ты работаешь с подобными общественно значимыми темами, которые переписывают устоявшиеся конвенции и взгляд на историю целой страны, ощущаешь ли ты груз ответственности?

Как подобная работа отличается от исполнения коммерческих заказов или создания художественных работ?

- Насправді, мало відрізняється. Задача залишається такою самою — ти маєш певну ідею або певну заявку, яку потрібно комунікувати в найкоротший, найясніший спосіб. Все. Все так само.

Чи відчуваю я якусь надзвичайну відповідальність за те, що це змінить щось? Ні, я мало переймаюся тим, що у людей міняється в голові. У них це все зміниться ще тисячу разів, купа всього зміниться. Ще одна річ зміниться — нічого страшного.

- Ну а зачем ты тогда это делаешь, тем более безвозмездно?

- А все дуже просто — з абсолютно егоїстичних міркувань: мені буде комфортніше жити в країні, яка в цей день згадуватиме про те, що війна — це, насамперед, жах і смерть, і що треба щось робити, аби її не було, а не кричати "Слава Росії", "Слава Монголії" або ще комусь...

- А если "Слава Украине"?

- "Слава Україні!" перетворилося на супер-ліберальне гасло. Я думаю, що Бандера крутиться в могилі.

- Давай еще поговорим о твоей личной истории — ты родился в российской республике Адыгея, переехал в Харьков в начале 1990-х, где занимался, судя по твоей биографии, всем подряд. Как говорится "ничто не предвещало"... Расскажи, как ты стал графическим дизайнером и… украинцем.

- Це вже розмова навколо проблеми ідентичності, чи то ідентифікації. Направду, це є однією з найбільших людських проблем — замість того, щоб спробувати осягнути світ і себе в ньому, ми намагаємося себе якось самоідентифікувати і запхати в якусь комірку. Цього точно не треба робити — а ми займаємося тим, що кладемо на це життя. Прикро. Для мене зміна ідентифікацій — це цікаво.

Хоч з графічним дизайном це не була така вже свідома зміна ідентичності. То був початок 1990-х років, я жив у Харкові, грав у рок-гурті, працював вантажником. Перед тим мене вигнали з інституту, а навчався я — дайте згадаю, як це точно звучало — на спеціальності "Конструирование и технология радиоэлектронных систем летательных аппаратов".

Потім виявилося, що треба десь брати гроші та йти працювати. Ми намагалися щось зорганізувати.

Тоді ми з приятелем придумали робити довідник про ліки в аптеках Харкова. Тоді ж був брак інформації, Інтернету не було до ладу, лише якісь натяки. Коли верстали газету, у якій був наш довідник, я був відповідальним за те, щоб усе було готове вчасно.

Я спостерігав, як працюють дизайнери і верстальники — і закохався, подумав, як круто. У тій самій газеті, в якій виходив наш довідник — а то була газета об'яв — я побачив оголошення "Потрібен графічний дизайнер". І пішов влаштовуватися.

До цього в моєму портфоліо була лише обкладинка для першого касетного альбому нашого гурту. Я прийшов, мене питають "Ти дизайнер?". Ясно, що дизайнер, в цьому не було сумніву — я прийшов в довгому чорному плащі, в білих кросівках і з гніздом на голові, як у Роберта Сміта. Так, дизайнер, які питання?

Мені кажуть, он там комп'ютер, знаєш, як все робити? Я не знав й половини. Кажу, знаю. Так і почалося.

- А с "украинской" историей как было?

- Одне з моїх зацікавлень — мови. Мені страшенно цікаво, що і як відбувається з мовами, бо мова — засада культури, отже, дуже міцний цемент ідентичності.

Якби я поїхав на Філіппіни, будьте певні, я би став філіппінцем, цікавився історією і таке інше.

А з українською мовою — я цікавився-цікавився, і доцікавився до того, що зовсім перейшов на неї.

А тепер маю проблему з тим, щоб розмовляти російською.

Я почав говорити українською в Харкові, і моє мовне коло було супер-вузьким, фактично зведеним до нуля. І в цьому відпочатку був ще такий елемент бунту як частина моєї пост-паківської свідомості. 

powered by lun.ua