Виросли на Майдані. Волонтерські ініціативи два роки потому

Революція Гідності вивела на вулиці щонайменше сотні тисяч людей.

Кожен вклав у революцію те, що міг: бабусі несли бутерброди, молодь будувала барикади, а досвідчені чоловіки й жінки допомагали своїми професійними навичками. Наприклад, медики організували мобільні служби.

Потреби Майдану народили чимало волонтерських ініціатив.

За два роки ці об'єднання виросли у стійкі організації та соціальні підприємства, що нині генерують рішення для суспільства.

"Українська правда. Життя" підготувала спецпроект про те, чим зараз займаються волонтерські ініціативи, які з'явилися на Майдані.

Babylon`13

– Ялинка на Майдані нагадувала вавилонську вежу. Країна розмовляє на двох мовах, намагається будувати державу на пострадянському просторі – і ні чорта не виходить. Але насправді історія простіша: ми тоді обідали в барі "Вавилон", а код до wi-fi в ньому був Вавилон12. Тоді зрозуміли, що це наша назва, – розповідає кінооператор Юрій Грузінов.

За цією історією ховається розшифровка назви об'єднання операторів, режисерів та кінематографістів Babylon`13, чиї короткометражні фільми стали відомі ледь не кожному українцеві, що користується інтернетом.

Спільна робота розпочалася 30 листопада 2013 року, наступного дня після того, як на Майдані Незалежності сталося побиття студентів правоохоронними органами.

Наступного дня на Михайлівській площі Грузінов зустрівся з Володимиром Тихим, Юлією Гонтарук, Іваном Сауткіним, Андрієм Рогачовим, Денисом Воронцовим та Ігорем Стеколенком. Так почалася історія Babylon`13.

За час протистояння команда зняла серію фільмів про Майдан, у тому числі про його розстріл.

– Ми знімали це все, щоб підтримати людей. Тому що найсильніше в цей момент – це інформація, а всі телеканали мовчали, – пояснює Грузінов.

З початком анексії Криму та війни на Донбасі Babylon`13 перемістив напрямок своїх об'єктивів у бік найгарячіших точок країни.

Під час зйомок фільму про Кримський референдум у Сімферополі місцеві правоохоронці затримали Юрія Грузінова та Ярослава Пілунського просто на виборчій дільниці. Шість днів вони провели в підвалі обласного військкомату.

– У нас вже не було виходу, ми зрозуміли, що не можемо кинути свою справу і що камера сильніша за зброю. У Криму ми це зрозуміли вже напевне, – з легким пафосом говорить кінооператор.

Зараз команда займається одразу декількома проектами – це фільми про події на Євромайдані, фільми про добровольчі батальйони і АТО.

Окремої уваги заслуговує стрічка, яку Babylon`13 знімає впродовж двох років.

– Це фільм про сім'ї, які пройшли Майдан і війну. У нас сім героїв, кожен з яких уособлює український характер. Вони всі між собою посварилися. Але є одна жінка, яка всю цю справу об'єднала – це дружина комбата, яка народила дитину. Ми зняли, як вона народила. Це і є народження нового майбутнього, тому що наші діти можуть отримати нормальну країну, – розповідає Грузінов.

На прохання описати свою роботу одним словом, кінооператор вимовляє слово "дзеркало".

– Ми допомагаємо подивися на себе – хто ти, що ти, на якому місці, порівняй себе з іншими, – резюмує він.

Проект "Hero.ua"

Ще один проект, яким опікуються Грузінов та Пілунський – сайт "Hero.ua". Там можна знайти короткі фільми про волонтерів, добровольців, військових, активістів і просто цікавих людей.

У найближчому майбутньому вони хочуть, щоб "Hero.ua" став контактним майданчиком для волонтерів та активістів, так вони зможуть ефективніше допомагати бійцям АТО і тим, хто потребує допомоги.

Команда Babylon`13 вже нараховує більше 50 осіб і продовжує знімати "документалки". За два роки їх назбиралося понад 500.

Реанімаційний пакет реформ

Офіс РПР знаходиться в "урядовому" районі – 5 хвилин пішки до Кабміну, 5 хвилин до Верховної ради і так само до адміністрації президента.

Розташування – "у десятку", адже Реанімаційний пакет реформ створювався як майданчик для співпраці між громадськістю та владою.

У приміщенні пахне кавою й тістечками. У самому офісі людей небагато – там лише Секретаріат платформи, котра об'єднує близько 50 громадських організацій і 350 експертів.

Артем Миргородський долучився до ініціативи вже після створення РПР.

– Ініціатива зародилася під час активної фази Майдану, а розмови точилися з грудня 2013 року, – розповідає Артем.

На Майдані Артем займався гуманітарною місією. Став одним з основоположників ініціативи Е+.

Під час революції він закрив свій консалтинговий бізнес – зрозумів, що не може більше бути осторонь змін, які відбуваються. Коли Артема запросили очолити Секретаріат РПР, погодився без вагань.

Святослав Вакарчук у дискусійному клубі РПР. Фото з Твітера

Перші установчі збори РПР відбулися у березні 2014 року. Тоді лідери громадського сектору – Світлана Заліщук, Ганна Гопко, Олег Рибачук, Віталій Шабунін, Віктор Таран, Наталка Соколенко, Тарас Шевченко, Ігор Коліушко, Ігор Когут, Саша Ябчанка, Микола Виговський та інші – зібралися поговорити про те, якою мала би бути подібна ініціатива.

– Фактично, РПР створили як керівники громадських організацій, так і активісти-ентузіасти, які під час Майдану були залучені в різні громадські ініціативи й відчули у собі поштовх до цієї діяльності… Вони зрозуміли, що це платформа, де вони могли систематизувати свою діяльність, – пояснює Миргородський.

На перших зустрічах обирали пріоритети – основні напрямки реформ, які зможуть "реанімувати" країну.

Так було обрано 8-9 головних реформ, серед яких – судова, прокуратура, антикорупційна реформа. Вже згодом додалися інші сфери – адмінреформа, охорона здоров'я, електронне врядування, електронна демократія, сфери довкілля, освіта, наука та нацбезпека.

РПР став першою подібною платформою. До цього були певні тематичні платформи, які об'єднували НУО (неурядові організації), антикорупційні, медійні, рух за чесні вибори. Проте ця платформа вперше об'єднала різні за напрямком організації.

РПР приносив депутатам портфелі-торти закликаючи не ділити посади, а працювати. Фото з Твітера

Нішу обрали вузьку – працювати з парламентом. У шухлядах громадських організацій довго накопичувались розроблені законопроекти. От, лише співпраця з попередньою владою не складалася.

– Громадські організації зрозуміли, що зараз саме час тиснути на депутатів і швиденько ухвалити ті законопроекти, які давно лежали і не користувалися попитом у Раді, – ділиться Артем.

Менеджер медичної групи Саша Ябчанка зауважує, що у разі такої необхідності, законопроекти РПР погоджує з Кабміном, АП чи самою Верховною Радою.

РПР вдалося швидко відпрацювати формат співпраці з прогресивними депутатами у новообраному парламенті: вже прийняли майже 90 законів.

Об'єднання консолідує експертів, які часто мають різні погляди на одні й ті самі речі. Тому РПРівці виробили демократичний механізм прийняття рішень – усі рішення приймаються голосуванням, і є зваженими.

Загальну місію ініціатива бачить у реформуванні країни. Тому це і є платформа для активних людей, які знають і прагнуть реформувати країну.

Психологічна служба Майдану

Після розгону студентів на Майдані Незалежності в ніч з 29 на 30 листопада київський психолог Володимир Погорілий звернувся у Facebook до колег по цеху з пропозицією вийти на вулицю і професійно допомагати учасникам протесту.

Спершу до нього приєдналися близько десяти психологів – серед них Галина Циганенко, Наталія Шапоник, Катерина Фастовець, Валентина Буковська. Пізніше кількість професійних психологів зросла до 100, волонтерили 300 осіб.

Фото Ольги Макар

Волонтери психологічної служби самостійно шукали місця для проведення консультацій, вручну робили вивіски, малювали стрілки, розвішували по Майдану власні номери телефонів.

Щоденно там працювало 7-9 пунктів психологічної допомоги, куди приходило від 100-300 відвідувачів на добу.

– Психологи, які пізніше приєднувалися до нас, просто знаходили когось у пункті й говорили, що також хочуть допомагати. Кожен, хто був на чергуванні, знав, що є закрита група у Facebook, вони приєднувалися, там були створені графіки чергувань по пунктах, люди себе записували, коли їм зручно, і працювали, – розповідає Буковська.

Також на Майдані функціонували мобільні бригади, які складалися з психолога, психіатра, психотерапевта та священика. В такому складі вони підходили до скупчень людей і намагалися проводити консультації та надавати поради.

– Це було, напевно, вперше, коли не клієнти йшли до психолога, а психолог ішов до потенційних клієнтів. Ми піднімали психологічну культуру Майдану, – з гордістю пригадує Буковська.

За її словами, масовою проблемою тих подій була агресія людей щодо політиків, постійної напруги й безпорадності.

Ще одна з найпоширеніших психологічних проблем Майдану – різні бачення і непорозуміння у сім'ях.

– Сім'ї фактично розділювалися, – підкреслює Буковська.

Іншою стороною медалі була втома і розлади серед самих психологів.

– Неможливо повністю відділити свою громадську і професійну позицію. Були випадки, коли психологи починали теж хворіти, бо почали себе наскільки віддавати, що організм не витримував. Немає сенсу заперечувати: були моменти професійного вигорання, коли психологу треба було піти з Майдану і декілька днів перепочити, – зізнається психолог.

Фото з Facebook

Після перемоги Психологічна служба Майдану переформатувалася у "Психологічну кризову службу". На сьогодні організація нараховує близько 500 спеціалістів, які працюють в 20 містах України.

Служба надає допомогу родинам загиблих на Майдані та в зоні АТО. Велика частина роботи психологів припадає на підготовку бійців.

Ще один сегмент праці – це родини військовослужбовців, які перебувають на передовій.

– Робота з родинами, дітьми – це дуже важливий елемент, тому що сім'я зустрічає вже абсолютно іншого чоловіка: це людина, яка пройшла війну, і він не може бути таким, яким ішов в АТО, – пояснює Буковська.

Також "Психологічна кризова служба" проводить роботу з мирним населенням у постраждалих від війни регіонах.

– Вони не переселенці, але також відчули на собі багато чого, багато бачили, самі не постраждали, але емоційний стан є важким, – підкреслює психолог.

Фото з Facebook

Також організація займається проведенням тренінгів-семінарів для соціальних працівників та шкільних психологів, які працюють з дітьми переселенцями і дітьми бійців АТО.

Існує "Психологічна кризова служба" частково на донорські кошти, частково – на волонтерських засадах.

Серед донорів "Карітас Україна", посольство Франції, канадсько-українська фундація, Фонд Східної Європи, благодійний фонд "Відродження", благодійний фонд "Розвиток України", міжнародна організація "Мальтійський орден" та інші.

На запитання, чому врешті психологи вирішили вийти працювати на Майдан, Буковська відповідає, задумуючись:

– Ми собі самі намагалися відповісти на це запитання… Перший раз, коли я йшла на Майдан, я розуміла, що я психолог і більш корисно буде, якщо я комусь допоможу заспокоїтися, а не просто розливатиму чай. У тому й полягав героїзм кожного майданівця – кожен робив те, що він міг найкраще.

Євромайдан SOS

Виник на основі Центру громадянських свобод, правозахисної організації, що діяла ще з 2007 року.

– Так сталося, що на ранок 30 листопада 2013 року Центром громадянських свобод був запланований тренінг на тему прав і свобод людини, – розповідає менеджер проектів та волонтер Євромайдан SOS Марія Лисенко.

На нього з'їхалися активісти з усієї України.

Проте після побиття студентів на Майдані, яке сталося вночі, усім було вже не до тренінгу. Стало зрозуміло: боротьба триватиме, і триватиме довго.

Необхідна була організація, що надавала б правову допомогу активістам, які постраждали внаслідок боїв чи сутичок на Майдані. Так і народилася ідея Євромайдану SOS – як організації, що буде реагувати на порушення закону.

Фото зі сторінки Євромайдан SOS

Ініціаторами її створення були Олександра Матвійчук, Марія Іваник, Марія Томак, Соломія Бобровська та інші.

– Коли на нашу гарячу лінію надходив дзвінок з цього приводу, ми відразу ж підшукували для цієї людини адвоката, – згадує Марія. – Євромайдан SOS мав власну базу адвокатів-волонтерів. У кращий час в нас було 500 адвокатів по всій Україні, які допомагали абсолютно безкоштовно! У той час охочих допомогти було безліч. Їхній вік був абсолютно різний: від студентів до пенсіонерів. Був випадок, коли до нас завітала жінка і сказала, що не може працювати на гарячій лінії, але готуватиме їсти нашим організаторам. І вона приходила кожного дня...

Оскільки на цілодобову гарячу лінію люди звертатися з будь-якими питаннями, то Євромайдан SOS займався і координуванням людей, перенаправляючи їхні заявки до відповідних майданівських організацій.

Відразу після революції кількість учасників Євромайдан SOS значно зменшилася. Наразі в організації 11 постійних правників та близько 50 волонтерів. Багато колишніх учасників працюють в інших ініціативах.

Рух заснував премію для волонтерів. Фото зі сторінки Євромайдан SOS

Зараз Євромайдан SOS – це організація, що займається документуванням порушень прав людини, у першу чергу на окупованих територіях Криму та Донбасу.

– Ми займаємося моніторингом ситуації і в зоні АТО. Спілкуємося із солдатами, які побували в полоні, а також з місцевими мешканцями, яким відомі факти порушення прав людей. Насправді матеріалу надзвичайно багато, – розповідає Марія Лисенко.

Також організація досі займається пошуком зниклих на Майдані.

– Зараз таких 22 людини. Про них ми не маємо жодної інформації; невідоме також і їхнє місце знаходження. У цій справі ми сподіваємося на розслідування Генпрокуратури. Хоча за 2 роки вони так і нічого не з'ясували.

Євромайдан SOS веде активну міжнародну діяльність та взаємодіє з тамтешніми організаціями. Усі матеріали та факти порушення прав людини на Майдані чи в зоні АТО поширюються на різних міжнародних конференціях, форумах тощо.

Також представники міжнародних організацій на запрошення Євромайдан SOS приїздять в Україну з метою моніторингу ситуації та обміну досвідом.

Ще один напрям діяльності Євромайдан SOS – боротьба за звільнення українських політичних в'язнів у Росії та Криму. Для цього ними було ініційовано рух Let My People Go Ukraine.

Фото зі сторінки Євромайдан SOS

Наразі Євромайдан SOS здійснює моніторинг українського законодавства на дотримання вимог міжнародного права.

Головне завдання – боротьба за ратифікацію Римського статуту. Адже це дозволить Міжнародному кримінальному суду здійснювати розслідування злочинів, що їх було скоєно на території Україні, або проти громадян України.

За словами активістів Євромайдан SOS, ратифікація Римського статуту не дозволить повторення тих жахливих злочинів, які були вчинені проти учасників Майдану владою колишнього президента Віктора Януковича.

Ініціатива Е+

Проект зводить постраждалих від революційних і військових подій з іноземцями – канадцями, поляками, литовцями та іншими, – які здатні їм допомогти.

Цікаво, що допомогу надають у першу чергу європейські уряди, які часто виступають ініціаторами, потім – українська діаспора та пересічні європейці.

З лікаркою Оксаною Сивак, лідеркою ініціативи Е+, зустрічаємось в пологовому будинку.

Вона згадує: під час Майдану Е+ працювала у підпіллі, таємно лікувала поранених, за допомогою європейців відправляла постраждалих за кордон – не тому, що їм необхідне було лікування, якого не було в Україні, а через переслідування.

Після революції організація вийшла з підпілля. Поле для маневру стало ширшим, як і коло завдань. Активісти курують важкопоранених, організовують міжнародні медичні місії, дитячі табори в Україні і за кордоном, психологічну реабілітацію тощо.

Фото зі сторінки ініціативи Е+

Останній рік кістяк організації складають всього вісім осіб, проте вони працюють надзвичайно ефективно. Нещодавно Е+ допомогли Кабміну укласти угоду про співпрацю з НАТО щодо виділення 2 мільйонів євро на реабілітацію постраждалих, у першу чергу тих хто втратив кінцівки.

У листопаді 2015-го року зустрічали третю канадську медичну місію: лікарі прооперували важкопоранених воїнів, поділилися досвідом.

У лютому 2016 року канадців чекають вчетверте: планується передача медичного інвентарю вартістю в 700 мільйонів доларів.

Притік ресурсів до Е+, як і до інших волонтерських організацій, суттєво зменшився.

Наприклад, норвезький уряд почав передавати допомогу напряму в державні органи України – проте волонтери не бачать жодної звітності, гроші розчиняються в невідомому для суспільства напрямку.

Зміна способу передачі виникла через те, що у європейців склалася думка, що вже "не горить", і якщо перемир’я, то швидка допомога вже не потрібна, і можна вкласти гроші в державну казну.

Через вагому роль держрегулювання окремі активісти намагаються ввійти у державні структури. Зазначають, що старі чиновники не надто прихильні до них, як до реформаторів.

25 листопада 2015 року відбулася зустріч Е+, інших волонтерів і поранених майданівців із прем’єром Арсенієм Яценюком, міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим та іншими очільниками Кабміну.

Після неї зробили висновок: на такі зустрічі тепер ходитимуть з диктофоном. Незалежну пресу не пустили, були присутні лише кілька камер самої держустанови. Проблеми, які порушили, так і не були вирішені.

Улітку чеський уряд звернувся до Е+ із пропозицією профінансувати відпочинок для дітей-переселенців. Активісти спочатку не погодилися: хотіли забезпечити відпочинок і для дітей загиблих, а не тільки для школярів-переселенців, для яких і так існує безліч програм. Чехи пішли назустріч, і подія відбулася.

Відпочинок дітей у Швеції. Для збільшення натисніть на зображення

Оксана Сивак акцентує увагу на важливості вивезення постраждалих дітей не за кордон – а саме в українські міста, аби розвіяти міфи про Україну, якої вони "усі бояться, але ніхто не знає, що воно таке".

Експеримент вдався: діти зі Сходу активно приймали участь у різних культурних заходах на відпочинку в Ворохті і Одесі. Більшість із них уперше побачила море і ніколи не виїжджала за межі Донецької області.

У Швеції і Литві дитячі табори теж були успішними: у Литві Даля Грибаускайте особисто відвідала дітей.

Оксана Сивак каже, що за останній рік суспільство, на жаль, стало пасивнішим. Проте з’явилося багато хороших організацій, які можуть змінити майбутнє.

– Європейці усвідомлюють наші зміни, проте їх враження формується на основі досягнень малих груп. Цитуючи знайомого європейця, "українці – чудові пожежники. Бачать пожежу – одразу організовуються, швидко гасять вогонь та рятують поранених. Проте вони не архітектори – і цьому ще потрібно навчитись, – каже Сивак, яка працює на те, щоб бути "архітектором" змін.

Відкритий університет Майдану

Серцем Євромайдану було студентство – з різних міст та регіонів України. Це саме той прошарок суспільства, якому цікаво дізнаватися нове, самовдосконалюватися, перебирати досвід тих, хто досягнув успіху.

Освітню ініціативу, з думкою про активне студентство, створювали віце-президент з менеджменту Київської школи економіки (KSE) Юля Тичківська, її чоловік Роман Тичківський, Олександр Стародубцев, Остап Стасів, Лєна Хіль і Сашко Положинський.

– Місією ініціативи було забезпечити інтелектуальну революцію в головах людей через донесення нових знань, досвіду та ідей, і ще – надихати. Це – найефективніший шлях досягти змін, хоча й не найшвидший, – ділиться Юля.

Фото зі сторінки ВУМ у Facebook

Завдяки підтримці інформаційного центру "НЕ ЗЛИй Майдан" Вуличний університет запрацював 7 грудня 2014 року. Першим лектором став Павло Шеремета.

Спонсори допомогли з ресурсами, щоб орендувати сцену біля Лядських воріт, "НЕ ЗЛИй Майдан" верстав афіші, які вивішували прямо на сцені й роздавали в "інфопунтках" Майдану.

Хоча організатори на лекторіях очікували бачити здебільшого студентів – великий інтерес до ініціативи проявили люди старшого віку. Приходили як майданівці, котрі жили у наметах, так і кияни.

Спочатку лекції тривали з самого ранку до пізньої ночі – аж по 8-9 щодня. Увечері проводилися вистави чи майстер-класи (вони збирали 150-200 слухачів), або ж розпочинався марафон фільмів, який нерідко затягувався аж до ранку.

Виступали дуже різні спікери: викладачі, підприємці, політики, митці... Для відвідувачів лекції були безкоштовні, а всі без винятку спікери виступали на волонтерських засадах.

Після Нового року й свят Вуличний університет Майдану "переїхав" до Українського Дому. Назву також змінили: з Вуличного на Відкритий.

Десь з лютого 2015 року проводили вже по 3-4 лекції в день – і почали розмірковувати, як працювати далі, щоб не довести себе до цілковитого виснаження.

Лекція засновника театру "Дах" і режисера ГогольФест Влада Троїцького у ВУМ

Тож Відкритий університет видозмінювався і дав поштовх зародженню інших проектів:

– Школі свідомого громадянина, яка працює з громадськими активістами в регіонах та навчає їх співпрацювати з місцевою владою;

– програмі Київської школи економіки "Лідерство в державних фінансах" для держслужбовців, яка вчить лідерським якостям потенційних топ-керівників у держорганах;

– освітній програмі для чинних керівників державних підприємств;

– Українській академії лідерства, яка вчить практичним лідерським якостям випускників старших шкіл з різних регіонів України – тих, хто може стати наступною політичною та інтелектуальною елітою країни;

– і Відкритому університету реформ, який проводить РПР (Реанімаційний пакет реформ).

– Ми продовжуємо просвічувати людей, адже освіта – ключова зброя, це те, що може по-справжньому трансформувати людину, – вважає Юля Тичківська.

Автомайдан

Історія цього руху розпочалася 30 листопада 2013 року після побиття студентів на Майдані.

– У цей момент ще ніхто не знав, яким буде подальше розгортання подій. Та було зрозуміло, що Майдан потребує нової мобільної сили, яка зможе виїхати на місце подій за лічені хвилини – нею і став Автомайдан, – розповідає Катерина Бутко, член Ради правління ГО "Автомайдан".

Того ранку, відразу після побиття студентів, зустрілися Сергій Хаджинов, Олексій Гриценко та Василь Гацько. Саме ці люди були ініціаторами створення організації.

Поїздка у Межигір'я 29 грудня 2013 року. Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

Основним завданням Автомайдану на той час були поїздки до помешкань колишніх регіоналів: Віктора Януковича, Віталія Захарченка, Віктора Пшонки та інших. Найбільшою акцією стала поїздка у Межигір'я 29 грудня, де були присутні більше 2 тисяч автомобілістів.

Також Автомайдан займався блокуванням вулиць, урядових кварталів та патрулюванням території навколо Майдану, адже кожної ночі існувала загроза штурму.

Автомайдан ніколи не мав фіксованого членства – до його акцій міг долучитися кожен бажаючий. Тому й досі ніхто не може назвати конкретну кількість його учасників. Відомий лише сталий кістяк організації – близько 20 осіб.

Місцем розташування автомобілів учасників завжди була Європейська площа, де активісти збиралися кожного вечора о 19-й годині.

Місцем Автомайдану була Європейська площа. Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

– На час революції проблем з існуванням Автомайдану не було, адже ми всі мали одну мету – це боротьба з режимом Януковича, – згадує Катерина Бутко. – Та після його втечі, у нас, як і в більшості майданівських організацій, постало проблемне питання – що робити і куди рухатися далі. Відразу ж деякі наші організатори почали говорити що "ми, як учасники Майдану, маємо певні бонуси перед іншими". Цих людей ми почали відсіювати. Це був надзвичайно важкий процес, який триває й досі.

В той час, зокрема, розпрощалися з лідером Автомайдану – Сергієм Кобою, який за словами майданівців, за їхніми спинами проводив замовні акції.

Не співпрацює рух також з Дмитром Булатовим, який під час подій на вулиці Грушевського просто поїхав додому святкувати Водохрещу.

Виникли проблеми і з регіональними осередками Автомайдану, які відразу ж почали реєструватися.

Наразі організація має чітку структуру. Раз на півроку збирається головний орган ГО "ВО "Автомайдан" – загальні збори. На цих зборах було обрано Раду правління організації.

До Ради ввійшли шестеро осіб, які безпосередньо і очолюють Автомайдан: Олексій Гриценко (голова організації), Сергій Хаджинов, Віталій Уманець, Марина Гоношиліна, Ігор Василів та Катерина Бутко.

Певний час, відразу після революції, Автомайдан займався волонтерством та допомогою армії. Його активісти їздили на Схід та відправляли допомогу.

З часом, формат його діяльності змінився. Зараз основне завдання – боротьба з корупцією.

– Адже не було б її – не було б потреби власноруч оснащувати армію, – розповідає Катерина. – Тому ми зосередилися саме на цьому. Також ми контролюємо реформи таких основних органів, як поліція, прокуратура та суди. Тобто тих систем, які повинні відповідати за боротьбу з корупцією. Так, зокрема, зараз проходить переатестація працівників міліції – і три члени Автомайдану входять в атестаційну комісію. Наші активісти були також в комісіях при переатестації прокуратури.

Поїздка до помешкання Порошенка 31 жовтня 2015 року. Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

ГО "Автомайдан" займається і міжнародною діяльністю. Минулого листопада для боротьби з корупцією та моніторингом реформ поліції й прокуратури вони виграли європейський грант від European Endowment For Democracy на 48 тисяч євро.

Також, за підтримки посольства Канади Автомайдан бореться з нелегальним видобутком бурштину і піску. За словами активістів, "весь незаконний видобуток бурштину в Рівненській та Житомирській областях кришується правоохоронними органами та прокуратурою. Мільярди грошей йдуть просто в кишені злодіїв, а не в бюджет держави".

Автомайдан і надалі продовжує проводити виїзні акції. Останньою була поїздка до помешкання Порошенка 31 жовтня 2015 року, де було 93 автівки.

IT-намет

Плацдарм інформаційного і технічного забезпечення майданівців з'явився за добу після посту підприємця, засновника платіжної системи MoneXy Юрія Чайки про відповідну ідею.

Суспільні вклади становили більше 30 тисяч гривень, не рахуючи пожертви обладнання.

Звідти телефонували рідним, транслювали події на Майдані, не дозволяли блокувати інтернет у центрі Києва, обробляли й шукали необхідну інформацію – тримали інтернет-оборону.

Під час одного з активних протистоянь у IT-наметі сталася пожежа. Від вогню вдалося врятувати всю техніку, тож організатори продовжили роботу в приміщенні КМДА.

У наметі була можливість зарядити телефон і зв'язатися з рідними. Фото зі сторінки ініціативи у Facebook

Тоді ж організаторами намету – ІТ-спеціалістами Максимом Плахтієм, Юрієм Чайкою, Сергієм Гуровим, Максимом Карасиком та іншими – було вирішено створити всеукраїнську IT-спільноту, яка мала стати популярною і ресурсною соціальною мережею.

Дана важлива ініціатива Майдану не переросла в більшу – активісти розпорошилися по різним проектам, однак вони продовжують брати участь у різних ініціативах, заходах, асоціаціях.

Дехто з "наметівців" поїхав на схід. Наприклад, Володимир Шумейко вирвався з Іловайського котла, а Валентин Бондаренко ініціює гуманітарні рейси до військової зони.

Координатори намету вступили до лав різноманітних тематичних об'єднань: Телекомунікаційної палати України, Групи учасників електронного бізнесу України (до неї вступив засновник Юрій Чайка), Комітету з електронної комісії та Венчурної асоціації.

Періодично колишні it-волонтери влаштовують заходи, що викликають широкий резонанс.

Проводили МайданХакатон – форум розробників, під час якого різні IT-працівники працюють над певною проблемою застосовуючи різні інструментарії, вкладаючи фінансові й інтелектуальні ресурси. За перебігом останнього хакатону слідкував авторитетний оглядач та блогер IT-видання №1 у світі Майк Батчер.

Проект "Іноваційна Україна" пропонує детально розроблену програму розвитку it-сектору, способу співпраці й взаємодопомоги держави та it-спеціалістів. Стратегія проекту потужна і детально випрацювана. Учасники налагодили контакт із економістом Павлом Шереметою та політиком Юлією Тимошенко.

Мрією багатьох активістів є пряма електронна демократія: сайт "Нарада" був спробою втілити її в життя. Проте українці зреагували на цю можливість кволо: у першому обговоренні взяло участь півтори тисячі осіб, у другому – лише 33 особи.

Було створено "Опірзагін" з метою контролю виборів на кожній дільниці, але проект теж вийшов неуспішним.

Айтішнікам властивий індивідуалізм і замкненість у малих колах, проте вони можуть швидко організовуватися в разі небезпеки і брати широку участь у соціальних процесах.

Фонд Діани Макарової

До Майдану журналіст Діана Макарова працювала редактором Livejournal Україна.

Коли почалася революція, перші гроші для допомоги протестувальникам Макарова збирала через свій ЖЖ. Пізніше московське керівництво до цього поставився вкрай негативно, і Діані довелося звільнитися.

Вона каже, що прийшла на Майдан слідом за своїми дітьми. Їх у неї троє. Старша дочка перша записалася в одну з сотень – ночувала на Майдані, варила металеві конструкції, які призначалися для захисту протестуючих від нападу.

Макарова починала з допомоги сотням, де були її діти, але дуже швидко розширила діяльність до покупок шоломів і бронежилетів і для інших сотень. Ночами Діана і її близькі розвантажували фури з протигазами для протестуючих.

Фото зі сторінки фонду у Facebook

На Майдані навколо Діани зібралися перші помічники, які стали волонтерами фонду.

Багато добровольців з Майдану пішли воювати в зону АТО у складі батальйону Кульчицького. Макарова з командою стали "закривати", як то кажуть волонтери, потреби бійців.

– У нас правило: ми ніколи нікому не відмовляємо. Якщо є волонтерські організації, які співпрацюють лише із певними частинами, то ми латаємо дірки всюди, де кричать: там "горить", – каже Діана.

Новостворена організація відправляла по одній машині з гуманітаркою на тиждень, потім стали відправляти дві. Спочатку їздили тільки водії, потім стали возити групою.

Смертей ставало все більше. Були "зелені коридори", були обстріли, була й спокійна поїздка в уже звільнений Слов'янськ.

Фонд національної допомоги імені Діани Макарової (Ф.О.Н.Д.) – маленька конституційна монархія, яка живе війною. Макарову частіше кличуть Леді Ді.

Робоче місце Ф.О.Н.Д.у не схоже на офіси інших волонтерських організацій. Адже він знаходиться прямо в будинку засновниці.

У сімейному домі куховарить Дред (боєць Андрій Ганичів, відзначений орденом "За мужність" – ред.) – до війни працював у ресторані. Біля Дреда в'ється собака Карма, яка вже навчилася обережно переступати через численні коробки, ящики та згортки.

У будинку Діани Макарової. Фото зі сторінки фонду у Facebook

Зараз волонтери називають ключовими два напрямки своєї діяльності: допомога бійцям і допомога населенню у прифронтових селах.

– Гуманітарку роздавали здебільшого в центрі, проте були старі, лежачі, хворі або просто ті, хто боявся прийти. Ми організували доставку допомоги в периферії. Роздача гуманітарки в центрованому місці – часто велика помилка, – вважає Макарова.

Фондери розповідають, що зараз стало важче їздити в прифронтову зону. Кожну машину блокпост розглядає як пачку грошей або потенційного контрабандиста.

Помічник Діани пояснює, що, коли частини почали організовуватися, склалася жорстка система. Командири часто керуються принципом: "Я начальник, вирішую, кого тут пропускати, а кого ні!". Під час війни деякі люди схильні до перебільшення свого статусу. Командири уявляють, що строгість допоможе навести лад – але починають зі зміни дисциплінарних, а не правових і організаційних рамок. Частіше за все лише дисциплінарними змінами справа й закінчується.

– Але все одно нужда закон змінює. Доставляємо. Говоримо, домовляємося і доставляємо, – резюмує Діана.

Коли минулого літа українська сторона відвоювала багато території, то лінія фронту вирівнялася і стало легше.

Діана Макарова і замасковані "котики". Фото зі сторінки фонду у Facebook

Раніше на фронті не вистачало ні їжі, ні води, ні побутової хімії, ні аптечок – усе це лягло на плечі волонтерів. Згодом державний апарат налагодив поставки найнеобхіднішого і оголосив про оснащення всіх підрозділів аптечками.

Незважаючи на це, фонд Макарової, як і раніше, доставляє аптечки на передову. Ціна чималенька – під 70 доларів – проте якість і надійність дарує життя.

Ми сидим у Леді Ді чи то вдома, чи то в фонді. Їй дзвонять.

Тиха коротка розмова. Очі кричать.

– Я ніяк не можу звикнути до того, що бійців, які просили допомоги ще пару днів тому, раптом не стає. Везти вже нікому. Сьогодні загинуло двоє хлопців, які залишали заявки. Півтора роки війні, а я ніяк не можу звикнути, – каже вона.

Для неї війна не скінчилась.

Автори: Роман Кравець, Оксана Хомей, Андрій Пасічник, Валерія Лопатіна

Текст написаний випускниками школи громадянської журналістики "Української правди", яка працює за підтримки посольства США в Україні