Мучать в школі. Як сприяти мирному вирішенню конфліктів в освітньому середовищі

"Нещодавно я відвідала свого знайомого у психіатричній лікарні. Розмовляючи з ним, подумала, що, якби не знайомство з Маршалом Розенбергом і з методом ненасильницької комунікації (ННС) 20 років тому, я могла б бути тут не відвідувачем, а пацієнтом", – каже угорський тренер з ННС Ева Рамбала на початку нашої розмови.

Ева працює у сфері медіації конфліктів та технік примирення у більш ніж 33 країнах світу, допомагаючи впроваджувати розвиток емпатії дітей та дорослих у шкільні програми.

В Україну вона приїхала на запрошення ГО "Міжнародна просвітницька ініціатива "Відкрита хата" в рамках проекту "Соціальна інтеграція через розвиток емоційного інтелекту та навичок миротворення в школах на Сході України", який реалізується за підтримки Литви та Швеції.

В рамках цього проекту на своїх тренінгах Ева навчає групу вчителів, шкільних психологів, директорів шкіл з найбільш вразливих областей - Донецької та Луганської (звільнені території).

В чому саме полягає метод ненасильницкої комунікації можна детально прочитати у статті "Від сім'ї до країни. Як навчитися долати конфлікти?"

Ми ж зустрілись з Евою, аби обговорити саме шкільні справи і конфлікти, а також булінг - цей порівняно новий для українців термін означає постійне та цілеспрямоване знущання одних школярів над іншими, насміхання, ображання та цькування їх.

На своїх тренінгах з ненасильницького спілкування Ева постійно наголошує, що фундаментом для вирішення будь-якого конфлікту є розуміння відчуттів та потреб кожної з сторін.

Злість, агресія, емоційне та фізичне насилля виникають тоді, коли ми не можемо відверто заявляти про свої потреби. ННС дозволяє навчитися краще розуміти свої відчуття і потреби, чесно та неманіпулятивно комунікувати їх іншій стороні.

До чого тут булінг у школах, спитаєте ви? Справа в тому, що попри не надто активне обговорення проблеми в ЗМІ, вона теж дуже актуальна для України.

За останніми результами дослідження ініціативи ЮНІСЕФ U-Report, половина опитаних з України особисто зазнали буллінгу.

Ева переконана: і той, хто цькує, і його жертва потребують допомоги. В психології та педагогіці набір навичок, пов’язаних з вмінням регулювати свої емоції, будувати якісні та дружні відносини з іншими називається "емоційним інтелектом" або "соціальними компетенціями".

Вміння якісно будувати відносини - запорука успішного та щасливого життя. Проте спеціально цьому не навчають ані в сім’ї, ані в школі, ані при підготовці молодих вчителів.

Робити такі висновки їй дають понад 20 років роботи тренером і фахівцем з примирення в корпораціях, спільнотах, дитячих будинках та школах різних країн.

Нижче пропонуємо спостереження з досвіду Еви та практичні поради батькам та вчителям.

ПРО ПРИЧИНИ БУЛІНГУ

Деякі діти приходять з таких складних життєвих ситуацій, що майже неминуче – вони стануть агресивними.

Іноді я чую жахливі історії, коли дитина бачить, як тато б'є маму ночами. Від дитини, яка переживає подібне, не варто очікувати, що вдень вона нормально навчатиметься у школі. Це надзвичайно важко, адже якщо дитина нервує та непокоїться, це не може не вплинути на її академічні результати.

Я не думаю, що школа може перевчити дітей від тих цінностей, які вони привносять з власного досвіду в родині.

Наприклад, у деяких сім'ях часто працює правило: "У мене є сила, я роблю, що хочу, а ти ще замалий/а і твоє завдання – слухатись".

Такі діти не можуть виразити в повній мірі свої емоції, вони ховають своє невдоволення у підсвідомість і, розуміючи, що сильніші отримують все, самі починають поводитись агресивно.

Якщо ми хочемо впливати на булінг в школах – то нам треба працювати не тільки з вчителями, але й з батьками, з усім оточенням дітей.

Так, вчитель може сильно вплинути на те, як діти у класі спілкуються між собою і вирішують конфлікти. Проте як би ми не хотіли викоренити проблему булінгу, якщо в сім'ї чиниться надто сильний пресинг, вчитель в класі може не впоратись з емоційними проблемами дитини.

Всередині того, хто цькує, насправді дуже багато болю.

Ева Рамбала: "Моя модель допомоги радше про профілактику, аніж про те, що може бути зроблено у класі підлітків, де є булінг"

Дитину можна навчити, як постояти за себе без того, щоб чинити насилля - емоційне чи фізичне - по відношенню до іншої людини. І це сильно вплине на атмосферу в класі.

Навички ненасильницького спілкування (ННС) можуть розширити перелік способів реагування на ситуації, коли відбувається щось, що нам не подобається.

Я б хотіла підкреслити: той, кого цькують, і той, хто цькує – однаково потребують підтримки.

КОЛИ І ЗА ЯКИХ УМОВ МЕТОД НЕНАСИЛЬНИЦЬКОГО СПІЛКУВАННЯ МОЖЕ БУТИ ЕФЕКТИВНИМ?

Ми будемо максимально ефективними в тому, чому я вчу, якщо почнемо працювати з п'ятирічними дітьми.

Тому моя модель допомоги радше про профілактику, аніж про те, що може бути зроблено у класі підлітків, де є булінг. Хоча й із такими випадками ми теж працюємо.

Проблема однакова і у 5, і у 15, і у 55 років: у більшості дорослих і дітей в арсеналі немає ефективних інструментів вирішення конфліктів.

Для того, щоб втілити у класі культуру ненасильницького спілкування, потрібно засвоїти 4 кроки:

1. Відділити факт від оцінювання й чітко сказати, що саме трапилось. Але так, щоб інша сторона не почула в цьому критики.

2. Назвати свої почуття та емоції, які відчуваєте прямо зараз. Серед таких відчуттів може бути відчай, розчарування, сум та ін.

3. Назвати потребу, незадоволення якої призвело до появи тих емоцій. Це може бути потреба у безпеці (фізичній або емоційній), потреба в увазі, бажання бути почутим і т.д.

4. Висловити прохання - що б ви хотіли, аби сталось?

Якщо діти засвоюють ці 4 кроки і вчитель це підтримує у випадку конфліктів, то атмосфера у класі змінюється на краще, між усіма формуються дружні та плідні стосунки. Діти навіть можуть бути медіаторами у своїх же колективах.

Такий вид медіації (програма називається "peer-to-peer mediation", або "медіація між однолітками") практикується в одній з угорських шкіл і є дуже потужним інструментом формування в дітях емоційної компетентності. Коли в дітей виникають конфлікти, вони пробують їх вирішити самостійно. Якщо конфлікт дуже гострий – вони кличуть на допомогу свого вчителя, який сам практикує ННС.

Це не означає, що в класі, де практикують ННС, буде менше конфліктів. Зазвичай – ні, але конфлікт тут сприймається як джерело для особистісного зростання, і наслідком конфлікту може стати ще тісніший зв’язок. І це хороша новина.

Погана – важко знайти вчителя, який має таку ступінь самосвідомості, що може відмовитись від влади карати, а вчитись вирішувати конфлікти без неї.

Адже зазвичай як відбувається? Ти поводиш себе погано, тому ми тебе покараємо. Відступитися від цього - означає осягнути власну емоційну природу і позбавитися страху перед тим, хто уособлює владу. Фактично перейти у спілкуванні в режим ненасилля - це означає звільнення від емоційного рабства.

По-справжньому вільних та гідних людей можуть виховувати лише "внутрішньо вільні" вчителі.

ПРО ВТРУЧАННЯ БАТЬКІВ У КОНФЛІКТИ В ШКОЛІ

Коли мій молодший брат йшов до садочку, батько йому сказав: "Якщо хтось сильнішій, ніж ти, то не соромно й тікати. Але якщо хтось слабший, ніж ти, то можеш битись".

З тих часів минуло майже 40 років, проте деякі чоловіки досі дають своїм синам подібні поради. Не думаю, що це найкращий спосіб виховання в дітях толерантності, вміння співпрацювати в команді і знаходити спільні рішення на користь усіх зацікавлених сторін.

Часто маленькі агресори мають ніби доводити, що вони сильніші. Якщо вам треба доводити, що ви сильніші за когось, то ви, скоріше за все, не почуваєте себе у безпеці. Адже якщо я у безпеці, навіщо мені доводити усім, яка я сильна?

Трапляється також, що у деяких дітей є просто надлишок енергії.

Моя подруга якось зізналась: "Якби я не потрапила в балетну школу, то половину життя провела з психологом". Вона була гіперактивною і мала значно більше енергії, аніж інші діти.

В моєму дитинстві було дуже багато конфліктів між дівчатами. Але я дуже рада, що ніхто з батьків не втручався. Тут дуже важливо відчути грань: коли це природній процес і прості життєві суперечки, а коли справді варто втрутитись.

У нас є відома історія про хлопчика, якого цькували у школі. Він помер, і цю історію тепер вчать усі в школі як приклад, якої поведінки потрібно уникати. Це було дуже давно, але такі історії траплялись як в часи дитинства моєї мами, так і продовжують траплятися сьогодні.

Відколи існують школи, були ті, хто цькує, і їхні жертви. Просто ми раніше на цю тему не говорили. Зараз - тільки починаємо.

При цьому варто розуміти, що нинішні діти в когнітивному плані розумніші, аніж у моєму дитинстві.

Якщо їм надати невеличкий поштовх, діти здатні краще усвідомлювати свої емоційні проблеми. Якось після заняття в одному класі до мене підійшла 13-річна дівчинка й спитала: "А як бути з самокритикою? Мене бентежить те, скільки часу я витрачаю на пусте цькування самої себе." І це мені сказала 13-річна дівчинка!..

Ева Рамбала: "Відколи існують школи, були ті, хто цькує, і їхні жертви. Просто ми раніше на цю тему не говорили. Зараз - тільки починаємо".

Уявімо, що ви є свідком ситуації, коли дитина зазнає цькування. Я пропоную поговорити про це з вчителькою чи директором. Якщо можете досягнути батьків "жертви" – обов’язково спробуйте обговорити ситуацію з ними.

Часто дитина може соромитись просити про допомогу. Тому ви можете поговорити з батьками дитини і сказати: "Я турбуюся про психологічний комфорт вашої дитини і всього класу. Я чую від своє дитини, що "...". Скажіть, будь ласка, як Ви дивитесь на цю ситуацію?".

Не треба питати: "Як я можу вам допомогти?", адже якщо сім'я може не бачити тут проблеми, то й пропозиція з допомогою може сприйматися як образа.

Буклет із ненасильницького спілкування. Наші потреби і почуття, які вони викликають

ЩО БАТЬКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ СВОЇХ ДІТЕЙ, АБИ ВИПАДКІВ БУЛІНГУ БУЛО МЕНШЕ

По-перше, це відверті розмови з дітьми про стан справ у їхньому житті і їхні почуття.

Я пропоную вам пограти з дитиною в наступну гру: ви даєте можливість дитині протягом 3-5 хвилин говорити все, що у неї на серці, і уважно слухаєте її, не перериваючи і не коментуючи. А потім ви міняєтесь і вона слухай те, що на серці у вас.

Я бачу проблему в тому, що по-справжньому уважно зазвичай дитину не слухають навіть по 3 хвилини на день.

Я зараз маю на увазі не практичні питання "які ти отримав оцінки в школі" і не спільне виконання домашніх завдань, а відверту розмову про почуття, емоції.

Зазвичай у дітей немає відчуття, що їхніми емоціями цікавляться. Якщо і ви навчитесь ділитися з дитиною своїми емоціями та почуттями в безпечній атмосфері, то між вами поступово сформується якісно новий рівень стосунків, в яких буде багато тепла та взаєморозуміння.

Поступово цей час можна збільшувати, для старших дітей цей час може бути вже 10 хвилин. Але не використовуйте його для повчань.

Я вірю, що висока якість розмови часу, проведеного разом, - це коли дитина може бути повністю відвертою.

Тільки коли мама чи тато можуть запропонувати емоційно безпечний контейнер, діти можуть заглянути всередину себе й сказати, навіщо вони вчинили те чи інше.

Книжки, які Ева радить почитати батькам для кращого розуміння емоційного інтелекту дитини та практик ненасильницького спілкування

Якось жінка, що вона сама виховує 3 дітей, розповіла мені про застосування цієї практики у неї вдома. Кожен з синів має свої 3 хвилини, і вони слухають розмови один одного. Коли починаються їхні 3 хвилини, діти говорять про те, що хочуть. Незабаром діти навчились справді заглядати всередину себе, і чекати нової зустрічі у родинному колі, щоб відчути емоційну розрядку.

Але ця гра принесе користь лише у тому випадку, якщо ви не будете використовувати ці 3 хвилини, аби почитати дитині лекцію "як треба жити".

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

Ставтесь до дітей як до партнерів по спільному творчому процесу навчання та розвитку.

Ми забуваємо більшість того, що ми вивчили в школі, але ми не забуваємо емоційний заряд, який надходив разом з ними.

Я не дуже багато пам'ятаю саму зміст предмету Історії, який нам викладали у школі, але я дуже пам'ятаю страх, коли мені потрібно було складати іспит з Історії.

Тобто, у страху я можу щось запам'ятати і навчитись, але ці знання залишаться зі мною ненадовго.

Я б хотіла, аби кожен вчитель усвідомлював емоційний фактор у своїй роботі і формував таку атмосферу, в якій дітям було б легко і комфортно навчатися. Адже в атмосфері психологічного комфорту ймовірність того, що вони справді зрозуміють і запам'ятають, значно більша.

Справжнє навчання і розвиток йдуть зі спокою, воно не відбувається у стресі. З точки зору нейронауки, під час стресу лімбічна система блокує префронтальну кору, яка відповідає за аналіз, синтез інформації та емоційно-вольову саморегуляцію.

Книжки, які варто прочитати вчителям, аби стати емоційно ближчими до дітей

Станьте для дітей прикладом того, як можна поводити себе під час конфліктів.

Більшість з нас не показують дітям приклад, який варто наслідувати. Якщо для нас щось важливо, ми силою змушуємо дітей це робити.

Я іноді прошу на тренінгах: підніміть руки ті, чиї діти вирішують конфлікти так само, як мама з татом вдома - спокійно, мирно, шляхом діалогу.

Дуже мало людей підіймають руку зі словами: "Так, я можу бути прикладом для своїх дітей".

Нам важливо навчити вчителів ставати емоційно ближчими до дітей

Одна вчителька мені розповідала, що вони використовують у навчальному процесі розслаблення і медитації. Серед учнів була дівчинка, яка дуже намагалась вільно і легко читати й говорити, проте затиналась.

Однокласники з неї насміхались. Під час одного з сеансів такого розслаблення вчителька сказала: "Уявіть, що ви дуже намагаєтесь говорити гарно й добре, для вас це не просто виклик, а щоденна важка боротьба. Але увесь клас з вас насміхається. Як ви себе при цьому почуваєте?"

Півкласу розчулились. Після цього вони стали більш уважними один до одного.

Дитину можна навчити, як постояти за себе без того, щоб чинити насилля - емоційне чи фізичне - по відношенню до іншої людини. Фото Mactrunk/Depositphotos

Вчителі можуть використовувати ці знання з ННС у різних шкільних активностях – від аналізу прочитаного твору до самостійного вирішення конфліктів дітьми.

Сьогодні методи ненасильницького спілкування активно впроваджують і у міжнародних корпораціях.

Будь-який бізнес вимушений боротись за свого покупця. Практика доводить, що в корпоративних культурах, в яких панує чесність та відкритість, результати кращі - емоційна атмосфера впливає на ефективність роботи співробітників. Тому керівники компаній зацікавлені в тому, щоб їхні співробітники навчались давати один одному якісний зворотній зв’язок і мирно вирішувати конфлікти.

Важлива порада від Еви батькам. "Я пропоную вам пограти з дитиною в наступну гру: ви даєте можливість дитині протягом 3-5 хвилин говорити все, що у неї на серці, і уважно слухаєте її, не перериваючи і не коментуючи. А потім ви міняєтесь і вона слухай те, що на серці у вас".

Метод ненасильницького спілкування Маршалла Розенберга поширюється в багатьох школах світу, проте на офіційному рівні в жодній з систем його ще впроваджено не було через брак сертифікованих тренерів (по всьому світу їх біля 400).

Підготовка таких тренерів займає від 5 років постійної практики та викладання. В Україні підготовкою тренерів з розвитку емоційного інтелекту та емпатії в освітньому середовищі із залученням міжнародних фахівців займається го "Міжнародна просвітницька ініціатива "Відкрита Хата".

Починаючи з 15 грудня 2016 року розпочне свою роботу портал empatia.pro, з якого можна буде черпати інформацію по методикам розвитку емоційного інтелекту та емпатії, плану проведення семінарів та тренінгів для освітян, медиків, батьків і дітей.