9 років самітником у ретриті. Як українець шукав щастя у Непалі

18366
30 березня 2018

Кімната 2х3 метри на околиці території буддистського монастиря. Тут немає гарячої води й опалення, іноді буває електрика. Взимку температура в помешканні опускається до +6, а влітку стає нестерпно душно.

Раз на місяць помічник привозить їжу. Кілька разів на рік, якщо пощастить, відвідує вчитель.

Все.

Це єдине, що бачив і з ким спілкувався Євген Танковський за 9 років одиночного ретриту в Непалі. Так буддисти називають усамітнення з метою пізнання своєї істинної природи.

Євген Танковський провів 9 років в одиночному ретриті в Непалі

Зазвичай такий ретрит триває 3 роки, але київському практикуючому цього терміну здалося мало. "Мене не задовольняли результати", – пояснює він.

До ретриту Євген був викладачем йоги, разом з Тетяною Півень заснував "Київську йога студію".

Наприкінці минулого року він повернувся до Києва і в даний час під ім'ям Женя Таковський (від буддійського терміну "та́ковість" – справжня природа всіх речей) поєднує викладання йоги з буддистськими практиками, назвавши свій напрямок "Рігпа-йога". "Рігпа" з тибетської – чисте знання, початкова мудрість, усвідомлення природи свого розуму.

За заняття конкретної ціни не ставить, покладається на підношення (пожертвування), які залежать виключно від бажання і можливостей практикуючих.

Коли йдеш на зустріч із людиною, яка має подібний досвід, очікуєш побачити якийсь практично безтілесний образ у помаранчевому одязі, що говорить якимись незрозумілими мантрами.

Замість цього – атлетичної статури чоловік у повному розквіті сил, який чітко й зрозуміло відповідає на питання.

"На даний момент у мене немає жодних матеріальних благ, але кожну мить свого життя я щасливий", – каже Женя.

"Українська правда. Життя" дізнавалася секрети буддистського щастя.

"ЦЕ НЕ БУЛО ВТЕЧЕЮ, БО ВСЕ БУЛО ПРАКТИЧНО ІДЕАЛЬНО"

Перша думка, яка може виникнути, коли дізнаєшся про добровільне 9-річне "одиночне ув'язнення" – напевно, життя не склалося і людина вирішила втекти від повсякденних проблем.

Але, здається, це не той варіант. У Жені дві вищі освіти – фізкультурна й психологічна. Служив у спецназі, закінчив службу в ранзі капітана.

Був відомим в Україні йога-тічером. Коли вони з Танею Півень заснували "Київську йога студію", зали були переповнені.

Щоб забезпечити перебування в ретриті все майно в Києві, включаючи машину й мотоцикл, було продане

"Ретрит не був втечею, тому що все було класно: була кохана дружина, улюблена успішна робота, житло, машина, мотоцикл, непоганий заробіток. Все було практично ідеально", – каже Женя.

На питання, чого ж йому не вистачало в житті, відповідає з посмішкою: "За тим, чого не вистачало, в ретрит і йдуть".

Майно в Києві, включаючи машину й мотоцикл, було продане, щоб забезпечити можливість протягом 9 років платити за їжу (ту саму, яку привозили раз на місяць), візове оформлення і оренду будиночка.

Але навіть цього не вистачило на весь термін – останні роки довелося жити на пожертви інших практикуючих, тільки завдяки яким і вдалося завершити останні 2 роки ретриту.

"БУЛО ЧІТКЕ ПЕРЕКОНАННЯ, ЩО МАЄ БУТИ ТІЛЬКИ ТАК"

До буддизму Женя прийшов лише за два роки до усамітнення.

"У Непалі я познайомився з майстром Чокі Німа Рінпоче, прийняв від нього притулок і передачі – посвяту в практику, почав активно з цим працювати і через два роки пішов у ретрит.

За мірками практикуючих це дуже малий термін", – розповідає він.

Виявляється, як правило, в такі тривалі ретрити йдуть ченці. А західним студентам зазвичай рекомендують проводити короткі місячні тренінги, щоб виробити навички, які потім можна підтримувати у повсякденному житті.

"Але на той момент я не знав, що Чокі Німа Рінпоче не дає дозволу західним студентам на тривалі ретрити. Я вирішив провести трирічний. У мене було чітке переконання, що має бути тільки так", – говорить Женя.

Перед ретритом він все ж отримав благословення свого вчителя, а також виконав необхідні спеціальні підготовчі практики.

Женя з майстром Чокі Німа Рінпоче

Женя пояснює, що практикувати саме в Непалі, а не, скажімо, в якомусь глухому українському селі, було важливо: "У буддистів є спеціально підготовлені місця для затворів. Таке місце є найбільш сприятливим для того, щоб ти досяг такої ж реалізації, як і інші майстри, які практикували там раніше".

Крім того, в такому місці його міг відвідувати вчитель, щоб упевнитися в правильності практики і давати необхідні настанови, інструкції, передачі.

Місце дійсно було особливим – жіночий гірський монастир Нагі Гомпа на території національного непальського заповідника Шивапурі.

І ні, з черницями Женя ніяк не перетинався. Всі 9 років він не виходив за межі свого дворика.

"До мене доступу не було ні в кого, крім мого вчителя і ретритного помічника, який раз на місяць привозив продукти.

Будиночок розташований на самому краю території жіночого монастиря, практично в джунглях. Відволікань не було жодних, ніякого телефону й інтернету", – розповідає він.

"Шпаківня", як називає будиночок Женя, мала два поверхи. На верхньому розміщувалася кімнатка 2х3 метри. Це традиційний розмір, достатній для виконання спеціальних буддистських практик – простягання.

"На першому – на такій самій площі вміщалися кухонька, туалет із відром в якості зливного бачка і звичайна драбина на другий поверх. Щоб ходити по першому поверху, потрібно було втягувати живіт", – згадує колишній самітник.

На запитання, чи не заважав побутовий дискомфорт зосередитися на практиці, посміхається: "Кожен вкладає в поняття "практика" щось своє. Тому тут важливо пояснити, якою практикою ми займаємося".

МЕТА ПРАКТИКИ – ПІДТРИМАННЯ ПРОБУДЖЕНОГО СТАНУ РОЗУМУ

Режим дня буддиста в ретриті досить суворий: сон по 4 години на добу; протягом дня, як мінімум, 4 сесії практики тривалістю по 3 години.

"З 2 ночі до 7 ранку перша сесія практики, найважливіша, потім дві години перерва. З 9 до 12 друга сесія, знову перерва. З 14 до 17 третя сесія. І з 19 до 22 остання", – розповідає Женя.

Режим дня буддиста в ретриті досить суворий

Згодом, за його словами, відмінності між такими сесіями і перервами все більше стираються, адже суть і мета практики – в підтриманні пробудженого стану розуму.

В ідеалі, він має підтримуватися постійно, і визнані буддійські майстри мають таку здатність. Таких людей називають реалізованими майстрами, а передачу їхнього стану учням – "прямою передачею".

Женя згадує, що вперше відчув "пробуджений стан розуму" саме завдяки вчителю.

"Корінний учитель показує нам цей стан розуму, ми його розпізнаємо, бачимо різницю між затьмареним і пробудженим станом розуму. І реалізацією називається саме звикання до свого пробудженого стану, звичка перебувати в стані розуму Будди", – пояснює він.

При цьому пояснити за допомогою слів, в чому полягає такий стан, за визначенням неможливо. Його можна тільки відчути.

"Уявляю, як дивно для звичайної людини звучить ідея поїхати на 9 років заради якогось стану, який навіть неможливо описати", – сміється Женя.

Однак він запевняє, що мова не йде про якісь екстатичні переживання.

"Це не феєрверки, не спалахи просвітлення, не якісь особливі переживання, відмінні від наших повсякденних переживань.

Одна з назв пробудженого стану – це звичайний, природний, простий розум, бо він із самого початку присутній у кожному з нас", – спантеличує майстер.

Він порівнює пробуджений стан із дзеркалом, який все сприймає, але ні за що не хапається.

"СУТЬ УСІХ ДУМОК – СПІВЧУТЛИВА ПОРОЖНЕЧА"

Алгоритм досягнення пробудженого стану, як виявилося, досить простий:

"Ми звертаємо увагу на будь-яку думку, яка в поточний момент у нас присутня, помічаємо її, дивимося в її корінь/основу/сутність, думка самозвільнюється, і ми розслабляємося посеред свого пробудженого стану розуму".

Як пояснює Женя, в нашому розумі не можуть бути присутні кілька думок одночасно – думка завжди тільки одна, – але вони швидко змінюють одна одну.

Женя пояснює, що в нашому розумі не можуть бути присутні кілька думок одночасно – думка завжди тільки одна

І якою б тривожною думка не була, в її корені, в самій її суті завжди є сяюча порожнеча. Саме усвідомлення цієї безмежної пустотної природи він і називає самозвільненням думки.

Звичайно, це просто тільки на словах. Адже зазвичай, без тренування, усвідомлювати свої думки в кожен момент часу – практично нереально. І навколо дуже багато чинників, які від цього процесу відволікають.

У ретриті ж уся увага практикуючого зосереджена саме на описаному процесі. І будь-які думки, навіть викликані фізичним болем або побутовими незручностями, стають тільки засобом для тренування розуму.

"Коли виникали сильні больові відчуття, я просто продовжував практику: звертав увагу на ці відчуття (іноді не звернути було неможливо), дивився в їх основу, вони самозвільнювалися, і я розслаблявся посеред природи свого розуму", – розповідає Женя.

Однак він підкреслює, що не радить іншим робити так само в разі фізичного болю, нічого не має проти медичної допомоги і зараз сам активно нею користується. Суть тільки в тому, щоб використовувати будь-яку ситуацію для тренування свого розуму.

СПІВЧУТТЯ ДО ІНШИХ РЯТУЄ ВІД ВЛАСНОГО БОЛЮ

Для досягнення пробудженого стану дуже важлива правильна мотивація – діяти на благо всіх живих істот.

"Ця мотивація називається словом "співчуття", на санскриті "бодхічітта". Спочатку ми виробляємо в собі бажання допомогти всім без винятку живим істотам. Таким чином ми виходимо за межі свого его і перемикаємося на всіх. Ця концептуальна дія є необхідною для того, щоб усвідомити свою природу", – пояснює практикуючий.

Потім же, за його словами, пробуджений стан розуму майстра дійсно впливає на розум усіх живих істот.

"Перебуваючи в пробудженому стані, ти захоплюєш розум усіх живих істот і можеш таким чином посувати їх до просвітлення. Це працює автоматично, тому що природа всіх розумів ідентична. У цьому стані ти невіддільний від усіх без винятку живих істот", – стверджує наш співрозмовник.

Крім цього, він переконаний, що завдяки розвитку співчуття до всіх живих істот можна впоратися з власним болем або будь-якими конфліктними ситуаціями в житті.

Женя радить будь-яку ситуацію використовувати для тренування свого розуму

"ПРАКТИКА МАЄ РОБИТИ ЛЮДИНУ ЩЕ БІЛЬШ АДЕКВАТНОЮ"

За словами Жені, за 9 років у ретриті він не досяг повної реалізації, однак навчився легко повертатися до пробудженого стану розуму.

"Спочатку я збирався провести в усамітненні 3 роки. Однак після 3 років мій стан розуму мене не задовольнив – я дуже часто затьмарювався, відволікався від пробудженого стану. Так було і через 6 років, і через 7. Коли минуло 9 років, стан розуму мене задовольнив", – пояснює буддист.

Учитель підтвердив, що його практика була успішною.

Після завершення ретриту Женя відразу потрапив на вчення Чокі Німа Рінпоче в Катманду, де були присутні близько тисячі людей.

Каже, різкий перехід сприйняв без особливого дискомфорту. Як і повернення до Києва згодом.

"Тут відволікань більше, але у мене вже напрацьована звичка не відволікатися. Після 9 років я дуже адекватно сприймаю навколишню ситуацію. Вона мене не вибиває, не вганяє в ступор", – запевняє колишній самітник.

Взагалі адекватність людини для соціуму, на його думку – важливий критерій правильності практики:

"Практика має робити людину ще більш адекватною, ніж звичайні люди. Якщо ви стаєте неадекватні для суспільства, це неправильна, двоїста практика".

"ЩОБ ПРАКТИКУВАТИ, ВИ ВЖЕ ВСЕ МАЄТЕ"

За час Жениного ретриту стали дорослими його діти від першого шлюбу. Зараз синові 18, дочці 26 років.

"Син музикант, планує вступати до консерваторії, дочка викладає йогу", – розповідає він.

За словами Таковського, діти з повним правом можуть вважати його поганим батьком, але якби довелося зробити вибір заново, він би знову пішов у ретрит.

"Я безмірно їх люблю, але по-іншому вчинити просто не міг", – говорить він.

У той же час, Женя в жодному разі не радить іншим кидати сім'ю, роботу або звичні заняття. Радше навпаки – можна займатися практикою в тих умовах, де кожен з нас уже перебуває, запевняє він: "Щоб практикувати, ви вже все маєте. Ваш розум завжди з вами".

"Для цього навіть не потрібно закриватися в кімнаті й всіх розганяти по кутах: "Діти, зараз мама буде займатися медитацією". Мама в такому разі займається двоїстою, затьмареною практикою", – пояснює Женя.

Однак визнає, що в соціумі досягти потрібного стану розуму складніше через велику кількість відволікаючих чинників.

Саме тому в 100 км від Києва планується будівництво буддійського ретритного центру, куди люди зможуть приїжджати на тиждень або на місяць, щоб зосередитися на внутрішній роботі. Туди буде приїжджати Чокі Німа Рінпоче та інші майстри.

В цілому ж, за словами Таковського, головне – зрозуміти суть практики.

Адже завіт древніх майстрів – "перетворити все своє життя на практику", може бути виконаний навіть без відриву від повсякденної діяльності. Саме цьому поєднанню він прагне навчити своїх учнів.

"І тоді те місце, де ви зараз перебуваєте, стане найкращим гірським ретритом", – переконаний Женя.

Катерина Тищенко, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті