У дітей є періоди, коли вони мчать до класів, чекаючи на нове й цікаве. Проте так само є періоди стійкого небажання прокидатись й збиратись до школи, готуватись до занять, відповідати та робити вправи на самих уроках.
Як батькам підтримувати пізнавальний інтерес, навчальну мотивацію та не наражатись на щоденні "не хочу", "не буду", "набридло"?
 |
| Фото AlexLipa / Depositphotos |
Очільниця міністерства охорони здоров'я Уляна Супрун разом з психологом Вікторією Горбуновою, спробували розібратися, як мотивувати кожну дитину ходити на уроки з задоволенням.
Насправді демотивація дитини – замкнене коло.
Читай також:
Спочатку вчительська чи батьківська вимога щось зробити провокує думки-демотиватори в дитячій голові, наприклад, "це нудно, не цікаво", "я не впораюсь, я не розумний", "дістали, знову тиснуть" тощо.
Потім ці думки провокують почуття-демотиватори: сум, нудьгу, роздратування, злість, сором.
У такому емоційному стані дитина все робить абияк, тягне час, впирається, страждає.
Ця поведінка призводить до того, що невдоволення дорослих росте, вимоги посилюються, стають жорсткішими, з’являються докори та образи і врешті коло замикається.
Щоб розірвати його, спершу спробуйте розібратися, що саме демотивує дитину йти на уроки.
Усе перераховане мають робити і вчителі. Таке ставлення допомагає розвинути внутрішню мотивацію, в основі якої лежать не примус, а відчуття власної самодетермінованості ("Мені це цікаво і потрібно"), компетентності ("Я можу це зробити"), та добрих стосунків з людьми ("Я відчуваю підтримку").
