Що сказати людині, яка помирає? Сильна мама знайшла три фрази для онкохворого сина

29016
14 квітня 2019

"О третій годині по обіді, в понеділок, смерть анонсувала, що прийде за ним.

Йому було лише 8 років. Ракові клітини уже не реагували не лікування", - пише Дженні Гарінгтон у своїй колонці на Human Parts.

Переживши досвід втрати сина, вона радить три фрази, які допоможуть близьким вмираючим людям відійти.

Син Дженні

***

Наближення смерті легко виявити. Немає апетиту.

Напружене дихання. Холодні руки та ступні ніг. Набряк гомілок. Неможливо встояти на ногах.

Тіло згасає. О третій дня температура сина піднялася до 41 градуса.

Лікарі й медсестри збиралися під палатою. Їх більшало.

Мої страхи посилилися. Ми уже достатньо часу були в лікарні, щоб знати: ситуація загострюється.

Я не здивувалася, коли мене тихо викликали за межі палати. Онколог стояв у центрі групи, лікарка була серйозною і тихою:

"Ваш син помирає. Скоріш за все, у нього не більше двох годин. Він не переживе ніч".

Шок. Я не могла дихати. Ми боролися з раком два роки. Мали хороші прогнози, а тепер чекали і спостерігали на краю лікарняного ліжка.

Задихаючись від сліз, я глибоко вдихнула і повернулася до кімнати, щоб бути поруч з сином.

Я вичавила: "Нам треба поговорити".

Що сказати людині, яка помирає?  Що б сказали ви?

***

За кілька тижнів до цього, теж в понеділок по обіді, я лежала на ліжку з сином. Це було до того, як йому стали болючими дотики.

Я прошепотіла: "Я люблю тебе", я так часто робила.

Він сказав: "Я знаю". Звісно, він знав. То що ще можна сказати?

Що сказати, коли не залишилося нічого, крім слів?

Немає слів, коли твоя 8-річна дитина вмирає у тебе на руках.

Але більшість з нас зіштовхнеться з цими болючими моментами, сидячи поруч з людиною, що помирає.

Усі ми смертні. Одного дня ми станемо на порозі смерті.

І нам потрібно знати, як сидіти і говорити у час, коли немає слів. Коли навіть "Я люблю тебе" буде недостатньо.

Я повільно видихнула і сказала сину: "Мені шкода тобі це казати, але ти помираєш". - "Чекай… Що? Я не хочу помирати!".

Він лютував. Його великі блакитні очі розширились.

Я побачила страх. Мій розум шалено шукав правильні слова, щоб його заспокоїти.

"Мені шкода. Я знаю… Але ми усі колись помремо, хочемо того чи ні. Тато помре. Я помру. Ми не можемо це контролювати. Мені дуже, дуже шкода…".

Син запитав: "Коли я помру?". Як завжди, він був допитливим.

- Я не знаю, але скоро…

- Шо?!

Лють і невіра кипіли. Він був дитиною. Вірив, коли ми сказали, що йому покращає.

Вірив, коли ми обіцяли, що зубна фея забере з-під подушки його зуб, а замість нього залишить подарунок.

Ми запевняли його, що стане краще. Він робив усе, що його просили: усі важкі, болючі, набридливі речі.

І тепер моя солодка, люба мавпочка і я витріщались один на одного.

Сказати таке дитині - найважча річ, яку я коли-небудь робила. Але я мала залишатись спокійною і сказати більше.

Треба було знайти неможливі слова, які заповнять прогалину між життям і смертю.

Я знайшла три фрази, які тепер називаю трьома магічними фразами для втішання людини, що помирає.

Вони дозволити тримати зв’язок між нами з сином і з нашою родиною.

Ось що я сказала моїй дитині:

"Ти не будеш самотнім. Ти не відчуєш болю. З нами буде усе добре".

Він потребував цих трьох фраз більше, ніж "Я люблю тебе".

1

"Ти не будеш самотнім"

Дати сину знати, що він не буде наодинці, важливо.

Як наймолодший з наших чотирьох дітей, він звик до шуму і хаосу.

З народження він був грайливим і бажав спілкування.

Міг приходити до нас у ліжко посеред ночі, чи просити пограти з ним гру. Або терпляче чекав, коли я йому почитаю.

Він особливо жадав компанії, коли боявся.

А тепер мав пройти через найбільший і найбільш невідомий досвід.

2

"Ти не відчуєш болю"

Моя дитина пережила величезну кількість болю за останні два роки.

Одного дня йому раптово стало надто боляче ходити.

Потім був біль від лікування, коли постійно його тикали голками, щоб взяти кров на аналіз, біопсія кісткового мозку та люмбальна пункція.

А ще головні болі, нудота та загальне нездужання, не враховуючи ще соціального та емоційного страждання.

"Ти не відчуєш болю"  важлива фраза, яку він потребував почути.

Так, ми не могли більше стримувати рак, але могли заспокоїти нерви.

3

"З нами все буде добре"

Це – найважливіша фраза. І найважча.

Я просто не вірила в неї. Трималася і сподівалася до моменту, коли почула: "Ваш син помирає".

Думала, він якось все здолає, якось буде мати довге, щасливе, безтурботне життя, на яке заслужив.

Як я могла змиритися, що надії нема?

Сказати: "З нами все буде добре" було неможливо.

Без нього з нами не все буде добре. Але я мала це сказати, заради нього.

Він переживав за інших. Якби я спитала: "Який фільм ти хочеш подивитися?", почула б: "Яке ти хочеш".

У третьому класі йому дали завдання: вибрати щось, що заслуговує на підтримку інших.

Він вибрав рак. Сказав, що хоче, щоб усі були здоровими: "Я маю його (рак) і хочу, щоб усім і мені стало краще".

Навіть маючи хворобу, що загрожувала його життю, він думав про інших.

Він не помер за дві години. Ми зібрали найближчих і спілкувалися через Skype з родиною та друзями, які були далеко.

Улюблена няня принесла гітару. Музика зі струн розносилася кімнатою, як метелики.

Ми співали, бавилися в Uno. Налили вершкове пиво з "Гаррі Поттера" у вощені паперові стаканчики і сказали тост: "За Евана!".

Лікарня навіть дозволила прийти його цуценяті на кілька мокрих поцілунків.

Друзі пішли, опустилася ніч. Ми приглушили світло і читали йому "Гаррі Поттера і Напівкровного принц".

Я не спала. Дивовижно, але тієї ночі він не помер.

Далі був тиждень ігор та вечірок. Прилетіли родина та друзі з інших міст. Ми насолоджувалися спілкуванням у лікарняному саду на даху.

Були акробати, фокусник, група з талановитих вчителів музики початкової школи. Його друзі одягли накидки Хогвартсу та костюми супергероїв.

Усі їли шоколадний торт, співали, танцювали, і святкували його життя так, ніби завтра не існувало.

Через тиждень я повторила сину: "Ти не будеш сам. Ти не відчуєш болю. З нами все буде добре".

Морфіну син потребував все більше. Через тиждень, тримаючи мене за руку, він помер.

Того дня померла і я. Немає слів, які заповнять пустоту. Самотність роз’їдала. Не описати, наскільки це боляче.

І тоді я повторила ці три фрази у зворотному порядку: "З нами все буде добре. Ти не відчуєш болю. Ти не сам".

Я відчула, ніби мене обіймає моя дитина. Зараз я не сама. Біль став легшим. Зі мною все буде гаразд.

Люди, що помирають, живуть, поки ми їх пам’ятаємо.

Ілюстративні фото: Depositphotos

Корисна інформація по темі:

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua