Секс, Бог, смерть, війна… – як говорити з дітьми про складні речі

7248
16 серпня 2018

Хто такий Бог? Чому йде війна? Звідки я взявся? – нормальні дитячі питання, які дорослих змушують вигадувати небилиці або ж тікати від відповіді.

Як говорити з дітьми про складні та табуйовані теми, ми розпитали людей, які працюють із дітьми й дорослими.

 Фото: Wavebreakmedia/Depositphotos

Більшість із них ми зустріли під час четвертої національної (не)конференції українського вчительства EdCamp, яка проходила в Харкові.

"Секс-освіта – це про безпеку, а не про пози в сексі"

На лекцію до Юлії Ярмоленко – секс-педагогині, авторки програм сексуальної грамотності для дітей і підлітків прийшли не тільки вчителі та вчительки біології, а, перш за все, класні керівники.

Говорять, теми сексу та фізіології загалом треба детально обговорювати впродовж років навчання, а не кількох годин на уроках біології.

Жаліються, що часто натикаються на супротив і нерозуміння батьків: "Навіщо розбещувати дітей?", "Виростуть – самі дізнаються чи почитають в інтернеті!".

 Фото:   luckybusiness/Depositphotos

А що вони в інтернеті знайдуть – ми не знаємо, – говорить Юля. – Чи буде ця інформація правдивою, співвіднесеною з віком дитини? Але ж ви не думаєте і правда, що дитина й справді чекатиме, поки виросте?

"Занадто рано" не буває. Часто батьки думають, що треба починати говорити на тему сексуальності  років в 10-12, а в цей період, насправді дитина відчуває відразу до цієї теми, не хоче про це говорити.

Це закладено в психосексуальному розвитку дитини, щоб уберегти її від ранніх статевих зв’язків. Починати розмову потрібно набагато раніше.

Сексологиня радить почати з того, що не видумувати дивних ефімістичних назв для частин тіла.

Про безпеку важливо поговорити, причому якомога раніше.

Рада Європи розробила брошуру, яка називається "Тут мене не торкайся". Прості п’ять правил для дошколят, які допоможуть батькам пояснити дитині про "хороші" й "погані" дотики, до яких частин тіла ніхто не має права торкатися, як реагувати і до кого звертатися в разі насилля.

 Фото:   apid/Depositphotos

Якщо дитина сформулювала питання – має право отримати чесну й правдиву відповідь у будь-якому віці, – говорить Юля. – Не можна перенаправляти до іншого: якщо дитина підійшла до вас із питанням – їй важливо почути відповідь саме від вас.

Було б добре, якби на батьківських зборах обговорювали: що має відповідати вчителька чи вихователька, якщо дитина запитає, що таке секс, звідки беруться діти?

Педагогам треба отримати від батьків дозвіл проговорювати складні теми.

Часто вчителька або вчитель, які не посоромилися про це розказати, стає тією людиною, яка допомагає дитині встановити контакт зі своєю сексуальністю, зробити правильний життєвий вибір у житті і бути щасливими – говорить і Юлія (за словами дорослих, які розповідають їй свої історії), і педагоги, що прийшли на її майстер-клас на EdCamp’і.

Наталя Гузєєва, авторка дитячих книжок і мільтфільмів, яка придумала, зокрема, Капітошку та Петрика П’яточкіна, переконана:

Учитель може принести дитині цілий світ у долонях. Але для початку йому чи їй доведеться перестати вважати якісь теми табуйованими. Вікові заборони, табуйованість менталітету – це заважає розвитку.

Та вчительство і батьки не можуть перекидати відповідальність одне на одного, а мають працювати як партнери (тим паче, за українським законодавством відповідальність за секс-освіту на батьках).

 Фото: Wavebreakmedia/Depositphotos

Важливість секс-освіти у школах ілюструє статистика європейських країн. У Швеції секс-освіту офіційно ввели в школи в 1955 році: обов’язково для всіх дівчаток і хлопчиків.

Зараз у країні середній вік початку сексуального життя – 17-19 років (в Україні – 13-16 років). Швеція займає перше місце у світі за мінімальною кількістю підліткових вагітностей: лише чотири-п’ять на тисячу підлітків, в Україні – 44 вагітності на 1000 підлітків (дослідники Unicef стверджують, що дані недосконалі, і більш реальна цифра – 100 вагітностей).

У нас же, – говорить Юлія, – поки що викривлене розуміння секс-освіти. Багато хто думає, нібито це про те, як займатися сексом і в яких позах. А насправді це про зовсім інші речі: гігієну, фізіологію, тіло, безпеку.

"Книжки, фільми й ігри дозволяють говорити відсторонено"

Коли п'ятирічна дитина у вас запитує "Що таке секс?", ви можете розгубитися: а якщо я скажу щось зайве, або дитина не про це запитує, або у неї проявиться цікавість, якої раніше не було? – пояснює Юля. – Не бійтеся. Скажіть дитині, що це дуже класне питання і це тема, про можна обговорити, але прямо зараз я не готова чи готовий.

Скажіть: я знайду якісь матеріали (виручать, наприклад, "Звідки я взявся" Хосе Морфа або "Не в капусті і не лелека" Анни Герцог) і ввечері чи в суботу ми з тобою знайдемо час і будемо шукати відповіді. Обов’язково виконайте свою обіцянку.

Не обов’язково купувати книгу саме про секс, можна почати з книг про фізіологію, анатомію, почуття. Читати разом, дискутувати.

 Фото:   ilona75/Depositphotos

Обговорюйте події – наприклад, ви разом почули по телевізору щось про вагітність, можна запитати у дитини, чи знає вона, що це означає і так почати розмову. 

Старшим дітям давайте зрозуміти, що відкриті для розмови на будь-які теми.

Пропонуйте інформацію: книги, відеоролики, лекції з фізіології і сексуальності – "Дивись, яка прикольна книга мені попалася!", "А ти знала, що…".

Це може спершу бути ніяково для дітей, але зрештою вони зрозуміють, що ви завжди готові обговорити і підтримати їх у різних ситуаціях.

Якщо дитина не підходить із цим питанням, варто подумати, чому. Тема не цікавить, дитина сором’язлива? Батьки чи вчителі вже сказали, що надто мала для цього і тепер вона боїться? Або сформували відчуття, ніби теми сексуальності заборонені, сороміцькі, тож дитина навіть з однолітками боїться про це говорити? Дитину вже просвітили друзі чи вона знайшла щось в інтернеті?

Анна Шаригіна радить для роботи зі складними темами в школі обирати фільми емоційні, але легкі, "не надривні".

Починати обговорення з простого питання: "Як вам фільм?".

 Фото: AllaSerebrina/Depositphotos

Для емоційного залучення – запросити людину, яка "представляє тему". Наприклад, говорячи про дискримінацію, покликати того чи ту, хто цієї дискримінації зазнає.

Для проговорювання складних тем Анна радить і ігрові методики:

– Наприклад, рендомно роздати учасницям та учасницям гри ролі: жінка літнього віку, успішний ІТшник, людина на візку тощо – і розіграти різні ситуації, в яких одні люди не можуть того, що можуть інші. Це привід не просто поговорити про різні складні обставини, але й спробувати "відчути на власній шкірі".

ВІЙНА

В Україні вийшло кілька вдалих дитячих книжок, які торкаються теми війни та революції. Наприклад, "Війна, що змінила Рондо" творчої майстерні "Аґрафка", "Казка про Майдан" Христини Лукащук, "Мій тато став зіркою" Галини Кирпи та інші.

Але ми не знаємо, чим відгукнеться та чи інша книжка, – говорить Тетяна Стус. – І якщо йдеться про травматичні теми, то перш ніж давати книжки дітям, дорослим треба прочитати їх очима дитини щоб не завдати більшого болю.

 Фото: AllaSerebrina/Depositphotos

Ейтан Борітцер,  письменник зі США, автор дитячих книжок про любов, дружбу, Бога, смерть, красу тощо, упевнений: говорячи про війну, важливо розібратися з дитиною: що стає причиною війни.

Війна – частина великої світової картини, – говорить письменник. – Варто починати з того, де починається війна?

Говорити, що існує багато причин: мені не подобається твій колір шкіри, я тобі не довіряю, ти занадто близько підійшов до мого дому... Це те, з чого починається насилля, те, що зароджує агресивні думки.

Припустимо, дитина побачила по телевізору, що в Україні війна, і злякалася.

 Фото:   zurijeta/Depositphotos

Треба дати їй розуміння, що ви поруч, розказати, як поводити себе в екстремальних ситуаціях, – радить психотерапевт Максим Жидко. Скільки з нас має номер СБУ чи гарячої лінії в телефоні? Навіть дорослих, не кажучи про дітей.

Якщо дитина знатиме, як поводитися в екстремальних умовах, вона почуватиметься більш впевнено. Потрібно формувати довіру до поліції, служб безпеки як до інституцій, які зможуть захистити.

БОГ

Борітцер вважає, що оскільки чи не найчастіше підѓрунтя війн – релігійне, однією зі складних тем, яким варто приділити особливу увагу, є бог.

Жидко погоджується з цим. Каже, слід дати дітям розуміння про бога – не в контексті пануючої у країні релігії, а розказати про різні конфесії.

Пояснити, чому релігія не має бути причиною агресії і несприйняття (хоча часто є).

Розуміння релігії, – говорить психотерапевт, – впливає і на розуміння мистецтва, соціально-політичного розвитку країн. У нас безліч стереотипів (наприклад, "всі мусульмани — терористи") і дуже мало знань. Релігієзнавство має бути повноцінним предметом в школі, не з метою пропаганди, а для того, щоб виховати у дитині толерантність, розширити її кругозір.

Дитина вивчає світ, задаючи питання та відповідаючи на них, говорить Максим Жидко. Не відкидайте пропозиції та пояснення дитини, дайте їй шанс бути співвинахідником, співмислителем. Це багато чому навчить і дорослих. Цікаво відповідати на питання разом, так виникає довіра.

 Фото:   AlexNazaruk/Depositphotos

Книги тут теж допоможуть.

– Книга є третьою стороною, нейтральною, вона не займає ні позицію вчителя, ні батьків. Особливо це важливо в підлітковому віці, коли дітям начхати на те, що говорять дорослі. Та й інформація в книжках зазвичай глибша, ніж знання звичайної людини, – вважає Борітцер.

СМЕРТЬ

Максим Жидко радить і батькам, і вчителям спочатку самим розібратися зі ставленням до смерті, щоб не передати дитині свої страхи та тривоги.

Перед тим, як розповідати про смерть дитині, потрібно зрозуміти, що саме її цікавить, а ще розібратися, яке у вас ставлення до смерті.

Якщо я боюся про це говорити – можу передати дитині цей страх.

У нас багато хто про смерть не говорить, бо лякає не сама смерть, а причина – наприклад, бабусі, дідусі були репресовані. Розмовою про смерть люди мали б підняти той пласт, про який говорити було не можна.

 Фото:   Mactrunk/Depositphotos

Максим розповідає, що діти починають задумуватися про смерть і вибудовувати перші наївні концепти приблизно з трьох-п’яти років.

Дитина ходить і бачить розчавлену кішку на дорозі, бачить, як листя опадає з дерев. Вона постійно стикається зі смертю і неможливо відгородити її від розуміння цього.

Щойно дитина просить пояснити побутові речі – помер хом’ячок, наприклад – не бійтеся поговорити, приділіть увагу дитині, навіть якщо ви прийшли втомлені з роботи і вам не до цього.

Не треба відразу пояснювати всю механіку процесу, просто розкажіть, що все живе на землі народжується і помирає.

Якщо батьки ставляться до смерті – як і інших складних тем – із належною повагою, але без зайвих емоцій, дитина буде вільнішою.

Якщо помер хтось близький, перш за все потрібно запитати у дитини, що саме вона відчуває.

Інколи діти бояться не самого факту смерті, а страждань, які може відчувати людина перед смертю.

Потрібно вислухати, обговорити це. Можна разом поплакати.

 Фото: Nomadsoul1/Depositphotos

Далі ви маєте дати дитині розуміння, що ви поруч, вселити надію. У кожній сім’ї це відбувається по-різному.

Хтось розповідає, що ми з  померлою людиною зустрінемося на небі.

Хтось говорить про цикли, які існують у природі.

Варто пояснити, що після смерті залишається пам’ять про людину, недаремно у нашій культурі існують дні пошани, коли разом ви згадуєте померлого – це допомагає пережити втрату.

Головне говорити щиро, дитина добре відчуває фальш, і коли дорослі намагаються давати нетравматичні відповіді, це травмує більше, ніж коли речі називають своїми іменами.

Дитяча психіка дуже гнучка, всупереч уявленням, ніби дитина – тендітна іграшка, яку можна зламати.

Вікторія Бронза, Іванна Скиба-Якубова, для УП.Життя

Передрук редакційних матеріалів "Української правди. Життя" без дозволу редакції заборонений.

Щоб отримати дозвіл, напишіть нам на lifepravda@gmail.com

powered by lun.ua

Головне на сайті