Пологи, війна, бідність: як фотожурналістки вважають за потрібне висвітлювати події світу

3045
20 травня 2019

Фото-історії на шпальтах газет та журналів історично обирали, створювали та публікували чоловіки.

Але різноманітність голосів подарує нам більш багату панораму цього світу, пише Artsy.

Біженці – це не жертви, а борці, а фотожурналістика має піднімати складні, важкі для перетравлення питання, а не задовольняти потреби "фаст-фуд культури".

Так бачать свою професію жінки-фотожурналісти, які й досі не на рівних конкурують з чоловіками у своїй професії.

Серед них – Анастасія Власова, українська фото-журналістка, яка висвітлює найдраматичніші події України. Але висвітлює їх на людському, "тихому" рівні.

Сьогодні молоді жінки складають більшість у коледжах на факультетах фотожурналістики та документалістики.

Жінки долають кар’єрні вершини та очолюють фотодепартаменти у таких виданнях як The New York Times, Time magazine та National Geographic.

З’явились такі ініціативи як Women Photograph, Diversify Photo та Native Agency.

Але гендерна нерівність все ще існує: у половині газет, які проаналізувала минулого року Women Photograph, лише мізерний відсоток жінок були авторами фото на шпальтах видань.

Видання відібрало найяскравіші зображення фотожурналісток та документалісток.

Анастасія Власова, 26 років, Україна.

Вид зі шкільного вікна заблоковано мішками з піском, які мають захистити від артилерійського обстрілу у селищі Верхньоторецьке, Донецьк, 28 листопада 2016 року.

 

У 2014 році Власова почала висвітлювати події української революції, а згодом – й анексію Криму.

У своїх роботах вона фокусується на життях людей, а не на зображенні війни.

 Анастасія Саранча обіймає Яну Капусту. Яна служить в Луганську
 

"Мої фото про тихі, невимовні радощі та біди тих, хто живе на лінії вогню", – розповідає вона.

Її новини публікували у таких виданнях як NewsWeek Spiegel Online, NBC news та The Guardian.

Поховання 11-річного Артема Литкіна. Хлопчик загинув під час артилерійського обстрілу у Дебальцево

Вона вважає, що візуальні історії можуть бути більш потужними, ніж текст.

 1 вересня 2017 року. Лінійка у селищі Велика Вергунка, що біля самопроголошеної Луганської Народної Республіки
 Жінка в автобусі під час евакуації з Дебальцево

"В ідеалі, вони вражають тебе та залишаються з тобою, в той час як слова можна втратити під час перекладу чи інтерпретації", – каже Власова.

Андреа Хернандес, 28 років, Венесуелла.

На цьому фото чоловік, який тікає від поліції під час демонстрацій у підтримку в.о. президента Хуана Гуайдо.

 

Андреа каже, що коли вона вперше взяла у руку камеру, то відчувала себе як Гаррі Поттер у крамниці чарівних паличок.

Вона починала свою кар’єру як текстовий журналіст у виданні El Estimulo. Останні три роки вона присвячує свої фото подіям у країні.

 Роксі Гуерра тримає свою дитину, яку тільки що вимила у колодязі, Венесуелла

Її друкують такі видання як BuzzFeed News, Washigton Post та El Pais.

Нора Лорек, 27 років, Швеція.

На цьому фото Ірена Сонья. Їй 17 років і вона хоче стати банківським бухгалтером. Але у таборі для біженців, де вона проживає, їм не викладають відповідних шкільних предметів.

 

Її мати Естер виборює кращу освіту для дітей. Вона сподівається на краще майбутнє для них після завершення війни у Південному Судані.

Лорек вважає, що можна висвітлювати війну та показувати, що люди, які її пережили, не лише жертви.

Вони й також і борці і обов’язком фотожурналістики є продемонструвати це.

"Це неймовірно, бачити силу жінок, які вже вчетверте рятуються від війни у Південному Судані, – каже вона. – Але, здається, сумний вираз обличчя й досі продається краще, ніж фото щасливої жінки, яка пишається, що змогла побудувати своє життя після чергової війни".

 Фаріда Сандай з донькою, 36 років. У серпні 2017 року 1 мільйон біженців з Судану прибув до Уганди.

Лорек – фрилансер з 2016 року. Як фотограф, вона висвітлює у своїх фото проблеми міграції та прав людини.

Вона бачить нерівність й у власному статусі: вона громадянка Німеччини, яка мала шукати можливість отримати громадянство Швеції.

Естер Рут Мбабазі, 24 роки, Уганда.

На фото безхатько з Уганди, місто Мбейл, липень 2015 року.

 

Тут високі показники дитячої безпритульності та проблеми з доступом до чистої води, їжі та медичних послуг.

Найкращий момент у кар’єрі Естер – це не офіційне визнання, а коли дівчинка з нетрів Кампали закричала: "Дивіться, чоловік з камерою – це насправді, дівчина!"

"Це розтопило моє серце. Мені здається погляди дівчинки, щодо цього, чого вона може досягти у житті, розширились в цей момент", – каже Мбабазі.

Естер вчилась самостійно й професійно знімає вже три роки.

Її фото публікували The New York Times та Washington post. Серед них – традиційні пологи у сільській місцевості в Уганді та знахар, що намагається побороти епідемію Еболи.

 Мати готується до пологів, 11 листопада 2016 року. У 2010 році уряд заборонив традиційне ведення пологів, але мало зробив для покращення допомоги матерям у сільській мисцевості
 Важка післяпологова кровотеча у сільському медичному центрі, Будуда, Уганда, 11 листопада 2016 року. Кровотеча – головна причина материнської смертності у сільській місцевості в Уганді
 Мати відпочиває після пологів

Сара Блесенер, 27 років, Нью-Йорк.

На фото Ніка, снайпер української армії, 24 роки. Фото зроблене 2 вересня 2016 року біля лінії вогню.

 

Блесенер сповідує принципи "повільної журналістики".

"У мене є сильне бажання розповідати історії, які виходять за межі заголовків, за межі прямого, біло-чорного сприйняття, які пропонують важкі для перетравлення питання", – каже журналістка.

Вас також може зацікавити:

Ми не хочемо втрачати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua