Віртуальна реальність, 3D-технології та музика: як фестиваль української культури змінює прифронтові міста

– Цього року до фестивалю ми посадили клумби – тепер у Волновасі є клумби, – з неприхованою радістю повідомляє керівник місцевої фестивальної команди Олександр Груздь на прес-конференції.

– Клумби це якось надто просто, що важливого залишиться, коли фестиваль поїде? – не вгаває журналістка, що сидить поруч.

Олександр ніяковіє: клумби для нього – дійсно важливі.

Щоб змінити місто фестивалю, звісно, не достатньо – треба комплекс рішень, що торкнуться кожної людини

Традиційне мистецтво, сучасні музичні гурти та сольні проекти, громадські організації, митці й мисткині, спорт, медіаграмотність і фуд-корт – уже шостий рік фестиваль "З країни в Україну" у такому складі приїжджає на Схід.

Цьогоріч до переліку регіонів додалися ще й Закарпаття та Південь.

Волноваха – невелике місто у Донецькій області, друге у вересневому маршруті. Ще вчора був Вугледар, уже завтра – Мангуш. Автобус стає домом на колесах для сотні людей.

Фестиваль у Волновасі – уже шістдесят шостий, а через два тижні виїзд на Луганщині завершиться сімдесят третім.

Культурний фронт

Фестиваль у Вонловасі почнеться о другій годині дня. Поодинокі зіваки спостерігають за монтуванням сцени на головній площі містечка – Майдані Незалежності. Волонтери роздають листівки, встановлюють локації, майстри збираються на окремому майданчику.

Поки тривають загальні приготування, команда їде до Волноваського районного військового комісаріату – це називається "радіальний виїзд".

На невеличкому плацу розставляють стільці, перед клумбою встановлюють апаратуру й інструменти. Саме з таких "сцен" починався тепер масштабний фестиваль.

Спершу команда виступила на плацу Волноваського районного військового комісаріату

У 2014 році музикант та івент-менеджер Денис Блощинський вперше поїхав зі своїм гуртом NESPROSTA й друзями-артистами до військових.

– Ми домовилися з Міноборони й поїхали у першу військову частину. Знайомство з армією почалося з п’яних військових, що лежали під парканом і солдатів, що підпирали один одного на плацу.

Ми були в шоці від того, що дісталося нам у спадок, – починає свою промову перед військовими комісаріату Денис.

[BANNER1]

Він розповідає про переломний момент. У Чугуєві, вже на десятому концерті, замполіт розповів, що взимку під час Революції Гідності місцеві тримали в заручниках родину командира гарнізону – боялися, що поведе військових проти мітингувальників. У солдатів кидали цеглу й каміння, коли вони виходили в магазин.

– Тоді я зрозумів, що є війна публічна, де ворог, якого можна поцілити, а є війна у головах – вона інакша і ми не знаємо, що з нею вдіяти.

Повернувшись до Києва, Денис вирішив розгортати культурний фронт – так народилася ідея фестивалю "З країни в Україну".

У 2014 році музикант та івент-менеджер Денис Блощинський вперше поїхав до військових

Поки артисти закінчують приготування, волонтери з львівського Державотворця разом з ГО "Територія ініціативної молоді" передають прапор і дитячі малюнки зі Львова, військові підписують жовто-блакитний стяг у відповідь.

Лунають перші акорди – сьогодні виступають NESPROSTA і Vinok з Києва та Secret Forest зі Львова.

До них приєднується військовий Володимир, переможець "Пісня АТО-2016": під гітару співає про те, як тяжко повзти під кулями і хочеться повернутися.

Обличчя військових майже не видають емоцій – ні захвату, ні нудьги. Та їх все ж підводить своєрідна мова тіла – всі як один підтупцюють ногами у такт музиці.

Концерт у військових у фестивальних називається "радіальний виїзд"

Прапорщик Дмитро з Вінниці пізніше зізнається: аби не був у формі, зірвався б у танець. Про фестиваль він чув і раніше, але побував на ньому вперше:

– Добре було б, якби до нас частіше хтось приїжджав, поки ми на службі. Це психологічне розвантаження, відволікає від буденності й допомагає витримати одноманітність.

По завершенню всі разом співають Гімн України – артисти й команда на "сцені", військові – виструнчившись.

Військові підписують жовто-блакитний стяг для львів'ян

Ці камерні радіальні виїзди, де збирається кількадесят людей, що самотужки не можуть потрапити на фестиваль, подекуди значно важливіші, ніж те, що відбувається на масштабній сцені.

Люди і клумби

Клумби, про які говорив Олександр – біля центральної площі. Саме тут розташована головна сцена, майданчик майстрів, відкрита бібліотека та локації громадських організацій.

– Нам не потрібно повертати українську культуру, вона і так тут була, є і, сподіваюся, буде, – каже місцева жителька Ольга і додає: – Але треба нагадувати тим, хто забув, звідки вони.

Разом з чоловіком Андрієм і дітьми вона прийшла на фестиваль, щоб розважитися і послухати музику.

Місцеві жителі прийшли на фестиваль, щоб розважитися і послухати музику

Поки що встигли небагато – послухали вірші, пообідали капусняком на фуд-корті та пройшли тест на зараженість пропагандою.

– 98 зі 100, ви заражені, – жартома резюмує волонтер на стенді Internews.

Починати з таких жартів не страшно, каже координаторка Катерина, що привезла до Волновахи проект "Пропагандаріум":

– Це розважальний фестиваль, тому ми жартуємо, щоб зацікавити, а потім уже пропонуємо серйозні речі: у нас є музей пропаганди, де зібрані найбільш шокуючі сюжети російського телебачення про Україну і аналіз основних наративів у віртуальній реальності.

[BANNER2]

Саме до окулярів віртуальної реальності вишиковується черга – особливо цікаво дітям і підліткам. Серед них – Євген і Руслан. Хлопці навчаються у місцевій школі.

– Ми дивилися відео про фейкові новини в Росії. Але можна я не буду розповідати про політичні погляди? – відразу заявляє Руслан.

Вони з Євгеном переглядаються і доходять спільної думки:

– Що у Волновасі взагалі нормального? Що робити у вільний час? Узагалі нічого. Усі їдуть звідси у більші міста.

Хлопці також планують їхати з містечка через кілька років. Фестивалі й лекції, активісти й громадські організації тут їх не втримають – кажуть, майбутнього для молоді у Волновасі немає.

До окулярів віртуальної реальності вишиковується черга

Місцевих запрошували пройти тест на зараженість пропагандою

У віртуальній реальності показують найбільш шокуючі сюжети російського телебачення про Україну

Про те ж каже і місцева журналістка Альона. Зараз вона у декретній відпустці і живе у містечку під Києвом, але на фестиваль до Волновахи приїхала всією родиною.

– Місто почало оживати після застою, але люди все одно пасивні, рідше збираються на свята.

Альона зазначає, що молоді менше, ніж до війни – раніше їхали навчатися до Донецька, а зараз у Київ, Одесу, Львів, Харків, тож повернутися на вихідні не встигають.

Фестиваль привозить із собою відкриту бібліотеку

Та все ж фестиваль для неї – ніби магніт, що будує міжрегіональні зв’язки і допомагає зліпити Донбас з рештою України.

– А ще ми вчимося піклуватися про своє місто, – додає Альона. – Для більшості міст клумба – буденна річ, а в нас усе пошарпане. Тож висадити квіти – це теж подія. І в цьому немає нічого поганого, цього не треба соромитися – усі з чогось починають.

"Тут і після нас щось буде"

Майстриня Ольга Вузенко приїхала на фестиваль з Маріуполя. Жінка вчить гостей робити мальованки – традиційні великодні яйця.

У Маріуполі Ольга керує клубом любителів вишивки "Рушничок" – у 2016, коли до її міста навідався фестиваль, вона й познайомилася з командою. Цьогоріч вона мандрує з майданчиком майстрів уже вдруге.

Ольга пригадує, як школяркою рятувала з кострища вишиванки, які мама примусово спалювала

На майданчику майстрів можна спробувати свої сили в народних ремеслах

Фестиваль привозить в міста інновації, технології, 3D-принтери і роботів

Поки триває перерва на її локації, Ольга береться розповідати про своє життя. Вона родом з Харківщини і з дитинства займається рукоділлям, її родина має колекцію народних сорочок і всі – й жінки, і чоловіки – вишивають.

Жінка організовувала етнографічні експедиції, вчила дітей народним ремеслам, їздила з ними на конкурси за кордон.

У 2004 Ольга переїхала до Маріуполя і приєдналася до клубу любителів вишивки, який через десять років очолила.

– Індустріальний Донбас і Схід України – це стереотип. Тут багата культура Слобожанської України, на цю територію добровільно і примусово переселили різних людей і всі вони принесли щось своє.

[BANNER3]

Ольга пригадує, як школяркою рятувала з кострища вишиванки, які мама примусово спалювала. Вона впевнена, що на радянську політику забування погоджувалися і добровільно, і з примусу.

– Ми пройшли через жорна часу. А цей фестиваль допомагає маленьким містам пригадувати, ким ми були і є. Ми по краплинах збираємо ковток води, щоб не дати собі засохнути.

Минуле – один з пластів, який привозить з собою фестиваль "З країни в Україну". На майданчику майстрів можна виготовити традиційний посуд, прикраси, одяг, спробувати свої сили в народних ремеслах, побачити старі фотографії.

Фестиваль привозить виставку старих фотографій

На стендах громадських організацій розповідають про теперішнє України – як функціонує держава, як з нею співпрацюють активісти, яким є бізнес.

Майбутнє на фестивалі – це інновації, технології, 3D-принтери і роботи, охорона здоров’я і спорт, діти та підлітки.

Денис Блощинський пояснює, чому фестиваль має саме такі напрямки:

– Люди, які не знають, що таке Україна, не можуть її полюбити. Як виявилося, часто українці про свою країну не знають нічого, сприймають її як набір стереотипів. Територія, помічена олівцем на карті, повинна перетворитися в Україну, де нам хочеться жити.

Денис Блощинський виступає зі своїм гуртом NESPROSTA

Денис каже, що фестивалю, звісно, не достатньо – треба комплекс рішень, що торкнуться кожної людини. Це і робота зі школами, і з місцевою владою, культурні й інформаційні проекти.

Зараз він інвестує власний час і кошти у фестиваль, бо впевнений – коли команда поїде, життя в містечках не зупиниться.

Ввечері фестиваль продовжується концертом сучасної української музики.

Обов’язковий до виконання – Гімн України, який першим заводить Денис. Без акомпанементу і мікрофону імпровізований хор звучить м’яко і душевно.

[BANNER4]

Хтось на перших словах невдоволено розвертається і йде, інші лишаються – Денис каже, що для нього це маркер.

– Антонімом любові не є ненависть, антонім любові – це байдужість. Важливо створювати умови й середовища, за яких ті, хто нас ненавидить, щиро захотіли б до нас приєднатися.

За кулісами принишкли чоловіки, готові розбирати сцену, лунає гімн – і на ньому у Волновасі все закінчується.

Хоча насправді – тільки починається.

Оксана Расулова, спеціально для УП.Життя

Всі фото Назар Салабан

Вас також може зацікавити:

10 українських звичок, які дивують іноземців

"Наїлися російських щів": мешканці Сходу про стереотипи, які варто забувати

Чому інколи не варто переконувати іноземців, що ми їмо "свиний жир" і запиваємо його горілкою

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.