Бідні, але з телевізорами: причини злиднів пояснює Нобель з економіки

33984
1 січня 2020

Почати 2020-й рік ми пропонуємо з доступних пояснень про Нобелівських лауреатів з економіки. 

Естер Дюфло, Абхіджіт Банерджі і Майкл Кремер отримали Нобеля у 2019 році за експериментальний підхід до боротьби з бідністю у світі. 

Він може допомогти нам переглянути стосунки з грошима і дати поживу для роздумів.

Детальніше пояснює економіст, професор-асистент та проректор з наукової роботи у Київській школі економіки Володимир Вахітов. Ми занотували його виступ на Nobilitet.

Фото: Nobilitet

Що таке бідність

 

Це залежить від рівня розвитку конкретної країни. 

Бідність може бути суб’єктивна: "Чи вважаєте ви себе бідними?". За цим показником Україна дуже злиденна країна, 60% людей вважають себе такими.

Бідність може бути об’єктивна, якщо її можна виміряти. Наприклад, Світовий банк розділяє країни за рівнем доходу. Для найбідніших країн встановлює планку близько 2 доларів на день. Якщо людина витрачає менше такої суми, вона дуже бідна. 

Для країн зі статками нижче середнього цей показник – близько 3 доларів. Для більш розвинених держав – близько 5,5 доларів на людину в день. 

Для збільшення натисніть на картинку

1981-го року 40% населення світу жило у злиднях, це 2 мільярди. Зараз таких людей поменшало до менше 1 млрд. А багатих побільшало. 

Коли економісти порахували, скільки людей жили на умовний долар в день, то 100 років тому десь 85% людей у світі жили за межею бідності. Тобто ледь вистачало грошей на їжу. За 100 років таких людей залишилось на планеті може 10%.

 Фото: wrangler/Depositphotos

Злидні – це голод, коли не можемо купити їжу, відсутність даху над головою, неможливість звернутись за меддопомогою, не мати доступу до освіти, бути без роботи і боятися майбутнього, жити одним днем.

Бідні люди не можуть планувати, вони сконцентровані на малому відліку часу. Чим більше у вас грошей, тим далі ви можете планувати своє життя.

Наскільки Україна – бідна країна?

 

Світовий банк відносить Україну до розряду країн, де бідною вважають людину, яка живе на менш ніж 5,5 доларів в день (близько 130 гривень). 

Для збільшення натисніть на зображення

У нас таких людей 4%, близько 1,5 млн людей. Якщо взяти рівень жахливої бідності в світі, таких людей в нас близько 300-400 тисяч. В основному це пенсіонери, одинокі жінки, є трохи багатодітних родин, які не мають годувальника. Це може бути самотня мама з інвалідністю з дітьми.

***

Якщо проаналізувати доходи усіх домогосподарств, ті, які отримуватимуть середнє число, називають медіанами. Якщо родина витрачає 3/4 від медіани або менше, вона вважається бідною. 

В Україні медіана була 2620 гривень. 75% – це 1965 грн на людину. За оцінками, таких сімей у нас десь 25%.

Тобто є 25% людей в Україні, які відчувають незручності щодо оплати своїх базових потреб. Це може бути купівля м’яса, заміна одягу сезонна, оплата комунальних послуг тощо.

Фото: udra/Depositphotos

***

Є ще один показник: фактичний прожитковий мінімум. За ним держава розраховує соціальну допомогу. 

Мінсоцполітики каже, що фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах листопада 2019 року на місяць на 1 особу складав:

  • 3 729 грн (з урахуванням обов’язкових платежів – 4 276 грн)
  • для дітей до 6 років – 3 513 грн 
  • для дітей від 6 до 18 років – 4 302 грн
  • для працездатних – 3 859 грн (з урахуванням обов’язкових платежів – 4 793 грн)
  • для тих, які втратили працездатність – 3 156 гривень.

Тих, у кого доходи менші за ці – близько 38%. Українці не такі бідні, але й не заможні. За останні три роки рівень бідності в Україні знижується. 

Цікавий факт: Франція, наприклад, вважає бідною людину, яка не має трьох предметів зі списку: телефона, кольорового телевізора, авто, можливості відпочивати тощо (більше на картинці нижче). Більше враховують не стільки гроші, скільки відсутність певних благ у житті. І якщо в людини немає 4 і більше пунктів, її вважають злиденною.

Для збільшення клікніть на картинку

 

Чому люди бідні

 

Перш за все, через обмеженість ресурсів, не лише грошей. Це можуть бути кредити, технології для виробництва чогось тощо. 

Або недостатня освіта та поінформованість: люди можуть жити у скруті, бо не знають, що відбувається в світі навколо. Тому вони часто використовують нераціональні технології, які гірше працюють.

Або в них обмежене здоров’я, обмежений доступ до чистої води, грунтів, повітря тощо. 

Чи в країні проблеми з імунізацією чи важка епідеміологічна ситуація. Якщо вона триває довго, люди стають бідними. 

Є серйозний зв’язок між рівнем здоров’я і бідністю. Особливо це видно по стоматології. Чим бідніші люди, тим гірші у них зуби.

Також має значення, чи є в людей право голосу, самоуправління, право на правосуддя тощо. Якщо доступ до цих прав обмежений, люди біднішають.

Один з висновків досліджень Дюфло і Банерджі каже, що є не просто розрив у продуктивності між бідними і багатими країнами. Є досить високий розрив продуктивності всередині бідних країн. 

Фото: dimaberkut/Depositphotos

 

Поведінка бідних людей

 

Яка поведінка властива бідним? Численні дослідження показують, що люди у скруті:

🧱 обережно ставляться до ризику і прийняття рішень. Більшість людей заробляють, інвестуючи в щось. Дуже насторожене ставлення до інвестицій та своєї банківської системи призводять до того, що люди втрачають гроші на рівному місці;

🧱мають низький рівень довіри не лише до інституцій, але й один до одного. Довіра – ознака соціального капіталу. Якщо її немає, вести бізнес багато складніше і дорожче;

🧱 не вміють планувати і відкладати, тому не можуть вибратися з пастки скрути і скоріше в неї потрапляють;

🧱 не вміють інвестувати не лише гроші, а навіть час.

Для збільшення клікніть на картинку

 

Міфи про бідність

 

Дюфло пише, що бідність пронизана міфами. Наприклад, ми вважаємо, що нужденні люди купують лише найдешевші речі. Виявляється, далеко не завжди. 

Коли бідні отримують випадкові гроші, вони рідко витрачають їх на те, що може допомогти витягнути їх з бідності.

Фото: paulprescott/Depositphotos

Київський міжнародний інститут соціології та Український Католицький Університет нещодавно провели дослідження. В опитуванні питали: "Наскільки ви вважаєте себе бідними". Люди казали, що не можуть оплатити комуналку, бо це важко, не можуть купувати достатньо одягу.

Коли ж їх питали: "Якби вам впало 3-4 тисячі гривень, що б ви робили?", мало хто вирішував інвестувати в щось. Більшість казали: "Щось куплю дитині". Дорогу іграшку, наприклад.

Мало хто казав, що вклався б у курси, щоб покращити чи змінити свою професію. Чи опанувати нові навчики.

Більшість людей до грошей, які "падають з неба", ставляться як до таких, які просто треба витратити. І це впливає на загальне сприйняття грошей і себе у світі. Це невіра у власні сили також.

Люди, що живуть у скруті, не обов’язково мають гіршу освіту. Вони часто думають: "У мене не вийде, "Я боюся"... Це сильно впливає на їхній подальший розвиток.

Для збільшення клікніть на картинку

Бідним характерні зависокі надії на допомогу ззовні. В 2014 році я допомагав волонтерському центру. Приїхала родина з Криму, чоловік був "слюсарем від Бога".

Коли я питав, в чому їхня проблема, чоловік казав, що отримує 3 тисячі гривень зарплати в держустанові. Я спитав волонтерів центру, чому він не хоче знайти кращу роботу. Почув: "Ну, в нього субсидія".

Якщо порахувати, його зарплата зараз 3 тисячі, субсидія – ще 1,5, разом це 4,5 тисячі гривень на місяць. А робота слюсарем коштує 7. 

Якщо він починає краще працювати, отримуватиме більше і буде у виграші. Але він не хоче втрачати субсидію. Покладання на те, що тобі хтось щось винен, теж не дає вирватися з бідності.

Ось іще 4 міфи про бідність, про які варто забути.

1. "Бідність – провина самих людей".

Мовляв, вони опинилися в нужді, бо були лінивими чи алкоголіками. Насправді алкоголізм рідко є причиною бідності, зазвичай це наслідок скрути.

Бідність може спіткати фактично кожного. Люди, котрі втратили все, коли почалась війна, і приїхали з Донецька, не думали в 2013 році, що стануть бідними в 2014-му.

2. "Діти з бідних сімей мають такі самі можливості, як усі інші".

Мовляв, треба краще змагатися. Але насправді в дітей з багатих родин набагато більше можливостей розвитку.

Наприклад, українець, який потрапляє на навчання в Гарвард чи Масачусетський технологічний інститут, має бути набагато вищого рівня, ніж середньостатистичний студент цих закладів.

3. "Отримання роботи є ключем до подолання бідності". І так, і ні.

Робота важлива, але сама по собі вона не завжди може вивести з бідності. 

Якщо людина працюватиме на малоефективній чи малооплачуваній роботі, вона з бідності не вирветься.

У нас є величезна категорія так званих "бідних працюючих". Вони є у кожній країні. 

4. "Немає зв’язку між бідністю і здоров’ям".

Насправді зв’язок дуже сильний. Часто буває, що одна серйозна медична проблема вганяє людину чи всю її родину у бідність, з якої сім’я не може вибратися. Наприклад, рак чи складна операція.

 

Як боротися з бідністю

 

У нас немає стільки грошей, щоб залити бідність грошима. Сучасні дослідження показують, що є інші шляхи.

Загальновживані практики були такими: фонди збирали гроші і казали, що мають кошти на подолання скрути в Африці. Показували фотографії нужденних дітей, збирали гроші їм на їжу і базові набори. 

Або видавали гранти країнам чи величезну соцдопомогу. Чи замість грошей давали ліки, добрива тощо. Основними донорами були великі багаті організації і країни. 

Але такий підхід не працює. 

Фото: Chalabala/Depositphotos

Дюфло пояснює, що просто давати гроші – неефективно. Коли гроші дають країні, хтось ними розпоряджається. 

У бідних країнах зазвичай погані інституції. Фактично, там є піраміда: людина нагорі отримує найбільше, трохи нижче – трохи менше, і так далі. 

Якщо гроші роздають зверху донизу, вниз багато не доходить.

Роздавати гроші напряму людям? Міжнародні організації не можуть просто прийти і роздавати гроші. Вони знаходять в громаді старосту чи іншого керівника. 

Коли вони передають кошти через них, староста починає передавати їх "нагору". До звичайних людей гроші не доходять, це фактично марнотратство. 

При пожежі, повені, війні, коли є різкий сплеск бідності, можливо надавати одноразову допомогу постраждалим. Але якщо це вже система, навколо неї починає вибудовуватися корупційна складова. 

В результаті величезна частина міжнародної допомоги іде в країни, які не стають багатшими.

 

Експерименти Нобелівських лауреатів

 

46-річна Естер Дюфло – друга жінка в історії премії з економіки і наймолодша її кандидатка. Колись працювала в Москві разом з Джефрі Саксом з Єгором Гайдаром

Намагалася зрозуміти, як працюють країни, що розвиваються. В 1999-му повертулась в Масачусетський технологічний інститут (МІТ), отримала ступінь PhD. Потім в основному працювала в Африці та Індії. 

Разом зі своїм професором Абхіджітом Банерджі, що пізніше став її чоловіком, заснувала Лабораторію боротьби з бідністю. Роботи такі дослідження – дуже дорога річ, це проривна ідея. 

Третій лауреат премії – Майкл Кремер. Викладав у поважних університетах економіку здоров’я, освіти, сільського господарства – речі, які прямо впливають на рівень бідності в бідних країнах.

Лауреати на деяких роботах працювали разом і ставили схожі експерименти, подібні до медичних.

Обирали контрольні групи і піддослідні. Випадково обирали членів однієї та іншої групи, і порівнювали їх. Здається, це просто. Та насправді зробити справжній польовий експеримент – дуже дорого, це коштує сотні тисяч доларів. 

Такими бюджетами могли оперувати тільки найкращі світові університети. Бюджет на їхні експерименти були, ймовірно, більші, ніж бюджет Мінсоцполітики України.

До того ж, експеримент може не спрацювати, і гроші підуть намарно. До його початку ви не знаєте, що працюватиме, а що ні.

Завдяки цим дослідженням Нобелівські лауреати змогли запропонувати експериментальний підхід до вирішення проблеми бідності. Він найперше полягає у тому, щоб розділити скруту на менші і більш конкретні питання.

Розповідаємо про кілька проведених експериментів та їхні результати.

Для перегляду скористайтеся стрілочками

Замість висновків

Те, що може спрацювати в Індії, може не спрацювати для Харківської області, наприклад.

Тому важливо зрозуміти точково, що відбувається. 

В Україні економічна політика поки що так не працює. Якщо хочемо соціальну програму - хочемо охопити всіх.

У нас багато людей отримують соціальну допомогу, але її не потребують. 

Наприклад, коли у мене народилася третя дитина, мені сказали прийти і заповнити форми на отримання грошової допомоги. 

Прийшов, посидів пів дня і зрозумів, що мої пів дня коштують більше, ніж вони мені планують платити.

Система не зважає на потреби людини. В результаті в нас багато грошей використовують не так і не там.

Система соціальної допомоги має більше адаптуватися до людей і їхніх потреб. Саме для цього і потрібна економіка.

І саме експериментальний погляд робить економіку не стільки сухою наукою, а наукою, яка наближена до людей.

Занотувала Ірина Андрейців, УП

Якщо вам цікаво, за що іще дали нобелівську премію:

Завершити війну кількох десятиліть: як прем’єр-міністру дали Нобелівську премію миру 2019

Де ми у космосі та як утворюються планети: про Нобелівську премію з фізики 2019

Дихайте повільніше: що варто знати про Нобелівську премію з медицини 2019

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua