Досвід ветерана: Денис Дьомін – від студента, через війну, до піца-шефа у Pizza Veterano

3950
22 лютого 2020

Денис Дьомін часто чує слова подяки.

Але не за роки, проведені в зоні АТО/ООС, а за смачну піцу, яку він готує для гостей Pizza Veterano.

У новому матеріалі для проєкту "Досвід ветерана" Денис розповідає про школу війни, яку йому довелося пройти замість закінчення університету, та уроки, які привели його до нової професії.

"Досвід ветерана" – це історії без прикрас, які допомагають зрозуміти, що стоїть за поняттям "ветеран", позбавленим луски медійних образів, упереджень та стереотипів.

Першим нашим героєм був директор київської спеціалізованої авіаційно-технічної школи №203 Андрій Мельник.

Другим ­IT-спеціаліст та власник СТО Євген Михайлюк.

Денис Дьомін за час служби побував у трьох родах військ

На війні я провів 4 роки та 9 місяців. До цього був студентом Української академії друкарства у Львові, навчався на факультеті комп’ютерної поліграфічної інженерії.

Події на Майдані я зустрів третьокурсником. Коли ситуація загострилася, пішов підписувати військовий контракт, бо зрозумів – війна вже на порозі.

Після розподілу потрапив до 95-ї аеромобільної бригади, яка потім стала високомобільною, а ще пізніше – десантно-штурмовою. Тобто за час служби я побував у трьох родах військ.

Коли підписував контракт, пропонували бути кулеметником або йти в артилерійський дивізіон.

Мені поталанило потрапити саме в дивізіон, тож моєю штатною зброєю була ЗУ-23-2 (зенітна установка, – ред.).

Основне завдання – вогнева підтримка, ураження легкої броньованої техніки. Ми часто прикривали колони, не раз брали участь у боях на передку.

В артилерійській справі розібрався досить швидко – в академії я любив точні науки, мав схильність до математики. Це також справа, яка вимагає точності: ціна помилки тут висока, бо від роботи артилерії залежить багато життів.

За майже п’ять років, які я провів у бригаді, ми встигли побувати в найгарячіших точках фронту, особливо спочатку, коли 95-а була однією з небагатьох боєздатних бригад.

І кожен раз, коли я повертався цілим до ППД (пункт постійної дислокації –ред.), ставав для мене своєрідним "поверненням з війни", відкривав нову частину життя.

Остаточно я повернувся влітку 18-го року.

Перші два місяці були як у тумані. Важко оговтатись і зрозуміти, що Київ живе спокійним життям, бо для тебе це як паралельний світ, тобі ніяк не вдається його збагнути.

Але потім приходить усвідомлення, що ти не один, що є сім’я, друзі, є побратими, які переживають твоє повернення разом із тобою, і ти поволі адаптуєшся.

У такий період ветеранам дуже корисно бути в колі людей, які пройшли війну та знайшли себе в мирному житті. Бо коли повертаєшся, ти розгублений, у тебе змінюються пріоритети, цінності, життєві орієнтири.

В цей момент добре бачити поруч тих, хто пережив такий самий досвід, але вже пішов далі, дав раду своєму внутрішньому стану та примирив його з дійсністю.

У перші дні після звільнення я зайшов у гості до Pizza Veterano. Зайшов зустрітися з побратимами, а в результаті знайшов нову роботу.

 Денис зайшов у гості до Pizza Veterano і знайшов нову роботу

У той день мене познайомили з Леонідом Остальцевим, засновником мережі, ми поспілкувалися, і я вирішив, що робота в колі однодумців для мене буде найкращим варіантом.

Мені сподобався підхід Леоніда, який сказав, що люди працюють не на нього, а разом із ним.

Багато людей не цінують те, що ветерани залишили частину себе на сході. Від приготування ж піци вдячність отримуєш одразу.

А ще – це спокій, бо коли ти більше чотирьох років провів на війні, то менше за все прагнеш продовжувати воювати вдома.

І тісто менше за все нагадує зброю – саме тому мені з ним приємно працювати.

Від артилериста залежить життя, від піцайоло – емоції людей. І це також важливо.

До нас приходять за смачною піцою, і тут ти теж маєш влучити точно в ціль – зробити правильне тісто, додати правильні інгредієнти, точно розрахувати час запікання.

Ставши піца-шефом, я зрозумів, що багато чого роблю під впливом військового досвіду. Прагну налагоджувати чіткі та прості процеси, мати міцну команду, де є повна довіра та всі можуть розраховувати одне на одного.

Денис Дьомін: "Від артилериста залежить життя, від піцайоло – емоції людей"

Одна з речей, яких мене навчила війна, – вбачати хороше в дрібницях. На полі бою мало місця для радості, але не можна жити лише негативом, і ти хапаєшся за будь-яку можливість підняти собі настрій.

Того ж я намагаюся навчити своїх співробітників: завжди шукати приводи для радощів, навіть невеликі, та не концентруватися на поганому.

Коли ще навчався в університеті, я точно знав, що після завершення працюватиму за спеціальністю або відкрию свою видавничу справу. Це не було моєю мрією, але це було правильним рішенням.

Після війни я зрозумів, що варто цінувати кожен день і робити тільки те, чого забажаєш ти сам, а не те, до чого тебе підштовхують інші люди або обставини.

На передовій живеш кожен день як останній, бо він справді може стати останнім. І коли повертаєшся до мирного життя, намагаєшся жити за цим самим принципом, бо добре розумієш, що життя насправді коротке.

Щодо ставлення суспільства до ветеранів, то мені б хотілося, аби за кожним ветераном бачили не війну, а людину. Той шлях, який вона пройшла, та вибір, який зробила.

АНДРІЙ КОЗІНЧУК

військовий психолог

 Андрій Козінчук

На війні є дуже багато факторів, які впливають на людину навіть після її повернення. Один з таких факторів – це час.

Були такі випадки, коли воїни проводили на полі бою пів дня, отримували поранення – і їхнє життя змінювалося.

Денис там був майже п’ять років. Зі зброєю, а не з ручкою та підручниками, він провів свої університетські роки. Не дивно, що він почувався розгубленим, коли повернувся до Києва.

На зміну війні в житті Дениса прийшла власна справа в команді Veterano Group, яка є справжньою бойовою сім’єю.

Прикметним є те, що саме зустріч із побратимами стала поворотним моментом у поверненні до цивільного життя.

З мого досвіду, підхід "рівний – рівному" є надзвичайно ефективним у реінтеграції ветеранів.

Дані нещодавно проведеного дослідження підтверджують: відкриття власної справи для ветеранів – це й можливість обирати коло спілкування, співпрацювати з побратимами, однодумцями, у котрих за плечима схожий досвід.

Команда однодумців, у якій панує довіра і взаєморозуміння, – це сприятливі умови для того, щоб творити нове. І Денис творить: піцу, бізнес, власне життя.

Ілля Нечаєв, Центр стратегічних комунікацій StratCom Ukraine, спеціально для УП.Життя

Всі фото надані автором

Цей матеріал був створений за підтримки Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України у рамках проєкту з реінтеграції ветеранів, що впроваджується Міжнародною організацією з міграції за фінансування Європейського Союзу.

Вас також може зацікавити:

"Не героїзувати і не втомлювати". Психологи про нове місце ветерана АТО в родині та на роботі

Армії треба навчитись відпускати, або Хто і як має влаштувати подальше життя ветеранів

"Ми перестали хотіти допомагати". Як литовець та українка повертають ветеранів до життя

І мене цькували в школі, і я цькував – розповідь вчителя та ветерана АТО

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua