І мене цькували в школі, і я цькував – розповідь вчителя та ветерана АТО

4818
13 червня 2018

Я закінчив школу 25 років тому, а явище, яке ми зараз називаємо булінгом, яскраво існувало вже тоді. На жаль, я бував як об'єктом, так і суб'єктом булінгу, розповідає вчитель історії, директор київської школи №203 та ветеран АТО Андрій Мельник.

Що можна вдіяти з цькуванням дітей у школах і чому не варто мовчати, Андрій розповів "УП.Життя".

Фото: Громадське

ЦЬКУВАННЯ – ЦЕ ТРАДИЦІЯ

Цькування в колективі, особливо дитячому, питання традиційне.

Ця проблема виникла не минулого року і не 10 років тому.

Булінг, незважаючи на, здавалось би, суворі умови радянських шкіл, в них навіть процвітав.

Це було відображенням норми, яку поставило собі суспільство як метод вирішення конфліктів – перекласти відповідальність на інших і вилити свою агресію на них.

Школа – лише один з елементів системи загального булінгу в суспільстві.

"Я НАСТІЛЬКИ МОГУТНІЙ, ЩО НАВІТЬ ДОРОСЛІ ЗВЕРТАЮТЬ НА МЕНЕ УВАГУ"

В школі повинні реагувати дорослі. Інше питання, чи завжди дорослі це явище помічають, адже воно приховане.

Якщо це булінг в дитячому колективі, жертва може опинитися в круговій поруці мовчання. Їй буде здаватися, що краще промовчати.

 

Але нам чудово відомо, що спроба замовчати і умиротворити лише провокує агресора на посилення агресії.

Тому першими повинні відреагувати дорослі: і вчителі, і батьки.

Просто нагримати на того, хто цькує, і сказати, що "так більше не можна", може посилити булінг замість того, щоб його зупинити.

Агресор часто поводиться так, бо намагається підвищити свій авторитет.

А переслідування з боку дорослих може укріпити цей авторитет і дозволити йому сказати:

"Я настільки могутній, що навіть дорослі звертають на мене увагу".

Коли говоримо про цькування або переслідування в класі, воно стосується всіх у колективі – і тих, кого цькують, і того, хто цькує.

Агресор часто шукає підтримки. Її першими надають ті, хто почуваються невпевнено, і хто так намагається уникнути агресії. Тобто краще я буду нападати, ніж нападуть на мене.

А всі інші члени колективу мовчать. Вони теж є частиною булінгу.

Мовчать з різних мотивів: бояться, бо їм, так би мовити, байдуже, бо їх це не стосується. Причин маса.

 

Але неправильна ситуація в колективі стосується кожного.

Перший крок припинення переслідування – підняти проблему і обговорити її.

Коли я цькував, знав, що це погано, але не знав, що це неправильноя пізніше вивів собі таку формулу.

У радянській армії булінгом була всім відома дідівщина:

"Дєдушки" мучили мене, а тепер я – "дєдушка" і буду мучити тебе. Така склалася система, це нормально. Так, система не дуже хороша, але вона така".

Тому найперше ми маємо заявити, що ситуація неправильна, ненормальна. Це дуже важливо!

Це повинні усвідомити всі діти і дорослі, в тому числі батьки.

Іноді, на жаль, бачимо навіть серед дорослих реакцію: "Та нічого, що тут такого, мене теж у школі втягували в розбірки".

"ТАК ЗАВЖДИ БУЛО"

Це страшна формула, найгірша ситуація.

Те, що ми зараз почали активно обговорювати проблему цькування – дуже важливий крок.

 

Далі буде робота педагогів, яких теж треба навчити, як реагувати на це.

Буде робота психологів, батьків або з окремими людьми з класу, або з окремими частинами колективу.

Найчастіше це колективна робота, де всі повинні зрозуміти, що коли я промовчав став співучасником.

Перше, що потрібно – озвучувати проблему і привчати дітей до того, щоб вони могли сказати: "Мене переслідують", що не треба боятися і що говорити про це – нормально.

Перше завдання для батьків – прислухатися до своїх дітей. Запитати: "Що у тебе не так?".

Іноді вчитель повинен це помітити, але в колективі на 40 учнів не завжди це видно.

Або вчитель може бути недосвідченим, чи можуть бути інші причини.

Я не виправдовую вчителя, а констатую факт. Якщо він в колективі цього чомусь не бачить – це погано.

Але я як батько завжди маю побачити, що з моєю дитиною щось не так, поговорити з нею і з'ясувати, що саме: чи це проблема булінгу, чи щось інше.

А потім негайно вживати заходів. Не чекати, що щось "ро

 

зсосеться", само собою закінчиться і так далі.

Треба говорити з класним керівником, говорити з психологом, говорити з адміністрацією.

Якщо хтось думає, що булінг – це явище, яке з'являється в період підліткових проблем (12-16 років), починаючи в середній школі, це зовсім не так.

Ми бачимо приклади булінгу і в початковій школі, починаючи з 1-го – 2-го класів.

ЩО РОБИТИ З БАТЬКАМИ, ЯКІ "РОЗБИРАЮТЬСЯ" З ЧУЖИМИ ДІТЬМИ

Є кричущі випадки, коли батьки самі намагаються розбиратися з іншими дітьми, які ображають їхню дитину. Це неприпустимо!

Не можна говорити дитині: "Я відірву тобі руки, якщо ти ще раз доторкнешся до мого Колі".

Це не вирішення проблеми! Існують інші методи і їх все частіше застосовують.

Булінг – колективна проблема, тому її вирішують лише колективно у співпраці всіх сторін.

Іноді або часто діти, які починають травлю інших дітей, так переносять або вирішують проблеми зі своїх родин.

 

Часто діти поводяться агресивно тоді, коли зазнають насильства в родині.

Або не вони самі, але хтось інший в родині, або в родині інша проблема.

Тоді, можливо, питання не лише до школи, а до родини і до суспільства.

Але це значно ширша проблема, хоча ми повинні також про неї говорити і її розуміти.

ЧИ ВИННА У ЦЬКУВАННІ САМА ШКОЛА

Я б не узагальнював, але буде неправдою сказати, що у нас немає педагогів, які намагаються навести лад в класі, створюючи штучну напругу.

Тоді на вершині піраміди цькування опиняється вчитель, який або не заперечує, або навіть стимулює учнів до цього.

Хочу вірити, що таких вчителів небагато, але така проблема може існувати.

КОЛИ УЧНІ ЦЬКУЮТЬ ВЧИТЕЛЯ

Ми також повинні говорити про булінг вчителів – коли дитячий колектив починає переслідувати вчителя. Це дуже серйозна проблема.

Якщо учень учню може дати здачу, то вчитель здачі дати не може. Просто не має права.

І вчитель в цій ситуації виявляється слабшою стороною. Найчастіше це пов'язане з особистістю вчителя.

Коли педагог не має достатньої кваліфікації, або через особливості характеру чи своєї особистості не може стати для дітей авторитетом.

Діти швидко розуміють, хто не авторитет.

Якщо вчитель не авторитет, учні перевертають ситуацію і намагаються самі стати авторитетом для вчителя.

Тут питання до особистості вчителя, його майстерності, харизми та інших нюансів – в тому числі до підтримки чи непідтримки колег.

Може бути й цькування вчителів вчителями.

Негативних варіантів надзвичайно багато.

Найгірше, що ця модель поведінки закарбовується в свідомості дитини саме в шкільний час.

Якщо ми її в школі навчимо, що так неправильно, то, можливо, так подолаємо булінг в лікарні, на заводі, і в шкільному колективі серед педагогів. І в суспільстві загалом.

Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті