Борітеся – поборете, або Що не так з правами дітей в Україні

Борітеся – поборете, або Що не так з правами дітей в Україні

😢 На Сумщині завучка школи обрізала волосся учениці 9 класу на очах в однокласників.

😢 На Полтавщині батько на вулиці по звірськи бив доньку.

😢 У Кривому розі вчителька хореографії заклеїла роти другокласників скотчем, а у Маріуполі педагоги цькують ученицю за рожевий колір волосся.

Новини з "дитячого" поля бою в Україні часто нагадують зведення з фронту.

Фактично щомісяця з'являється якась гучна історія про порушення прав дитини.

ВІДЕО ДНЯ

А скільки таких історій лишається в стінах приватних осель чи закладів освіти?

За даними Юнісеф, 48% дітей, котрі зазнали кривди з боку дорослих чи однолітків, нікому не розповіли про пережите.

Синці на обличчі чи образлива лайка це видимі порушення прав дитини. Але є й інші. Такі, що навіть дорослі не завжди сприймають їх саме з цієї точки зору.

Боротьба за унітази боротьба за гідність

"У мене історія про порушення прав дитини не через образи чи булінг, а через умови, в яких вона перебуває", скаржиться Ольга Спіжова.

Торік свою трирічну доньку вона віддала в київський дитячий садок "Оріяна". Через місяць після початку навчання батьків зібрали на збори і лише тоді вони побачили, в яких умовах діти роблять свої "туалетні справи".

Таке диво техніки в столиці України в 21 сторіччі ніхто не очікував: унітази чомусь повністю замурували в підлогу.

А скільки таких історій лишається в стінах приватних осель чи закладів освіти?

"Коли я побачила, як моє дитя сідає на цей унітаз, як вона з нього встає. Цей процес, від і до.

Побачила своїми очима, як вона з простягнутими на бетоні ногами справляє свої потреби, а це ж базова потреба дитини, в мене був шок. І питання стало для мене принциповим", – розповідає мама.

Батьки лише тоді зрозуміли, чому діти в садку терплять до останнього, чому відмовляються ходити в туалет і, коли вже несила утриматися, роблять свої справи в штани.

Керівництво садка попросило не розголошувати інформацію. Мовляв, самі дамо раду.

А коли батьки все ж почали писати чиновникам листи, їх звинуватили в тому, що вони псують репутацію прекрасного закладу.

"Дітей в цьому ланцюжку нема, – зазначає Ольга Спіжова.

Від людей, які мають піклуватися про дітей, ми чуємо: ой, зараз нам "районо" дасть по голові, ой, це нам купу паперів треба зробити".

"Районо" втрутилось лише після публікації в соцмережах. Ціла комісія з Деснянської райдержадміністрації приїхала на оглядини туалету.

Подивилися і… "настукали по шапці" вихователям. За те, що показали диво-унітази батькам.

Бо, мовляв, без санітарної книжки впускати батьків в туалетну кімнату не можна: порушення норм. Чи порушують санітарні норми і права дітей дірки, що й нині там, не сказали.

[BANNER1]

Батьки продовжують писати звернення у всі інстанції, отримують відписки і все ж сподіваються, що чиновники будуть не лише "давати по голові", а знайдуть гроші і усунуть те, що прямо порушує права дітей. Ціна питання – 250 тисяч гривень.

Експерти у сфері захисту прав дітей зазначають, найчастіше, коли говорять про порушення прав дитини, мають на увазі фізичне насилля, але це далеко не так.

"Фізичне насилля над дитиною це лише одна сторона медалі. Психологічне насилля, приниження честі та гідності не менш травматичні для дитячої психіки, – пояснює Сергій Лукашов, національний директор міжнародної благодійної організації СОС Дитячі Містечка Україна.

Історія з унітазами цьому доказ. Добре, що батьки звернули на це увагу.

А як бути дітям, у яких батьків немає? В інтернатних закладах рідко хто зважає на психологічний комфорт дітей, рівень психологічного насилля не контролюється. Діти часто можуть не усвідомлювати, як має бути і як бути не повинно.

Разом з тим дискомфорт, почуття сорому і приниження, які вони відчувають, згодом трансформуються у комплекси, які отруюють життя та над якими треба довго працювати".

Як свідчить практика, діти, права котрих жорстко порушувалися, лише в дорослому житті усвідомлюють, наскільки глибоко це їх травмувало.

[BANNER5]

Від "лінійки" до "злодійки"

З її шкільного випускного минуло більше 15-ти років, та навіть згадка про школу викликає в Каліни Куманової бурю негативних спогадів.

Ось вона першокласниця з двома тугими чорними косичками отримує від вчительки лінійкою по руках. Так педагог навчала охайності. А ось їй прилітає книжкою по голові, бо "забагато говорить".

"Я тільки після років психотерапії зрозуміла, про що була моя школа. Боялась першу вчительку, а мені сказали, що я маю її слухати, любити, поважати, – розповідає жінка.

І мій 6-річний мозок не додумався, що можна батькам поскаржитись. Мені здавалося, що я підведу когось, якщо поскаржусь.

Я – школярка, доросла, тому маю сама вирішувати проблеми, а не звалювати їх на батьків. І ще було відчуття, що повірять не мені, а вчителю".

Діти, права котрих жорстко порушувалися, лише в дорослому житті усвідомлюють,
наскільки глибоко це їх травмувало. Це та титульне ф
ото Syda_Productions/Depositphotos

А ось вона вже в старших класах. З тавром "злодійка", яке на неї привселюдно і необгрунтовано вішає класна керівничка.

"Вона оголосила перед усіма, що я вкрала в неї словник з англійської мови. При тому що, я вчила французьку і в класі мене тоді не було. Так я стала ізгоєм, – пригадує Каліна.

Інші вчителі ще жартували на цю тему: "Ой, треба ховати щоденник, а то, кажуть, у вас крадуть".

І це я – дитина з інтелектуальної сільської сім'ї. Мама – директорка пошти, тато – юрист.

Коли мої батьки пішли до завуча, бо в мене істерики були, завуч переконала їх не втручатися. Від цієї історії мене фізично досі трусить".

Батьки Каліни тоді пристали на пораду завуча і не захистили її. Але вона не ображається ні на них, ні на вчителів. Розуміє: вони просто не вміли по-іншому, бо їх так виховували і так навчали. І вони свій дитячий досвід перенесли в доросле життя.

Каліна з дитячими образами справилась. І дуже хоче, щоб її син Захар не відчув того, що вона колись.

В свої три Захар уже знає, що ніхто не має права його бити і принижувати. І що він завжди може розраховувати на маму.

[BANNER2]

Та не всі дорослі побороли дитячі образи і зробили з них висновки.

Проблема сучасних українських батьків в тому, що вони виросли в суспільстві, де недостатньо дбали про права дітей, кажуть фахівці міжнародної благодійної організації СОС Дитячі Містечка Україна. З ними не говорили про їхні права, відповідно, і вони не говорять на ці теми зі своїми дітьми.

Але якщо робота в сім’ях ще якось проводиться і принаймні дитина знає, що може розраховувати на тата чи маму, якщо її хтось ображає, то ситуація з вихованцями інтернатних закладів взагалі плачевна.

Діти часто не тільки не орієнтуються у своїх правах, вони не розуміють, до кого їм звертатися, коли їх кривдять або ж коли не забезпечують елементарним: харчуванням чи дахом над головою.

"Під час карантину через пандемію коронавірусу в Україні понад 40 тисяч дітей, які виховувалися в інтернатних установах, терміново повернули в сім'ї, – нагадує Сергій Лукашов

Причому що для дітей, що для батьків, що для соціальних служб ситуація з поверненням в сім'ї виявилася як сніг на голову.

Ситуації виявились різні. Були випадки, коли привезли дитину, а вдома немає ні вугілля, ні дров, холод собачий.

Або дітей привозили додому, де нікого не було. Дитина була змушена проситись переночувати у сусідів.

Є й протилежні історії коли дитина повернувшись з інтернату, де були нестерпні умови, розповідала про свої страждання родині. І батьки заявили, що ніколи не повернуть свою дитину в цей заклад.

У всіх цих випадках діти навіть елементарно не розуміли до кого можна звернутись, куди зателефонувати, щоб їм допомогли".

Насправді кожна дитина з першим подихом отримує багато прав. Це – право на життя і сім’ю, на захист, на на громадянство, на безпеку, на лікування, на освіту і навіть на особистий банківський рахунок.

З 10-ти років дитина може погодитися або відмовитися жити в прийомній родині. Може змінити ім’я та прізвище за бажанням. І вже навіть давати свідчення в суді.

З 14-ти може сама вирішувати, з ким жити у разі розлучення батьків. Може працювати, якщо батьки не проти. І може самостійно звертатися до суду.

Всі дитячі права записані в Конституції України і в Конвенції ООН про права дитини, яку Україна ратифікувала понад 20 років тому.

В самій Конвенції – аж 54 статті і наголос на тому, що інтереси дитини вищі за інтереси дорослого.

А за дотриманням усіх прав слідкує безліч різних органів. В Україні це – поліція, суд, уповноважений Верховної Ради з прав людини (омбудсмен), уповноважений президента з прав дитини, міністерства, відомства, служби, установи, громадські організації, що працюють у сфері захисту прав дитини, міжнародні організації, такі як ЮНІСЕФ.

До всіх цих структур, а в першу чергу – до Служби у справах дітей, яка існує в кожній громаді – можуть звертатися не лише повнолітні, але й діти.

Дитина має знати, що є багато дорослих, до яких вона може прийти чи зателефонувати і отримає від них допомогу.

👋 в першу чергу це батьки, якщо вони є і вона їм довіряє;

👋 якщо небезпеку становлять самі батьки, треба йти до психологів чи вчителів в школі, яким довіряє;

👋 телефонувати на Національну дитячу "гарячу" лінію: 0-800-500-225 або 116 111 (безкоштовно з усіх мобільних). Лінія анонімна та конфіденційна. Тут надають фахову пораду чи консультацію з різних питань.

👋 звертатися до представників служб у справах дітей;

👋 просити про допомогу працівників центрів соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді, які є у кожному районі, місті чи районі великого міста.

👋 йти в поліцію. Напряму у відділок чи телефонувати за номером 102.

👋 звертатися до суду (після 14 років самостійно, до 14-ти років через законних представників).

👋 телефонувати уповноваженому Верховної Ради з прав людини (омбудсмена): (044) 253-75-89; 0-800-50-17-20

👋 звертатися до уповноваженого президента з прав дитини.

👋 написати освітньому омбудсмену;

👋 подзвонити в приймальню Української гельсінської спілки з прав людини (044) 383 9519, (094) 928 6519, якщо потрібна допомога чи порада юриста;

👋 зателефонувати в найближчий місцевий центр чи бюро правової допомоги – 0 800 213 103 (цілодобово і безкоштовно в межах України).

Як бачимо, "чіпів і дейлів", які захищають дитячі права, в Україні достатньо як в державному секторі, так і серед громадських та благодійних організацій:

  • ЮНІСЕФ в Україні,
  • СОС Дитячі Містечка Україна (забезпечення права дитини на родину),
  • Ла-Страда Україна (захист прав дітей та протидія насиллю) та інші.

Дитині варто про них розказати і дати на озброєння хоча б два телефонних номери, куди в разі потреби вона зможе подзвонити.

Але якщо дитина живе в сім’ї, то в першу чергу має бути впевненою, що головні захисники її прав батьки. А в дорослих завдання не таке вже й складне: просто чути, бачити, відчувати.

І говорити малечі: "Я на твоєму боці", "Ніхто не має права тебе бити", "Я тебе захищу", "Я поважаю твій вибір і твої права".

Христина Коціра, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

10 правил, які варто взяти на озброєння зайнятим батькам

11 правил безпеки в інтернеті, яких батьки мають навчити дітей

У дітей немає обов'язків, тільки права

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Реклама:

Головне сьогодні