Що таке партнерські стосунки у сім’ї та які вони мають переваги

Партнерські стосунки – це…

Чомусь, у Вікіпедії ви не знайдете визначення цього терміну. Та і взагалі, можна говорити про те, що така родинна модель почала набувати популярності в парах відносно нещодавно.

Більшість українських сімей ще досі будують родини на основі традиційної патріархальної моделі. Де головний – чоловік, який приймає всі важливі рішення. Дружина ж виконує домашню роботу та доглядає за дітьми.

Чому українці та українки переходять на модель партнерства та які переваги може отримати подружжя, зберігаючи паритет?

Досвідом діляться наші герої.

"Традиційна роль "жінки-берегині" – це вже не актуально, бо ми вже не суспільство землеробів"

Юлія Калоша, 33 роки, математикиня

Іван Калоша, 30 років, енергетик

екоактивісти, координатори екологічної ініціативи "Zpspace"

Юля і Ваня разом вже понад шість років. Познайомились в гірському поході.

У Юлі це був перший досвід гірського життя. Зізнається, що взагалі зібралась в останній момент. А Ваня потрапив саме в цю групу випадково, бо в іншій не було місць.

Юля: "Це я була ініціаторкою стосунків. В якийсь момент усвідомила, що Іван мені дуже подобається.

Вже коли повернулись додому, першою зателефонувала йому, потім запросила на побачення.

Згодом він рішуче перехопив ініціативу. Я навіть пишаюсь трошки тим, що зламала цей стереотип і не побоялась зробити перший крок (посміхається)".

Ваня: "Я завжди мріяв про те, щоб було більш прозоро у стосунках. Бо це завжди ніби гра, у якій ти щось повинен, вона щось повинна. Це інколи заважає й не всі одне одного можуть зрозуміти.

Можливо, навіть це було моїм давнім прихованим бажанням – зробити необов’язковим звичний порядок".

Іван і Юлія Калоші

У своїх стосунках Калоші намагаються не слідувати гендерним стереотипам та "сповідують" принципи ідеї рівних прав. Називають себе феміністкою та профеміністом.

Свою позицію проявляють і під час участі у різноманітних акціях на захист прав людини. Так, 8 березня 2019 року вийшли на флешмоб за права жінок. Юля тримала плакат із надписом "To cook you need hands, not vagina", а Ваня "Я теж можу куховарити".

Юля: "Навряд чи є хтось головний і підлеглий. В кожного є свої "сфери експертності". Це залежить ще й від настрою. В якихось питаннях я можу брати ініціативу або навпаки.

Роль лідера бере на себе той, хто в конкретній ситуації відчуває спроможність і бажання".

Ваня: "Або буває таке, що ніхто "не шарить". Є проблеми, перед якими ми обоє губимося й тоді треба командна робота".

Чіткого розподілу хатніх обов'язків пара не має. За домом доглядають в залежності від того, у кого є час і бажання.

Юля: "Дуже важливо усвідомлювати, що ось ця традиційна роль "жінки-берегині" – це вже не актуально. Ми вже не суспільство землеробів.

Деякі гендерно-обумовлені переконання з’явилися і мали сенс у Середньовіччі, а умови життя вже сильно відрізняються від тогочасних.

Коли життя змінилося, коли працюють і чоловіки, і жінки, треба і суспільству змінюватись відповідно. На роботі хтось може бути більше завантажений, хтось – менше.

Будь-які хатні справи можна зробити двома руками, а в цьому плані чоловіки і жінки на рівних умовах від природи".

Ваня: "Поступово обов’язки розподілились самі по собі, здебільшого це залежить від зручності. Тобто, якщо Юля працює вдома, їй нескладно покласти речі в пральну машинку і далі працювати.

А я часто буваю по роботі в центрі міста, тому питання зайти в якийсь магазин чи комунальну службу мені вирішити простіше.

Тобто сфери відповідальності відбивають спосіб життя кожного з нас".

Юля: "Рівноправ’я та фемінізм – це ж не про те, щоб замінити патріархат на матріархат й дзеркально помінятися усіма обов'язками.

Насправді я часто роблю те, що вважається традиційно жіночим. І це нормально. Якщо в мене є час і настрій, я можу і посуд помити й приготувати. І я не проти це робити, хоча я й феміністка.

Але важливо, що коли я працюю чи втомилась, то тоді й Іван може й прибрати, і приготувати".

Ваня: "Інколи Юля теж робить якісь речі, які вважаються традиційно чоловічими.

Ми, наприклад, разом збирали наш дерев'яний намет на одному із фестивалів. Юля розуміє як це працює, може щось просвердлити".

Юля: "Мені завжди це цікаво було, у мене батько з дерева багато робив. Мене захоплює те, як люди вигадали класні інструменти, і як це все працює.

Важку роботу, наприклад перфоратором в бетонній стіні просвердлити – робить Іван. Але якщо справа не дуже складна, типу стілець полагодити, то я залюбки долучаюся".

Від рівних прав виграють представники обох статей

Вигода для жінок від такого стану речей здається очевидною. Юля може займатися наукою, вдячна руху за права жінок за те, що має вищу освіту, може працювати і заробляти гроші, може голосувати на виборах та навіть захищати права інших.

А що з чоловіками? Чи не призведе те, що з часом палка може перегнутися і треба буде боротися вже за чоловічі права?

Іван Калоша переконаний, що від рівних прав виграють представники(-ці) різних статей.

Ваня: "Це про те, як тебе сприймають. Завжди кажуть: "Будь мужиком!", "Не плач!", "Заробляй гроші!". Це все добре, але я не можу бути тільки таким, хочеться бути різним. Інколи слабким, поплакати коли болить, побути якийсь час домогосподарем.

Ти відчуваєш постійно цей тиск, що ти повинен бути "чоловіком" у якомусь уявленні.

У нас було кілька скрутних ситуацій, і я мав в голові комплекс, що як чоловік я зобов’язаний розв’язати проблеми, в першу чергу матеріальні.

Юля заспокоювала мене, казала, що ми вдвох несемо відповідальність за наш добробут. Вона не тільки словом, а й ділом показала, що жінка може взяти на себе розв’язання якихось питань.

Була ще така цікава ситуація: ми були далеко від дому, мені було холодно і я починав хворіти. І мені жінка запропонувала колготки одягнути під штани. Так, їх не видно було, але все одно багато чоловіків не зробили б це, бо це щось жіноче, й тим самим пожертвували б своїм комфортом. Але це ж вирішило мою проблему".

Юля: "Я думаю, що це більш гнучкий спосіб життя. Коли прийняття рішень може ґрунтуватися на особистих потребах кожної людини.

Це більш ефективно і приносить більше щастя, ніж коли ґрунтується на збереженні так званих не зовсім зрозумілих "традицінностей".

Ваня: "А ще мені подобається розповідати про вигоди від фемінізму в контексті економіки.

Бо країни, в яких є гендерна рівність, більш розвинуті економічно і соціально, у них вищий рівень ВВП та конкурентоспроможності".

"Наші діти не почують від нас про гендерні ролі та "чоловічі" і "жіночі" обов’язки"

Ганна Сайтарли, 34 роки

Тимофій Сайтарли, 42 роки

громадські активісти, працюють в об’єднанні психологів та психоаналітиків "Взаємодія"

Ганна та Тимофій разом вже 15 років. Виховують двох синів: одинадцятирічного Пашу та трирічного Остапа.

Познайомились на роботі. Через півтора роки службовий роман переріс у шлюб.

До рівноправних стосунків пара прийшла не одразу. Спочатку модель була патріархальною. Але все змінила криза.

Тіма: "Я спочатку не хотів цих партнерських стосунків. Думав, що чоловік має бути головним в родині.

А потім сталась економічна криза у 2008 році. Мені довелося сидіти вдома й пекти пиріжки, аби справлятися зі стресом. А Аня в той час працювала".

Аня: "Ми бачили різні моделі. І не хотіли, щоб, наприклад, у нас було так, як у батьків. Тож, шукали власну.

Потім я пішла у декрет, сиділа вдома, а чоловік пішов працювати. Остаточний паритет у нас трапився, коли почалась війна, і ми з Луганської області переїхали у Запоріжжя.

Мене перевели з одного банку в інший, а у Тіми залишився бізнес вдома. Ми сподівалися, що повернемося туди, але не сталось…

Фінансова криза та війна допомогли у сприйнятті одне одного, як рівних партнерів. Показали, що кожна людина може заробляти гроші. Але це при цьому не означає, що ця людина є головнішою. Головного просто немає".

Ганна і Тимофій Сайтарли з синами

Тіма: "Але це велике щастя, що ми не розійшлися. Бо багато родин не змогли б це перенести.

Як так? Чоловік не працює, а мусить лише він! Тож, важливо, такі стосунки вибудовувати ще до криз".

Аня: "Часто ми переймаємось у такі моменти навіть не тим, що самі відчуваємо, а тим, що люди скажуть. Важливо відділяти власні бажання та потреби від нав’язаних навколишніми".

Для Тимофія шлюб з Анею – другий. Від першого має старшого сина. Порівнюючи нинішні стосунки з попередніми, переконаний, що патріархальна модель родини була провальною.

Тіма: "Я тоді працював в податковій міліції, де ти мусив бути "справжнім" чоловіком. Відчуття влади дуже відбивалось на стосунках. Я зробив певні висновки і намагаюсь не повторювати помилки.

Вважаю, що в загальноприйнятій традиційній моделі родини щастя не буває. І кохання теж. Є накази і підкорення.

Зараз, коли у всіх є доступ до інформації рано чи пізно жінка має право просто не сприймати такі стосунки. І добре, якщо вона це робить.

У мене був чіткий посил, що все має бути за певними правилами. Ну, наприклад, що я можу приходити додому через день. Звісно, йшов зустрічний протест. Це тупикова модель.

А якщо ще є в родині бодай одне з видів насильства (економічне, психологічне, фізичне, сексуальне, – прим. авт.) – це травмує ще й дітей".

Зараз пара розподіляє обов’язки за компетентністю та наявністю вільного часу. Аня частіше прибирає, а Тимофій – пере і прасує.

Тіма: "Вона не читає ярлички на білизні! (сміється) Іноді я думаю: ну, хоч би вона мені сорочку попрасувала.

А потім: ну, вона ж все одно не зробить так, як я цього хочу. Так само я не приберу так, як Аня".

Аня: "Я люблю пилососити. У нас маленька дитина і мені спокійніше, коли я роблю цей щоденний ритуал. А от прасувати терпіти не можу.

Коли ми одружились, у мене був пунктик і я прасувала ВСЕ. Бо прийдуть мами, і треба показати їм, яка я гарна господиня. Потім зрозуміла, що це забирає дві години мого життя".

Своїх дітей пара теж намагається виховувати без нав’язування гендерних стереотипів. Залучають до всіх хатніх робіт, незалежно від того, "чоловіче" це чи "жіноче".

Тіма: "У них є і ляльки, і танки, і пістолети".

Аня: "А нещодавно старший син захотів нафарбувати нігті. Для нас це не проблема. Якщо подобається – хай фарбує".

Тіма: "Лише в школу він так не піде".

Аня: "Він просто вже стикнувся з булінгом. Він ходить із сережкою у вусі.

Поки навчався у молодших класах – нікому не було діла. А зараз, у п’ятому, однокласники почали говорити йому, що він гей. Його це ображає і хвилює. Але вдома, у безпечному місці, він може проявляти себе, як хоче".

Тіма: "Діти від нас не дізнаються про "чоловічу" та "жіночу" роботу чи модель поведінки".

Аня: "Лише дідусі і бабусі можуть внести це у життя дітей. Ми обговорюємо з ними свою позицію, але інколи це все одно прослизає".

Ганна та Тимофій вважають, що партнерство – це можливість відчути себе рівноцінною людиною, відчуття безпеки у власному домі.

Тіма: "Для жінок партнерські стосунки – це переважно плюс.

Для чоловіка, який звик жити у патріархальному світі – це посягання на свободу. Доводиться робити більше безкоштовної роботи. Плюс суспільний осуд.

Уявіть картину: на шахті чоловіки збираються, аби хильнути, а він каже: "Та мені треба білизну йти прати, їсти готувати, дітей з садочка забирати".

Чоловікові треба перелаштовуватися, а це не легко. Так само і жінці. Їй треба йти і працювати, коли, наприклад, я не можу це робити".

Ганна та Тимофій вважають, що партнерство – це можливість відчути себе рівноцінною людиною

Аня: "Так, тут треба розуміти, що ти не лише ділиш турботу за домом, а й відповідальність за родину, за фінансову складову".

Тіма: "Все починається з емпатії та бажання поставити себе на місце партнера(-ки). Відкинути момент, що я відпрацював у шахті і хочу посидіти з пивком".

Аня: "Відсилка до шахти, бо ми з шахтарського міста".

Тіма: "По хорошому, можна б було допомогти дружині, пожаліти. Але чоловік вважає, що він шахтар і все. І неважливо, що він міг проспати всю зміну. Так, і про такі випадки нам розповідали наші знайомі!"

Аня: "Я бачу, що таких пар стає більше. Коли 10 років тому виходила на дитячий майданчик з Пашею, то там були лише мами. А зараз багато татусів. Які не просто сидять в телефонах, а грають зі своїми дітьми.

Тому, я думаю, все-таки щось змінюється у свідомості людей. Я розумію, що це не повний паритет, але чоловіки потрохи включаються і люди починають розуміти, що це добре, коли стосунки побудовані на повазі, взаємній любові і розумінні потреб кожного з родини".

Тіма: "Основна вигода від такої моделі для мене, як для чоловіка – це те, що я не обтяжений тотальним контролем. Це свобода від цих дикунських стереотипів. Мене не напрягає суспільна думка.

Я бачу лише одну причину неможливості встановлення партнерських стосунків. Це слабкість й страх чоловіків перед ними.

Подолати цей страх – важко. Але людина отримує величезні бонуси, з якими потім легше живеться".

Аня: "Ми всі різні люди і маємо право мати ті стосунки, які нам подобаються, і які ми хочемо. Але треба розуміти, що якщо щодо вас проявляється якийсь тотальний контроль, образливі слова, тобто різні форми насильства, треба насторожитися. Лише від вас залежить ваше щастя та успіх ваших стосунків".

Тіма: "Не може в родині хтось когось боятися".

Аня: "Не існує єдиного рецепта: ось правильні стосунки – це партнерські стосунки, а інші – неправильні.

Кожна пара буде вибудовувати для себе ті стосунки, які будуть для неї підходити. Найголовніше – це пам’ятати про взаємні повагу та відповідальність".

"Ніхто з нас не може вказувати іншому"

Тіна Собко, 25 років, асистентка проєктів у запорізькій ЛГБТ-організації "Гендер Зед"

Дмитро Дойнов, 29 років, фахівець відділу моніторингу та оцінки у БО "Мережа 100% життя. Запоріжжя"

Крістіна і Дмитро у стосунках вже понад 11 років. З них вже третій рік живуть разом. Мають кота Джонні – улюбленця їхніх гостей. У жовтні заручились та планують одружитися наступним літом.

Діма: "Я йшов на побачення з її подругою, з якою ми списались у соцмережах. Пішов з другом, а Тіна була з тою самою подругою. Тепер мій друг зустрічається з нею, а я з Крістіною".

У родині Дмитра була модель, схожа на паритет. Мама працювала, а тато допомагав із хатніми справами.

У Тіни ж такої моделі не було. Проте, 6 років тому вона потрапила на тренінг з гендерної рівності від організації "Гендер Зед", у якій зараз і працює.

Тіна: "Понад п’ять років я вже у феміністичному русі. І вже навіть не знаю, як можуть бути сімейні стосунки не рівноправними. Для мене це виглядає дивно.

Мені б хотілось, щоб у всіх були стосунки, де люди у рівній ступені представляють себе та свої інтереси".

Діма: "Я не вважаю себе феміністом, але рівноправ’я в родині – це логічно й розсудливо. Є в цьому свої вигоди. Якщо ти говориш з людиною, у вас є взаєморозуміння, то все буде окей".

Тіна Собко і Дмитро Дойнов

У пари є певний розподіл обов’язків. Тіна – пере і прасує одяг. На Дімі – прибирання. Готує парочка разом у свій вихідний.

Діма: "У суботу Крістіна працює, а я спочатку висипаюсь, а потім займаюсь прибиранням.

У неділю нам ліньки цим займатися, бо ми готуємо, скупляємось і відпочиваємо. А інколи взагалі не прибираємо".

Тіна: "Неділя – це мій улюблений день! Бо якщо я в місті й не працюю, то у нас є ритуал – заходити снідати в одну й ту саму кав’ярню. Це вже наша родинна традиція, і дуже сумно, коли я не в місті".

Діма: "Ми всі страви пробували робити вперше. Бо до того, як з’їхатися, ми не готували. У мене бабуся цим займалась, а у Тіни – мама з бабусею.

Найскладніше для мене – це придумати, що приготувати".

Тіна: "Ми не готуємо складні страви, бо це займає багато часу. Мабуть, саме готування їжі було для нас каменем спотикання. Коли ще навіть не жили разом і обговорювали цю тему, то ніхто не хотів цим займатися".

Діма: "На новосілля нам подарували мультиварку! Всі каші вона готує сама! (показує "клас")".

Тіна: "Так, любимо нашу дівчинку (сміється). У понеділок в мене вихідний, тому в цей день я займаюсь пранням. Думаю, що Діма, просто лінується це робити.

Раніше я ще й прасувала все, що напрала, і навіть постіль. Потім вирішила більше економити свої ресурси.

Якщо говорити про якісь традиційно "чоловічі" обов’язки, у Діми тут більше досвіду. Але якщо приходять меблі, які можна зібрати – я на рівних беру участь. Разом збирали наш стелаж та тумбу під телевізор".

Діма: "Часто можна почути про те, що чоловік допомагає жінці з домашніми справами.

Але мені здається, що слово "допомагає" в контексті родини звучить досить дивно. Тому що ми робимо загальну справу для нашої родини, всі роблять свій вклад і ніхто нікому не допомагає".

В традиційній моделі родини, коли на жінці більшість хатніх обов’язків, це може не приносити задоволення. У родині Тіни й Діми такі речі можуть бути черговим проявом почуттів.

Тіна: "Це обов’язок кожного з нас – себе забезпечувати. Але іноді, коли мені хочеться Діму порадувати, я йому звечора збираю судочок на роботу і кажу, що він може завтра на дві хвилини довше повалятися.

Це якісь банальні речі, які здаються побутовими. Можливо, в якихось родинах це розділено. А в нашому випадку – це прояв турботи.

Це набагато приємніше: отримати той же сніданок чи зібраний судочок просто тому що людині захотілось це зробити, а не тому що це її обов’язок.

Найсмішніша фраза, яку я чую – це те, що має бути голова родини. Для мене це дуже дивно. В сенсі? Наша родина – це ми вдвох. Ну, і наш кіт Джонні".

Діма: "Ось, він – голова родини!"

Тіна: "Так, тільки кіт може бути головою родини (посміхається). Ми на рівних у стосунках. Ми розв’язуємо будь-які питання, пов’язані з відпочинком, покупкою будь-чого, ну і, взагалі, всі – лише разом. Бо ніхто з нас не може вказувати іншому".

Ось, він – голова нашої родини!

***

Якщо узагальнити визначення партнерських стосунків, то це – модель взаємодії між людьми, що базується на взаємоповазі, вмінні прислухатися одне до одного та знаходити компроміси.

В контексті хатніх справ партнерські стосунки виглядають як такі, де розподіл обов’язків відбувається на основі домовленостей, а не гендерних стереотипів.

Оскільки в Україні все ще немає гендерної рівності, поширення такої родинної моделі є важливим. Традиційне сприйняття ролі жінки, як господині, матері та берегині призводить до того, що саме жінка витрачає більше часу на неоплачувану репродуктивну працю (вона ж – хатня робота).

World Economic Forum у 2016 році оприлюднив дані, за якими у середньому жінки працюють на 50 хвилин у день більше, ніж чоловіки.

При цьому, за даними ООН, жінки виконують неоплачуваної домашньої роботи у 2,6 разів більше, ніж чоловіки.

Це, відповідно, може призводити до шкоди іншим сферам життя жінок – кар’єрі, якісному відпочинку, саморозвитку, тощо. Надалі це може призвести до зниження продуктивності жінки на роботі та її економічної спроможності.

Ірина Дєдушева, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

У 70% сімей дружина є основним виконавцем хатньої роботи - дослідження

Вчені: доньки домогосподарок заробляють менше, а сини цураються хатніх справ

Доведено: виконання чоловіками хатніх обов'язків, робить шлюб міцнішим

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.