Як зберегти спадщину: три історії українців
В Україні досі відсутня ефективна державна політика збереження культурної спадщини.
Утім у різних регіонах є українці, які не чекають дій згори, а своїми силами буквально рятують місцеві пам’ятки архітектури, зберігають мозаїки та навіть фольклор.
Наступні історії саме про три таких ініціативи.
Маріупольці документують радянські мозаїки
В Україні збереглось чимало мозаїк радянської епохи. Утім, більшість з них залишаються поза увагою українців. Фотограф Станіслав Іванов і колекціонер Олександр Чернов вирішили це виправити – вони першими задокументували всі радянські мозаїки, що збереглися у прифронтовому Маріуполі.
Маріуполський журналіст та фотограф Станіслав Іванов почав цікавитись мистецтвом ще задовго до захоплення мозаїками, коли працював економістом на заводі. Згодом цікавість переросла у бажання зробити щось важливе для рідного міста. Так і з’явилася ідея зібрати в одному альбомі 26 монументальних мозаїк, що збереглися у Маріуполі.
"Ми опрацювали всі ці роботи, встановили дату створення, хто працював, і зафіксували їх стан на момент, коли робили цю книгу. До нас ніхто такого не робив", – розповідає Станіслав. Загалом задокументували 26 монументальних мозаїк. Усю дослідницьку роботу, оформлення та виготовлення альбому активісти реалізували за власні кошти.
Роботи дослідникам додало і те, що походження та значення деяких мозаїк було абсолютно або майже невідомим. "З дня створення цих мозаїк пройшло вже 50 чи 60 років, і самі митці не дуже турбувались, щоб зберегти ці дані. Тож ми мали 4-5 версій щодо кожної роботи. І нам було важливо знайти справжні дані", – пояснює Станіслав.
Дослідники продали вже понад 120 примірників в України, але їх роботою цікавляться і за закордоном. Вони передавали альбоми через своїх знайомих у Росію, Мексику та Німеччину. Зараз активісти готують до виходу фотопутівник про монументальне мистецтво Маріуполя.
"Є люди (їх, звісно, небагато), яких це дійсно цікавить. Я називаю їх спільниками. Це як перепустка в закрите товариство поціновувачів монументальних даних. Чим більше ми поширили цих даних – тим менша ймовірність, що вони зникнуть", – пояснює Станіслав.
Кропивничани збирають фольклор у селах
Волонтери проєкту "Баба Єлька" їздять селами Кіровоградщини, щоб відшукати та зберегти фольклор регіону. Їхня мета довести, що цей регіон – не "дике поле", а багата на культурну спадщину земля.
Все почалося три роки тому з ініціативи співачки Світлани Буланової. Жінка вирішила знайти рідну пісню, яку їй колись співала бабця Олена – в селі жінку називали Баба Єлька – звідси і назва проєкту. Відтворити ці пісні не виходило, тож з’явилась ідея створити проєкт зі збереження народної пісні.
Мандруючи Кіровоградщиною в пошуках пісень, команда зрозуміла, що "Баба Єлька" – це всеохопний образ культури Кіровоградщини.
"Все почалось з пошуку рідної пісні, а коли почали їздити, то люди самі почали підкидати ідеї: дарувати рушники, рядна, доріжки, почали розповідати спогади, рецепти, пригощали, показували фото. І ми зрозуміли, що та українська пісня, яку ми шукали, не існує сама по собі – без оцих рушничків, рецептів та іншого", – розповідає журналістка та учасниця проєкту Світлана Листюк.
На початку з них кепкували, мовляв, немає що шукати, бо все зібрали до них. Проте їм вдалось довести протилежне. У арсеналі "Баби Єльки" вже понад 700 пісень та інших автентичних культурних атрибутів. В деякі села повертаються вдруге – і все одно знаходять цінний культурний скарб.
Важливою мотивацією до проєкту стало бажання зруйнувати стереотипи про Кіровоградщину. На телебаченні, в газетах, радіо, журналах цей край часто називали "диким полем", каже Світлана, тож команда вирішила довести протилежне. Волонтери прагнуть показати, що справжня сільська культура, місцева автентика Кіровоградщини – це не шароварщина; що їхні села – не відсталі, а багаті на скарби. Проєкт також збирає історії людей, які діляться спогадами про війну та Голодомор.
"Зараз саме той час, коли ми можемо відродити свою українську культуру та показати всім, що ми не якийсь другосортний народ, що ми не просто заробітчани, які їздять за кордон заробляти гроші та шукати кращого життя. А те, що ми прекрасна та багата нація, і нам є чим пишатися", – розповідає Світлана.
Львів’янка рятує історичні будівлі для розвитку громад
Ганна Гаврилів – засновниця благодійного фонду "Спадщина.УА". Вона вже понад 16 років та часто рятує культурні об’єкти, інколи і за власні кошти. Ганна зізнається, що закохана в культурну спадщину та історичну нерухомість.
Разом із неприбутковою організацією "Спадщина.УА" Ганна Гаврилів відбудовує та ревіталізовує архітектурні перли України. Наразі її фонд опікується Поморянським замком, Тартаківським палацом, будівлею товариства "Сокіл" у Бібрці, а також прилеглими до них парками.
Утім, чи не найбільшою гордістю Ганни є проєкт "Стара школа" у селищі міського типу Розділ, що у Львівській області. Реставраторка побачила оголошення про продаж школи початку XX століття на одному із онлайн-сервісів – і вирішила придбати архітектурну пам’ятку. Вона прагне перетворити школу на осередок життя громади, місце для освіти, розвитку та відпочинку. Відтак відремонтовані кімнати Ганна здає в оренду відповідним бізнесам та ініціативам.
 |
| Ганна Гаврилів |
Стара школа є прикладом того, як приватні інвестиції можуть врятувати та дати друге життя покинутим пам’яткам архітектури і водночас стати місцем гуртування та розвитку місцевої громади. "Дуже багато людей, які стали на шлях відродження культурної спадщини – чи на волонтерських засадах, чи на засадах приватних інвестицій – зупинялися, втративши віру. Цей проект дасть віру іншим громадам, іншим громадським діячам, іншим меценатам", – запевняє Ганна Гаврилів.
Розгледіти потенціал аварійної споруди вдалося не одразу, зізнається Ганна. Проте через рік реставрації, вона зрозуміла, що її зусилля варті витрачених часу та коштів. Місцеві у Роздолі неабияк підтримують такий проєкт, каже Ганна. Тут вже облаштували автентичну кав’ярню, планують відкрити гуртки, навчальні курси і не тільки.
"Я б хотіла, щоб мій досвід був корисним іншим, щоб інші люди не побоялися відновлювати спадщину у своїх громадах, щоб вони розуміли, що це може бути для них ресурсом, а для громади – це і питання естетики", – пояснює Ганна.
Ірина Матвіїшин, Тетяна Дуднік, спеціально для УП.Життя.
Серію репортажів зроблено в рамках національної кампанії EUkraine. Проєкт здійснює "Інтерньюз-Україна" та UkraineWorld за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у співпраці з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та проєктом Association4U.
Вас також може зацікавити:
Чому варто зберігати автентику. Погляд архітекторки і дизайнерки
Захисники монументалізму: як у Чернігові рятують унікальні мозаїки
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.