Як розвивати інклюзію: три історії соціальних ініціатив в Україні
Інклюзивне суспільство є одним із вагомих показників розвитку, зокрема, європейських країн.
В Україні ж люди з інвалідністю досі зазнають дискримінації через стереотипи, проблеми із доступністю та непристосуванням просторів.
Утім, не чекаючи на комплексні дії від держави, все більше українців беруться просувати інклюзію на рівні приватних та громадських ініціатив.
Музей у темряві, щоб відчути світ незрячих
Подолати стигму щодо людей із інвалідністю ефективно допомагають креативні проєкти, як-от Музей у темряві "Третя після опівночі" у Києві.
Це єдиний музей в Україні, де всі екскурсії проходять у непроглядній темряві та у супроводі незрячих гідів.
Звідси – і назва музею, адже третя опівночі вважається найтемнішим часом доби. Саме завдяки абсолютній темряві відвідувачі мають можливість відчути, як це – жити не бачачи.
Засновники музею Аліна Марненко та Володимир Дідус працювали у сфері інформаційних технологій. Ідея створення музею у темряві у них виникла після захопливої розповіді друзів, які відвідали схожий простір за кордоном. Утім, власники створили музей у Києві таким, як самі уявили.
"Багато хто вважає, що незрячі – безпорадні люди, які не працюють, не мають хобі і без супроводу не пересуваються.
Але насправді це не так – і ми спростовуємо такі стереотипи в музеї у дуже ефективний та інтерактивний спосіб. – розповідає керівниця музею Аліна Марненко. – Усі наші гіди – енергійні, життєрадісні та самостійні люди, які навчаються, мають купу хобі, займаються різними видами спорту, а деякі ще й поєднують роботу в музеї з іншою роботою", – додає вона.
Музей не лише розвиває толерантність та емпатію, але й працевлаштовує незрячих.
Наразі тут працює шість незрячих гідів, які провели екскурсії для понад 27 тисяч відвідувачів. Невдовзі кількість працівників планують збільшити, адже команда планує відкрити ще один музей у Львові.
У просторі музею реалістично відтворили місця з повсякденного життя, як-от квартиру, вулицю та парк. Окрім екскурсій всередині, тут пропонують провести романтичне побачення у темряві або прожити звичайний день незрячої людини у місті під час прогулянки наосліп "Відчуй Київ".
Відвідувачі Музею у темряві також можуть відчути мистецтво на дотик – для зрячих та незрячих тут виставлено 88 скульптур, а також проводять тактильні виставки 3D-скульптур, наприклад, героїв культових фільмів.
"Мені завжди було цікаво, як виглядає, наприклад, магістр Йода. Звісно, про це мені можуть розповісти рідні, але ж це зовсім не ті відчуття.
Набагато краще, якщо є можливість дізнатись про це самостійно, на дотик. Радію, що наша команда реалізовує такі важливі проєкти", – ділиться Вікторія Шевчук, гідесса музею.
Для незрячих людей відвідування музею завжди безкоштовне. Небайдужі часто "підвішують" екскурсії для інших, тож музей проводить безкоштовні екскурсії для дітей з інвалідністю та з дитячих будинків.
Донбаський гурт об’єднує людей з порушенням зору
Інклюзивні ініціативи виникають також на сході країни.
Три роки тому у Слов’янську незрячий музикант Едуард Смоляков та активістка Олена Шаповал створили гурт Inclusion Band, який об’єднав людей з порушеннями зору та дітей внутрішньо переміщених осіб.
Протягом майже десяти років Едуард Смоляков очолює рок-групу "Смолова галерея" та навчає дітей.
Разом з Оленою Шаповал, яка керує громадською організацією "Людей з інвалідністю по зору "Дотик", він вирішив зібрати своїх учнів та створити інклюзивний гурт.
Едуард жартує, що будь-який гурт з його участю вже є інклюзивним, адже він не бачить. Утім, в "Inclusion Band" грає ще четверо людей з порушеннями зору.
Едуард зауважує, що в них не було і немає глобальної мети впровадити інклюзію в країні: "Ми займаємося музикою просто тому, що нам це подобається", – пояснює він.
Попри пандемію, яка ставала на заваді їхнім планам щодо фестивалів у Донецькій та Луганській областях, цього літа гурт мав багато виступів. Вони брали участь у фестивалі Inclusion Fest, гастролювали у Слов’янську, Святогірську та Краматорську. Керівник Inclusion Band Едуард Смоляков мріє вивести гурт на велику сцену.
Кав’ярня робить Вінницю більш інклюзивною
Цього року Вінницю всьоме визнали найкомфортнішим містом України. Тут також з’являється все більше безбар’єрних місць.
Проте виклик щодо інклюзивності різних сфер діяльності залишається, розповідає Людмила Нецкіна, голова правління громадської організації "Гармонія". Разом з командою вона обстоює забезпечення рівних прав у суспільстві для людей з інвалідністю.
Серед численних проєктів з розвитку інклюзії у Вінниці – інклюзивний кавовий острівець "Кульбабка" у місцевому торговому центрі. Це одне з небагатьох соціальних підприємств у місті, де працюють люди з інвалідністю.
Інклюзивну кав’ярню створили, аби працевлаштовувати людей з інвалідністю та руйнувати стереотипи.
"Дуже важливо, коли послугу надають люди з інвалідністю. Якщо цю послугу надати правильно та добре, то в подальшому у людини зникне бар’єр у спілкуванні, вона зрозуміє, що люди з інвалідністю теж можуть бути повноцінними працівниками", – пояснює Людмила Нецкіна, керівниця кав’ярні.
Людмила розповідає, що їхні працівники настільки старанні, що власник судньої кав’ярні навіть звернувся за рекомендацією.
 |
| Юлій Горбач та Людмила Нецкіна |
Бариста Юлій Горбач, який має патологію нижніх кінцівок, вимушено переїхав у Вінницю з Донецька і працює у кав’ярні з часу відкриття. Каже, за три роки роботи не мав проблем, бо робить все "на позитиві".
"До кожного клієнта є свій підхід. У нас є постійні клієнти, з якими вже спілкуємося як із друзями", – ділиться бариста.
Керівниця "Кульбабки" Людмила Нецкіна вірить, що так вони зможуть змінювати ставлення суспільства до людей з інвалідністю.
"Якщо люди будуть сприймати людей з інвалідністю на рівних та працевлаштовувати їх на рівних, тобто будуть дивитись не на інвалідність, а на кваліфікацію, можливості, то цей світ стане трохи кращим", – додає вона.
Людмила зізнається, що кав’ярня – майже неприбуткова, проте її мета соціальна. Частину доходу накопичують, щоби надалі втілювати різні ініціативи для людей з інвалідністю.
Наразі команда ГО "Гармонія" опікується не лише кав’ярнею. Вони пропагують доступність міста, сприяють соціалізації людей з інвалідністю, допомагають облаштовувати зупинки та інші простори.
Людмила Нецкіна зізнається, що зміни видимі. Але попереду ще багато роботи.
Ірина Матвіїшин, Тетяна Дуднік, спеціально для УП.Життя.
Серію репортажів зроблено в рамках національної кампанії EUkraine. Проєкт здійснює "Інтерньюз-Україна" та UkraineWorld за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у співпраці з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та проєктом Association4U.
Вас також може зацікавити:
Інклюзія в руках кожного: що можна зробити просто зараз для допомоги дітям з інвалідністю
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.