Ми всіх повернемо додому. Як вивозять з фронту полеглих захисників України

Україна постійно втрачає тих, хто бореться за її кордони і право кожного з нас жити у вільній країні – без окупантів-"визволителів", -"денацифікаторів", убивць і ґвалтівників.

Нещодавно Генеральний штаб Збройних сил чи не вперше з 24 лютого озвучив кількість полеглих українських захисників – близько 9 тисяч людей. І всіх треба повернути з фронту додому, аби рідні змогли з ними попрощатися.

Хто цим займається? В яких умовах? Що відбувається з полеглими, яких не ідентифікували? Про це "Українській правді. Життя" розповіли:

• Анатолій Золотарьов – керівник спецгрупи Криворізької бригади ТРО ЗСУ,
• бойова медикиня на фронті Руслана з позивним "Чешир" (скорочено від "Чеширський кіт"),
• Андрій Новак – адвокат юридичної компанії "Міллер".

Похорон військових, які загинули, захищаючи країну. Фото: Костянтин Ліберов

"Місія – повернути полеглих хлопців додому"

Після повномасштабного наступу Росії на Україну Анатолій Золотарьов вступив до лав територіальної оборони у рідному місті – Кривому Розі. Зараз він займається евакуацією загиблих захисників як військовий. Працює за "херсонським напрямком", де ЗСУ вибили окупантів з десятків населених пунктів.

Евакуація загиблих захисників із прифронтових зон на офіційному рівні відбувається в рамках гуманітарного проєкту "На щиті" Цивільно-військового співробітництва. До серпня 2022 – "Евакуація 200", проте радянську назву місії вирішили реформувати.

На кожному з напрямків, де ведуться активні бойові дії, є окремі спецгрупи, що відповідають за евакуацію полеглих. Також наших воїнів забирають з поля бою їхні побратими та бойові медики. Усе залежить від ситуації. Спецгрупа, яку очолює Анатолій, здебільшого вивозить полеглих із "важких" локацій, зокрема, коли медикам не вдається.

Водночас, повертати загиблих із окупованих територій наразі неможливо – лише шляхом офіційного обміну між обома сторонами.

"Не завжди навіть є можливість поїхати в ту саму "сіру зону" (нейтральна територія по обидва боки лінії фронту), щоб забрати загиблого", – розповідає Золотарьов.

Довідково

З 2014 року пошук, ексгумація та повернення тіл загиблих їхнім рідним, зокрема з тимчасово окупованих територій, були завданням гуманітарної місії "Чорний тюльпан", членом якої був і Анатолій Золотарьов.

Проєкт "Чорний тюльпан" починався як гуманітарна місія, яку виконували представники ВГО Союз "Народна Пам'ять". Вони мали значний досвід, адже до 2014 року займалися пошуком останків солдатів, які полягли на полі бою у часи Першої та Другої світових війн.

З 2014 року "Чорний тюльпан" почав функціонувати під координацією Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ як проєкт "Евакуація-200".

Однак з вересня 2016 року гуманітарна місія фактично припинила свою діяльність. Сталося це за ініціативи Міністерства оборони, яке почало реалізовувати власний гуманітарний проєкт у взаємодії з цивільними організаціями та іншими силовими структурами.

Евакуація полеглих

За словами Анатолія, коли гине військовий або представник тероборони ЗСУ, то про це його спецгрупу сповіщає військова частина. Також надходять звернення від волонтерів, очільників громад та старост сіл, зокрема деокупованих.

На звільнених від окупантів територіях уже доводиться проводити ексгумацію, адже цивільні там самостійно ховають полеглих.

"Голови громад та старости сіл сповіщають, що наші захисники загинули там і там. І що населення поховало їх на цвинтарі або десь біля церкви. Там, де була можливість це зробити", – каже військовий.

Про кожен виїзд спецгрупа бригади Криворізької ТРО повідомляє командуванню, яке виписує спеціальне бойове розпорядження.

"Ми виїжджаємо, забираємо полеглих та потім звітуємо, що повернулися", – розповідає Анатолій.

Спецгрупа, яка займається пошуком та поверненням загиблих з прифронтових зон, складається з 9 осіб: безпосередньо екіпажу, а також саперів та/або розвідки. Словом – "групи підтримки", як їх називає тероборонівець.

"Спецгрупа – це сам екіпаж та автоматники. Поки ми виконуємо свою роботу, хлопці нас охороняють. Тому що не виключено, що й ДРГ (диверсійно-розвідувальна група) може зайти. Я вже не говорю про хаотичний обстріл, коли рашисти починають стріляти з мінометів. Від цього ніхто не застрахований", – наголошує чоловік.

У зв'язку з цим військові не виїжджають на евакуацію полеглих без екіпірування: касок, бронежилетів тощо. І не дарма, адже росіяни не нехтують можливістю обстріляти навіть машину, яка тільки одним виглядом сигналізує про своє призначення.

Анатолій пригадав один із таких випадків:

"Ми виїжджали за загиблими нашою Криворізькою бригадою ТРО. Пів дня було тихо, ми промоніторили обстановку, виїхали, виконували свою роботу. Коли уже завантажилися в машину, вона по дорозі зламалася. А за три кілометри від нас стояли російські окупанти.

Спочатку вони почали стріляти з ПТКРу (протитанкова керована ракета), а буквально за одну-дві хвилини обстрілювали нас чергою з БМП. Білу машину з надписом "Вантаж 200" з червоним хрестом і машину, яка нас супроводжувала. На щастя, усі залишилися живими. І таку роботу хтось має робити. Хлопців треба повертати додому".

Похорон українських військовослужбовців, які загинули на війні. Фото: Bumble-Dee/Depositphotos

Читайте також: "Коли після важких боїв вдалося піти в душ, то не могла підняти руки, так вони трусилися". Історія бойової медикині

(Де)окуповані території

Росіяни не лише не дозволяють забирати загиблих українських захисників із тимчасово окупованих територій, але навіть відмовляються обмінювати їх на своїх полеглих солдат. За словами Золотарьова, військові його спецгрупи вже намагалися налагодити цей процес і домовитися, зокрема з так званими "ДНРівцями", щоб ті дозволили вивезти загиблих.

"У нас були тіла "ДНРівців". Ми хотіли їх обміняти на наших. На жаль, вони на контакт не йшли. Нам довелося чекати, доки території будуть деокуповані і лише після цього забирати полеглих.

Був випадок, коли батько із сином служили в одному підрозділі. Син загинув, а батько вижив. Він благав, щоб ми повернули тіло його сина додому. Але нам довелося чекати, доки не звільнять ці села", – згадує він.

Порівнюючи 2022 рік із першими роками війни, коли гуманітарна місія "Чорний тюльпан" мала доступ на окуповані території, Анатолій відзначає, що ситуація кардинально змінилася – тепер для росіян, здається, в природі не існує понять "Женевська конвенція" та "закони ведення війни".

"Якщо у 2014-2016 роках у нас був налагоджений хоч якийсь діалог з "Л/ДНР", вони нас запускали на окуповану територію як цивільних, шукачів чи волонтерів, то зараз це неможливо – по нас стріляють. Тут дуже "спекотно"", – розповідає він.

"Деяких полеглих знаходять невпізнаними"

Не завжди вдається ідентифікувати загиблого. Причини є дві, і вони накладаються одна на одну: відсутність документів та неможливість впізнати полеглого через фізичний стан тіла. Результат останньої причини – погодні умови.

"Якщо людина пролежала 5-6 днів, вона стає невпізнаною. Це вже друга стадія розкладання тіла, коли рештки тканин відходять від кісток. Далі йде лише процес розпізнавання через ДНК.

Якщо із загиблим є військовий квиток, тоді ще є процедура, за якою тіло віддають родичам. Але це якщо ми точно знаємо, що це той самий військовослужбовець", – розповідає керівник спецгрупи.

Як дізнаються, що це "той самий"? Про координати, прив'язки, одяг тощо – інформують військові, які й повідомляють про загибель побратима після того, як не змогли вивезти його самотужки.

Золотарьов про росіян: "Для них нетипово – ховати своїх"

"Коли ми виїжджаємо на ексгумацію, то не знаємо, хто перебуватиме в могилі", – каже Анатолій.

Спецгрупа бригади Криворізької ТРО забирає полеглих обох сторін, а деколи і цивільних. Станом на 15 серпня військові вивезли 47 загиблих лише з херсонського напрямку. Тіла ворогів у результаті передають Цивільно-військовому співробітництву, щоб потім провести обмін з окупантами.

У новозвільнених населених пунктах Херсонщини спецгрупа нещодавно знайшла трьох загиблих російської армії. Лише одного з них окупанти принаймні намагалися "прихоронити", що для них нетипово, каже Анатолій:

"Ми знайшли ще трьох "орків". Один лише був у могилі прикопаний. Навпроти нас стоять так звані "буряти" – десантно-штурмова бригада. Для них нетипово те, що вони свого поховали. Лежав бронежилет згори і кепка, не така, як у солдатів російської армії. Імовірно, офіцер. Солдат вони навряд чи б ховали. Покидали купу техніки, одяг, зброю, гранатомети".

Місцеві мешканці сіл та містечок, які перебували під окупацією, ховали загиблих, яких вважали росіянами, навіть у своїх городах, розповідає Анатолій. Однак, як виявилося пізніше, це були жертви ворогів, а не вони самі.

"Був випадок, коли наші військові підірвали російський бронемобіль. Біля нього на городі була могилка із саморобним хрестиком. Місцевий мешканець каже: "Це хтось із рашистів загинув". Коли ми почали розкопувати могилу, виявилося, що там цивільний, якого окупанти взяли у полон і вбили пострілом у потилицю. Цей чоловік має сім'ю на окупованій території. На той момент вони ще не знали, що він загинув", – розповідає військовий.

Читайте також: "Ми не супергерої. Ми стікаємо кров'ю, відчуваємо страх. І продовжуємо боротися". Історія бійця ССО "Азов"

Як вивозять полеглих військових бойові медики

Руслана з позивним "Чешир" (скорочено від "Чеширський кіт") – бойова медикиня, яка 5-й рік служить на фронті.

За її словами, щоб вивезти поранених та полеглих, військові "прикривають" позиції вогнем, обстрілюючи російських окупантів. За лічені хвилини медики збирають тіла загиблих і те, що від них лишилося. Були такі дні, коли з поля бою вивозили близько 50 людей.

Евакуацію з позицій здійснюють на броньованій машині, каже Руслана. А інколи – вивозять загиблих на БТРах чи бронетранспортерах МТ-ЛБ.

"У нас в батальйоні, коли ми займаємо позиції, командир одразу дає наказ один БТР виділити на евакуацію. Але останнім часом БТР завжди десь на завданнях, тому ми заїжджаємо на позиції, хлопці допомагають винести тіло, заносять всередину броньованої машини чи наверх і повертаються назад", – каже медикиня.

Читайте також: Стягувала мертвих з машини, щоб допомогти живим. Фронтові історії бойової медикині Руслани "Чешир"

Шлях із поля бою: куди забирають полеглих

Як розповідає Анатолій, усіх полеглих, незалежно від того, чи відома їхня особистість, із поля бою везуть на судмедекспертизу. Тих, кого забирають на Херсонському та Донецькому напрямках, зазвичай відвозять до лікарні Мечникова у Дніпрі або у Кривий Ріг.

Там паталогоанатом або судмедексперт проводить огляд тіла та оформлює висновок. Якщо особистість полеглого відома, тіло передають бригаді, де він служив.

Водночас, як розповідає Руслана "Чешир", тіло полеглого також можуть одразу передавати його рідним для поховання. Якщо з ними вдається зв’язатися.

"Якщо є дані по вбитому, дзвонять родині і з ними домовляються про поховання або дізнаються, куди тіло везти, чи вони самі за ним приїдуть. Якщо рідних немає, похованням займається військкомат, в якого ця особа стояла на обліку", – каже Руслана "Чешир".

За її словами, неодноразово у загиблих при собі не було жодних документів, за допомогою яких їх можна було б ідентифікувати. У такому разі полеглих ховають як невідомих у спеціально відведеному місці.

"У нас вони проходять як невідомі бійці. Їх так само везуть на судмедекспертизу, там беруть ДНК і ховають під номером, можливо, потім за результатами знайдуться родини, які захочуть перепоховати їх на рідній землі.

Дуже величезну роботу роблять у Дніпрі. Через них проходять сотні людей за добу", – каже медикиня.

Тіла загиблих окупантів "проходять" схожу процедуру: судмедекспертиза, обслідування, фотофіксація. Потім, за словами Золотарьова, їх забирають офіцери Цивільно-військового співробітництва. Тіла зберігають у спеціальних рефрижераторах до моменту їхнього обміну з російською стороною на державному рівні.

Люди вшановують полеглого захисника. Фото: yanosh_nemesh/Depositphotos

Хто повідомляє рідним про загибель військового

Анатолій Золотарьов наголошує, що військові ні його, ні будь-якої іншої спецгрупи "не мають жодного морального права" це робити:

"Ми не маємо навіть морального права повідомляти батькам чи дружинам, що їхній син чи чоловік загинув. Навіть якщо ми знаходимо загиблого і при ньому є телефон, то поліція знімає звідти інформацію і телефон вимикається".

Це підтвердив і адвокат юридичної компанії "Міллер" Андрій Новак. За його словами, право сповіщати про загибель бійця мають виключно керівники територіальних центрів комплектування (донедавна – "військкомат") за місцем проживання сім'ї.

Робити це можуть як письмово, надсилаючи спеціальний документ ("Сповіщення сім'ї"), так і за допомогою засобів зв'язку, повідомляючи при цьому дату і причину смерті.

"Командир військової частини протягом доби зобов'язаний сповістити керівника ТЦК про загибель військового за місцем проживання його родини.

При цьому командирам військових частин категорично забороняється особисто розсилати сім'ям полеглих такі сповіщення", – наголошує адвокат.

Керівник ТЦК повинен сповістити рідних про загибель військового протягом 7 днів.

Якщо місце проживання сім'ї полеглого невідоме або він не мав родини чи близьких родичів, то сповіщення про його загибель надсилається до ТЦК за місцем призову на службу.

Якщо сім’я або близькі родичі загиблого військового змінили місце проживання, "Сповіщення" пересилається до ТЦК за новим місцем проживання.

Водночас у разі відсутності даних про місце проживання сім'ї або якщо цю інформацію неможливо дізнатися, "Сповіщення" надсилають до кадрового органу Генерального штабу ЗСУ.

Також Новак пояснив, як мають повідомляти про загибель захисника його рідних, які перебувають на тимчасово окупованій території:

"У телефонному режимі, адже засоби поштового зв'язку туди не доходять. Але питання в тому, як це відбувається на практиці, адже окупанти глушать мобільний зв'язок".

Прощання з полеглим українським воїном. Фото: Костянтин Ліберов

Читайте також: Сім’ї загиблих військових можуть отримати 15 млн компенсації від держави. Як це зробити?

"Загиблі тут, а рідні в окупації"

Анатолій Золотарьов зізнається, що наразі однією із найбільших проблем є те, що рідні полеглих військових, які знаходяться в окупації, навіть не мають змоги виїхати з непідконтрольної території, щоб попрощатися з ними.

"Родичі благають не ховати (полеглого) без них, а вони не можуть звідти виїхати, бо їх розстріляють. Спробувала сім'я виїхати з окупованої території на цивільній машині. Вони потрапили під обстріл та повернулися назад. Син лежить у морзі", – розповідає військовий.

Бувають і протилежні ситуації – коли український захисник загинув, перебуваючи на окупованій території, а його рідні знаходяться на підконтрольній. Золотарьов каже, що звернення з проханням забрати полеглих із загарбаних міст надходять постійно. І їх багато.

"Один із хлопців, якого я знав особисто, загинув на Донеччині. Дружина просила забрати його. А як ми його заберемо, якщо він на окупованій території? Взагалі ніяк.

У будь-якому випадку ми звільнимо всю свою землю, але після перемоги у нас ще буде робота... Ми будемо шукати, "піднімати" і всіх повертати додому", – наголошує у підсумку Анатолій Золотарьов.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"

Фото обкладинки: Bumble-Dee/Depositphotos

Читайте також: "Найважче – віддавати тіло матері". Історія волонтерки, що вивозить загиблих воїнів із гарячих точок