"Найтяжче – травмовані діти": як фельдшер рятував постраждалих під обстрілами у Чернігові

Чернігів – одне із міст, яке РФ намагалася знищити із перших днів повномасштабного вторгнення в Україну. Поки окупанти скидали авіабомби та обстрілювали місто, фельдшер "екстренки" Олександр Гнип їздив поміж снарядів, аби допомогти пораненим.

Його історію оприлюднив спільний проєкт Міністерства охорони здоров'я за підтримки ВООЗ та ЄС "Дякуємо серцем".

Перший виклик "швидка" Олександра отримала вже о 4:30 ранку 24-го лютого. Тоді треба було їхати на прикордонну територію.

"Були одними серед перших. Наступними днями почалися обстріли міста, стало гаряче. Кожен новий робочий день приносив поранення різного ступеня тяжкості і постійне відчуття небезпеки", – говорить чоловік.

Фото: проєкт "Дякуємо серцем"

За словами фельдшера, 80% викликів, на які йому доводилося виїжджати, складали поранення. Медикам надходило до 10 викликів на добу. При цьому серед постраждалих були й діти.

"Це специфічна допомога, яка виснажує емоційно. Коли дивишся в очі постраждалій дитині або потрапляєш під обстріл під час виклику. Я вже не кажу про блокадні умови без води, світла і можливості купити продукти. Та погане швидко забувається. Ми гідно тримались – на позитиві та з упевненістю в перемозі", – наголошує Олександр.

Зізнається, що, йдучи на чергову добову зміну, найважчим було залишати вдома рідних, адже у Чернігові не було безпечного місця – від російських "прильотів" страждали усі райони міста.

"Ми виїжджали на виклик і не знали, буде приліт по нас чи ні. Артилерія працювала постійно. А якось біля будинку, де я жив, скинули бомбу. Там була воронка завглибшки метрів сім, і це – за 50 метрів від мого будинку", – згадує Олександр.

Чоловік зізнається, що жив у хронічній напрузі, аж доки не евакуював сім'ю у більш безпечне місце. Після цього він почав працювати по три доби на зміні і викликів ставало дедалі більше. Олександр пам'ятає усі виклики, та найтяжче – це травмовані діти.

"Невинні, які прожили ще так мало і опинилися у пеклі війни. Після мінометного обстрілу ми забирали дитину. У неї був відкритий перелом стегна, закритий перелом другої ноги, геморагічний шок.

Переді мною досі її сіре від пилу й пороху обличчя і ці очі, які дивляться на тебе. Емоційно дуже важко. При цьому обстріли тривають. Надавали допомогу, вивозили дітей, а поруч прилітали снаряди. Так і працювали", – розповідає фельдшер.

Читайте також: "Загроза була і з неба, і у підвалі": як медики із Сум підтримували життя немовлят під обстрілами

Попри постійні обстріли та психологічну напругу, ніхто із медиків не скаржився і не панікував, каже Олександр. Ба більше, вони спільно з волонтерами поповнювали запаси медикаментів та розвозили їх чернігівцям.

"У нас дуже круті люди в Чернігові. Мої медики на швидкій, дівчата по 20-25 років, без води, без продуктів, але завжди були на позитиві. Волонтери могли віддати останні кошти, щоб накупити нам медикаментів. Була у них хоч 1 000 гривень, хоч більше – їздили, купували ліки, розвозили по будинках, куди ми просили. Неймовірні люди", – наголошує чоловік.

Зараз Олександр намагається згадувати лише приємні моменти і додає, що пережитий жах "забувається":

"Так, готували їжу на вогні, нас обстрілювали, було страшно. Але все це забувається. У пам’яті залишається, як допомагали одне одному, відволікали, посміхалися, трималися".

Читайте також: "Тримав" газ для містян під обстрілами: історія зварювальника з розбомбленого Чернігова