Працевлаштування за кордоном: перспективи та шанси українських біженців

Повномасштабна війна в Україні триває одинадцятий місяць, і українці по всьому світу вчаться з цим жити.

За даними Міністерства економіки України, з країни виїхало близько 7 мільйонів людей; загалом бойові дії зачепили території, де було зайнято 10 мільйонів працівників, і щонайменше 5 мільйонів людей втратили роботу.

Оцінки міністерства підтверджують і соціологічні опитування. Третина респондентів жовтневого опитування соціологічної групи "Рейтинг" не мали роботи від 24 лютого. 38% з тих, хто працював до війни, повернулися на свої робочі місця у звичному режимі, 18% – працюють дистанційно, 7% – знайшли нове місце праці.

І хоча заступниця міністра економіки Тетяна Бережна озвучує прагнення "повернути додому всіх наших громадян, що були змушені виїхати через війну", українці лишаються за кордоном та шукають роботу там.

"Українська правда. Життя" вирішила дослідити, яке працевлаштування є реальним для українців за кордоном та чи будуть змінюватися під наших біженців ринки праці інших країн.

Фото: IgorTishenko/Depositphotos

Унікальна ситуація

Повномасштабна війна в Україні змінила портрет українця, який виїздить за кордон на тимчасове місце проживання та роботу.

"Переважна частка біженців з України – жінки, – акцентує професор Бухарестського університету Даріє Крістя. – Близько 2/3 з них виїхали з України через наявність неповнолітніх дітей. Більшість із них не знають мови країни, куди приїхали, не мають тут коріння чи близьких родичів і ніколи не працювали в країні перебування".

Однак ці біженки мають дуже високий рівень освіти.

"Статистика щодо освіти та фаховості, безумовно, вражає. Опитані біженці дуже добре освічені – 53%, 45% і 64% біженців у Польщі, Чехії й Румунії відповідно мають повну вищу освіту. Близько третини біженців у кожній країні є висококваліфікованими спеціалістами, вчителями та працівниками освіти", – зазначає Бернадетт Надія Яворські, професорка університету Масарика в Брно.

Понад 50% біженців у кожній країні планують повернутися в Україну – більшість із них відразу після закінчення війни; 24-30% хочуть залишитися в країні, де вони зараз перебувають; інші розглядають можливість переїзду не в Україну (переважно до Німеччини, США, Великої Британії та Італії).

"Варто підкреслити, що бажання повернутися може не відповідати готовності, яка залежить від працевлаштування, можливості освіти дітей та умов у місці повернення", – уточнює Бернадетт Надія Яворські.

Все це зафіксувало соціологічне дослідження "Біженці з України в Польщі, Чехії і Румунії", проведене Міграційною платформою EWL, Фондом підтримки мігрантів на ринку праці "EWL" та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.

Варшавський університет долучився до цієї теми не лише своєю академічною фаховістю, а й напряму працевлаштував низку українців, які втікали від війни.

"Виявилося, що серед біженців, які приїхали до Польщі, є чимало дослідників з різних університетів, інститутів та наукових галузей, – розповідає Ян Маліцький, почесний доктор, директор Центру Східноєвропейських студій. – Десятеро з них, окрім притулку в Польщі, знайшли в Центрі Східноєвропейських студій тимчасове місце для продовження наукової роботи до часу безпечного повернення в Україну – до власних кабінетів, бібліотек, лабораторій, і, перш за все, домівок. Серед них як молоді дослідники, так і відомі в Україні спеціалісти в галузі історії та міжнародних відносин. Таким чином було створено Центр вивчення України, який став новим підрозділом Центру Східноєвропейських студій у Варшавському університеті".

Не всі влаштуються так добре, як науковці, переконана Оксана Дутчак, кандидатка соціологічних наук, дослідниця Центру соціальних і трудових досліджень.

"Величезна частина жінок, які виїхали з України, не зможуть працювати за спеціальністю у найближчому майбутньому, оскільки вони, наприклад, не знають мову. Це основний бар’єр, – пояснює експертка. – Якщо говорити про країни, як-от Німеччина, де все строго за правилами, там треба спершу пройти процедуру підтвердження кваліфікації диплому. Досвід роботи може взагалі не мати значення.

Поки українки отримують соціальну допомогу, на яку можна прожити, і при цьому є можливість вивчити мову, то навіщо йти працювати прибиральницею чи доглядальницею? Багато з них зараз у стані, коли не шукають роботу".

Фото: t.tomsickova/Depositphotos

Трудові пастки

Для людей, які втекли від війни, безпечна та легальна робота може бути не лише джерелом доходу, але й важливим етапом у професійному розвитку, можливістю набути нових компетенцій та соціальних контактів.

Близько половини біженців з України, які зараз оселилися в одній із держав-членів Європейського союзу, кажуть, що основною причиною, чому вони вирішили шукати притулку саме в цій країні, були можливості роботи, які їм пропонує ця країна, йдеться у звіті Агентства ЄС з питань притулку (EUAA) підготованого спільно з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) та Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Якщо поки українок ніхто до пошуків роботи не підштовхував, то з початком наступного року це мають намір робити уряди країн тимчасового прихистку.

Наприклад, у Польщі з січня 2023 року планують запровадити для усіх працездатних українців, які не знайдуть роботу упродовж трьох місяців та не орендують житло, 100% плату за проживання в пансіонатах, санаторіях, гуртожитках та різного типу центрах. У такий спосіб біженців хочуть мотивувати якнайшвидше працевлаштуватися у Польщі та винаймати житло власним коштом.

Хтось із цих людей буде змушений повернутися в Україну, інші – таки долучаться до понад мільйона українців, які вже працюють у Польщі.

"Понад 1 мільйон осіб – частина з тих, які вже раніше працювали, і значна частина тих, що приїхали, також почала працювати", – уточнює цю цифру глава польського уряду, прем’єр-міністр Матеуш Моравєцький.

А хтось переїде в іншу країну. Згідно зі вже згаданим звітом Агентства ЄС з питань притулку, біженці, які стикаються з труднощами при працевлаштуванні в країні, де вони оселилися, мають вищі шанси змінити цю країну на іншу, де вони вважають, що у них може бути більше можливостей працевлаштування.

"Спочатку я думав поїхати до Нідерландів, але в останній момент вирішив спробувати щастя в Данії. Це аграрна країна, і за освітою, і за досвідом роботи я економіст сільськогосподарського виробництва, ми жили в селі, мали своє господарство, руки звикли до роботи, а голова не дурна", – повідомив один із респондентів, який взяв участь в опитуванні.

Експерти Міграційної платформи EWL підтверджують, що для українців, які не знають мови країни та не мають досвіду роботи, пропонують просту фізичну роботу. Найбільше її на підприємствах харчової, переробної, автомобільної промисловості, у сфері логістики та догляду. Майже 70% українців на роботі в Польщі можуть послуговуватися українською мовою.

"Портрет заробітчанина з України змінюється постійно. Якщо кілька років тому це був працівник на фізичну працю, до збору полуниці, то останнім часом до нас приїжджають кваліфіковані кадри – лікарі, вчителі, інженери, люди, які знають кілька мов. Цей портрет диктує ринкова ситуація, військова ситуація", – уточнює директорка EWL Partners Мар’яна Семенюк.

Дані згаданого опитування EWL свідчать про те, що кожен третій респондент у Польщі отримує зарплату від 3 до 4 тисяч злотих нетто на місяць (25-33 тисячі гривень). Зарплата майже кожного п'ятого українця, що взяв участь в опитуванні, становила від 4 до 5 тисяч злотих "на руки" (33-42 тисячі гривень).

Однак є і тривожні дані – 9% українців говорять про те, що погоджуються на зарплату менше мінімальної.

Українці готові працювати у Польщі понаднормово. Щодругий опитаний воліє працювати від 10 до 12 годин на добу, а 37% – від 8 до 10 годин. Громадяни України готові працювати у Польщі також протягом вихідних днів: майже 50% – впродовж 6 днів на тиждень, а 8% – навіть 7 днів на тиждень.

Читайте також: Бюрократія, житло, робота і мова: до чого українці все ще не можуть звикнути у Німеччині

Незалежний аналітичний центр Cedos у трьох хвилях власного дослідження, яке проводилося серед наших вимушено переселених як в Україні, так і за кордоном, зафіксував, що українки готові братися майже за будь-які підробітки, аби забезпечити собі та своїй сім’ї мінімальні засоби для виживання.

Координаторка проєктів з протидії торгівлі людьми ГО "Центр "Жіночі перспективи" Олена Кальбус зазначає, що ці тенденції обумовлені відчаєм людей, які втратили все і вважають, що перебувають у повній безвиході.

Під час Національного дослідження уразливості населення до торгівлі людьми та експлуатації в умовах війни, яке проводило ГО "Центр "Жіночі перспективи", 39% опитаних заявили, що готові працювати в обмін на безплатне харчування та житло.

17% людей готові працювати неофіційно. Ще 13% взагалі б погодились на роботу у замкненому приміщенні, з якого не можна виходити без дозволу роботодавця. Також 4% готові до роботи на нелегальному підприємстві. А є й такі, хто готовий віддати роботодавцеві свій паспорт та телефон на час роботи.

"Від початку має бути угода: сума за житло, сума за їжу і сума за той обсяг роботи, який ви будете робити, – уточнює експертка. – В іншому випадку, без будь-яких гарантій, ви потрапите в умови експлуатації".

"Варто отримувати максимум інформації про те, куди вони їдуть, що вони будуть там робити, які вони мають можливості в тій чи іншій місцевості в залежності від їхнього досвіду, в залежності від їхнього родинного, соціального статусу тощо", – доповнює директорка EWL Partners Мар’яна Семенюк.

Читайте також: Перша-ліпша робота. Чи можуть українки реалізуватися за кордоном

Тетяна Крижанівська, спеціально для УП. Життя