Загибель, полон чи розлучення. Як допомогти дитині, коли одного з батьків немає поруч? Пояснюють психологи

"Тато пішов по хліб".

Ця метафора, яка означає, що батько покинув сім’ю, уже стала мемом для міленіалів і зумерів.

У 2021 році в Україні майже в кожній п’ятій сім’ї дитину виховував лише один з батьків – і здебільшого це мами.

Аналогічної статистики воєнного часу наразі немає – бо, крім розлучень, українські сім’ї потерпають від страшних наслідків війни.

Тисячі батьків та матерів загинули, зникли безвісти, опинилися в полоні. Хтось тимчасово не живе разом – мами з дітьми виїхали за кордон, а чоловіки залишились в Україні.

Як виховувати дитину одному? Чи можливо компенсувати відсутність тата/мами, щоб зберегти ментальне здоров’я дитини? Як разом з дитиною прожити втрату, подолати розлуку чи болісну невідомість?

Розібратися в цих питаннях "Українській правді. Життя" допомогли експерти:

• дитяча та сімейна психологиня Катерина Гольцберг;
• дитяча психологиня Анна Покровська;
• психолог Роман Зіненко.

Фото: pressmaster/Depositphotos

Як допомогти дитині, коли один з батьків не поруч?

Кожній дитині для гармонійного розвитку потрібні мама й тато, які її люблять, приймають, поважають і забезпечують усім необхідним.

Це ідеальний сценарій, який, втім, не завжди втілюється в життя через хвороби, смерті, розлучення, конфлікти, війну та розлуку.

Якщо одного з батьків немає поруч, іншому не потрібно намагатися витіснити відсутню маму чи тата з пам’яті дитини, або перебрати на себе усі функції, каже Катерина Гольцберг.

Головне – допомогти дитині жити в реальності, яка склалася. Розглянемо кілька можливих випадків.

Розлучення або розрив батьків

У цій ситуації також буває кілька варіантів: дитина не знає одного з батьків – його не було від народження чи раннього дитинства; батьки розлучилися, але обоє присутні у житті дитини; або один з батьків після розриву зник з життя дитини.

Якщо дитина ніколи не бачила або не жила з одним з батьків – вона може не страждати від його відсутності, каже Катерина Гольцберг.

Наприклад, дитина може бути щасливою та добре почуватися навіть в сім’ї з мами та бабусі – якщо ті закривають усі фізичні та емоційні потреби.

"Краще бути з одним із батьків, який зацікавлений дитиною, бачить її, чує, відгукується на її потреби, щоб дитина відчувала міцну привʼязаність, любов, захищеність.

Якщо чоловік не хоче бути батьком і "зникає" з життя дитини, навіть краще, щоб вона не ставала свідком його байдужості, ігнорування, образ. Краще уникати контакту, який тільки буде занурювати дитину в депресивний стан", – додає психологиня Анна Покровська.

Катерина Гольцберг каже, що відсутність другого з батьків треба просто прийняти і не намагатись стати для дитини мамою і татом в одній людині.

"Ми можемо говорити, що так сталося, але нам може бути достатньо добре і вдвох, якщо ми будемо домовлятися, влаштовувати собі якісь свята, традиції. Нехай у нас маленька, але щаслива родина", – каже Гольцберг.

Утім, дитина все одно буде шукати фігуру, яка б заміняла одного з батьків. Це трапляється навіть якщо є обоє батьків, але вони не уважні до дитини.

Батьківською фігурою для дитини може стати тренер, вчитель, дідусь чи бабуся, вітчим чи мачуха. Вона бере з них приклад, будує довірливі стосунки.

"Батько – це не тільки той, хто брав участь у заплідненні. Це людина, яка впливає на свідомість, дає модель наслідування, яка дуже важлива для дітей – як для хлопчиків, так і для дівчат.

Рольову модель батька може відіграти людина, яка є поруч. І ми теж пропонуємо приклад "От бачиш, як дядько Сергій ставиться до жінок, або як твій тренер добре тренується", – каже Гольцберг.

Відсутність біологічного батька чи мами не прирікає дитину на проблеми у майбутніх стосунках.

"Чи буде дівчинка, яка росла без батька, шукати стосунки зі старшими чоловіками? Так буває, але я б не був категоричним. Це швидше стереотип, ніж правило. Існують також міфи, що хлопчик без батька виросте дуже жіночним. Але це не має наукових підтверджень і не є якимось причинно-наслідковим зв’язком", – каже Роман Зіненко.

Як допомогти дитині?

Існує думка, що розлучення батьків завжди дуже травмує дитину.

Насправді воно може звільнити дитину від певних проблем, а дійсно шкідливими є конфлікти та протистояння батьків – як у шлюбі, так і в процесі розлучення.

"Дітей травмує не розлучення, а батьки, які сваряться чи ставляться погано одне до одного.

У деяких сім’ях діти кажуть "чому мої батьки не розлучаються, вони постійно сваряться, краще б вони жили окремо". Найважливіше, щоб дитина жила в нормальних умовах, а не серед постійних конфліктів", – каже Гольцберг.

При розлученні, коли один з батьків зникає з життя дитини – треба давати їй можливість прожити цю втрату, пояснивши, що це не її провина.

"Зазвичай дитина думає, що вона винна, що хтось із батьків пішов. Важливо донести, що дитина не є причиною розлучення чи розриву батьків", – каже Роман Зіненко.

Якщо ж батьки розлучаються, але батько залишається у житті дитини, найголовніше – зберігати повагу і не налаштовувати дітей проти іншого з батьків.

Фото: shalamov/Depositphotos

Що не можна робити?

Брехати і замовчувати ситуацію

Психологи радять чесно говорити з дітьми, адаптуючи розмови до віку.

"Реальність така, що діти з часом дуже добре розбираються в ситуації. Рано чи пізно дитина дізнається правду, буває, що щось розповідають інші люди, сусіди тощо", – каже Роман Зіненко.

В усіх випадках важливо розповідати про розрив без перекладання відповідальності, образ, накручування.

"Треба відштовхуватися від того, що для дитини обоє батьків є цінними. Якщо ж один з батьків не бере участі у вихованні, можна сказати чесно, що я не знаю, чому він так вчинив, але я тебе люблю і це точно не твоя провина", – каже психолог Роман Зіненко.

Ображати, принижувати, знецінювати

"Я не раджу дуже емоційно підігрівати тему, висловлюючи свої образи на маму чи батька. Дітям завжди дуже складно перебувати активним учасником дорослих емоцій і зʼясування стосунків між батьками", – каже Анна Покровська.

На всі запитання дитини можна давати досить відверті відповіді – якщо мама або тато покинули малечу, не треба вигадувати, що "тебе дуже люблять, але поїхали у відрядження".

Водночас не можна підігрівати негатив ("ось бачиш, який в тебе поганий батько, як ти йому не потрібний, а я казала") – це буде руйнувати дитину, каже експертка.

"Дитина розуміє, що вона складається з двох частинок. Має щось від батька, щось від матері. І виходить так, що дитина відмовляється від своїх проявів, не дозволяє собі бути схожою на маму чи тата. Це для дітей шкідливо.

Дитина відчуватиме образу, сором і провину ще й перед мамою. Так втрачається звʼязок з єдиним дорослим, який включений у виховання", – пояснює Анна Покровська.

Перекладати негативний досвід на дитину

Часто людина, яку "кидають", відчуває себе знеціненою і транслює на дитину злість, яку відчуває до партнера. Але це погано закінчується.

"Не можна казати дитині "Ти такий же козел, як тато" або "Ти робиш все, як твоя мама", – каже Катерина Гольцберг.

Не слід перекладати на дитину свій негативний досвід, казати "всі жінки/чоловіки козли", "всі вони однакові", "не можна нікому довіряти", "ніколи не закохуйся", "тебе любить тільки мама" тощо.

"Для дитини батьки є авторитетом, і якщо мама каже "всі чоловіки козли", а тата дійсно немає, дитина починає так думати. Або "всі жінки меркантильні, вони хочуть тільки одного, нікому не можна довіряти".

Якщо вона піде в життя з такою установкою, це не дасть їй будувати близькі стосунки в майбутньому", – каже Роман Зіненко.

Перешкоджати нормальному спілкуванню

Якщо батьки розлучилися, але обидва хочуть спілкуватися з дитиною – не можна позбавляти дитину цього.

Обмежити чи через суд заборонити спілкування можна тоді, якщо інший з батьків не виконує своїх обов’язків, вдається до будь-яких видів насильства, ображає дитину, погрожує їй чи, наприклад, матері, яка залишилася з дитиною.

"Але ми маємо розуміти, що є і випадки "відчуження батьків". Це термін, який означає, що дитину можна налаштувати проти когось із батьків спеціально.

Налаштованість дитини проти когось може створюватися штучно через погрози або залякування батьком чи матір’ю, які не живуть з дитиною", – каже психологиня.

Якщо пара вже домовилася, що дитина певний час живе з татом, а певний час з мамою, важливо не змагатися, хто переможе у битві за увагу дитини.

"Буває розлучення через зраду або інші дуже неприємні речі. Звичайно, комусь хочеться помститися, насолити, створити іншому проблеми. Дуже часто дітей використовують як засіб помсти, але цього не можна робити.

Краще піти до психолога, розібратися зі своїми образами і дати можливість дитині спілкуватися з другим із батьків, за умови, що батько чи мама не шкодять дитині", – каже Катерина Гольцберг.

Полон

Фото: oksana_nazarchuk/Depositphotos

Полон або зникнення безвісти – це не лише розлука з людиною, а й постійне відчуття невідомості та безпорадності, яке супроводжує її рідних.

У таких випадках важливо чесно говорити з дитиною і не давати хибних надій.

"Дитина може питати "чи точно мама повернеться"? Можна сказати "я не знаю, ми не на все можемо вплинути, але ми маємо робити все, щоб наближати перемогу", – каже Роман Зіненко.

Зовсім маленькі можуть не розуміти, що таке полон, але діти старшого віку або підлітки дізнаються багато інформації з інтернету – бачать травмуючі відео, тривожні новини.

"Війна принесла нам розуміння, що є дуже жорстокі люди. Це війна не просто з ворогом, а з величезним злом. Коли ми чуємо про тортури в полоні, умови, які були для наших військових, у нас виникає відчуття жаху, шоку, що таке може бути. Нам дорослим це дається важко, а дитині не вдається взагалі.

Чим більше дитина буде отримувати любові і тепла від тих, хто поруч, тим більше у неї буде надії і віри в людей", – каже Анна Покровська.

Перша допомога – дати дитині можливість сформувати і проговорити почуття.

"Нам важливо дати острівець надії. Розповідати, що про це піклуються зараз дорослі, розповідати про процес.

Наприклад, ми пишемо листи до міністерства, нам відповідають, що є спеціальна група, яка проводить перемовини, і ми робимо все, щоб повернути тата/маму з полону.

Ми даємо дитині формулу, що ми не просто сумуємо і у відчаї, а щось для цього робимо", – пояснює психологиня.

Важливо допомогти дитині почуватися більш ефективною: малювати військовими малюнки на фронт, разом плести сітки.

Якщо дитина фізично може і хоче бути на якомусь мітингу, батьки можуть брати її з собою.

Ще одна ідея, як подолати таку розлуку – писати листи, повідомлення або щоденник для батьків, які в полоні.

Розповідати усе хороше й цікаве, що сталося за день, щоб не забути розповісти це, коли рідна людина повернеться додому.

"Це хороша ідея, бо дитина ментально звʼязується з татом або мамою. Вона може поділитися думками і відчуває свою потрібність", – вважає Роман Зіненко.

Загибель

Коли хтось із батьків гине, його партнер та діти проживатимуть горе у кілька етапів.

Найчастіше виділяють заперечення, гнів, торг, депресію і прийняття, але це не обов’язково відбувається у такому порядку.

"Може бути одночасно і заперечення, і гнів, а потім знову заперечення і депресія. Горювання йде непослідовними кругами, і в будь-який час може виникнути тригерна ситуація, яка збудить якусь емоцію", – каже Катерина Гольцберг.

Дитина може застрягати у різних стадіях – у запереченні, коли не може прийняти реальність, у гніві – коли поведінка стає дуже агресивною, або в депресії.

"Я бачу випадки, коли у дитини загинув батько на війні, і вона рік не приймала реальність і фантазувала, що батько живий. Це сталося тому, що дитина виїхала з України, опинилася в нових умовах і має новий досвід в цій країні, де батька і не було.

Як кажуть люди, усе після 24 лютого – це "довгий лютий", і ми чекаємо весни. Ці метафори не просто так звучать – психіка у травмі втрачає відчуття часу", – каже Анна Покровська.

Як допомогти дитині прожити втрату?

Чесно говорити

Потрібно чесно повідомити дитині про те, що сталося. Діти все одно будуть бачити реакцію іншого з батьків, родичів або чужих людей.

Яякщо цього не пояснити, малеча буде відчувати, що щось не так, але не зможе прожити свої почуття і буде щось дофантазовувати.

"Одна з помилок батьків – намагатися "вберегти" дитину від правди. Не можна казати про загиблого батька, що він пішов, поїхав у відрядження. Це жорстоко, бо дитина буде чекати тата.

З часом діти все дізнаються – і доведеться відповісти, чому ви збрехали. Дітям потрібно сказати правду", – вважає Роман Зіненко.

Говорити з дитиною потрібно в безпечному місці. Цю інформацію дитині важливо почути від найближчих людей, а не від вчителя чи сусіда.

"З дитиною має бути близька людина, яка може побути з нею 1-2 дні поряд. Сказати дитині, що в неї загинув батько і відправити в школу – це неправильно", – каже Катерина Гольцберг.

Дозволити реакцію

На трагічну звістку у дитини можуть бути різні реакції: істерика, плач, агресія або навпаки – відсутність будь-якої реакції, заціпеніння, емоційне "замороження".

"Буває таке, що дитина рік не бачила батька, і вона може спершу не відчути нічого. Картати дитину, сварити, казати "чого ти не плачеш, тобі що, не шкода батька" – не можна.

Буває таке, що дитина поплакала годинку, а потім пішла гуляти, і здається, що їй все одно, але це не так. У дітей спрацьовують хороші захисні механізми. Вони можуть не відчути біль так гостро, як відчувають дорослі", – каже Катерина Гольцберг.

Відповідати на запитання

Втративши близьку людину, дитина може ставити найрізноманітніші запитання: "А чи боляче людині, коли вона вмирає?" "А де тато зараз?" "Чи є душа?", "Чому люди помирають?", "Чи є життя після смерті?".

Пояснення може бути різне – адже у кожної родини свій погляд на смерть.

"У когось буде релігійне пояснення, що ангел споглядає за нами з неба, або його душа поряд з нами. Це нормально.

Але ці концепції не мають бути надто містичними і лякаючими, на кшталт "тато сидить поряд з нами", або "він скоро відновиться і прийде до нас", – додає Катерина Гольцберг.

Зазвичай діти з раннього віку знають, що існує смерть, що військові захищають Україну і можуть загинути.

Можна сказати, "тато або мама захищали Україну, тепер він/вона на небі, де буде також оберігати нас", додає Роман Зіненко.

Дати попрощатися

Рішення, чи вести дитину на похорон, залежить від віку та готовності дитини.

Іноді маленькій дитині достатньо побути на церемонії прощання, а не на самих похоронах.

"Якщо маленькі діти не усвідомлюють, що сталося – можливо, їх не треба брати. Якщо дитина більш доросла і свідома, то ми маємо з нею це обговорити.

Дитині важливо попрощатися, побачити, що тата дійсно вже немає. Можна запитати її, чи хоче вона піти. Якщо ж ви одноосібно прийняли це рішення, дитина у дорослому віці навіть може докоряти, мовляв, "через тебе я не був на похоронах батька", – каже психологиня.

Також перед похоронами психологиня радить пояснити дитині, що відбуватиметься, щоб вона не була налякана.

Якщо ж дитина не хоче йти на похорон, не можна її примушувати.

"Діти вже 1,5 роки живуть у важкому стресі від війни, і не всі діти навіть підліткового віку готові йти на похорони до рідних. Якщо дитина відмовляється, то не треба її змушувати і травмувати ще більше", – додає Анна Покровська.

Дати простір для вираження емоцій

Важливо з повагою ставитися до почуттів дитини і не знецінювати їх, а навпаки – дати безпечний простір для проявів суму, образи, гніву, тривоги, каже Катерина Гольцберг.

Не можна табуювати тему смерті одного з батьків і казати "все, ми більше ніколи не говоримо про це, бо це боляче".

Психологи наголошують, що не можна замовчувати трагедію, брехати, забороняти емоції або змушувати дитину якось по особливому переживати горе – театрально плакати чи голодувати.

У жодному разі не можна звинувачувати ("ти що не сумуєш за татом? чому ти смієшся, у нас війна" тощо).

Якщо хтось із батьків загинув, у дитини, зокрема підлітків, може виникати бажання помститися, піти воювати.

Це може бути тимчасова реакція на певній стадії проживання горя – але інколи смерть мами чи тата дійсно може вплинути на життєвий вибір дитини, і це також наша реальність.

"Злість і ненависть – це нормальна реакція, коли ми когось втрачаємо. Ми не можемо заборонити дитині ці бажання і сказати, що треба всіх любити. Бо для наших реалій це не зовсім чесно. Між дітьми 6-10 років зараз в іграх найбільша образа, коли когось називають "русским".

Але ми розуміємо, що не можна жити тільки думкою помсти. Тоді ми втрачаємо себе і насправді не живемо", – каже Роман Зіненко.

Психолог радить "повертати" дитину до життя іграми, книгами, ресурсними активностями, терапією з фахівцем.

Але якщо підліток свідомо робить певний вибір – спрямовувати його енергію на конструктивні дії.

"Наприклад, "якщо ти хочеш йти в армію, давай подивимося, що для цього треба, зайдемо на сайт Академії сухопутних військ".

Ми можемо переключити бажання на реальні дії, які нам потрібні. Щоб бути військовим, потрібно певні навички. Подивіться, які предмети треба вчити, які іспити складати", – каже психолог.

Вшановувати пам’ять

Після втрати сім’ї важливо зберігати пам’ять про загиблу людину.

"Можна говорити, що батько хотів би, щоб ми жили щасливо, дружно, щоб ти вчився – запропонувати наслідування певної позиції.

Можемо розповідати, яким він був, про його хороші риси. Не треба уникати веселих історій, сміху – це навіть трохи полегшує негативні відчуття", – каже Катерина Гольцберг.

Коли дитина приймає втрату, обов’язково потрібно робити певні ритуали чи церемонії, щоб вшановувати пам’ять людини – це поминання, відвідування могили.

Анна Покровська радить зробити про загиблого фотоальбом або "книгу пам’яті" зі спогадами. Також дуже важливо говорити, ділитися спогадами.

"Дитині дуже важливо знати багато інформації про одного з батьків, який помер.

Було б добре, якби до дитини зверталися друзі загиблого, або родичі розповідали про його дитинство, щоб залишати світлий слід у памʼяті й невидимий ланцюжок, який зʼєднує родину", – каже Анна Покровська.

Дбати про себе

Дорослому дуже важливо не "глушити", а проживати емоції та відверто говорити з дитиною – "мені не вистачає мами", "я сумую за твоїм татом", "сьогодні мені дуже сумно, я не можу сходити в кіно, але давай ти сходиш з бабусею".

Важливо просити про допомогу близьких, звертатися до організацій, які надають допомогу родинам військових, до психотерапевтів і дитячих психологів, аби не застрягнути у горі на десятиліття.

"Це не соромно – хотіти жити, усміхатись, їсти морозиво, навіть якщо є втрата.

Іноді родини роками перебувають у важкому стані, і дитина втрачає дорогоцінний час, коли вона могла б відновлюватися після травми", – каже Анна Покровська.

Звертатися до психолога

Дитина після втрати проживатиме складні й часом суперечливі емоції, тож батькам краще звертатися до дитячих психологів, щоб допомогти пережити ці процеси.

"Відчуваючи втрату, дитина може бути переповнена складними почуттями страху, розпачу, провини, безсилля, агресії. "Так, мій тато – герой, який захищав своїм життям Україну! Але ж це мій тато і він мені дуже потрібен, а його більше немає поруч".

Це такий розпач і внутрішні протиборства, що дитині потрібна допомога і простір, аби це проживати. Дорослі, які самі перебувають у травмі, не можуть самостійно це надати", – розповідає Анна Покровська.

У деяких випадках психологічна допомога може не знадобитись – але хоча б на "скрінінг" потрібно прийти.

"Я б радила всім, хто має таку втрату, прийти до фахівця хоча б раз. Якщо фаховий психолог зрозуміє, що дитині потрібна допомога, він про це скаже.

А якщо з дитиною все нормально, то однієї зустрічі буде достатньо", – додає Катерина Гольцберг.

Нагадаємо, раніше ми рекомендували, куди можна звернутися по безкоштовну психологічну допомогу для дитини під час війни.

Читайте також: Як допомогти дитині пережити розлуку з батьком, коли вона за кордоном? Поради психологів