"На фоні стресу мій пес почав сивіти". Воєнні історії домашніх тварин

Протягом війни, напевно, кожна людина переоцінила свої орієнтири, внутрішні цінності та стовпи опори. Але для більшості українців сім’я та домашні тварини, їхня безпека та здоров’я, завжди будуть на першому місці. Українки та українці поділилися своїми історіями, через що їм довелося пройти, аби захистити та зберегти життя своїм домашнім тваринам.

Свічення записали для проєкту "Архів війни".

Команда "Архіву війни" зібрала історії українців і українок про їхніх домашніх тварин та попросила ветеринарну лікарку прокоментувати вплив різних проявів війни на котів та собак.

Імена героїв матеріалу, окрім Євгена Кібеця, змінені з міркувань безпеки.

"Або я не приводжу собак в бомбосховище, або йду геть разом з ними"

Тамара з Київщини вже з перших днів війни організувала укриття не лише для людей, але й для своїх двох собак. Утім, не всі у підвалі виявилися згодними, аби поруч від обстрілів ховалися й тварини. Далі – її пряма мова.

У перші дні війни я організувала укриття, перенесла туди всі запаси продуктів з дому, допомагала психологічно підтримувати людей, які були нажахані реальністю. Поруч завжди зі мною були дві мої собаки.

Після першого тижня окупації люди в укритті почали скаржитися на моїх собак і ставити переді мною ультиматум – або я більше не приводжу своїх собак в бомбосховище і можу залишитись, або йду геть разом з ними.

Для мене це був шок, бо я не могла залишити собак, одна з них вже була старенька й глуха, вони мені як діти. Я вирішила повернутись у будинок з ними. Наступного дня вже почалися бомбардування, ворожа техніка їздила під моїми вікнами.

Вдома не було запасів їжі, бо всю напередодні віднесла людям в бомбосховище. Ні медикаментів, ні корму, я одна, навколо росіяни. Доводилося непомітно відпускати у двір тваринок зробити "їхні" справи, на саморобній печі готувати залишки каш та продуктів.

Намагалася якось зловити зв’язок, щоб мене евакуювали, але голова селищної громади казав, щоб я кидала своїх собак і бігла в центр, ніхто за мною їхати не буде. Я знову вирішила залишатися разом з ними. Аж через деякий час мене та тварин змогла евакуювати чужа мені людина, я безмежно їй вдячна.

Майже через два роки від початку повномасштабного вторгнення проблему допуску людей із тваринами в украття вдалося вирішити – у кінці січня МВС офіційно скасувало норму про недопуск тварин в укриття (але є нюанси).

"Приїжджали в Бучу за адресами тих, хто виїхав і лишив тварин вдома"

Волонтер Євген Кібець почав рятувати тварин після початку повномасштабного вторгнення. Для концертного менеджера це була абсолютно нова роль. Зараз у Євгена свій котячий притулок, який щодня поповнюється новими пухнастиками. Далі – його пряма мова.

Ми почали їздити Київщиною з середини травня 2022 року. Зранку приїжджали в Бучу за адресами тих, хто виїхав з міста і лишив домашніх тварин вдома. Також мали адреси, звідки тварини втекли. Так ми знаходили котів, собак, навіть якось шиншилу знайшли. Звісно, ми заходили в будинки, двори тільки з дозволу господарів.

Найскладніше було бачити, як не врятували тварин. Часто через те, що тварина була зачинена і ми не могли її дістати. Були люди, які казали, що забороняють робити у дверях отвір, типу годуйте через дверне вічко. Але потім все ж передавали ключі від квартири.

Я особисто не поїхав з міста через кота. Ну куди, черги такі, це стрес для тварини. А зараз у мене вже чотири коти, усі врятовані.

У січні 2023-го я почав робити притулок для тварин. Зараз маємо 48 котів. Це врятовані волонтерами, військовими, майже кожного тижня хтось приїжджає з котом.

Була кішка з Горенки – з того дому, де Бенксі намалював чоловіка, що приймає ванну. Пам'ятаєте, від того будинку майже не лишилося нічого. Так от кішка щодня поверталася у квартиру, від якої лишилося порожнє місце і уламки.

Вона була біла, з одним оком блакитним, а іншим жовтим. Отакий символізм – кішка з жовто-блакитними очима, яка кожного дня намагається потрапити в свою квартиру, якої немає. Її спіймав волонтер, і вона зараз знайшла собі домівку у Відні.

Несла під обстрілами собаку на руках

Історія Тетяни з Маріуполя* не менш героїчна. Жінка врятувала свого собаку попри ризики для власного життя:

"Три ночі ми блукали по місту, всі були безсилі, ніхто нічого не їв, сил не було, мене трусило, але собака була поруч".

Тетяна всю дорогу під обстрілами несла собаку на руках. Їй здавалося, трикілограмова собачка важила тонну. Перебіжки між вибухами, пересиджування обстрілів у під’їздах, надскладна і небезпечна дорога – жінка з собакою подолали все разом.

"Наші кози, корови, кролі ні разу не народжували живих тварин"

Ветеринарна лікарка Каріна Шустик на прикладі власного собаки знає, наскільки стрес може негативно впливати на тварин.

"Буквально через день після початку повномасштабної війни на фоні стресу мій пес почав сивіти. Стрес може впливати на здоров’я тварин, включаючи зміну кольору їхньої шерсті. Це може бути пов’язано зі збільшенням рівня меланіну, пігменту, який відповідає за колірну гаму шерсті. Однак не всі тварини сивіють на фоні стресу. Наприклад, у деяких видів тварин сивина може з’являтись з віком".

Лікарі кажуть, що наслідки перманентного стресу ми відчуємо через роки, бо людський організм досить стійкий, а його психіка вміє регулюватись за допомогою терапії, дихальних практик, фізичних активностей. Що не скажеш про тварин та їхню реакцію на стрес. Вероніка з Херсонщини розповіла, як окупація, на її думку, вплинула на свійських тварин:

"Наші кози, корови, кролі ні разу (за час окупації – ред.) не народжували живих тварин. Ми з батьками не знаємо причину. Односельці кажуть, що у них така сама ситуація з тваринами. Страшно. Моторошно."

Ветеринарка лікарка Каріна Шустик, каже, що власники нерідко недооцінюють стрес у тварин. Хоча наслідки такої зневаги можуть бути досить серйозними. Дуже важливо намагатися уникати стресових ситуацій, про всяк випадок знати ознаки стресу та принципи надання допомоги тварині в такому стані. Симптомами стресу у тварини є:

• постійне вилизування, розчісування або вигризання хутра. Але спричинити таку поведінку можуть і шкірні захворювання або паразити;
• збите хутро;
• підвищена чутливість, тобто тварина різко почала реагувати на дотики чи звуки, яких може боятися;
• відмова від їжі або, навпаки, безконтрольне "заїдання" стресу;
• страх залишитись на самоті вдома;
• неспокійна, тривожна поведінка;
• посмикування або тремтіння частин тіла;
• коти можуть почати ходити в туалет в інші місця, наприклад, на ліжко хазяїна.

Ракетні обстріли, вибухи, канонади, сирени – причини стресу у воєнний час не лише у людей, а й у домашніх улюбленців. Незвичні страшні звуки викликають у тварин тривогу, що супроводжується різними реакціями – панікою, станом "ступору", гавкотом, виттям, спробою сховатися в затишне місце та іншими нетиповими реакціями.

Як виявляються ознаки тривожності у тварин?

• Скручена поза тремтіння;
• спроба знайти тихе місце;
• виття чи нявкання;
• притиснуті або трохи відведені назад вуха;
• полохливий, відведений убік погляд;
• прискорене дихання;
• безконтрольне сечовипускання чи спорожнення кишківника.

Ветеринарка рекомендує знімати гострий напад паніки у тварин заспокійливими:

"Це можуть бути пігулки, суспензії, краплі на холку, нашийники чи спреї. Заспокійливі засоби призначає лише ваш ветеринарний лікар, адже реакція організму кожної тварини – індивідуальна. Не займайтесь самолікуванням."

Буває, тварини самі тікають з дому. Марина з Харківщини, яка пережила окупацію, припускає, що її кіт Чип зник, бо відчув небезпеку:

"Я шукала його всюди, вже думала, що десь загинув від стресів чи підірвався на міні. Понад місяць окупації не могла його знайти. Але на другий день після звільнення селища він прийшов додому. Дуже схуд, став нервовий і злий. І досі на руки не йде".

У родині цієї жінки жартують, що кіт Чіп не хотів жити під "рашистським" прапором. Або, можливо, був "коригувальником" і мав таємну місію – допомагати українській армії. Після деокупації кіт вже ніколи не тікав з дому.

Тварини не можуть розказати про свій біль, емоції, хвилювання, що їм теж страшно, якщо вони чують вибухи або господарі знервовані. Ми ж тільки можемо оберігати їх, бути з ними терплячим та ніжними. А ще у наших силах – не кидати своїх тварин напризволяще.

Матеріал створено зі розповідей, записаних від очевидців воєнних подій та злочинів. Такі свідчення збирає проєкт, створений ГО "Докудейз" та Infoscope, Архів війни. Якщо ви готові розповісти про свій досвід війни, заповніть анкету або просто подзвоніть за номером +380669996633.

Архів війни – непублічний ресурс. Надані свідчення надійно збереженні від стороннього ока і стають публічними лише за попередньою згодою свідків.

Ілюстрація до тексту робили EtchingRoom1 – мистецька група, заснована у 2016 році двома художницями-графіками Крістіною Ярош та Анною Ходьковою. Художниці працюють у техніці офорту, створюють мозаїки та інсталяції.

EtchingRoom1 мали персональні та групові виставки в Україні (Мистецький Арсенал, Артсвіт, Одеський художній музей) і за кордоном (ArtEast Gallery Berlin (Німеччина), Caricature Museum (Австрія), 59 Rivoli (Франція) та інші).

Цей матеріал створено "Архівом війни" за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження". А також ІСАР Єднання у межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства".

Авторка Юлія Трібє, аналітикиня відділу аналітики та тегування проєкту "Архів війни", спеціально для УП. Життя