Берлінські лікарі вилікували ВІЛ

Лікарям берлінської клініки справді вдалося подолати вірус імунодефіциту в одного з пацієнтів. Однак випадок цей унікальний і про перемогу над хворобою говорити ще дуже зарано, повідомляє "Німецька хвиля".

Розпочалася ця історія три роки тому. До берлінської клініки "Шаріте" звернувся 39-річний американець, мешканець німецької столиці, де йому діагностували лейкемію у важкій формі.

Пацієнт перебував у важкому стані, який погіршувався ще й тим, що кількома роками раніше він був інфікований вірусом імунодефіциту. На щастя, проти ВІЛу він вчасно почав приймати відповідні ліки, які стримували розвиток інфекції.

Тому його лікар Ґеро Гюттер першочерговим завданням поставив боротьбу з лейкемією стандартним у таких випадках способом лікування - хіміотерапією в комбінації з пересадкою кісткового мозку.

Але під час пошуку відповідного донора лікар вирішив додати до необхідних критеріїв ще один - несприйнятливість до ВІЛ-інфекції.

"Річ у тому, що вірус імунодефіциту для проникнення до клітини використовує два білки - CD4 i CCR5. Перший білок незмінний, а ось ген, який кодує другий білок, у незначної частини населення має мутацію, яка робить цих людей резистентними до ВІЛ", - розповідає лікар.

Медики вирішили, що все одно доведеться трансплантувати кістковий мозок онкохворому з ВІЛ-інфекцією, то чому б не спробувати у цьому випадку донора з антивірусною мутацією.

Сподівання лікарів перевершили найсміливіші очікування. Нині пацієнт не лише повністю вилікувався від лейкемії, але й вже впродовж багатьох місяців жодні аналізи не вказують на ВІЛ-інфекцію.

Утім, лікарі застерігають від надмірної ейфорії. Вони підкреслюють, поки що про вилікування від ВІЛу не може бути й мови.

"Ні сьогодні, ні в найближчому майбутньому ця методика не є придатна для лікування ВІЛ-інфекції", - стверджує лікар Ґеро Гюттер.

Знайти відповідного донора, кісткового мозку, який би прижився в новому організмі, дуже непросто. А те, що в цьому випадку знайшли ще й донора з імунітетом до ВІЛ, взагалі межує з дивом.

Однак, саме по собі відкриття берлінських лікарів має важливе наукове значення. "Раптом перед нами відкрилися нові шляхи, про які ми тривалий час думали, що вони не функціонують", - зазначає директор Норберт Брокмайєр.