Марек Краєвський: Як прикути себе до письмового столу
"Українська правда. Життя" спільно з Польським інститутом у Києві продовжує серію інтерв'ю з польськими письменниками. Серію відкрили розмова з Ольгою Токарчук та з Богданом Задурою. Цього разу - розмова з Мареком Краєвським.
Марек Краєвський - автор популярних детективів. Він працює в жанрі ретро-детективу. Тобто злочини та розслідування відбуваються на тлі 20-30 років минулого століття. Непоганий вибір - естетична доба, красиві міста, класична освіта персонажів, які читають грецькою та латиною. Останнє резонує з письменником чи не найбільше - сам Краєвський є фаховим класичним філологом. Відтак головоломки "мертвими" мовами його персонажі розгадують регулярно. Непоганий привід читачам підтягнути латину.
У Марека Краєвського - українське коріння по материнській лінії. Хоча, кажуть, про українську навколополітичну історичну давнину його краще не питати. Письменник регулярно їздить до Львова в книжкових справах. Цього вересня він приїхав до Львова презентувати переклад українською мовою роману "Числа Харона". А ще він погуляв і так добре знайомим містом - сходив на екскурсію Львовом за мотивами своїх же романів.
- Є версія про те, що письменники в своїх текстах реалізовують свої психотравми. Яку психотравму виписуєте ви?
- Я не виписую психотравм. Я лише ремісник, який пише детективи і не думає про жодні травми.
- Детективи відносять до умовної категорії "масова література". Українські письменники часто ображаються, коли їхні тексти називають "масовою літературою" та намагаються всіляко довести щось інше. А вас приналежність до масової літератури ображає?
- Зовсім ні. Я не вважаю себе митцем. Натомість я вважаю себе ремісником - автором популярної літератури. Моя мета - забезпечити читачу приємні години, задовольнити його, розважити.
Я не хочу бути одним із Пантеону польських митців. Мені цілком затишно там, де я є - на моєму народному Олімпі.
- Але ж така література доволі недовговічна. Вам не страшно, що вас забудуть і не згадаються в історії літератури?
- Зовсім не страшно.
- Розкажіть про вашу творчу лабораторію. Як ви працюєте?
- О 5 ранку я сідаю за робочий стіл та працюю до 10 ранку. Рівно о 10 я закінчую писати та встаю від комп'ютера.
Від січня до липня я працюю над книжками. Наприкінці літа їду відпочивати на канікули. А восени починаються промоційні кампанії моїх книжок. Тобто моя симпатична мандрівка до Львова - це теж частина промо.
- У вас є щось, що вас надихає?
- Мені не потрібно натхнення. Так, бувають дні, коли пишеться краще, а бувають такі, коли пишеться гірше. Іноді пишу лише декілька сторінок на день, інколи - десяток. Настрій так само буває кращим або гіршим. Але це не має жодного стосунку до натхнення.
Натхнення - це для поетів. Літературним ремісникам воно не потрібне.
- Ну тоді, можливо, є якісь суто побутові речі, які дозволяють працювати комфортно?
- Так, є такі. В мене завжди на робочому місці стоїть термос кави. Мені її заварює дружина. Я ж починаю працювати з 5 ранку, а це дуже рано - хочеться спати. До кави дружина додає канапки або інше частування. Отак я їм, п'ю та працюю. Не курю, хоча письменники зазвичай курять під час роботи.
Я замикаюся в кабінеті - у мене окрема кімната для роботи. Коли пишу, не має бути жодної музики. І ніяких газет!
А ще, поки я пишу, намагаюся не вставати з-за столу. В мене є улюблений мій письмовий стіл і крісло, де я сиджу.
- Розкажіть трохи про те, як працюєте з історичними матеріалами. Сидите в архівах?
- Якщо говорити про львівські детективи, то я просто приїжджаю до Львова, довго гуляю містом і шукаю місця, які б мене зацікавили. Це може бути вулиця, будинок... Наприклад, вулиця Шпитальна чи Кульпарківська.
Я гуляю, розглядаю будинки, думаю. Цікаві думки наговорюю на диктофон - це можуть бути якісь деталі, спостереження, особливості місця.
Також я працюю в архівах - переважно в тих, які можна знайти в інтернеті.
Робота на Вроцлавським циклом детективі дуже відрізняється. Це тут, у Львові, я можу просто приїхати, погуляти та все побачити на власні очі. А от Вроцлав під час війни був майже повністю зруйнований. Тобто описувати куточки Вроцлава набагато складніше.
- За фахом ви філолог. У ваших детективах ви працюєте з особливою львівською польською мовою. Де ви знаходите її джерела?
- Це "балак" - львівський діалект польської мови. Я багато його чув вдома - ним говорив дядько з мамою. Крім того, користуюся словниками.
А ще є дуже гарна наукова праця Зофії Курцової "Польські діалекти колишніх польських східних земель і Львова". Інша чудова наукова книжка - "Лексикон львівський поважно і на жарт". Її написав у 2009 році колектив авторок із Львівського університету. Дуже корисна для мене праця.
- У ваших львівських детективах головний герой Едвард Попельський - це антигерой. Останнім часом це взагалі така тенденція в масовій культурі - писати та знімати про суперечливих героїв, як-то доктор Хаус абощо. Чому так?
- Едвард Попельський доволі схожий на мене. Він так само дуже зібраний і логічний. Таким самим є персонаж детективів вроцлавського циклу.
Перший детектив я написав у 1997 році. Тоді ще не було ані доктора Хауса, ані інших антигероїв.
Починаючи зі своєї першої книжки, я прагнув писати про справжніх людей. У них є і вади, і чесноти. Кожен із нас - такий самий.
Мої персонажі - з плоті та крові.
- У вас є конкуренти в польській масовій літературі?
- Звісно, є. щоправда я можу вважати конкурентами тільки тих, хто також працює в жанрі ретро-детективу. Наприклад, Мартін Вронський, Тадеуш Цегельський, Павел Ящук.
Ми всі конкуренти один одному, але ми дружимо. Ми не суперники. Ми - група ретрокриміналістів.
- Ви колись думали замість ретро-детективів писати щось про сучасність?
- Ні. Я пишу ретро-детективи. Це те, що я добре вмію робити.
Я письменник, який живе з письменства. З мого боку було б нерозумно починати якісь експерименти з новими жанрами. Люди ж звикли і до моїх персонажів, і до моїх книжок. А раптом я напишу щось про сучасність, а читачам не сподобається?
Тому я і не люблю експериментувати. Мені ж родину треба годувати.
- Чи можна сказати, що ви живете насамперед у минулому? Ви ж захоплені ретро-темами...
- Я трохи старосвітський справді.
Наприклад, я ніколи не переходжу на "ти". Волію звертатися "пан" або "пані". Ну і в одязі я доволі консервативний.
- Які риси характеру ви найбільше цінуєте в людях?
- Відповідальність, вірність принципам і здатність до діалогу. Я дуже люблю етику порозуміння. Думаю, не потрібно виказувати один одному зла.
Наприклад, в царині українсько-польських взаємин я так само прагну порозуміння.
- А в книжках що вам найбільше подобається?
- Гарний сюжет. Терпіти не можу занудних книжок, де на 400 сторінках нічого не відбувається.
- Ну то значить Джойса чи Пруста ви не любите?
- Не люблю зовсім.
- Тоді хто - улюблені письменник?
- Із сучасних - Маріо Варгас Льоса. Чудовий автор! А ще люблю Станіслава Лема - це поляк родом зі Львова. Я ціную його за філософічність його текстів.
З класиків люблю Ґюнтера Ґрасса, особливо його роман "Бляшаний барабан". Він пише чудові описи. Люблю, коли з книжок можна дізнатися щось про культуру.
- Що вирізняє книжки Марека Краєвського з-поміж інших? Чим ви відрізняєтеся від інших авторів детективів?
- Мені важко на це відповісти. Про це було би краще питати літературних критиків і читачів.
- Це ясно. Але самі про себе ви би що сказали?
- Якщо я мав щось про себе сказати, то сказав би, що я дуже ретельний письменник. Я завжди ретельно пишу, ретельно описую все те, що відбувається. Це моя визначна особливість. За моїми описами можна складати карти та ставити відповідні позначки на будинках.
Особливості мого стилю, як мені каже моя українська перекладачка Божена Антоняк - це бароковість.
- Ну тоді звичне для вас запитання - чому Львів?
- Зі Львову походить моя мама. В мене ж українське коріння. Коли я був маленьким, про Львів розповідав мені дядько.
Львів - це місто польської культури та традиції. Цим він дуже мене цікавить. У 2007 році я закохався в це місто та вирішив про нього писати.
- Рік тому я брала інтерв'ю у вашого колеги - Януша Леона Вишневського. Тоді він сказав, що досі вважає Львів польським містом. Ви поділяєте цю думку?
- Звісно, до 1939 року Львів був польським. Ну а після 1939 року - це місто українське.
- Якби до вас прийшов молодий автор і запитав би, як стати популярним - що би ви йому порадили?
- Я порадив йому бути дисциплінованим, прикувати себе до письмового столу та багато писати.
Письменство - це праця. Вона вимагає часу. Тобто молодий письменник, який не заробляє письмом, як я, мусить працювати у весь свій вільний час. І ввечері, і вночі, і під час відпустки. В нього справді має бути залізна дисципліна.
А ще молодому письменнику потрібно багато читати.
- А як же видавець? Можна багато писати, але так нічого ніколи і не видати.
- Треба мати терпіння - ходити від видавця до видавця.
Коли я починав, ніхто і чути не хотів про польського письменника-дебютанта. Всі хотіли видавати перекладні англійські та американські книжки.
Але є і ті видавці, які шукають дебютантів. Саме тому і треба дисципліна, терплячість і покірність тому, що треба видавцю.
- Скільки часу тривав ваш шлях до успіху?
- 9 років. Мені знадобилося 9 років, аби почати заробляти стільки, щоби кинути роботу викладача та почати забезпечувати себе писанням.
Тобто протягом 9 років у мене не було відпусток і вільних вечорів - я весь час писав.
- Ким би ви мріяли стати, якби не стали письменником?
- Тим, на кого вчився. Тобто викладачем в університеті. Щоправда я в магістратурі вагався, чи обрати латину, чи математику. Тоді обрав латину. Хоча міг би стати математиком.
- Назвіть 3 речі, які вам не подобаються в Україні.
- Рух на вулицях - дуже неспокійний. Дірявий асфальт - можна ноги переламати. А ще нереставровані будинки - є красиві фасади, але вони старі, а вікна забиті дошками.
Хоча в Польща теж так було. Думаю, скоро все це виправиться.
- Назвіть 3 речі, які вам подобаються в Україні.
- Мені подобається, що поляки та українці дуже близькі. У нас спільна історія, тобто будь-хто може мати сімейні історії, пов'язані з сусідньою країною. Тому ми добре розуміємо один одного.
По-друге, в нас схожі мови. Тобто ми легко можемо порозумітися навіть без перекладача, як оце зараз я з вами.
По-третє, гарні дівчата.
Дякуємо видавництву "Урбіно" за допомогу в організації інтерв'ю
Фото надані видавництвом "Урбіно"