Ольга Токарчук: У чоловіків після 40 починається тестостероновий аутизм

190
30 червня 2011

"Українська правда. Життя" спільно з Польським інститутом у Києві починає серію інтерв'ю з польськими письменниками. Відкриває серію розмова з Ольгою Токарчук. 

Ольга Токарчук - польська письменниця з українським корінням. Це одна з беззаперечних зірок сучасної польської літератури. Її книжки перекладено 27 мовами. 

Письменницю однаково хвалять і читачі, і критики. Першу літературну премію здобула ще 1993 року, коли друком вийшов її дебютний роман. Напевно, найвідоміший роман - це "Бігуни" (2008). Цей роман отримав престижну польську нагороду "Ніке" та став лідером продажів у Польщі.

Роман "Веди свій плуг понад кістками мертвих" вийшов у Польщі 2009 року. 2011 року його перекладено українською мовою. У вересні Ольга Токарчук має взяти участь у Форумі видавців і представити свій роман українським читачам. 

- Чи важливе для вас те, що вас перекладають і читають українською?

Ольга Токарчук: Бути видавцем - важка і невдячна праця 
- Я радію кожному перекладу, це зрозуміло. До того ж, українська культура дуже близька до польської, тому я відчуваю цю спорідненість у наших відчуттях.

Мені цікаво, чи в цій книжці український читач відшукає схожі реалії, героїв, чи ця книжка сприйматиметься так, як у Польщі. А може, я якраз помиляюся, і не помічаю відмінностей. Побачимо. У будь-якому разі, це нагода відвідати Україну. 

- Ви працювали психотерапевтом. Це вплинуло на світосприйняття? 

- Будь-який досвід впливає на світогляд, особливо ранній, коли розум іще гнучкий і відкритий. Тому таким важливим є здобуття вищої освіти.

Найважливіше це те, що я навчилася слухати, що розповідають люди. Помітила й те, що Життя кожної людини, навіть якщо зовні видається банальним і нецікавим, може стати матеріалом для роману. За буденністю, банальністю часто приховуються серйозні драми, складні проблеми вибору.

Мені здається, що потому, як я декілька років пропрацювала психотерапевтом, у мене дуже загострилося сприйняття. 

- Чому ви покинули роботу психотерапевта? 

- Я почала писати, і мені хотілося мати більше часу для себе. Робота психотерапевта є надзвичайно виснажливою, ти психічно стаєш задіяним у процесі. Поєднати одне з іншим виявилося неможливо.

Писання, мабуть, одна з найвимогливіших професій світу, доводиться цілковито присвятити себе цьому. Мені важко повірити, що можна писати романи якось між іншим. Якщо такі письменники й існують, я до них точно не належу. 

- Ви викладали юним письменникам в Uniwersytecie Opolskim. Ви справді вважаєте, що людину можна навчити писати? 

- Я лише деякий час цим займалася. Ці заняття скінчилися, але я зрозуміла одне: одні люди мають письменницькі здібності, інші - ні. Першим можна допомогти розвинутися, а другим - допомогти збагнути, що писання не стане їхнім фахом. От і все.

- Ви читаєте чимало текстів молодих авторів. На що схожа молода польська література? Вона вам подобається? 

- У мене немає якогось загального враження про те, як виглядає молода польська література, я за цим не стежу. Краще було б запитати в якогось критика.

Мені здається, що в нас є чимало цікавих і талановитих письменників. Йоанна Батор, Сильвія Хутнік, Ігнацій Карпович - це імена, які я згадую першими.

Гадаю, сучасна молода література політично більш свідома, аніж колишня. Вона більше орієнтована на людей, аніж концентрується на авторському "его". Так і повинно бути. 

- Оповідання та роман - пишуться по-різному? 

- Звичайно. Роман пишуть три роки. Оповідання - три дні. 

"Життя кожної людини, навіть якщо зовні видається банальним і нецікавим, може стати матеріалом для роману" 

- Хто ваш "ідеальний читач"? 

- Той, хто схоже відчуває, хто прочитав схожі книжки, любить схожих авторів і має подібні літературні смаки. Якщо чесно, це я сама. 

- Що для автора важливо - бути чесним з читачем, вигадувати історії, щось інше? 

- Вигадування історій - це доказ того, що автор серйозно сприймає читача й робить величезні зусилля, створюючи для читача світ, аби полегшити йому читання, зрозуміння проблем, які обговорюються в книжці й, нарешті, подарувати йому радість читання.

Вигадка - це створення світу, хіба може бути щось серйозніше, ніж це? 

- Тобто, вам більше подобається художня література? Чи таки нехудожня? 

- І те, й інше. Залежить, що б мені хотілося відчути. 

Черпання радості й задоволення від вигадки - це для мене ознака психічного здоров'я та певної гнучкості й молодості розуму.

Купа людей з віком втрачає ці навички й не вміє насолоджуватися вигаданим світом, їм нудно читати книжку, вони без кінця запитують, чи це правдива історія і який це має зв'язок із дійсністю. Вони перестають мріяти, їхня фантазія вмирає.

Цікаво, що чоловіки після 40 років перестають читати романи. Читають біографії, есе, історичні книжки. Я називаю це тестостероновим аутизмом. 

- Наскільки я знаю, ви виїхали з великого міста та стали подовгу жити в глушині. Могли б описати досвіди міського та сільського життя? 

- Уже кілька років, як я живу в місті й лише відпустку проводжу на селі. Я жила в горах і врешті із села мене прогнали зими й засніжені дороги. Але, мабуть-таки, я повернуся на село, бо сумую за ним. 

- У вас колись було власне видавництво. Чому ви припинили цим займатися? 

- У Польщі змінилася економічна ситуація, забракло місця для малих видавництв. Бізнесова діяльність передбачає розвиток, збільшення, зростання, а мені хотілося мати маленьке видавництво. Я б не могла писати, якби хотіла розвивати видавництво. Довелося вибирати. 

- Якби ви таки були видавцем, які книжки публікували б? 

- Коли я була видавцем і спершу видавала книжки із психології, потім книги моїх друзів.

Сьогодні мені б не хотілося мати видавництва, це важка й доволі невдячна праця, хоча й дає відчуття влади, якщо хтось цього прагне. У будь-якому разі мені не вдалося поєднати видавничу діяльність із письменницькою. 

"Література - це не спорт, і тут нічого не можна встановити" 

- Ви пробували писати рецензії? Та й взагалі - які функції та відповідальність літературного критика? 

- Я ніколи не була літературним критиком, написала хіба що декілька рецензій на інші книжки.

Мені здається, що письменник, який рецензує книжки інших письменників, порушує певні етичні норми. 

Критика взагалі дуже тісно пов'язана з етикою, про що в нас часто забувають. Право критикувати має лише той, хто вільний від гріха.

Письменник, що критикує іншого письменника, мусить негайно сам продемонструвати, що може бути краще й написати кращу книжку. Письменник може лише рекомендувати книжки інших письменників. 

- Чи важлива для вас думка читачів? 

- Можливо, навіть не думка, а враження. До мене пише багато читачів, і мені ці контакти дають дуже багато. Взагалі писання книжок є за визначенням комунікацією. 

- Ви отримали чимало літературних нагород. Вони важливі для вас? І взагалі - чи важливо отримувати літературні відзнаки? 

- Література - це не спорт, і тут нічого не можна встановити. Премії - це такий собі різновид рейтингу, до якого я ставлюся з обережністю, тим більше, що це все часто супроводжується певним тиском. Але схвалення читачів - це завжди добре. Це додає сил і бажання писати. 

- Якби ви не стали письменницею, то ким би стали? 

- Я могла би стати архітектором. Мене дуже захоплює архітектура, те, що людина робить із простором, який його оточує, тобто пограниччя архітектури й психології.

Ще я могла б займатися релігієзнавством, мене завжди цікавили релігії й релігійні рухи й те, як втілюються релігійні потреби в різних культурах.

Я могла б писати туристичні путівники й мати кемпінг у горах. Могла б мати готель для собак та кішок.

У дитинстві я мріяла стати танцівницею.

Існує щонайменше сто варіантів того, ким я могла б стати в житті. Якоюсь мірою мені шкода, що ці ідеї так і не втіляться. 

Дякуємо видавництву "Урбіно" за допомогу в організації інтерв'ю

powered by lun.ua