З великою любов’ю. Волонтер Іван Богдан про спосіб допомоги дітям загиблих воїнів

"Думай про живих", – інструктує мене волонтер Іван Богдан, поки ми їдемо до сімей загиблих десантників 95-ої бригади. У кожній з них – діти, які тепер залишилась напівсиротами.

Я хвилююсь, Іван спокійний і сконцентрований.

Так виглядають люди, які знають, що роблять, і навіщо. Цього разу волонтер придумав, як допомогти дітям загиблих воїнів. І наша поїздка – заключна частина першого етапу проекту, кінцева мета якого – знайти для кожної сім’ї мецената.

41-річний Іван Богдан – комерційний директор німецької компанії в Україні.

Але більшість знає його як талановитого фотографа та потужного волонтера, який другий рік поспіль кожні вихідні їздить в зону АТО, намагаючись вирішити проблеми бійців максимально ефективно і системно.

Волонтер Іван Богдан

Він починав з допомоги одразу кільком підрозділам, але зрештою зосередився лише на першому батальйоні 95-ої бригади. Випрацював чіткий механізм – боєць узгоджує свої потреби з командиром, визначається пріоритет і лише після цього Іван береться привезти те, про що просять.

– Є такі благодійники, які щомісяця приносять 200 гривень при зарплаті у трохи більше тисячі. Я не можу розпоряджатись цими грошима легковажно, – пояснює Іван.

Такий формат роботи і прозора звітність дозволили йому працювати з громадами українців з-закордону, які раніше погоджувались контактувати лише з благодійними фондами.

Фотографії 95-ої бригади, авторства Івана Богдана

Об’єм допомоги фронту, яка пройшла через картку волонтера – біля двох мільйонів гривень.

Це не лише прості операції на кшталт "купи-привези". Іванові вдалось домовитися про виробництво  необхідних для бійців речей на швейній фабриці УТОГ, що у Житомирі. Для своєї рідної бригади працівники фабрики пошили сотні маскувальних халатів, бушлатів, флісових шапок і теплих рукавиць, в яких можна їхати взимку на броні. 

Ось ще один приклад. Івану вдалося об'єднати біля двох десятків дівчат у своєрідну "Смачну сотню" - група дівчат пече торти або кекси на кожен виїзд волонтера в АТО.

"Десертне меню" розробляється щотижня і завозиться потім для десантників, а також (разом із солодощами, одягом, побутовою хімією та канцелярією) для дітей Краматорського притулку для переселенців.

Івана не можна знайти в якихось волонтерських проектах, він не встрягає у дискусії у соцмережах – просто тому, що не бачить способу цим позитивно вплинути на роботу.

У його нинішній системі координат – кожна вільна хвилина конвертується у можливу допомогу фронту чи дітям загиблих бійців, тому будь-який крок він оцінює з точки зору ефективності й оптимізації процесу.

"Тато, па-па"

За розмовами про фронт, непомітно під'їжджаємо до першої сім’ї. Колись старий і ще досить занедбаний ззовні будинок– вже відремонтований всередині, у домі помітні речі іншого чоловіка, а донька-підліток загиблого бійця реагує на обновки так, ніби їй дали вже третю поспіль порцію морозива.

– Тепер ти розумієш, чому мені важливо з кожною сім'єю зустрітись? – риторично запитує Іван вже в машині.

Волонтер поставив собі за мету побачити кожну з 30-ти сімей загиблих воїнів бригади, аби зрозуміти, що їм дійсно потрібно.

Він описує кожну родину у поки що закритій спільноті на Facebook, додаючи для повнішої уяви світлини з поїздок.

– Я часто чув скарги, мовляв, ми б допомагали, але не знаємо, кому і як. Тож вирішив витратити свій час і сили і показати конкретно – кому саме і як можна допомогти, – пояснює Іван, поки ми їдемо далі, до дворічного Жені.

Женя – білявий привітний хлопчик, який одразу приносить гостям свої іграшки, але вперто не хоче вдягатись і позувати для фото.

Уся його увага зконцентрована на новій пожежній машині.

Женя

– Женя, хто це? – раптом приносить бабуся Жені фотографії тата. Хлопчик дивиться секунду, опускає очі і відповідає: "Тато, па-па".

– Він завжди так каже "Па-па" і махає рукою, ніби прощаючись. Знає, що тато на небі, ми ж ходимо з ним на могилку. Зриває по дорозі квіти і носить букети татові на цвинтар, – веде далі бабуся.

"Думай про живих, думай про живих", – повторюю сама собі.

Іван в цей час розмовляє із вдовою і ретельно записує, чи отримала сім'я виплати від держави, чи має помешкання, якої потребує допомоги.

Волонтеру потрібен номер найближчого до родини відділення "Нової пошти", на яке відправлятимуть подарунки і речі, а також номер картки, на яку благодійники зможуть перераховувати гроші.

Як і більшість вдів, мама Жені нічого не просить.

Навіть зауваживши, що інша сім'я отримала більше грошей, ніж вона, тихо відповідає: "Ну й, нічого, можливо, ці гроші потрібні іншій жінці більше, ніж мені".

Тут втрата чоловіка зчитується саме як втрата, а не простий обмін "забрали чоловіка–компенсуйте грошима".

У наступній родині біль втрати відчувається майже фізично.

– Нам нічого не треба, я лише хочу, аби повернувся до дітей їхній тато. Я не знаю жодного іншого такого тата своїм дітям, – плаче бабуся Марія Іванівна, яка опікується сиротами-внуками.

Її донька після смерті чоловіка теж вирушила на фронт – у медроту бригади.

8-річний Артем і його 5-річна сестра Аріна живуть з бабусею в селі Левкове, при в'їзді до якого видніється розлогий цвинтар з рядком жовто-блакитних прапорів і символіки 95-ої бригади.

Гнітюче відчуття великої втрати не може розвіяти навіть усміхнений і жвавий Артем.

Хлопчик бере коробку з подарунками (він же сильний і помічник), несе в дім. Там його тітка у великій мисці миє брудний посуд, на холодильнику – сімейні портрети і фото вродливого хлопця у камуфляжі.

– Яка гарна сім’я, – тихо коментую. Але Марія Іванівна мене почула.

– Була, – відповідає і швидко відходить до внука, який приміряє одяг та взуття і притискає до грудей подаровані книжки.

Артем

– Якби ми сказали, що з усіх подарунків ти можеш залишити лише один, що б ти обрав? – жартома запитує Іван хлопця.

Але він сприймає все серйозно, оглядає куртки, шапки і черевики – та вирішує залишити дві невеликі книжки.

А потім заспокоєно біжить міряти ще одні штани, взявши книжки з собою, аби роздивитись малюнки.

– Їхній тато ніколи не сварив дітей, але вони його слухались. Він дзвонив з фронту і завжди казав Артему: "Синок, не забудь 10 разів віджатись і 10 разів покачати прес". Я-то дитя жалію, кажу, "та тато ж не бачить, можеш і 5 разів зробити". Але Артем не погоджувався, бо він пообіцяв татові! Буває, зранку він сам вдягав дітей, брав Аріну на плечі, а Артема за руку і відводив дітей в садок. Несправедливо це, несправедливо... – плаче жінка.

Ніякої допомоги не просить, нічого не вимагає. Лиш повернути зятя, якого любила, як свого сина.

Але з цим навіть найвідданіші і найкращі волонтери безсилі допомогти. Зараз вони можуть лише подбати про дітей загиблих.

Як допомогти. Що пропонує Іван Богдан

Після першого етапу - перевірки інформації про сім’ю, з’ясування її потреб і опису на своєму сайті чи на Facebook, - Іван планує знайти для кожної сім’ї благодійника, який би допомагав родині в майбутньому вже без його участі.

У цьому задумі – багато милосердя, довіри і відповідальності.

Відтак Іван одразу наголошує, що шукає для своїх підопічних не просто когось заможного, а по-справжньому хорошу порядну людину.

– Якщо хтось вирішує взяти сім'ю під свою опіку, я залишаю за собою право дізнатись про кандидата більше. У разі, якщо у мене будуть сумніви в їхній порядності, – відмовити. Це безпека сімей і моя відповідальність, – пояснює він.

Донька загиблого десантника обіймає подаровану ляльку. Більше інформації про дітей і їхні потреби - на сайті Івана Богдана

У волонтера є короткий wish-list того, що він хотів би для цих сімей: розвиваючі курси для дітлахів, заняття з англійської мови, абонемент в басейн, якщо є така можливість. Тобто допомогти дітям тим, що сприятиме їхньому розвитку.

– Мій знайомий в Житомирі зробив безкоштовний абонемент в басейн для таких сімей на три місяці, – наводить приклад Іван.

Якщо до цього додати фінансове плече (на випадок хвороби), оплату навчання (якщо дитина вчиться на контрактній формі та її ще не вдалось перевести на бюджет), то йдеться вже про повноцінну опіку над сім’єю.

- Ти розумієш, що хтось може втратити запал і бажання допомагати, і тобі доведеться знову шукати благодійників? Тут потрібен фонд, який би стежив за долями цих дітей впродовж багатьох років.

- Так, але це величезний шмат роботи, на який у мене нема часу і сил. Я не зможу допомагати їм все своє життя, – чесно зізнається Іван.

Іван шукає для сімей меценатів, які б ними опікувались тривалий час

Ми їдемо далі.

Раніше Іван ганяв на мотоциклах і ходив під вітрилами. Нині поміняв мотоцикл на бусик, а спортивне спорядження на сотні великих і маленьких коробочок із тортиками, одягом для військових та оптикою, а також іграшками і дитячими речима.

Але по тому, з якою любов’ю він говорить про військових і дітей, видно – він ні про що не жалкує.

Контактна інформація: Іван Богдан. Сайт: www.ivbogdan.com

Реквізити для допомоги:

1 - Гривня:

Картка Приватбанку - 5168742347720280

Богдан Іван Іванович

2 - Pay-Pal jaroslavbartoszewicz@gmail.com

Призначення: I'm sending money to family or friends

3 - Western Union - Ivan Bogdan