Як наставництво змінює дитячі долі, лікує від образ і вчить довіряти

– Тато від мене відмовився. Прийшов до хрещеного й каже: "Діана мені не потрібна. В мене будуть інші діти", – спокійно розповідає тринадцятирічна світловолоса дівчинка. – Шість років мене виховував хрещений з дружиною, поки мама сиділа у в'язниці.

Доросла в розмові й невелика на зріст Діана розповідає, що мама потрапила за ґрати на одинадцять років, а тато взяв іншу жінку, яка за найменшої провини змушувала її ночами стояти на гречці й пшениці.

У сім років хрещений відвів дівчину до інтернату для сиріт, забирав до себе на вихідні та свята, купував речі.

У дитбудинку вихователі запитали її, чи хоче вона мати наставника. Дівчинка відповіла "так", і невдовзі до неї прийшов її новий дорослий друг – Олег.

Програма наставництва з’явилася в Україні шість років тому, але лише минулої осені депутати прийняли закон про підготовку дітей-сиріт до самостійного життя.

Тепер кожен дорослий офіційно може пройти тренінги та стати другом для вихованця інтернату. Учасник проекту безоплатно має приходити в гості до свого підопічного, допомагати з навчанням, розвивати його здібності та інтереси.

Семирічна дівчинка Діана колись захотіла наставника і ось уже чотири роки у неї є дорослий друг – Олег

БУТИ ДЛЯ КОГОСЬ КОРИСНИМ

Невисокий, змучений після робочого тижня чоловік поспішає львівськими вуличками. Вдома в нього дружина і двоє малих дітей, але сьогодні вечір не для них. У школі-інтернеті на нього чекає дівчинка Діана.

Норовлива, часто гостра на язик, часом має проблеми в навчанні та вже думає про хлопців.

Чотири роки поспіль її наставник Олег щотижня відчиняє ці важкі дерев’яні двері, підіймається на третій поверх та кличе підопічну на каву.

Про програму наставництва Олег дізнався випадково від знайомих. Давно хотів бути для когось корисним. Стати дорослим другом для дитини-сироти вирішив не одразу. Дискусії з дружиною, купа документів, підготовчі тренінги, й лише після цього – знайомство з Діаною.

– Ми з дружиною ретельно готувались до перших зустрічей, – розповідає Олег. – Складали навчальні програми, думали, що робити під час зустрічі. Прийшли, а дитина, як виявилось, хоче зовсім іншого: просто щоб до неї хтось приходив. Хоче почуватись потрібною.

Спершу було нелегко. Діана казала, що рада бачити наставника, та не завжди мала добрий настрій. Часом Олегові доводилося просто сидіти поруч із дівчинкою, поки вона гортала соцмережі. Бувало, що чув, коли приходив: "О, привіт, а я побігла – немає часу".

– На другий рік вона почала відкриватись, – пригадує він. – Взяла і сказала, що її маму випустили з тюрми, але вона не пам’ятає й не знає, хто вона така.

Часом Олегові доводилося просто сидіти поруч із дівчинкою, поки вона гортала соцмережі. Лише на другий рік вона почала відкриватись

Інтернат, де живе Діана, один із найкращих у Львові. Він має постійних спонсорів, ним опікуються волонтери. Олегова підопічна за програмою для сиріт уже п’ять разів їздила жити в родини до Італії, подорожувала Німеччиною. Проте діти не мають нічого власного: подарунки, речі, одяг швидко "розчиняються" в інтернаті.

Тутешні вихованці часто обирають професію перукаря чи кулінара. Діана – не виняток: у дитинстві мріяла працювати продавчинею в крамниці, щоб безкоштовно ласувати солодощами. Тепер хоче бути кухарем.

– Я хочу, щоб вона не зіпсувалась, коли вийде з інтернату, – каже Олег. – Не пішла поганим шляхом. Вона просто може не знати, які бувають хороші шляхи, якщо інших не бачила. Я приходжу й показую їй ще одне життя. Дитина думає, що всі родини, що живуть поза інтернатом, щасливі, що в них усе є. Я пробую їй пояснити, що це не так.

БУТИ КОМУСЬ ПОТРІБНОЮ

– Коли я погоджувалась мати наставника, думала, що це буде для навчання корисно. А тепер не навчання, а хлопці в голові, – жартує Діана, водночас набираючи повідомлення в соціальній мережі. – Спершу було файно. Було незвично, що до мене так тихенько ставляться, питають моєї думки. Я звикла до того, що на мене кричать. Тато міг і вдарити.

Про хлопців, секс і вагітність тринадцятирічна Діана розмірковує вільно. Її подруги вже давно оцінюють стосунки з інтимною перспективою. Та дівчинка не хоче "ходити з пузом": каже, ще мала для цього.

– Був у нас у школі такий Роман, що ліз до всіх дівчат. Він з усіма самі знаєте для чого зустрічався, – розповідає дівчинка, поки її наставник запиває здивування кавою. – Дійшла черга до мене. Це був п’ятий клас. Якось Роман оманою залишився зі мною в кімнаті і питав, чи хочу я… цей… Казав, що це не боляче. Я почала кричати, зайшла вихователька. Коли я вийшла, то перехрестилась і побігла звідти. Боже, мені так страшно було!

Поки дівчина вільно розмірковує про хлопців, секс і вагітність, її наставник запиває здивування кавою

Діані важко довіряти. З дитинства її цькували й ображали у школі. Захищаючись, дівчинка навчилась збирати компромат на своїх кривдників, шантажувати їх. Добрі оцінки й шанобливе ставлення до себе Діана виборювала по-своєму.

– Я можу здатися файною, але я не така, – каже дівчинка. – Насправді я хамлю, злюся, сварюся з мамою й подругою. Мама мені довго була байдужа. Але після того, як хрещений помер, я замислилась: якщо ще й мами не стане, то буде зовсім погано.

Офіційно програма наставництва мала б тривати лише півтора року, проте Олег і Діана спілкуються набагато довше. Чоловік згадує, як у непростий для дитини момент вона казала, що нікому не потрібна. Олег заспокоїв її: "Як це не потрібна? Діану, та я вже четвертий рік до тебе ходжу. Якби ти була мені не потрібна, я б не був тут".

НАВЧИТИСЯ РОЗУМІТИ

Стара тиха жінка, чий син пішов воювати.

Студентка з багатодітної родини.

Громадська активістка.

Колишня вихованка інтернату зі складним минулим.

Десяток жінок різного віку й соціального статусу суботнім ранком зібрались на тренінг із наставництва. Він триває чотири дні.

– Зазвичай приходять ті, хто хоче бути корисним, – пояснює пані Марія, тренерка для наставників від комісії Української Греко-Католицької Церкви у справах родини. – Можуть бути і літні жінки, чиї діти вже виросли, а вони ще мають сили про когось дбати. Або ті, в кого в родині колись уже був досвід наставництва. Дуже різні люди.

Десяток жінок різного віку й соціального статусу суботнім ранком зібрались на тренінг із наставництва

Пані Марія разом із колегою докладно пояснюють майбутнім наставникам, чому діти-сироти особливі. Починають із переміщення. Дитина від свого народження до кінця життя може пройти через тринадцять закладів: від лікарні й дому малюка до слідчого ізолятора й будинку для літніх.

– Були випадки, коли випускників інтернатів відправляли відразу до будинку для літніх людей, – розповідає пані Марія. – Була одна розумна дівчинка, що мала незначні фізичні відхилення. Вона не могла знайти собі роботу й заробляти на життя. Соціальні працівники вирішили, що кращого варіанту, ніж відправити її доживати в будинок для старих, немає. Ми довго боролися, щоб витягнути її звідти, й допомогли знайти роботу.

Фільми, короткі ігри, руйнування міфів і планування зустрічей із дітьми.

За чотири дні майбутні наставники розбирають найважливіші теми програми. Чим погане виховання сиріт у колективі? Чи добре, якщо дитина має родичів? Чи мають вихованці інтернату бути вдячними? Найперше, що мусять робити тренери – руйнувати стереотипи.

[L]– Часто діти після інтернатів не можуть побудувати сім’ю, бо їм важко довіряти іншим, – розповідає тренерка пані Олена. – Не варто чекати від вашого підопічного, що він буде вам за щось удячний. Його могли зрадити батьки, залишивши в лікарні; могла повернути назад до притулку прийомна сім’я. Його банально не обіймали достатньо в дитинстві. Це не значить, що дитина погана: її поведінка – захисні механізми, реакція на те, що вона пережила.

Півтора року щотижневих відвідин – обов’язкова умова наставництва.

За словами пані Марії, дорослий друг повинен дати дитині відчуття безпеки, розуміння, що вона комусь потрібна. Різниця між волонтером і наставником у тому, що перший приходить, коли має час, а другий – постійно.

– Волонтери приходять до всіх, – пояснює пані Марія. – І подарунки всім дарують. Коли ж питаєш у дитини, що таке наставник, вона відповідає: це друг, який не зрадить.

Була дівчинка, яка перепитувала виховательку: "Це ж тільки до мене буде приходити наставник? Тільки до мене?". Так важливо їй було почути, що в неї буде хтось свій.

По закінченні тренінгу наставники заповнять анкету, пройдуть медичний огляд, отримають довідку з наркодиспансеру та про несудимість.

Тим часом діти описують свої вподобання та інтереси й кажуть, якого наставника хотіли б мати. Керівники програми дослухаються до їхніх побажань і добирають для них дорослих друзів.

Дар’я Проказа, журналіст