Мама Леся. Як вберегти дитину від інтернату

Лише 8% дітей в інтернатах не мають батьків чи опікунів.

Інші опинились в стінах інтернатів за заявою батьків, опікунів, або їх вилучили з родин соціальні служби. Таким чином майже 100 000 українських дітей опинились в замкнутому світі.

Типова ситуація виглядає так: в родині з’являються проблеми. Алкоголь, наприклад. Суспільство мовчить. Час минає, проблема поглиблюється. Починаються бійки. Діти стають голодними і брудними, перестають з’являтись у школі. Хтось не витримує: або приїжджає соцслужба і вилучає дітей, або батьки самі віддають дитину в інтернат.

Ніби на тимчасово: поки минуть проблеми в родині. А вони рідко минають. І дитина при живих батьках живе в інтернаті. В середньому – 6 років.

А що було б, якби родині, у якої лише з’явились проблеми, одразу допомогли? Підтримали, поговорили, забрали з рук пляшку, зайнялись дітьми?

У Макарівському районі на Київщині 5 років тому був дуже високий відсоток кризових сімей. Багато дітей ризикували опинитись в інтернатах.

Щоб цьому запобігти, за сприяння міжнародного благодійного фонду Hope & Homes for Children у 12 селах району запровадили посади соціальних працівників.

Однією з них є Леся. Працює в селі Грузькому. Під її опікою – 1600 людей.

Як їй вдається зберігати сім’ї та оберігати дітей від інтернатів, дізнавалась "Українська правда. Життя".

НЕ ДАТИ РОДИНІ ВПАСТИ

Взимку Лесі зателефонувала вчителька: "Ходіть, бо біда. Діти не ходять до школи".

На уроки не з'являлись хлопці 7-го та 11-го класу.

Разом з вчителькою Леся пішла до них додому. Сіли на кухні, вийшла мама з хлопцями.

Говорили. Мама плакала, що сини її не слухають.

Леся з вчителькою сиділи у верхньому одязі. Діти – у самих светрах.

Під час розмови Леся розуміє, що змерзла в ноги – у зимовому взутті.

"Зараз повністю змінимо тему. Покажіть мені, чим ви топите хату, де сплять діти", – каже мамі.

"Звичайно, коли в хаті холодно і від цвілі пахнуть стіни – про який стан дитини можна говорити? – пригадує той випадок Леся. – Яка школа? Дитина не хоче йти в школу, коли в неї навіть одяг вологий.

Діти з проблемних родин дуже рано розуміють, що відбувається: чому в них порвані кеди, чому немає зошита… Тоді вони пропускають школу".

Разом з мамою Леся вирішила питання не лише дров, але й склала розпорядок дня, графік для мами і дітей. Хлопці почали більше за собою прибирати.

Леся жартівливо погрожувала: "Як не будете ходити до школи, буду раніше приходити і вас будити".

Така практика в соцпрацівниці уже була.

Раннє виявлення проблем у родині Леся вважає найважливішою частиною своєї роботи. Тоді сім'ї можна допомогти, поки не стало запізно.

Фото: depositphotos

Для цього у неї – цілий арсенал прийомів і методів.

За 5 років роботи Леся налагодила роботу з сільрадою, школою і амбулаторією. Хоч спочатку чужу людину прийняли насторожено, тепер працюють єдиною командою.

Інколи жінка просить сільських підприємців про одноразову допомогу родині, яка її потребує. Тоді Леся телефонує мамі й каже: "Підеш туди і візьмеш те".

"Тоді зовсім інший настрій, – переконує. – Мама знає, що завтра зможе спокійно дати дитині їсти, що буде тепло в хаті. Можна працювати".

Леся також вішає оголошення з власними контактами, щоб навіть апатичні селяни знали, до кого звертатися у разі проблеми в своїй родині чи сусідській.

Часто ходить на педради, де обговорюють найкращих на найслабших учнів.

Якщо школяр погано вчиться, разом з педагогами дивиться, в чому справа. І одразу відзначає для себе: з цими уже працюю, а там треба знайомитись з батьками.

Я КУПИЛА КОЗУ. КУРИ КУПУВАТИ ЧИ НЕ ТРЕБА?

Дуже часто виявляє негаразди медицина.

Фото: infocenter-odessa.com

Наприклад, приходить медсестра до Лесі й каже: у такої-то дитини педикульоз (воші) не виводиться майже рік.

Леся йде до дитини додому. А там – повна антисанітарія. Мами певний час не було вдома, бабуся напідпитку.

"Бабуся дуже гарна жінка. Почала плакати: "Даша за дітьми не дивиться, тиждень працює, день дома. Причина проблеми була не в педикульозі, а в тому, що мама уваги не приділяє, – пояснює Леся. – Довго розмовляли, нас зрозуміли".

Сіли разом з бабусею і мамою, склали розпорядок їхнього життя: хто коли прибиратиме, митиме посуд, робитиме з дітьми уроки.

Для кожної такої сім'ї розпорядок унікальний. І він діє, усміхається соцпрацівниця:

"Я це знаю точно. Ми розпорядок вішаємо на стіну і його звідти не знімають. Це вже добре.

Дівчинка прочитала і каже: "Я там прочитала, що маю постійно за Михайликом іграшки збирати". І збирає", – сміється.

Леся переконує, що сім'ї допомагає простий розподіл обов'язків

Коли соцпрацівниця прийшла до родини наступного разу, будинок був вичищений до блиску.

"Нічого собі! Я вашу хату не впізнала!", – кажу. Вони так раділи. От вам психологічна підтримка і раннє виявлення. Не все так погано, як ми думаємо", – переконує соцпрацівниця.

Головне – вчасно помітити проблему і не дати родині впасти.

Адже є сім'ї, яких треба брати за руку і робити все разом.

За п'ять років роботи у Лесі було декілька таких соціальних супроводів. Вона складала разом з родиною сімейний бюджет. Платила з мамою за харчі наперед в магазинах. Мама звітувала перед нею, що і навіщо купила.

Наприклад, 200 грн на місяць віддавала наперед сусідці на молоко, ще 200 грн в магазині одразу лишала на хліб. І потрошки-потрошки такі родини відпускають у вільне плавання.

Але час від часу навідуватись не перестають. Ризик залишається.

Та й родини звикли звертатись за допомогою. Леся навіть інколи отримує дзвінки на кшталт: "Я купила козу. Кури купувати чи не треба?".

"Де ще можуть бути такі послуги? – сміється. – Раз у рік приїхати в село фахівцю – це хіба для статистики. І родини роздратувати".

РОЗІРВАТИ ЗАМКНЕНЕ КОЛО ІНТЕРНАТУ

Соцпрацівниця в селі не лише рятує дітей від інтернатів і зберігає родини.

Лесина робота допомагає розірвати замкнене коло, коли дівчина з інтернату народжує маля і віддає в інтернат, маля виростає і робить те саме. От і виходить, що бабуся, мама і онучка при живих батьках жили в інтернатах.

І питання тут не тільки в небажанні таких батьків займатись дітьми, але й алкоголь чи антисанітарні умови проживання малюків.

Декілька місяців тому Леся почала працювати з Галиною. Жінці – 36 років.

Леся часто навідує Галину, щоб перевірити, як вона справляється з дітьми

Виросла в сусідньому селі в багатодітній родині з 12 дітей. Батьки випивали.

Коли Галя навчалась у шостому класі, її разом з молодшими чотирма братами і сестрами вилучили в інтернат під Києвом.

Тиждень пожила там, потім зібрала малечу – і втекла з ними додому.

Тікала часто. Після 9 класу почала навчатись на швачку, але дуже швидко покинула і більше нікуди не вступала.

Мала чоловіка, жила з ним 15 років і працювала на фермі, а інколи й помічницею виховательки в садочку.

Галина на кухні свого дому. Фото автора

Далі історія розмивається. Жінка завагітніла. Від кого – не зізнається. Свого житла не мала. Перебивалася по знайомих. Народила в пологовому. А звідти її вже з новонародженими донечками забрали в центр допомоги "Промінь надії".

Поки була в "Промені", Леся в Грузькому шукала їй дім. Знайшла будиночок в центрі села, щоб амбулаторія, школа і магазин були під боком.

Коли Галя приїхала з донечками, підключились медики – вчили правильно доглядати дівчаток.

"Дає відчуття впевненості і спокою. Приходить часто, перевіряє, чи я добре справляюся", – говорить про Лесю Галина.

Леся декілька разів застукала Галину напідпитку. Дала попередження. Після нього – все наче гаразд.

В дитячій чисто, підлоги заметені, дівчатка мирно сопуть у своїх ліжечках у чистому одязі та білизні.

Поки дівчатка сплять, Галя слухає радіо чи дивиться "Битву екстрасенсів"

Поки вони відпочивають, Галя може слухати радіо, любить дивитись "Битву екстрасенсів" і "Мастер Шеф". На цьому її "хобі" закінчуються.

Каже, що живе майбутнім, але його не бачить. На запитання, ким би хотіла працювати, про що мріє, відповісти не може: "Головне, щоб діти були здорові".

Над Галиними мріями і бажаннями Леся ще працюватиме. Вона намагається мотивувати батьків, щоб дати їм перспективу і підштовхнути до покращення свого життя. Навіть має для цього спеціальні методики.

Тим паче, що у Галі тепер є співмешканець. Переїхав до неї із сином. Живуть повноцінною родиною.

Чоловік ходить на роботу. Хлопець навчатиметься в 10 класі у вечірній школі, щоб вдень помагати Галі по господарству.

З сусіднього батьківського села приїжджають племінники. З братами і сестрами вона не спілкується. Каже, "життя розвело".

І інтернати. Наймолодших Наташу і Льоню всиновили за кордон.

Ще двох забрали від Галиних батьків прямо з пологового і всиновили. Двоє братів зникли безвісти. Двоє уже мертві. З однією сестрою перестала спілкуватись, бо вона покинула дітей, ними опікувався її чоловік.

Галя їй такого пробачити не змогла: "Я б своїх дівчаток в інтернат ніколи не віддала".

Галя каже, що ніколи б не віддала своїх донечок в інтернат

А НА ФОНІ ДІТЕЙ ВИ ДЕСЬ Є?

Леся відкрита не лише до кризових сімей. Приймає кожного.

Чи то дзвінки: "Мене не слухає дитина. Давайте поговоримо" чи "Чоловік п'є. Мені надоїло".

Приходять до кабінету, розмовляють. За потреби починають індивідуальну чи групову роботу.

Жінка переконує: у здорових дітей повинні бути здорові у всіх сенсах батьки. Тому провадить у селі курс "Батьківство в радість".

Перше заняття курсу –"Наповни себе".

"Є люди, які живуть за принципом: все для дітей. Почекайте, а на фоні дітей ви десь є?", – запитує вона.

І на своїх заняттях у групі, і в індивідуальній роботі Леся намагається підштовхнути батьків до кращих вчинків, влаштуватись на роботу.

"Буває, ніхто на роботу людину брати не хоче, бо вже ніхто не вірить. Там напився, там вкрав, там не вийшов. Штампи на людей поставили і все. Ми ці штампи притираємо потрошки і покращуємо.

Я бачу те, чого інші не бачать. Люди штамп поставили: "Він поганий". Все. А людина приходить, ми сідаємо і говоримо не один день. І діти залишаються в сім'ях, ситуація потрошки покращується".

Але навіть за таких умов сім'ю вдається врятувати не завжди.

КОЛИ МАМА – ВЖЕ НЕ МАМА

14-річний хлопчик прийшов до сільради з заявою: "Хочу, щоб мою маму позбавили батьківських прав. Вона мене б'є, я її. Вона в мене ножем кидає, я в неї. Вона себе не контролює".

Фото: vmo39.spb.ru

Зібралася комісія.

Коли вони з мамою зустрілися, не могли говорити, лише кричали один на одного.

"Я сиділа, дала їм час виговоритись. Їм було це потрібно. Хлопчик кричав: "Я хотів, щоб ти мене просто погладила по голові!", – очі жінки червоніють.

Леся одразу почала шукати хлопчику опікуна:

"В 14 років в який інтернат дитину віддавати? Що з ним без підтримки буде?".

Хлопчика забрав до себе хрещений батько.

Мама, зрештою, ніби й залишила пляшку, але повернути собі дитину не захотіла. Виїхала з села і сплачує дитині аліменти.

Хлопчик досі живе в селі, закінчує училище. Але дитячі проблеми відлунюють – інколи краде.

"Кажу: "Тебе життя б'є і ще ти сам себе". А він: "Напевно, вже по-іншому я жити не буду", – розповідає Леся. – Але постійно йому повторюю: звертайся в будь-який час. Інколи дзвонить і приходить виговоритись. Працюємо".

Крім заяви цього хлопчика, за 5 років роботи Леся отримала ще дві заяви від дітей, які просили позбавити їхніх батьків прав на них.

Фото: deyangeorgiev2/Depositphotos

Загалом в селі – 5 родин, які стали опікунами своїх хрещеників чи родичів.

Коли Леся бачить, що ситуація в родині не покращується, починає паралельно працювати з потенційними опікунами дітей – родичами чи хрещеними батьками.

Завдяки цьому дітей не вилучає соціальна служба. Вони не потрапляють до інтернату.

Малюків від проблемних батьків передають родичам, яких вони добре знають.

"Дивитися в очі дитини, коли її вилучають у батьків – страшна річ. А коли по той бік родичі – це набагато менше травмує дитину. Вона знає свою тьотю, дядька, хрещеного, – пояснює соцпрацівниця.

Мама може їй сказати: "Я приходитиму до тебе" і при цьому ледве стоятиме на ногах. Були такі випадки. Але для дитини мама є мама. Як би ми не хотіли, любимо своїх батьків".

ЗАСНУЛА ВЗИМКУ КОЛО КРИНИЦІ З ГРУДНОЮ ДИТИНОЮ

Оля з чоловіком Женею – теж опікуни в Грузькому.

Олина сестра Наталя почала пити. Зловживала разом зі своїм другим чоловіком Сергієм. Не обходилось без побоїв. Оля не раз викидала його із сестриного дому.

Але Сергій повертався. Одного разу чоловік так побив вагітну Назарчиком Наталю, що зламав їй щелепу

Фото:    halfpoint/Depositphotos

Жінка потрапила до лікарні. Сказала, що впала з ліжка. Щоправда, після цього контакти з Сергієм припинила.

Але пляшку не полишила. Зрештою, її донька-школярка від першого шлюбу не витримала і пішла до директора школи: "Робіть щось, бо я не можу. Діти на мені".

Дітей вилучали у центр допомоги "Промінь надії" і самих, і разом з мамою. Там з ними працювали соціальні працівники і психолог. Ніби все налагоджувалось – і знову мама запивала.

14 січня 2014 року Наталя пішла засівати до тітки. І напилась. Зима – а вона лягає спати коло криниці разом з грудним Назарчиком.

Малюка від сп'янілої сплячої Наталі забрала Олина кума і привела до неї додому.

Фото:    zlikovec/Depositphotos

Про дитину жінка спам'яталася аж о 5 вечора. Після цього випадку Назарчик залишився жити в Олі.

Хто тато хлопчика – не знає навіть його мама.

У червні над Наталею був суд. Вона звинуватила сестру у тому, що їй хлопчик потрібен виключно заради грошей.

"Кажу: "Дурко ти! Беру його, щоб воно не було в інтернаті, і хоч трохи знало, хто його мама", – розповідає Оля.

Назарчик живе в рідної тітки уже два з половиною роки

Назарчик живе в Олі вже два з половиною роки.

"Коли я його забрала, страх що було. Він гавкав, нявкав, майже не говорив. Наташка його садила тупо перед телевізором і не займалась дитиною".

Травми дитини проявлялись по-різному. Одного разу хлопчик пішов до сусіда. Дістав з клітки маленьких кроленят і потопив їх у мисці води для качок. Поскладав рядочком і пішов.

Кроленят висушили феном – вони вижили.

НА ВОДКУ В НЕЇ ГРОШІ Є, А ДИТИНІ НА 100 Г ЦУКЕРОК НЕМА

З першого дня в Олі Назарчик почав називати її чоловіка Женю татом, а Олю – мамою.

Але коли це почула Наталя, сказала дитині: "Вона не твоя мама".

І Назарчика переклинило. Тепер Оля – лише "тьотя". Женя залишився "татом".

"За Наташкою він і зараз бігає: "Мамо, мамо". Любить її. А вона до нього так відноситься… Приходить, він до неї біжить, обійняти хоче, а вона цьомне і все. Ніби нерідний. А він тихенько сидить коло неї, чекає, що вона його пожаліє, приласкає".

Фото:    altanaka/Depositphotos

Оля з ліку збилася, скільки разів говорила про це з сестрою.

Але та продовжувала травмувати дитину. Буває, телефонувала, говорила з дитиною і обіцяла, що прийде тоді-то. І не приходила.

"А дитина ж чекає. Назарчик в мене не впісювався, нічого. Тільки вона пообіцяє і не приходить – все: і впісюється, і вкакується… – нервується Оля. – Потім я зрозуміла, що Наташка його дурить. Кілька разів висварила її. Кажу: "Хочеш – приходь. Ні разу не сказала: не йди".

А їй, бідній, нема коли. Бачу, що він плаче, погано спить і не їсть – дзвоню: "Ти думаєш до нього йти чи ні?". Каже, що немає з чим йти. Та дитині не треба від мами ні цукерок, нічого. На водку в неї гроші є, а дитині на 100 г цукерок нема".

Наталя до Назарчика приходить приблизно раз на три місяці.

Старшого братика Назарчика – Нікіту – забрала до себе двоюрідна сестра його батька Сергія.

Будинки опікунів хлопчиків – на одній вулиці. Тож братики можуть постійно бачитись і гратись разом, мешкаючи в різних родинах.

Їм не загрожує розлука в інтернаті.

Фото:    t.tomsickova/Depositphotos

А Леся простежить, щоб у братиків було якнайменше проблем.

Нікіті – вісім. Він уже школярик. Шестирічний Назарчик готується до першого класу. Оля вважає його своїм.

Але дивується, ким стала її сестра.

"В школі вона дуже добре вчилася. Коли в неї була тільки Таня, вона її не ображала, доглядала, іграшки купувала… Не думали, що з нею може таке статися".

ХОЧУ, ЩОБ МАМА МЕНЕ ЗАЧЕСАЛА, А НЕ КРИВО ОБРІЗАЛА ГРИВКУ

Проблемними можуть стати не лише неблагополучні сім'ї. У цьому переконується Леся на власному досвіді.

"Батьки можуть працювати, виглядає, що все гаразд. А дитина потім сюди приходить і розказує про купу проблем", – розповідає соцпрацівниця.

Вона приймає в своєму кабінеті дітей не лише з кризових сімей, а зі всього села.

Через спеціальні ігри Леся заохочує малюків приходити ще і стежить за ними та їхніми родинами.

Наприклад, діти фантазують на тему "Як би ти хотів, щоб було у твоїй сім'ї". Якщо вони щось озвучують, значить, цього немає вдома.

Групове заняття з дітьми в центрі. Фото - з архіву Лесі.

Був випадок, коли Леся розмовляла з дітьми про особисту гігієну і одна дівчинка сказала: "А я хочу, щоб мені мама попрасувала блузку. Хочу, щоб вона мене зачесала, а не просто криво обрізала гривку".

Коли дитина не хоче йти з центру – теж сигнал, що треба до родини придивитись уважніше.

Щоб знеохотити малюків до шкільних крадіжок, які час до часу трапляються в селі, Леся виконує з ними спеціальні вправи.

Наприклад, кожен уявляє себе крадієм, який забрав чиюсь річ. Тоді діти будують різні можливі сценарії: що з цією річчю буде далі, чому вона була такою необхідною, які можливі наслідки такого вчинку, як би дитина почувалась після цього тощо.

"Коли ми проговорюємо, про що ми думаємо, діти вже цього вчинку не зроблять. Кажеш, що за крадіжку буде те і те… Призадумались: "О-о-о…", – пояснює Леся.

Ще один важливий елемент роботи з дітьми – підтримувати їх і мотивувати.

Групове заняття в центрі. Фото - Лесине.

Збираються вони разом і Леся питає: "Хто сьогодні отримав 12? А хто 10?". І ні слова про погані оцінки.

Коли дитина каже: "У мене нині тільки 4", Леся усміхається і відповідає: "Нічого. Зараз підвищуватимемо твою освіту".

Тоді діти сідають колом і разом виконують усі завдання. Після заняття дитина виходить: "Мамо, у мене сьогодні 12!".

Заохоченням є і цукерки, і саморобні медалі.

[L]Розмовляють тут і про серйозні речі. До Лесі приходять дівчата 15, 16 років, які говорять: "Нам батьки рота закривають. Не дають сказати, чого ми хочемо… Я хлопнула дверима і пішла. І не знала, як повернутися".

Тоді Лесі доводиться батькам пояснювати: "Діти – не ваша натільна сорочка. Це особистості, у них є свої права".

Соцпрацівниця розповідає, що багато хто пригнічує права дітей.

"Тому дітям ми також розказуємо про їхні права, куди в разі чого звертатися. – жінка на декілька секунд замовкає. – Ми стоїмо на захисті прав дітей. Їх в образу не дамо. Зокрема, у цьому селі".

Своє слово Леся тримає. За 5 років її роботи жодна дитина з села не потрапила до інтернату.

Ірина Андрейців, УП