Грішник, невидимка, людина: чому гей-прайд – це не лише про геїв

Потяг до представника своєї ж статі Джеремі Янковскі вперше відчув у 5-річному віці. Він знає, що таке бути "педиком" у школі, грішником у церкві та невидимкою для своїх рідних.

Про відчай та зневіру, про свій довгий шлях до того , щоби стати для людей не "Джеремі-геєм", а просто Джеремі, про те, яке значення має гей-прайд, чоловік розповів у колонці для Refinery29.

"Я пам'ятаю, як у дев'ятому класі я стояв навколішках у церкві. Боже, будь ласка, зроби так, щоби ці почуття зникли. "Бути геєм – це спокуса, який католики мусять опиратися", - казали мені мої батьки. "Це гріх – Господь каже, що ми мусимо опиратися гріху." Я думав, що це, мабуть, правда, якщо вони так говорять", - пише Джеремі.[L]

Коли кпини в школі стали нестерпними, хлопець змусив себе змінити дівоче коло спілкування, в якому йому було комфортно, на парубоцьке. Він старанно вдавав, що йому цікаві розмови про футбол, та підрізав собі вії, бо йому здавалося, що так він виглядає мужнішим.

"Чутки про те, що я гей, припинилися; кривдники дали мені спокій. Я продовжував сідати з хлопцями, наче я такий, як вони, зі старших класів до старших курсів у коледжі. Я вступив до братерства. Я пив пиво. Я вдавав, ніби мені не подобається Мадонна, майже так само сильно, як вона мені насправді подобалася (то були роки, коли вийшов альбом American Life – такий хороший альбом)", - пригадує Янковскі.

"У мене з'явилася дівчина. У мене був секс. Я кохав мою дівчину… Я вписався. Я так, бл…дь, добре вписався. І все це означало, що я – не довбаний гей. Я був 20-річним парубком, а НЕ геєм", - говорить він.

Але була й пиятика, і таємні перегляди гей-порно, і страх викриття. А потім було перше кохання до хлопця і день, коли батьки різко обірвали спілкування з Джеремі.

"(Як я чув, моя тітка переслала їм мій профіль з MySpace, де було вказано "Цікавлюся чоловіками", та зазначила, як я "публічно ганьблю прізвище своєї сімї".) Озираючись на ту ситуацію, я злюся вже значно менше, ніж тоді, в 22 роки. В усіх батьків є мрії, пов'язані з дітьми, і в мрії моїх батьків входило католицьке весілля – з жінкою. Невістка, мати їхніх генетичних онуків", - ділиться Джеремі.

Після закінчення коледжу Джеремі та його бойфренд розлучилися. Як пригадує чоловік, він зазнав "втрат в усіх сферах" – партнер, друзі та батьки, за якими він шалено сумував.  Настала депресія.

Несподівано його запросили на сімейне Різдво, але ні тато, ні мама навіть не привіталися з ним. За святковим столом він "був невидимкою". А в новорічну ніч спробував накласти на себе руки.

Наступного ранку, марно спробувавши додзвонитися до матері, Янковскі спакував свій скарб, взяв свого песика Веню та поїхав до Нью-Йорка, "за мрією, яку він завжди боявся завоювати".

"У Нью-Йорку ти – не гей; ти просто людина. Я не "отой гей" на роботі; я не "отой гей" серед друзів. Я не "отой гей" для мого портьє. Я – просто Джеремі", - розказує він.

"Кілька років по тому мої батьки передумали. Вони познайомилися з моїм нареченим, вони побачили дім, який ми побудували з ним разом. Побували в моєму офісі; почули, що ми мріємо всиновити. Вони зрозуміли, що я житиму тим життям, яке вони малювали в своїх мріях, одружуся і подарую їм онуків", - каже Джеремі.

"Люди змінюються, люди розвиваються. Є любов, для котрої немає умов – просто потрібен час", - упевнений він.

"Моя мама розповідала мені, який внутрішній конфлікт вона тоді переживала – її любов до мене і те, що казала релігія – і як краялося її серце. Я провів 21 рік, намагаючись не бути геєм та намагаючись кохати жінок. Намагаючись опиратися Мадонні та всьому, що може "виказати", хто я насправді. Для мене сутність Гей-прайду не в тім, щоби бути геєм; вона в тім, щоби бути прийнятим як я, в тім, щоби бути собою – в тім, щоби просто бути Джеремі", - підсумовує він.

Марш рівності відбудеться в Києві 18-го червня.