Фетизм, або Чому деяких людей дискримінують через зайву вагу

"Перевезення пасажира огрядної статури треба узгодити з МАУ. Будь-ласка, повідомте під час бронювання про потребу в додатковому місці", – таке попередження розміщується на офіційному сайті "Міжнародних авіаліній України" у розділі "Перевезення пасажирів огрядної статури".

Олена Кондратенко, менеджер прес-служби МАУ, уточнила "Українській правді. Життя", що "пасажиром огрядної статури вважається пасажир вагою понад 120 кілограм або фізичними параметрами, які не дозволяють йому розміститься в одному кріслі".

"Такому пасажиру необхідно придбати додаткове місце на борту і попередити авіакомпанію про своє перельоті заздалегідь, – повідомили в МАУ. – Якщо цього заздалегідь не зробити, на борту може не виявитися вільних місць, і представник авіакомпанії може відмовити такому пасажирові в перельоті".

На політику національного авіаперевізника звернула увагу експертка Ірина Федорович з кампанії "Дискримінація обмежує, протидій!".

В коментарях під її дописом одразу почали обговорювати підхід МАУ до ситуації.

З одного боку, два місця замість одного для огрядного пасажира – можливість долетіти комфортніше, ніж в одному сидінні, яке буде затісним. Крім того, це не створюватиме дискомфорту для інших пасажирів.

З іншого – чи справді пасажир має платити вдвічі більше лише тому, що його вага – більша, ніж у інших пасажирів?

Аналізуючи досвід інших авіакомпаній, бачимо, що такої стратегії дотримуються не лише в МАУ. Платити за додаткове місце також треба буде пасажирам з надмірною вагою, які користуються United Airlines, American Airlines, Alaska Airlines тощо.

Деякі інші перевізники, як-от Delta Air Lines, також можуть запропонувати пасажиру замінити його квиток у економ-класі на місце в бізнес-класі. Зазвичай, там крісла ширші, інші за формою, є більше місця для ніг, а в одному ряді, як правило, не три, а два крісла.

Проте світова практика показує, що є й інші способи вирішення цієї проблеми.

Скажімо, канадські авіалінії Air Canada пропонують додаткові місця таким людям безкоштовно у випадках, коли ожиріння є діагнозом, або – наслідком іншого захворювання, а також людям з інвалідністю, які потребують додаткового місця.

Для цього пасажир повинен мати при собі заповнену лікарем медичну форму. Впровадженню таких правил передувала шестирічна юридична боротьба, і лише у листопаді 2016 року вдалося досягти таких змін завдяки відповідному рішенню суду.

Схожі правила у компанії WestJet, де пасажир може отримати додаткове місце у салоні літака, якщо має із собою заповнену лікарем медичну форму, яка підтверджує, що надмірна вага спричинена захворюваннями. Форму можна скачати на сайті авіакомпанії.

Компанія Aeromexico, наприклад, пропонує місця із рухомими підлокітниками, які також будуть зручними для людей на інвалідних візках.

Німецький перевізник Air Berlin пропонує придбати місце XL у економ-класі – більш широке та з додатковим простором для ніг.

Air France надає знижку 25% на другий квиток у економ-класі тим, хто потребує додаткового місця. Компанія готова компенсувати ці витрати, якщо у салоні будуть вільні місця.

У багатьох авіакомпаніях також пропонують додаткові ремені безпеки, аби пасажир, для якого стандартний пасок є закоротким, міг пристебнутися.

В Україні ж пасажири огрядної статури нерідко стикаються з дискомфортом та проблемами під час поїздок не лише у літаках, а і в наземному транспорті.

Так, наприклад, нічні швидкі поїзди "Укрзалізниці" не надто пристосовані для тих, хто має великі габарити.

Киянка Ангеліна Акопян розповіла, що ніколи не обирає верхню полицю в поїзді, бо просто не зможе туди залізти. Так само недоступною для неї є бічна поличка – вона вужча за інші.

"У електричках завжди сідаю скраю. Якщо мені щось кажуть на це – наприклад, просять посунутися, я пояснюю, що якщо буду посередині, незручно буде всім", – розказує Акопян. Ім'я жінки змінене за її проханням.

Що ж до поїздів "Інтерсіті", вони – значно зручніші, зізнається співрозмовниця та додає, що там у крісло вона вміщається, хоч і столик витягти не може, бо заважає живіт. Але якщо буде дві повних людини поруч, каже вона, нормально вони там не вмістяться.

"Коли востаннє їхала, то мені здалося, що дівчина поряд на мене скаржилась, мовляв, не пощастило їй, – згадує Акопян. – Ну а взагалі, відверто кажучи, найбільше я боюся осуду. Саме з цієї причини іноді думаю про два квитки для себе. Але жодного разу ще не купувала".

На відміну від Акопян, інша героїня, Ірина Демчук, хоч і стикалася з подібними ситуаціями у транспорті, осуду не боїться. Навпаки, не йде на поступки та відмовляється пересаджуватися, коли просять.

"Якось я їхала додому в машині по типу блаблакар, коли чоловік на своєму авто розвозить людей з вокзалу після потяга.

Тоді сіла спереду, біля водія, щоб дивитися на дорогу. Він попросив помінятися з худішим чоловіком. Я не пересіла", – каже Демчук.

Зараз дівчина – учасниця проекту "Модель XL" на 1+1, де дівчата розміру plus-size долають власні комплекси та змагаються за право з'явитися на обкладинці модного журналу.

Дівчина зізнається: у житті було чимало випадків, коли оточуючі намагалися якось "вколоти" її через надмірну, на їхню думку, вагу.

Одна з таких історій трапилася на зупинці, де дівчина чекала на маршрутку. Вона обмовилась, що вартість проїзду подорожчала, чим і спричинила гнівний напад від незнайомої жінки. Жінка мала на вигляд років 50, виглядала добре і навіть була вдягнена у класичний костюм.

"Сказала, що, мовляв, не була б я така жирна, то пішки би пройшлася. Що я товста, нічого в житті не доб'юся. Я їй сказала, що це не її справа, ну і взагалі я бігаю, – пригадує Ірина.

А вона підскочила, почала кричати, що її чоловік би мене не захотів, що її сини би ніколи на мене не глянули. Я сказала, що якби вона була щаслива, то так би не поводилась. І поїхала".

Демчук каже, що акцентування уваги на вазі для багатьох є універсальним способом образити опонента. Навіть якщо опонент сам огрядний.

"У метро до мене колись збочено тулився дуже товстий чоловік. На моє різке зауваження він почав мене ображати, а все тому, що я йому типу наступила на ногу.

Дві станції він кричав на мене: "Корова, жирна, товста, свиня!". Хоча сам був таким", – говорить Демчук.

На думку експертки Ірини Федорович, таке ставлення оточуючих до повних людей зазвичай формується двома факторами.

Перший – "суспільна думка", або те, що зветься "нормою". Завдячуючи, зокрема, індустрії краси та моди, "нормою" сьогодні є людина струнка або близька до стрункої за статурою. Все, що значно переважує цю "норму", вже вважають негарним, не доглянутим, нездоровим.

Як приклад наводить нещодавній "експеримент" ТСН під назвою "Тетянин день" про жінку на ім’я Тетяна, яка важить 148 кг.

Телевізійники вирішили взяти шефство над жінкою та допомогти їй змінитися. Для цього запросили професійних дієтологів, фітнес-тренерів, дизайнерів та інших експертів, які працюватимуть з Тетяною.

"Коментарі, що їх дозволяла собі аудиторія ТСН щодо Тетяни, можна назвати мовою ворожнечі, – говорить Федорович.

Якщо використовувати термінологію з українського законодавства, це – утиск.

Глядачі та глядачки масово розповідають, як, на їхню думку, має виглядати Тетяна, що та скільки їй треба їсти, як вона неправильно, на їхню думку, живе, та абсолютно не зважали на вислови і почуття самої жінки".

Дійсно, ще на початку програми жінка сказала, що загалом подобається собі, хоча і хотіла би трошки змінитися. На думку експертки, люди, які лишають такі коментарі, керуються відчуттям безкарності через анонімність, яку дає інтернет.

"Це типовий прояв соціокультурної дискримінації. Коли "норма", закріплена у суспільстві, впливає на життя окремих людей, які у цю норму не вписуються", – додає Федорович. Вона називає таку поведінку порушенням людської гідності.

Наслідки такого суспільного осуду можуть бути надтяжкими.

По-перше, згубними для самої людини, над якою знущаються і яку критикують.

По-друге, часто з абстрактних звинувачень цей осуд може перетворитися на цілком конкретні прояви дискримінації. Наприклад, відмовляються брати людину на роботу, бо "нащо нам така товста дівчина на рецепшені" або "нащо нам такий товстий офіціант", додає Федорович.

До таких же проявів дискримінації відносяться, на її думку, вимоги сплатити за два крісла у літаку, або випадки, коли у магазинах оцінють клієнта "на око" та одразу повідомляють, що у них нема "таких великих розмірів".

З такою поведінкою продавців неодноразово стикалася ще одна героїня цього матеріалу, Аліса Жук.

"Продавці у магазинах майже одразу кажуть, що у них нема "таких розмірів", – коментує співрозмовниця.

Всі навколо впевнені, що єдина моя мрія у житті – схуднути, і це дратує, адже здається, що інші сприймають мене як людину з інвалідністю".

Справді, додає Жук, чимало людей вважають за свій обов'язок розповідати іншим, тим, хто виглядає інакше, як вони повинні виглядати і що треба для цього робити.

"Раніше це були недоброзичливці, тепер це дозволяють собі люди, які нібито демонструють так доброзичливість. Мотивують це турботою про моє здоров'я, – пояснює жінка.

Але чомусь дуже дратуються, коли їм радять кинути палити або не вживати алкоголь".

До слова, всі три героїні воліють вживати по відношенню до себе термін plus-size, вважаючи його найбільш нейтральним.

[L]Друга причина, чому суспільство дискримінує повних – неготовність захищати тих, хто "інакший" та відрізняється від "норми", продовжує Федорович. Через це людям можуть навіть відмовляти у юридичному захисті, починаючи шукати причини, чому дискримінувати "товстих" нібито можна.

"Тут стають в нагоді аргументи про здоров’я, права інших людей – особливо у транспорті, про естетику та "приклад для дітей".

І мало хто згадує, що у тих самих дітей вага також може бути різною, що причини надмірної ваги можуть бути різними. Наприклад, стан здоров'я, інвалідність. Так само різним може бути і уявлення про красу та естетику", – каже Федорович.

Натомість, є і хороші тенденції у світових практиках. Останнім часом тренди змінюються, "норма" стає поняттям більш умовним, на обкладинках журналів, на білбордах та телебаченні все більше пишних жінок, які демонструють, що краса може бути різною.

Так, сервіс стокових фотографій Getty Images, наприклад, з 1 жовтня цього року заборонив користувачам надсилати контент з відфотошопленими до "ідеальних" параметрів тілами моделей.

Передував цьому рішенню закон, який набув чинності у Франції – там журнали зобов'язали вказувати, що їхні знімки відредаговані.

Олександра Горчинська, спеціально для УП.Життя в рамках Кампанії проти дискримінації