"В Ужгороді небезпечно бути "відкритим": мешканці Заходу про стереотипи

Поділ українців на "западенців" та "східняків" створив багато стереотипів та міфів.

Зазвичай ці уявлення поширюють люди, які не знають справжньої ситуації. Наприклад, подейкують, що жителі Сходу мають проросійські погляди, ненавидять українську мову та багато п’ють. На Заході ж – всі народжують багато дітей, оберігають традиційні сімейні цінності та надто релігійні.

Команда ГО "Місто-сад" провела по тижню на Сході та Заході, щоб зрозуміти, ким є місцеві жителі насправді та зруйнувати (чи підтвердити) стереотипи про них. Ми показуємо, що є й інші випадки.

Розповідаємо історії людей із Заходу, які хочуть, щоб стереотипне мислення українців зникло.

Про багатодітність у сім’ях

"Часікі тікають", "Ви потім не зможете", "Ви будете жалкувати про це все своє життя" – ось що постійно чує Катерина зі своїм чоловіком через власний вибір жити без дітей.

Катерині Лісоконь 32 роки і вона – представниця руху чайлдфрі. У шлюбі пара 6 років, спочатку вирішили жити без дітей, бо просто не були готові.

Катерині Лісоконь 32 роки і вона – представниця руху чайлдфрі

Пізніше зрозуміли, що не готові не просто зараз, а взагалі:

"Ми любимо дітей. Так, у наших друзів є діти, але коли ми їх бачимо дві години на день, нам цього достатньо з головою.

Мій чоловік десь рік тому сказав: "Ти знаєш, я подумав... я, певно, взагалі не хочу дітей". І я теж подумала – фух! Ніхто не буде на мене тиснути.

Можливо, років через 10 моє ставлення до цього зміниться. Але зараз точно ні".

З боку власної родини Катерина тиску не відчуває, адже має прогресивних батьків, які прийняли її вибір.

Жінка згадує випадок із попередньої роботи, тоді працювала в ювелірному магазині. Всі її колеги вже давно були одружені та мали по кілька дітей:

"І коли вони дізнавалися, що мені вже є 30 років, але немає дітей навіть у планах, то вони просто думали, що я трохи несповна розуму.

Спочатку ставили, на мій погляд, абсолютно нетактовні питання: чи є у нас якісь проблеми по здоров’ю.

У мене немає материнського інстинкту. Я не скривджу дитину ніяку, це для мене табу, але я не хочу власних дітей".

Катерина каже, що до абортів на Заході ставляться дуже табуйовано. Дівчина ж вважає це підходом із Середньовіччя:

"Жінка має сама вирішувати, як їй розпоряджатися своїм тілом. Є такі випадки, коли вагітність абсолютно недоречна.

І просто народити і лишити дитину невідомо в яких умовах... На мою думку, дитина має виховуватися в любові. Ніхто не в праві розказувати людині, що їй робити зі своїм тілом і зі своїм ставленням до цього".

Про традиційні сімейні цінності

Ми зустрічаємося у кав’ярні й тут багато відвідувачів. І ми вільно розмовляємо з усміхненою Наталкою.

Наталка Касим – психологиня та представниця ЛГБТ-спільноти з Ужгорода. Вона має чотирьох дітей та була в шлюбі тринадцять років.

Наталка Касим – психологиня та представниця ЛГБТ-спільноти з Ужгорода

А тоді закохалася в жінку:

"Мені завжди було простіше з жінками, подобалося більше комунікувати з ними. Але через то, що в мене не було такої коробочки, куди це все засунути, а була коробочка, що ти маєш вийти заміж, маєш народити дітей...

Дітей я завжди хотіла чотирьох. Це було моє бажання, ну, власне, як хотіла, так собі й зробила (сміється). Так сталося, що я вийшла заміж, а потім закохалася".

Наталка каже, що в Ужгороді бути "відкритими" – небезпечно. І через це люди часто виїжджають за кордон. Там відчувають себе значно безпечніше.

Наталі ж через власну професію психологині легше справитися з труднощами:

"Дуже багато моїх знайомих повиїжджало, так простіше – переїхати в Чехію, Іспанію, Польщу. Так простіше, тим паче тут кордони.

В Ужгороді небезпечно бути геєм. Да, хлопці ховаються більше, вони якось обережніші мають бути, ти ніколи не знаєш.

В мене не було інцидентів ніяких, я там могла собі спокійно і за руку, і по місту.

У нас було таке, що били одного хлопця і він виїхав в Іспанію. Його били, його збивали машиною, він відкритий гей. Просто виїхав, бо йому тут було вкрай недобре".

Про безапеляційну релігійність та ходіння до церкви

24-річний айтішник Тарас Романчук живе у Львові. Народився в галицькій родині, виховувався у християнській вірі, ходив у катехитичну школу і ... став атеїстом.

Щоб отримати перше причастя та сповідь, хлопцеві треба було відходити в катехитичну школу два роки.

Тарас Романчук народився в галицькій родині й став атеїстом

Після навчання ходив на прощу та на зібрання молоді:

"Я почав шукати більше інформації про те, чому люди в Бога не вірять. Почав сумніватися, скажімо так.

Я десь рік роздумував над тим дуже сильно, черпав максимум інформації і дійшов висновку, що я не вірю в Бога. Просто почав жити по-іншому".

Тарас погоджується зі стереотипом, що люди на Заході дуже віруючі:

"Але насправді християн на Заході не так багато, як ви собі думаєте. Більшість тих людей, які називають себе християнами, вони – язичники.

Є певна філософія, християнський етикет. Для них християнство – це на рівні обрядів. Там піти паску посвятити, щоб їх покропили свяченою водою і все. А стосовно якихось правд віри – вони над тим сильно не задумуються".

Тарас може відповісти на "Слава Йсу!" чи "Христос Воскрес", може колядувати та підтримувати родинні традиції. Головне – поважати його думку, як він поважає та сприймає позицію інших людей:

"Ми або тої теми не піднімаємо, або я поважаю їхню думку, вони – мою. Ми сильно не зариваємося на ту тему.

Я поважаю людину, якщо вона дійсно розуміє, в що вірить, вона може відповісти за кожен свій вчинок, кожну думку. Така людина викликає в мене більше повагу, ніж та, яка знає якісь ритуали і ходить в церкву, але не знає, що за тим всім стоїть".

Дарина Киричок, спеціально для УП.Життя

Автор світлин Сергій Мірошниченко

Вас також може зацікавити:

Хід на Схід. Навіщо художник тисячу кілометрів ніс вугілля в Лисичанськ

Дорога з окупації: як перформерка Оля Михайлюк вчиться говорити про Схід і Крим

Більше історій шукайте на сторінці та сайті організації "Місто-сад". Усі розмови записані в рамках проекту про толерантність та плюралізм "Розрізняй PRO: руйнування стереотипів". Хочемо, щоб українці більше знали про те, що їх об’єднує.

Матеріал представлений ГО "Місто-сад" за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст статті є винятковою відповідальністю ГО "Місто-сад" та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.