Борітеся – поборете, або Що не так з правами дітей в Україні
😢 На Сумщині завучка школи обрізала волосся учениці 9 класу на очах в однокласників.
😢 На Полтавщині батько на вулиці по звірськи бив доньку.
😢 У Кривому розі вчителька хореографії заклеїла роти другокласників скотчем, а у Маріуполі педагоги цькують ученицю за рожевий колір волосся.
Новини з "дитячого" поля бою в Україні часто нагадують зведення з фронту.
Фактично щомісяця з'являється якась гучна історія про порушення прав дитини.
А скільки таких історій лишається в стінах приватних осель чи закладів освіти?
За даними Юнісеф, 48% дітей, котрі зазнали кривди з боку дорослих чи однолітків, нікому не розповіли про пережите.
Синці на обличчі чи образлива лайка – це видимі порушення прав дитини. Але є й інші. Такі, що навіть дорослі не завжди сприймають їх саме з цієї точки зору.
Боротьба за унітази – боротьба за гідність
"У мене історія про порушення прав дитини не через образи чи булінг, а через умови, в яких вона перебуває", – скаржиться Ольга Спіжова.
Торік свою трирічну доньку вона віддала в київський дитячий садок "Оріяна". Через місяць після початку навчання батьків зібрали на збори і лише тоді вони побачили, в яких умовах діти роблять свої "туалетні справи".
Таке диво техніки в столиці України в 21 сторіччі ніхто не очікував: унітази чомусь повністю замурували в підлогу.
 |
| А скільки таких історій лишається в стінах приватних осель чи закладів освіти? |
"Коли я побачила, як моє дитя сідає на цей унітаз, як вона з нього встає. Цей процес, від і до.
Побачила своїми очима, як вона з простягнутими на бетоні ногами справляє свої потреби, а це ж базова потреба дитини, в мене був шок. І питання стало для мене принциповим", – розповідає мама.
Батьки лише тоді зрозуміли, чому діти в садку терплять до останнього, чому відмовляються ходити в туалет і, коли вже несила утриматися, роблять свої справи в штани.
Керівництво садка попросило не розголошувати інформацію. Мовляв, самі дамо раду.
А коли батьки все ж почали писати чиновникам листи, їх звинуватили в тому, що вони псують репутацію прекрасного закладу.
"Дітей в цьому ланцюжку нема, – зазначає Ольга Спіжова.
Від людей, які мають піклуватися про дітей, ми чуємо: ой, зараз нам "районо" дасть по голові, ой, це нам купу паперів треба зробити".
"Районо" втрутилось лише після публікації в соцмережах. Ціла комісія з Деснянської райдержадміністрації приїхала на оглядини туалету.
Подивилися і… "настукали по шапці" вихователям. За те, що показали диво-унітази батькам.
Бо, мовляв, без санітарної книжки впускати батьків в туалетну кімнату не можна: порушення норм. Чи порушують санітарні норми і права дітей дірки, що й нині там, не сказали.
[BANNER1]
Батьки продовжують писати звернення у всі інстанції, отримують відписки і все ж сподіваються, що чиновники будуть не лише "давати по голові", а знайдуть гроші і усунуть те, що прямо порушує права дітей. Ціна питання – 250 тисяч гривень.
Експерти у сфері захисту прав дітей зазначають, найчастіше, коли говорять про порушення прав дитини, мають на увазі фізичне насилля, але це далеко не так.
"Фізичне насилля над дитиною – це лише одна сторона медалі. Психологічне насилля, приниження честі та гідності – не менш травматичні для дитячої психіки, – пояснює Сергій Лукашов, національний директор міжнародної благодійної організації СОС Дитячі Містечка Україна.
Історія з унітазами цьому доказ. Добре, що батьки звернули на це увагу.
А як бути дітям, у яких батьків немає? В інтернатних закладах рідко хто зважає на психологічний комфорт дітей, рівень психологічного насилля не контролюється. Діти часто можуть не усвідомлювати, як має бути і як бути не повинно.
Разом з тим дискомфорт, почуття сорому і приниження, які вони відчувають, згодом трансформуються у комплекси, які отруюють життя та над якими треба довго працювати".
Як свідчить практика, діти, права котрих жорстко порушувалися, лише в дорослому житті усвідомлюють, наскільки глибоко це їх травмувало.
[BANNER5]
Від "лінійки" до "злодійки"
З її шкільного випускного минуло більше 15-ти років, та навіть згадка про школу викликає в Каліни Куманової бурю негативних спогадів.
Ось вона першокласниця з двома тугими чорними косичками отримує від вчительки лінійкою по руках. Так педагог навчала охайності. А ось їй прилітає книжкою по голові, бо "забагато говорить".
"Я тільки після років психотерапії зрозуміла, про що була моя школа. Боялась першу вчительку, а мені сказали, що я маю її слухати, любити, поважати, – розповідає жінка.
І мій 6-річний мозок не додумався, що можна батькам поскаржитись. Мені здавалося, що я підведу когось, якщо поскаржусь.
Я – школярка, доросла, тому маю сама вирішувати проблеми, а не звалювати їх на батьків. І ще було відчуття, що повірять не мені, а вчителю".
 |
| Діти, права котрих жорстко порушувалися, лише в дорослому житті усвідомлюють, наскільки глибоко це їх травмувало. Це та титульне фото Syda_Productions/Depositphotos |
А ось вона вже в старших класах. З тавром "злодійка", яке на неї привселюдно і необгрунтовано вішає класна керівничка.
"Вона оголосила перед усіма, що я вкрала в неї словник з англійської мови. При тому що, я вчила французьку і в класі мене тоді не було. Так я стала ізгоєм, – пригадує Каліна.
Інші вчителі ще жартували на цю тему: "Ой, треба ховати щоденник, а то, кажуть, у вас крадуть".
І це я – дитина з інтелектуальної сільської сім'ї. Мама – директорка пошти, тато – юрист.
Коли мої батьки пішли до завуча, бо в мене істерики були, завуч переконала їх не втручатися. Від цієї історії мене фізично досі трусить".
Батьки Каліни тоді пристали на пораду завуча і не захистили її. Але вона не ображається ні на них, ні на вчителів. Розуміє: вони просто не вміли по-іншому, бо їх так виховували і так навчали. І вони свій дитячий досвід перенесли в доросле життя.
Каліна з дитячими образами справилась. І дуже хоче, щоб її син Захар не відчув того, що вона колись.
В свої три Захар уже знає, що ніхто не має права його бити і принижувати. І що він завжди може розраховувати на маму.
[BANNER2]
Та не всі дорослі побороли дитячі образи і зробили з них висновки.
Проблема сучасних українських батьків в тому, що вони виросли в суспільстві, де недостатньо дбали про права дітей, кажуть фахівці міжнародної благодійної організації СОС Дитячі Містечка Україна. З ними не говорили про їхні права, відповідно, і вони не говорять на ці теми зі своїми дітьми.
Але якщо робота в сім’ях ще якось проводиться і принаймні дитина знає, що може розраховувати на тата чи маму, якщо її хтось ображає, то ситуація з вихованцями інтернатних закладів взагалі плачевна.
Діти часто не тільки не орієнтуються у своїх правах, вони не розуміють, до кого їм звертатися, коли їх кривдять або ж коли не забезпечують елементарним: харчуванням чи дахом над головою.
"Під час карантину через пандемію коронавірусу в Україні понад 40 тисяч дітей, які виховувалися в інтернатних установах, терміново повернули в сім'ї, – нагадує Сергій Лукашов
Причому що для дітей, що для батьків, що для соціальних служб ситуація з поверненням в сім'ї виявилася як сніг на голову.
Ситуації виявились різні. Були випадки, коли привезли дитину, а вдома немає ні вугілля, ні дров, холод собачий.
Або дітей привозили додому, де нікого не було. Дитина була змушена проситись переночувати у сусідів.
Є й протилежні історії – коли дитина повернувшись з інтернату, де були нестерпні умови, розповідала про свої страждання родині. І батьки заявили, що ніколи не повернуть свою дитину в цей заклад.
У всіх цих випадках діти навіть елементарно не розуміли до кого можна звернутись, куди зателефонувати, щоб їм допомогли".
Насправді кожна дитина з першим подихом отримує багато прав. Це – право на життя і сім’ю, на захист, на на громадянство, на безпеку, на лікування, на освіту і навіть на особистий банківський рахунок.
З 10-ти років дитина може погодитися або відмовитися жити в прийомній родині. Може змінити ім’я та прізвище за бажанням. І вже навіть давати свідчення в суді.
З 14-ти може сама вирішувати, з ким жити у разі розлучення батьків. Може працювати, якщо батьки не проти. І може самостійно звертатися до суду.
Всі дитячі права записані в Конституції України і в Конвенції ООН про права дитини, яку Україна ратифікувала понад 20 років тому.
В самій Конвенції – аж 54 статті і наголос на тому, що інтереси дитини вищі за інтереси дорослого.
А за дотриманням усіх прав слідкує безліч різних органів. В Україні це – поліція, суд, уповноважений Верховної Ради з прав людини (омбудсмен), уповноважений президента з прав дитини, міністерства, відомства, служби, установи, громадські організації, що працюють у сфері захисту прав дитини, міжнародні організації, такі як ЮНІСЕФ.
До всіх цих структур, а в першу чергу – до Служби у справах дітей, яка існує в кожній громаді – можуть звертатися не лише повнолітні, але й діти.
Дитина має знати, що є багато дорослих, до яких вона може прийти чи зателефонувати і отримає від них допомогу.
👋 в першу чергу це – батьки, якщо вони є і вона їм довіряє;
👋 якщо небезпеку становлять самі батьки, треба йти до психологів чи вчителів в школі, яким довіряє;
👋 телефонувати на Національну дитячу "гарячу" лінію: 0-800-500-225 або 116 111 (безкоштовно з усіх мобільних). Лінія анонімна та конфіденційна. Тут надають фахову пораду чи консультацію з різних питань.
👋 звертатися до представників служб у справах дітей;
👋 просити про допомогу працівників центрів соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді, які є у кожному районі, місті чи районі великого міста.
👋 йти в поліцію. Напряму у відділок чи телефонувати за номером 102.
👋 звертатися до суду (після 14 років самостійно, до 14-ти років через законних представників).
👋 телефонувати уповноваженому Верховної Ради з прав людини (омбудсмена): (044) 253-75-89; 0-800-50-17-20
👋 звертатися до уповноваженого президента з прав дитини.
👋 написати освітньому омбудсмену;
👋 подзвонити в приймальню Української гельсінської спілки з прав людини (044) 383 9519, (094) 928 6519, якщо потрібна допомога чи порада юриста;
👋 зателефонувати в найближчий місцевий центр чи бюро правової допомоги – 0 800 213 103 (цілодобово і безкоштовно в межах України).
Як бачимо, "чіпів і дейлів", які захищають дитячі права, в Україні достатньо – як в державному секторі, так і серед громадських та благодійних організацій:
- ЮНІСЕФ в Україні,
- СОС Дитячі Містечка Україна (забезпечення права дитини на родину),
- Ла-Страда Україна (захист прав дітей та протидія насиллю) та інші.
Дитині варто про них розказати і дати на озброєння хоча б два телефонних номери, куди в разі потреби вона зможе подзвонити.
Але якщо дитина живе в сім’ї, то в першу чергу має бути впевненою, що головні захисники її прав – батьки. А в дорослих завдання не таке вже й складне: просто чути, бачити, відчувати.
І говорити малечі: "Я на твоєму боці", "Ніхто не має права тебе бити", "Я тебе захищу", "Я поважаю твій вибір і твої права".
Христина Коціра, спеціально для УП.Життя
Вас також може зацікавити:
10 правил, які варто взяти на озброєння зайнятим батькам
11 правил безпеки в інтернеті, яких батьки мають навчити дітей
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.