Мода, подорожі, фотографія та іноземні мови: як це – бути студентами на пенсії в Університеті третього віку

Університети третього віку – вже давно не новизна для Європи та цивілізованого світу. Ці навчальні заклади дають можливість людям літнього віку йти в ногу з часом, опановувати нові професії та залишатися здоровими як психічно, так і фізично після виходу на пенсію.

Університет третього віку "Протон" заснований на базі університету, який ще з 2009 року працював у Києві. Він приймає на навчання усіх охочих, хто має пенсійне посвідчення, і головне – це навчання абсолютно безкоштовне.

Щоб стати студентом "Протону", досить лише заповнити анкету онлайн на сайті Університету або в одному з його регіональних офісів.

Сьогодні Університет відвідує понад 2000 студентів, тут працює близько 100 викладачів-волонтерів, і вже з жовтня "Протон" навчатиме не лише в Києві, а ще в 5-ти українських містах – Харкові, Львові, Одесі та Дніпрі.

У закладі впроваджена "Індивідуальна" програма, яка дає можливість сформувати персональний план навчання.

Студенти можуть обирати з понад 20-ти напрямків три предмети у формі лекцій, одне практичне заняття та одне спортивне або творче заняття.

На цій програмі студенти вивчають фінансову грамотність, психологію, економіку, українську культуру, літературу, інформаційні технології, іноземні мови, відвідують танці, йогу займаються творчістю та розвиваються в своєму напрямку.

Навчальний рік починається з 1 жовтня та складається з двох семестрів:

• осінній семестр – з 01 жовтня по 24 грудня;
• весняний семестр – з 1 лютого по 31 травня.

Як свідчить практика, більшість людей, які приходять вчитися в "Протон", залишаються тут не на один рік. Вони змінюють факультети, слухають різні лекції і всі як один говорять, що "Протон" став для них другою родиною.

Але найважливіше – навчання в Університеті дає не лише нові знайомства та цікаву зайнятість. Здобуті знання студенти активно використовують в житті – створюють власні цікаві проекти, вивчають мови, подорожують, знаходять нову роботу, а дехто навіть відкриває свій власний бізнес.

Сьогодні хочемо поділитися з вами історіями студентів Університету, які щодня доводять своїм прикладом, що життя пенсіонера не закінчується виходом на "заслужений відпочинок", а навпаки – лише починається!

[BANNER1]

Михайло Бабич

В листопаді цього року Михайлу виповниться 69 років, 40 з яких він присвятив морям і океанам. Робота на флоті навчила Михайла одного – краще подорожей немає нічого в світі.

Михайло Бабич

Життєве кредо: "Насолоджуйтеся, поки є можливість!"

Про досвід:

Життя в мене дуже цікаве, можна написати книгу і зняти хороший фільм. Я часто думав раніше – як у мене життя красиво пройшло, але зараз на пенсії розумію, що тільки після 60-ти років я нарешті почав жити.

Про можливості:

Зараз життя таке хороше, я стільки всього дізнаюся з інтернету. А інші пенсіонери, бачу, що не дуже хочуть чимось цікавитися.

А мені все цікаво, особливо люблю читати і дивитися про місця, там, де я був. Які неймовірні можливості дає нам сучасний світ!

Про освіту в 60+:

Коли я залишився без роботи, то був у шоковому стані. А потім випадково почув по радіо, що є такий Університет третього віку, записав номер, зателефонував, а там кажуть: "Приходьте". Виявляється, наскільки цікавіше життя починається вже на пенсії!

Навчання повністю змінило моє життя – я почав подорожувати Україною, відвідувати заняття цікаві, факультети. Я займаюся на багатьох факультетах і планую займатися мінімум до 100 років.

У нас було 5 тисяч студентів-пенсіонерів. І завдяки саме навчанню я розширив свій кругозір, багато знайомих з’явилося серед студентів. А ще поїздки та екскурсії!

От я був в Івано-Франківську, Західну Україну дуже люблю. Коли поїхав від університету у групі, то в нас була така програма, що хоч я і був там вже раніше, але і половини не бачив того, що ми тоді в поїздці побачили.

Про інтереси:

Постійно чую, що наші їздять за кордон, і я думаю: "А чого ж я не їжджу?". І я почав їздити, об’їздив усю Європу, в Париж закохався, тричі там був. Перший раз поїхав з екскурсією, а потім я підготувався через інтернет, подивився, що мені хочеться відвідати.

І так полюбив Париж, що мені хотілося б щороку по кілька разів їздити туди.

Всю Європу об’їздив як турист. Коли працював на вантажних теплоходах був в Ізраїлі, в болгарському, турецькому, грецькому та італійському портах. А тут я як турист. Чим це краще? Коли як турист – мені все показали найкраще і розказали багато цікавого.

"Так полюбив Париж, що мені хотілося б щороку по кілька разів їздити туди"

Про кохання:

Коли я розійшовся з жінкою, то цілих 5 років шукав своє кохання. Наче ж нормальна людина, а не можу знайти свою пару. Але все вирішує випадок.

Коли почав вчитися в "Протоні", нам завжди давали безкоштовні квитки, і я дуже полюбив і Оперний театр, і оперу. От ніколи не любив, а зараз люблю.

Якось в Університеті нам знову дали квитки, і одна жінка затримувалась, Люда її звати. Я спочатку навіть трохи нагримав на неї, а потім дивлюсь: така симпатична, думаю, чого ж я так, треба познайомитися ближче.

Вже ми 6 років живемо разом: вчимося в університеті, ходимо на заняття разом, подорожуємо та насолоджуємося життям.

Але от вона ще любить село, любить садити на городі щось, тому і мені доводиться їздити. А я Київ люблю – ходити вулицями, гуляти, щось відкривати нове.

"Вже ми 6 років живемо разом: вчимося в університеті, ходимо на заняття разом, подорожуємо та насолоджуємося життям"

Порадити тим, хто вийшов на пенсію:

От пенсіонери у Швейцарії та інших європейських країнах виходять на пенсію з грошима, бо відкладають їх все життя. І на заслуженому відпочинку вони почуваються мільйонерами – їздять, куди хочуть, роблять, що хочуть. А в нас зовсім не так.

Тому я раджу кожному задуматися про своє майбутнє тоді, як переходиш у категорію 60+.

Адже якщо вийшов на пенсію, то це не означає, що закінчилось життя. Життя не пенсії тільки починається. Я сам переконався. Таке цікаве життя, що хочеться жити й жити.

У нас там в основному жінки, а чоловіки взагалі не ходять, ігнорують – сидять під будинками, в доміно і карти грають.

Вони вважають, що так жити – це нормально. Але все тому, що просто не знають про альтернативу. А вона є. І студенти нашого університету доводять це щодня.

Олена Квіта

Олена все життя пропрацювала на керівних посадах, але при цьому активно займалася спортивною гімнастикою та танцями.

І коли жінка вийшла на пенсію, то пообіцяла ніколи не зраджувати своїм інтересам та наздогнати те, на що не вистачало часу в молодості.

Олена Квіта

Життєве кредо: "Жити треба не заради дітей, а заради себе!"

Про досвід:

Коли я вийшла на пенсію, то стала старшим волонтером у ветеранській організації свого району в Києві. Мені хотілося не доживати своє життя, а навпаки – бути активним учасником і допомагати іншим зрозуміти, що пенсія – це не вирок.

Якось я прочитала оголошення про Університет третього віку, і це змінило все. З того часу я в Університеті староста факультету краєзнавства.

Спочатку я просто хотіла навчитися працювати на комп’ютері, бо в дітей на це не було часу, а потім зрозуміла – що це лише початок моєї нової історії.

Про можливості:

Хто б що не казав, а зараз набагато більше можливостей, щоб жити цікаво та повноцінно.

Це і подорожі, коли перед тобою відкриті всі кордони, і навчання, і дозвілля, і доступ до інформації. Тільки треба мати бажання все це відкрити для себе.

Про освіту в 60+:

Коли ти зайнятий на пенсії – це дає колосальний заряд, робить тебе здоровою, цікавою для себе і для інших, і не навантажує твоїх дітей. Бо ти зайнятий.

Старість є старість, і треба старатися розвиватися, щоб зберегти світлу голову та ясний розум. В Університеті третього віку я зрозуміла, що стала іншою людиною і ніколи більше не буду колишньою.

Я не нудна бабця, яка ображається на дітей, на сусідів, на уряд, на президента. Ні. Я просто живу дуже насиченим і цікавим життям, яке в нас є в Університеті.

То посвята в студенти, то виставки, концерти, навчання, екскурсії, поїздки, відвідини опери та театру – це те, що заряджає тебе щодня просинатися з посмішкою.

Про інтереси:

Факультет краєзнавства в Університеті дав мені дуже багато. Тепер я знаю, що Володимирська тягнеться 2,2 км, а на Прорізній є ліфт для однієї людини, що в Андріївської церкви немає дзвонів.

Тепер я можу пізнавати нашу Україну, їздити за кордон туди, куди в Радянському союзі нас не пускали. Я вже побувала в Європі, побувала в Ізраїлі, Україну ми майже всю об’їхали, в Буковелі відпочивали.

Також я записалася на вивчення іноземної мови, щоб йти в ногу з часом та вільно почуватися закордоном. У нас чудові викладачі, і кожен з них – це окрема тема для розмови.

Про родину:

Молоді не треба заважати, їм треба допомагати, але тільки тоді, коли просять. Це я прийняла у стосунках зі своїми дітьми і впевнена, що це найкраще, що можуть зробити батьки.

Порадити тим, хто вийшов на пенсію:

Я всім-всім розказую, що є такий Університет і він відкриває друге дихання. Знаєте, є такі пенсіонери, є які не можуть, а другі не хочуть змінюватися.

Їм краще сидіти на лавці біля дому, лаяти всіх. У мене є знайомі пенсіонери, які по 25 років не виїжджали на Хрещатик, просто сидять на Дарниці, ви можете уявити? А я їх змушую йти на екскурсії.

Якщо будете вчитися – все перевернеться на 360 градусів. Ви будете любити своїх невісток, дітей, тому що ви не сидітимете в них на шиї, не вказуватимете, що їм робити і як.

Ви будете зайняті своїм життям. Повірте, вам це обов’язково сподобається.

Тамара Плитченко

Життєве кредо: "Поки ти рухаєшся – ти живий"

Про досвід:

Понад 40 років роботи в галузі будівельних матеріалів, протягом яких змінювалися міністерства і посади – це все про тендітну Тамару.

У свої 70 вона так само активно бере участь в проектах, організовує заходи і дотримується переконання, що лише завдяки активному способу життя вона досі тримається "на плаву".

Тамара Плитченко

Про можливості:

Останні три роки в Університеті я дуже активно займаюсь англійською мовою, тому що моя дочка живе в країні, де люди розмовляють англійською. І тут я отримала навіть більший результат, ніж сподівалася.

Я думала, що просто почну говорити якимись фразами. Ось я була в серпні у дочки, і вона зазначила, що є суттєвий прогрес. Тому я дуже вдячна Університету, що він дає можливість відвідувати ці зняття безкоштовно.

Нарешті я почала ходити в театр, на що ніколи не вистачало часу, поки я працювала. Стала більше гуляти, по кілька годин в день, і в Університеті знайшла собі компаньйонку для цих прогулянок. Тепер я більше від цього ніколи не відмовлюся.

Про освіту в 60+ :

Вперше я почула про Університет третього віку ще коли працювала. Оскільки я людина активна, одразу після виходу на пенсію вирішила – чому б ні? І пішла вступати.

І так вже 9 років я тут вчуся, чим можу – допомагаю. Люди тут працюють на безоплатній та добровільній основі, а обсяг роботи – великий. А я людина дуже організована, маю час, знання та можливості, тож чому б ні?

Ви ж розумієте, з віком ми стаємо противними і не дуже витриманими. І разом із тим, викладачі толерантні, доброзичливі й завжди йдуть на зустріч, допомагають.

На занятті мені часто незрозуміло, чому тут так пишеться, а чого тут саме так вживається чи звучить. Тому я завжди "пристаю", допитуюся, і я жодного разу не відчувала щодо себе якогось негативу з боку педагогів.

Ми теж намагаємось виконувати всі вимоги. Щоправда, це не завжди вдається. Але знову ж таки, ніколи не було ніяких суперечок, щоб нас виганяли чи були якісь санкції.

Це ще свідчить про те, наскільки в Університеті розуміють мету – чому ми тут і що хочемо отримати від цього навчання. Передусім – увагу та розуміння.

Тамара стала більше гуляти, по кілька годин в день

Порадити тим, хто вийшов на пенсію:

У цій ситуації все дуже залежить від людини. Але якщо ви хочете продовжити своє активне життя, зустрічатися з новими людьми, пізнавати світ, бути в курсі тем, які вас цікавлять, обираючи той чи інший факультет, – звісно, Університет "Протон" – це для вас.

Відволіктись від своїх внуків, магазинів, платіжок і негативу, та відчувати себе живими щодня.

Ольга Репейчук

З інженера заводу "Квазар" у світ моди – це історія про Ольгу, яка не зважаючи на хвороби, втрату близької людини та вихід на пенсію взялася втілювати свою мрію в життя.

І сумніватися в тому, чи вийшло в неї – не доводиться. Ольга бере участь у фотосесіях, крутих соціальних проектах, фотографує та створює не лише власний стиль, а й допомагає у цьому іншим.

Ольга Репейчук

Життєве кредо: "Почуватися прекрасною важливо завжди!"

Про досвід:

Все життя я багато працювала, мабуть, як і кожен в нашій країні. Так вже вийшло, що рано пішов мій чоловік, а донька живе далеко від мене.

Але я ніколи не почуваюся самотньою на одинці з собою. Я не домосідка, а якраз навпаки – завжди в русі, як би і щоб не було.

Про можливості:

Колись часу не вистачало ні на що, а зараз я його витрачаю на улюблену справу – розвиток та хобі. Вихід на пенсію дає тобі неймовірні можливості, але тільки тоді, коли ти справді до них відкритий.

Про освіту в 60+:

Зараз я розумію, що правду кажуть – вчитися ніколи не пізно. І часом боюся уявити, скільки б я втратила, якби не прийняла для себе це рішення.

Якось я зустріла колишню колегу, і вона розповіла, що йде на навчання в Університету третього віку. Я чула про цей Університет, але подумала, що це якісь нудні заняття для бабусь. Але потім вирішила – ну, можна ж спробувати.

Я пішла на заняття з літератури, на культурологію. Мені сподобались викладачі, сподобалася програма, мені сподобались люди – дуже доброзичливі, всі були приблизно мого віку – хтось старший, хтось молодший.

Мало сказати – сподобалося, я була в захваті, бо навіть не думала, що такий заклад для пенсіонерів може існувати в Україні.

Про інтереси:

Зараз я відвідую комп’ютерну графіку. Люблю фотографувати, і кажуть, що в мене наче непогано виходить. А ще ми організували групу по інтересах – "Стильні БАБці" ("Стильные БАБочки").

Зараз нас 9 дівчат, ми самі собі влаштовуємо свята, фотосесії, записуємо кліпи, беремо участь в різних проектах і дуже любимо моду.

Ми до речі, були першими в Україні, хто в такому віці сфотографувались повністю оголеними. Це було в рамках кампанії проти ейджизму. Спочатку думали: "Боже, тіло, вік!". Але в результаті вийшло все дуже органічно і зовсім невульгарно, навіть красиво.

Після нас в цій кампанії брали участь вітчизняні знаменитості, наприклад, Ірина Білик і Ольга Сумська.

Дуже важливо почувати себе прекрасними в будь-якому віці. І хоча я в групі найстарша, але мене оточили такі яскраві, веселі та розумні люди, що вік не відчувається зовсім, і радію кожній зустрічі.

"Ми до речі, були першими в Україні, хто в такому віці сфотографувались повністю оголеними. Це було в рамках кампанії проти ейджизму"

Порадити тим, хто вийшов на пенсію:

Є така пісня "Не вешать нос, гардемарины!", а я хочу сказати: "Не війшайте ніс, пенсіонери!".

У 60+ життя продовжується, а в багатьох воно тільки починається, просто з іншої сторінки. І як кожен зуміє створити собі настрій, обрати друзів та інтереси, – від цього і залежить його життя на пенсії.

Тому хочу побажати тим, хто пішов на пенсію, почуватися бадьоро.

Коли зустрічаю людей 65-70 років, які тільки те й роблять, що жаліються та постійно усім незадоволені – просто терпіння не вистачає. Адже поки вони "бурчать" – життя проходить. І ще нікому не вдалося його схопити за хвіст.

Ірина Кононенко, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

"Давно померла б, якби не танцювала": як пенсіонери на Гідропарку знайшли час на себе

"Як це буде виглядати у старості?". Три історії про те, що пенсія – не завада тату

Британські пенсіонери роздяглися для календаря 2020 року. ФОТО

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.