Дізнався про смерть рідних у Twitter. Батько вбитої росіянами сім’ї розповів про трагедію в Ірпені

– Вибач, що я не зміг тебе захистити. 

– Не хвилюйся, я виберусь.

Таким був діалог Сергія Перебийноса з дружиною Тетяною за день до трагедії.

Наступного дня російські окупанти забрали у чоловіка все: Тетяну, доньку Алісу, сина Микиту, песиків Кекса і Бенса.

6 березня сім’я загинула від мінометних обстрілів під Ірпенем, так і не дійшовши до евакуаційних автобусів.

Про загибель рідних чоловік дізнався з дописів у Twitter.

На опублікованому фото вбитих людей він впізнав валізи, які належали його сім'ї.

Сергій розповів про трагедію журналістам The New York Times.

"Відремонтували три квартири і жодного разу не посварилися"

Сергій з Тетяною познайомились у середній школі, але зустрічатися почали лише за кілька років.

Побачились на танцполі у нічному клубі, у 2001 році – побралися.

"Ми відремонтували три квартири і жодного разу не посварилися", – пригадує чоловік.

Останні роки подружжя жило у спальному районі в Ірпені разом з двома дітьми та домашніми улюбленцями – йоркширськими тер’єрами Кексом і Бенсом. 

Сергій працював програмістом, Тетяна була головною бухгалтеркою компанії SE Ranking, любила садівництво і лижі.

Незадовго до загибелі жінка повернулася з лижної подорожі до Грузії.

Колись, у 2014 році, Перебийносам уже довелось евакуюватися з окупованого росіянами Донецька.

Вони переїхали на Київщину, щоб почати нове життя.

Але історія повторилася: два тижні тому Росія розв’язала повномасштабну війну.

Коли танки ворога увійшли в Україну, Сергій не міг повірити, що це знову відбувається з ними.

Зовсім скоро окупанти дісталися Київщини і артилерійські снаряди вже били по Ірпені.

Однієї ночі снаряд влучив у будинок, де жили Тетяна з Сергієм, тому жінка з дітьми перемістилася до підвалу. 

На той момент Сергій був на Сході України – ще до війни він поїхав доглядати матір, яка перенесла COVID-19.

"Я намагався дбати про одну людину, і це означає, що я не можу захистити вас", – сказав Сергій дружині напередодні її смерті.

Тепер, розповідаючи про це журналістам, чоловік не зміг стримати сліз – єдиний раз за інтерв’ю.

Зрештою, Тетяна вирішила забирати дітей і бігти. Але вони не встигли. 

Сім’я загинула, намагаючись перебратись через пошкоджений міст в Ірпені. 

Вони зовсім трохи не дійшли до автобусів, які мали евакуювати людей до Києва.

Тетяні було 43 роки, Микиті – 18, Алісі – 9.

Сім’я не могла евакуюватися раніше

З початку нападу Росії на Україну, компанія SE Ranking, на яку працювала Тетяна, попросила співробітників негайно виїжджати за кордон.

Компанія орендувала кімнати у Польщі, а також виділила екстрені гроші для евакуації, розповіла колега Тетяни Анастасія Аветисян.

Тетяна продовжувала виконувати обов’язки головної бухгалтерки, щоб виплачувати цю допомогу.

Але виїжджати жінка не наважувалася, бо не знала, як евакуювати свою матір з хворобою Альцгеймера.

"Ми всі були з нею на зв’язку. Навіть коли вона ховалася в підвалі, вона була оптимістично налаштована і жартувала у груповому чаті, що тепер компанії потрібно буде зробити спеціальну операцію, щоб витягти їх – щось на кшталт "Врятувати рядового Раяна", – розповідає про Тетяну її колега Анастасія.

Насправді ж сім’ї було не до жартів, зізнається Сергій.

18-річний Микита дуже стресував: спав трохи вдень і не міг стулити очей всю ніч, пильнуючи матір і сестру. 

Коли чув звуки стрілянини, то будив рідних, і всі троє виходили в коридор, подалі від вікон. 

Після двох днів у підвалі Тетяна з дітьми вперше спробували виїхати з Ірпеня.

Вони вже пакували речі у свій мінівен, але по вулиці проїхав ворожий танк.

Тоді сім’я вирішила зачекати ще і вирушила у дорогу о 7 ранку наступного дня.

Вони не встигли…

Спершу Тетяна детально обговорила план втечі зі своїм чоловіком. 

Евакуацію з Ірпеня допомагала організовувати Ірпінська Біблійна Церква, тому Тетяна з двома дітьми, а також її батьки, які жили неподалік, мали приєднатися до церковної групи.

Вони планували виїхати в бік Києва, а потім дістатися у безпечне місце.

По Ірпені сім’я їхала машиною, але потім була змушена покинути мінівен і пішки йти до зруйнованого моста в селищі Романівка.

Щоб вибратися, потрібно було пройти близько ста метрів від одного краю моста на інший.

Там на людей чекали евакуаційні автобуси, які мали відвезти їх до Києва.

"Тоненький струмочок людей, що з самого ранку пішки витікав з розбомбленого Ірпеня, переходив стежками під розбитим мостом, збирався у натовпи, до яких підганяли великі жовті автобуси, що їхали на Київ.

А тоді росіяни почали бити мінометами. Прямо по цивільних, які шукали порятунку. Так та родина в повному складі і загинула.

Вони вже майже дійшли, вже були на нашій стороні, мабуть раділи спасінню, але не склалося", – розповідав Антон Сененко, який допомагав людям евакуюватися.

Поруч із Тетяною та дітьми також був 26-річний волонтер Анатолій Бережний.

Він вивіз свою сім’ю на захід України і повернувся допомагати з евакуацією, каже місцевий пастор Микола Романюк.

Коли почався мінометний удар, снаряди впали спочатку за кілька сотень метрів, і Анатолій побіг на допомогу Тетяні. 

Він взяв її валізу, і вони почали тікати, але наступний снаряд забрав життя всіх чотирьох.

Батьки Тетяни йшли позаду, тому їм вдалося врятуватися.

Але Тетяна, Микита, Аліса та Анатолій опинилися за 10 метрів від воронки, яку утворив міномет – у них просто не було шансів…

Вибух відкинув тіла на брудну вулицю біля пам’ятника загиблим у Другій світовій війні, де на меморіальній дошці було написано: "Вічна пам’ять полеглим за Батьківщину у Великій Вітчизняній війні".

Навколо були плями крові та розкидані речі – кілька валізок та рюкзаків, переноска для собаки. 

Наступного дня під Києвом була хуртовина, тому речі лежали засипані снігом.

У валізі був лише одяг: рожева дитяча майка, спортивні штани, жовто-блакитні шкарпетки дитячого розміру, які колись, можливо, носила маленька Аліса.

Сергій дізнався про смерть рідних із Twitter

Сергій намагався відстежувати геолокацію своєї дружини через її телефон ще з ночі до евакуації.

Він бачив, що його рідні у підвалі дому, але зв’язок у місті був переривчастим, тому відстежувати весь шлях було важко.

Наступною геолокацією, яку зафіксувала програма на телефоні Сергія, була Клінічна лікарня №7 у Києві. 

Це сповіщення надійшло близько 10 години ранку у неділю і означало одне: щось пішло не так.

Сергій телефонував дружині та дітям, але ніхто не відповідав. 

Про загибель рідних чоловік дізнався із Twitter.

Він побачив допис, що під час евакуації в Ірпені окупанти обстріляли людей з мінометів, загинула сім’я.

Потім у мережі з’явилися фото: Сергій впізнав своїх рідних по багажу.

На світлинах він побачив переноску і подумав, що два його собаки могли вижити.

Чоловік не втрачав надії врятувати хоч когось зі своєї сім’ї – і одного з песиків Кекса таки знайшли.

З відірваною лапкою, у крові, але живим.

Ветеринари боролися за життя найменшого члена сім’ї Перебийносів, зробили Кексу операцію, але він не вижив. 

Вся сім’я загинула від того, що ви називаєте "спецоперацією"

Ще до початку війни Сергій поїхав до тимчасово окупованого Донецька, щоб допомогти хворій матері.

Але після нападу Росії пункт пропуску закрився, і Сергій фактично потрапив у пастку на Сході.

Щоб повернутися до Києва після смерті своєї сім’ї, Сергій мусив їхати через Росію.

Він прилетів до міста Калінінград, щоб перетнути кордон із Польщею. 

Російські прикордонники допитували його і хотіли заарештувати.

Але таки пропустили.

"Вся моя сім’я загинула від того, що ви називаєте спецоперацією, а ми – війною. 

Ви можете робити зі мною що завгодно. Мені більше нічого втрачати", – сказав росіянам Сергій.

Тепер він навіть не може поховати свою сім’ю, бо судмедексперти не встигають видавати висновки про смерть.

"Усередині атмосфера, як у фільмі жахів. На це все важко дивитись, коли твоя кохана дружина лежить у чорному пакеті на підлозі", – написав чоловік.

Тіло Кекса Сергій забрав із ветклініки та поховав.

Згодом Сергій отримав від кореспондентів фото, на якому побачив переноску з тілом другого песика Бенса.

Чоловік дістався Романівки і забрав останнього члена сім'ї, який тепер спочиває поруч із Кексом.

На своїй сторінці у Facebook Сергій також пообіцяв:

"Я буду боротися за своїх до кінця. Я доб’юся вироку".

Вас також може зацікавити:

"Пішли усі": через снаряди окупантів чоловік в один день втратив дітей, жінку та двох собак

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.