"Добрий ранок" під дулом автомата: як росіяни кошмарять легендарну Чорнобаївку

Від початку війни Чорнобаївка набула прозивного значення. Про нас стали писати вірші та пісні, підіймати бойовий дух українців жартівливими відео.

Населений пункт чисельністю в 11 тисяч мешканців став символом саморуйнування та нескінченної гибелі російських загарбників, циклічності серій славнозвісної "Чорнобаївки".

Чорнобаївка отримала сакральний сенс у лексиці сучасної воєнної тематики. Також почали з’являтися неологізми: "вчорнобаїти", "чорнобаїти", "відчорнобаїти". Сотні творінь про населений пункт сповнили сучасну культуру мемів.

Та попри славу, село перебуває під окупацією. Там росіяни влаштували свої порядки. З мародерством, вбивствами і терором. Далі – хроніки із життя місцевих мешканців.

Читайте також: "Побачити Чорнобаївку і померти": реакція українців на поразки окупантів

Початок

Тільки в день початку війни на Херсонщині почали готувати бомбосховища, але насправді обладнаних згідно з правилами – немає жодного.

Близько десятої години дня 24 лютого були організовані умови в бомбосховищах у Палаці Культури Чорнобаївки, на території дитсадку та Чорнобаївського ліцею. Ці укриття стали прихистком на три місяці для багатьох людей, котрі там мешкають і навіть не повертаються додому. 

Фотоматеріали з бомбосховищ у Чорнобаївці. Фото: Людмила Ващенко

Однак переважно люди рятуються від ворожих обстрілів у непридатних для війни погребах, піднімаючись на поверхню під час тиші. Перші воєнні дні в Чорнобаївці були днями дозору: вночі мешканці спали по черзі – взутими і одягненими у верхній одяг.

Фото: Еліна Коновалюк. Особистий архів

26 лютого по селищу стріляли з РСЗВ (реактивна система залпового вогню близько – ред.) 12-ї дня. Голова сільради знайшов "ревун": звучала сирена вперше і востаннє за весь час війни. Згодом місцеві орієнтувалися виключно по вибухах.

"Заскочили в підвал, почався обстріл. Ми стали в коло, взялися за руки і почали молитися. О 14-й знов обстріл, цілий день знаходились у підвалі", – йдеться у записах із мого особистого щоденника. Ще довгий час спільна молитва в колі була традиційною під час обстрілів.

Близько 11 дня 27 лютого завдяки "Байрактару" ЗСУ успішно підірвали колону ворожої техніки. З того дня бере початок перший сезон улюбленого українцями "серіалу Чорнобаївка".

Однак армія РФ тоді ж захопила населений пункт. Російська техніка була зосереджена в полях і на об'їзній, де знаходяться АЗС.

Фото місцевих мешканців

О 13-й знову був обстріл Чорнобаївки з РСЗВ. В перервах між вибухами я окопала місце підвалу, насипала піску для убезпечення від пожежі, носила цеглу і дошки до обладнання спального місця". 

Російські військові стріляли по цивільних транспортних засобах і забирали у людей мобільні телефони. Один автомобіль вщент розстріляли біля "Літака". Подружжю дивом вдалося вижити, собака в салоні авто загинула. 

Херсон у статусі "не взятий", а, зважаючи на відстань 10 км, Чорнобаївка була в дивному становищі. На співпрацю з окупантами влада не пішла, але сільрада працювала. З перших днів війни у нас запровадили світлове маскування, вікна відтоді завішані або забиті.

Уже в перші дні образ Павлика Морозова зітлів при згадці про те, як у легендарній Чорнобаївці безхатченко-алкоголік, подорожуючи верхи на БМП, вказував пальцем на сім'ї військових, учасників АТО/ООС, представників СБУ та Нацкорпусу, учасників територіальної оборони за час повномасштабної агресії або проукраїнських активістів серед односельчан. Яких потім забирали до наспіх обладнаних катівень.

У той же час ми мали перші жертви. На мехтоці сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря Моторного" російські окупанти застрелили охоронця і зайняли територію. Близько аеропорту, де знаходяться житлові будинки, йшов по вулиці мирний житель, одягнений в брюки "мілітарі", за що його розстріляли. 

4 березня на вулиці Галицькій відкрили вогонь по компанії молодиків. Розстріляли двох, іншим удалося втекти. Хлопці нецензурно висловлювалися щодо російських загарбників. 

6 березня під час пограбування магазина "Везунчик" росіяни напідпитку розстріляли двох мирних мешканців Чорнобаївки, які зробили їм зауваження.

10 березня члени громадського об'єднання "Кодекс" знайшли та перевезли 11 тіл вбитих мешканців, які лежали біля Чорнобаївки на узбіччі автодороги Херсон-Миколаїв. Люди лічилися зниклими безвісти. 

23 березня знайшли труп на подвір’ї житлового будинку по вулиці Спортивній. Ним виявився мешканець, якого вважали зниклим. Чорнобаяни в березні почали масово зникати. Деяких не знайшли і досі.

Бомж-армія. Бомж-країна

Окупанти одразу почали мародерити. Близько 30 магазинів не витримали набігу орди. На все село діяв лише єдиний супермаркет – Таврійський. 

Окупанти грабують магазини. Фото: Людмила Ващенко

АТБ із особливою насолодою потрощили, винесли алкоголь та продукти. 

Фото: Людмила Ващенко

Вражало мародерство "диких людиноподібних", які часом ніколи не бачили ані пральної машини, ані туалету. У Чорнобаївці рашисти винесли з дому моєї подруги майже все: від парфумів та прикрас до люстри, ну а вишенькою на торті стала спідня білизна, що чекала на зоряний момент прання у пральній машинці, будучи черговим трофеєм для російських жебраків.

Селище, мешканці якого покидають свої домівки, є клептоманським раєм російського окупанта. Якщо з помешкання не виходили господарі, рашисти із щасливими посмішками, блукаючими по замріяних обличчях, заїжджали на подвір’я, залишаючи ворота та паркани під гусеницями власної техніки.

Телефони, планшети, телевізори – від цього нас теж "асвабаждають". Все, що не можна взяти, (наприклад меблі) знищують і розстрілюють. Низки вантажівок із фашистською літерою "Z", сповнених краденим, тримають курс на Крим. 

Татуконтроль

У середині березня налагодили виїзд до міста. Волонтери та приватні підприємці їздили до Херсона за товаром: овочами, крупами, залишками ліків. Крім того, були організовані маршрутки до міста з Чорнобаївки.

Заштовхавши всередину лють і ненависть до російських вбивць нашого народу, ми змушені натягувати маску байдужості, щоб не виявити свій страх перед загарбниками, що ніби звірі відчувають адреналін. Придушивши бажання плюнути, ми змушені навіть бажати їм у відповідь "Доброго ранку" на блокпості, знаючи, що за відсутності відповіді перепитає – вже направляючи АК-47.

Блокпост "Чорнобаївка-Херсон". Фото: Еліна Коновалюк

У березні процедура перевірки на всіх блокпостах по місту була однакова: чоловіків виводили з транспорту, роздягали для виявлення тату, перевіряли телефони та читали переписки, що є неабиякою проблемою для безпеки наших приватних листувань і чатів. 

Перевірці підлягали і документи у жінок. Незважаючи на це, я стала свідком, як у місцевої жінки під час блокпостної перевірки пролунав дзвінок на телефоні, і на увесь автобус заграла "Ой, у лузі червона калина". Нас неможливо денацифікувати. 

Задзеркалля чорнобаївської буденності

Селом мешканці пересувалися лише в разі крайньої необхідності. Після комендантської години – за жодних обставин. Проте діяло негласне правило: після 13 години важко було знайти хоч би якогось перехожого. 

Військові почали ходити до помешкань людей, щоб помитися. Деякі кидали рублі на стіл, а деякі наставляли автомати зі словами "А може вас розстріляти? Щоб боялися нас тут". Кожного дня окупанти приходили до найближчих помешкань і забирали їжу в чорнобаян.

"Я навіть закопала сало в банці на городі, бо скоро не буде що їсти. Тільки-но пиріжки спечу, а ті іроди наче на запах приходять, холодильники від їжі "асвабаждають", а ми голодні", –  розповідає місцева мешканка. 

Коли в перші тижні росіяни зайняли територію чорнобаївських ферм, протягом 4 днів корови не доїлися. Дояркам в порозі озвучили заяву "Тепер ми будемо доїти". Згодом їх стали пускати, але молоко, позбавлені продовольства російські організми, лишали собі. 

Крім того, на території однієї з ферм окупанти влаштували собі сафарі на бичків, бо "шашлика захотілось". Коли мешканці почали виносити м’ясо на продаж, окупанти без докору сумління могли забрати продукцію собі. До магазину приходять, беруть що хочуть і йдуть геть.

У середині квітня вилучили всі книжки з історії України з Чорнобаївського ліцею та школи-інтернату зі словами "Тепер нашу історію будете вчити".

В моменти, коли селище лишалося без електропостачання внаслідок обстрілів, ремонтувати могли лише місцеві мешканці, бо росіяни не пускали бригади. Тому без інтернету ми могли бути тиждень, аж поки не домовляться. Майстри боялися приїжджати до містичної Чорнобаївки.

Від нестачі ліків люди помирали просто десятками. Поховання мешканців було проблематичним, через роботу снайперів та замінування кладовища, де були прецеденти підриву цивільних на розтяжках.

Чорнобаївка 23:0?

19 квітня ми мали ту 17 серію, яку ніхто не порахував. До аеропорту прилетіло 3 гелікоптери, о пів на 14 годину був, як росіяни кажуть, "хлопок". Повернулося лише дві "пташки".

Скріншот з відео, яке надала місцева мешканка

Увечері привезли 9 РСЗВ і пошарпані "обідні" гелікоптери. Ще й у дітей біля магазину питалися: "А де тут аеропорт?". На що діти лише загадково сміялися у відповідь… орки нічого не зрозуміли.

Скріншот з відео, опублікованого в Telegram-каналі "Херсон: Війна без фейків"

Станом на 22 квітня в Чорнобаївці було пошкоджено вже 197 будинків. Фото: Людмила Ващенко, Еліна Коновалюк

24 квітня рашисти провели пасхальну службу в Чорнобаївському аеропорті з привезеним "кишеньковим" священиком Валерієм Черненком, який освячував воєнну техніку та військовослужбовців, благословляючи на вбивство мирних мешканців. 

Скріншот з відео, опублікованого одним з пропагандистських Telegram-каналів

Гуманітарний аспект

У перші тижні війни єдиний магазин торгував продуктами зі свого складу. Черги по 4-5 годин на морозі, за хлібом – більше, ніж до Мавзолею.

Фото: Еліна Коновалюк

 Буханка хліба і лише коробка сірників до однієї пари рук, яєць або немає, або десяток на сім’ю, або ціна 65-90 гривень. Не було памперсів, сумішей, молока. В Чорнобаївці немовлят годували перетертим овочевим пюре. 

Цукерок для дітей – щоб їх заспокоїти після обстрілів – теж не було, довелося згадати радянську романтику: льодяники у ложці над газовою плитою. Був період тотальної відсутності: коли ні цукру, ні борошна, ні круп не було. Згодом ситуація для Чорнобаївки налагодилася. Що не скажеш про інші села. 

"Ми стояли в черзі, і над нами пролетіло 28 воєнних вертольотів, а вони літали завжди низько, аж над хатами. Пів черги зникло. Потім йшов патруль рашистів –  ще третина мешканців втекла".

Уже через місяць люди так адаптувалися, що під час обстрілу касетними снарядами імпровізований ринок стояв, а черга не розходилася.

Чорнобаяни  орківську гуманітарку принципово не брали, навіть спалювали. Поодиноким зрадникам місцеві казали: "Навіщо ти йдеш? Якщо немає чогось, то давай я тобі дам, поділюся, лиш не бери в них. Вони вбивці!"

Читайте також: Три Чорнобаївки. Історія українського "бермудського трикутника" на Херсонщині

Повалення української влади

Наш сільський голова зробив усе можливе для того, щоб Чорнобаївська ТГ могла жити. Більш того, аж до 2 травня майорів український прапор, працювала сільрада, люди мали можливість вести торгівлю, до лікарні волонтери почали доставляти ліки по замовленню. 

Ми жили, як окремий острівець, де верховодила українська влада. Наш голова вмів балансувати і знаходити правильні важелі до продавлення своїх рішень. Він особисто їхав з гумдопомогою до селищ ТГ і під обстрілами евакуював людей до Чорнобаївки.

Фото: Чорнобаївка Офіційно

2 травня відбулася епічна зміна влади. Славетне селище відвідали "раша" ЗМІ на чолі з Сальдо в супроводі військової техніки та посіпаками чисельністю в десятка чотири солдат.

Повісили "триколор", пригрозили позбавити життя охоронця, якщо прапор знімуть. Заступника голови сільради взяли в полон. Нашого сільського голову розбив інсульт, він знаходиться у важкому стані в лікарні під вартою рашистів. 

6 травня представили нового голову: колаборанта з місцевих. Усі робітники сільради написали заяви за власним бажанням. Він працює один у порожній сільраді, бо його ніхто не визнає. Допомагає знімати пропагандистські ролики для сумнозвісного Стремоусова та Ріа Новості.

Питання: хто кого обістрілює?

Фото: Людмила Ващенко

Підривна діяльність часів "совка" зробила крок далеко вперед. Фейки почали плодитися із кролячою швидкістю. Рашисти обстрілюють села, які самі й окупували, звинувачуючи у цьому ЗСУ. 

Часто запуски ракет по мирних селах відбуваються з херсонського суднобудівного заводу або з Таврійського мікрорайону. Також РСЗВ загарбників стоять біля Степанівки, в Зеленівці. Аналогічно відбуваються запуски на Миколаїв: рашисти свідомо розміщують техніку біля житлових будинків.

Фото: Еліна Коновалюк, Людмила Ващенко

Адже наші військові не можуть у відповідь відпрацьовувати квадрати, де знаходяться домівки мирних жителів. ЗСУ наносять точні удари по локаціях орків. Ми довіряємо нашим воїнам настільки, що під час нових "серій" навіть не йдемо до підвалу. Однак провокації рашистів змушують нас ховатися під землю. 

Під кінець квітня і на початку травня обстріли Чорнобаївки стали надто частими, майже через кожні кілька днів гинули місцеві мешканці. І якщо до цього обстріли були нічними, то тепер будь-якої секунди орки можуть завдати удару по мирних мешканцях, які перебувають у себе на подвір’ях чи йдуть вулицею. Чорнобаяни бояться виходити з помешкань.

28 квітня за один обстріл пошкодило 68 будинків. Фото: Еліна Коновалюк

16 травня обстріл Чорнобаївки відбувся з Олешок. Є загибла: через посічення тіла касетними снарядами мешканка села втратила багато крові, їй перебило ноги. ППО російських окупантів збила кілька ракет для належного вигляду, ніби вони є захисниками Чорнобаївки. Одразу приїхали РІА Новості знімати пропагандистські сюжети. Це стало звичайною практикою, своєрідним ритуалом після обстрілів. 

18 травня – загиблі внаслідок чергового обстрілу. За день до того мешканці селища стали свідками телефонної розмови російського військового, який казав: "Та вдарили [слово змінено на цензурне] по ним касетними і все".

25 травня обстрілювали Чорнобаївку з Голої Пристані, про що чорнобаянам звідти повідомили місцеві. 

27 травня артобстріл був масивний: 6 постраждалих, двоє загиблих. Жінці ампутували кінцівки, син загинув одразу, вона згодом. Це дуже страшно, коли вчора ти бачив людину, а сьогодні її нема. Коли їх будинок склався ніби картковий будинок. 

Пошкоджені будинки. Фото від місцевих мешканців

15 березня після чергового успіху ЗСУ рашисти обстріляли село, щоб помститися українському народу.

"Була страшна ніч, від звукової хвилі нам до підвалу сипалася земля на кришку, а шматки бетону на голову. На моїй вулиці пошкодило біля 7 будинків, до кількох прилетіли снаряди". 

Літня жінка отримала трамви: поламало ребра, ключиці, пробило голову. Незважаючи на те, що в пенсіонерки немає доступу до медіа, вона зі злістю мені казала, що "тільки російські нелюди могли нас обстріляти". 

Помста була не безпричинною: коригування вогню. 

"13 квітня я побачила супутникові знімки скупчення російських військ. Там була закопана техніка та окопані позиції, але мої [сім’я] не захотіли йти до підвалу. Я кажу, що сьогодні наші вдарять. Так і вийшло, була 15 серія "Чорнобаївки".

Вогонь коригували місцеві, що було повідомлено офіційно. Але це не поодинокий випадок. Я особисто повідомляла координати, зробити це не складно – потрібен лише смартфон і гугл карти. 

Багато говорять про партизанський рух в Херсоні. Справжній партизанський рух – це місцеві люди та адміни Telegram-каналів, які співпрацюють із ЗСУ напряму. Куди ми, попри ризик, повідомляємо координати, і через 20 хвилин у нас під вікном починається наступна "серія Чорнобаївки".

Це довіра, єдність місцевих мешканців, оперативність та обізнаність, а головне – спільна ненависть до тих, хто вбиває українців, підкидаючи цим дрова до полум’я геноциду нашого народу.

Життя на лінії артобстрілу

На кінець травня в  Чорнобаївці зруйновано близько 300 будинків. Парадоксальною буває різниця в 15 хвилин. Саме така кількість часу [автомобілем] розділяють Чорнобаївку і Херсон. Мешканці міста, яке не піддають обстрілам, не здатні усвідомити, чим є щоденна рутина чорнобаянина. 

Постійні обшуки в помешканнях, пошуки активних "ворогів народу", що мають антиокупантські погляди…Моторошно від усвідомлення своєї беззахисності перед окупантами. Ми безправні комашки, яких можуть вщент розчавити російською ногою кожного дня. 

"Як журналіст, не ракет я боялася, а людей, вірніше нелюдей. Я чекала, коли за мною прийдуть, відраховуючи години до світанку та засинаючи від безперервної молитви".

У селах на Херсонщині часто без жодних розмов у підвал кидали гранату, вважаючи, що там ховається учасник АТО, коли під землею намагалися перечекати обстріл мирні жителі. Знаючи це, ми жахалися кожного звуку, раз за разом уявляючи, що буде після відкриття рашистами кришки входу до погребу.

Постійно ми чули автоматні черги. Рашисти ходили вночі по вулицях, "шмаляючи" в повітря  і залякуючи цим людей, щоб вони не бачили переміщення техніки і не могли повідомити ЗСУ. Вдень постріли були, бо окупанти вчили своїх майбутніх вбивць, як тримати в руках автомат.

Фотоматеріали: надано місцевими мешканцями

У легендарній Чорнобаївці "тихо" – синонім до звуків "відльотів", на які ми вже не зважаємо: це тло, це мелодія смерті, це адаптація до війни. Звуки "прильотів" глухі, з тріском при потраплянні в будівлі чи житлові будинки, і ще більш глухе звучання, якщо снаряд влучає в землю.

"Я навчилась орієнтуватися по птахах, по реакції сусідського пса, по дальності вибухів. Я була спокійна, бо розуміла коли є небезпека і треба бігти, лягати на підлогу, закривши руками голову з відкритим ротом. Рахувала хвилини, знаючи, що маємо 5-7 хвилин на зміну локації".

Завдання на вміння розрізняти військову техніку за звуком може стати екзаменаційним: скласти залік – означає вижити.