П'ять ангелів-охоронців поліцейського Олега Федька. Історія родини, яку росіяни вбили під Новою Каховкою

"Я покажу вам родину Олега: його тата, маму, дружину, 6-річну доньку та півторамісячного сина. Їх всіх розстріляли російські окупанти в автівці, коли вони пробували евакуюватися із Нової Каховки. Дорослі померли одразу, а діти ще півтори години кричали в закритій машині, поки не померли…".

Це уривок із виступу Олени Зеленської у Конгресі США. На екрані перед американськими політиками вона продемонструвала фото родини патрульного поліцейського 28-річного Олега Федька. Ми поспілкувалися з Олегом про життя до війни, його жахливу втрату і як він з цим живе далі.

Текст створений за підтримки платформи пам'яті Меморіал. Кожен може долучитися до збору імен загиблих у війні Росії проти України. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

***

Сім'я Олега загинула у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну: 

• батько Олег, 56 років, 
• матір Анна, 56 років, 
• дружина Ірина, 27 років, 
• донька Софія, 6 років,
• син Іван, 1,5 місяці. 

"Найперше, що я зробив після того, як дізнався про загибель рідних – розрядив свою зброю і викинув її", – пригадує Олег. Дотепер він не був на могилі родичів. 

З Олегом Федьком розпочинаємо розмову зі співчуття. Після 24 лютого він чув їх неодноразово. Олег, як працівник правоохоронних органів, намагається відповідати на запитання чітко, зважуючи кожне слово. Він статечний молодий чоловік з м’яким голосом, який починає тремтіти після згадки про втрату близьких людей. 

До 24 лютого. "Ми збирались разом і на свята, і без будь-якого приводу"

Родина Федьків – з селища Веселе, що на Херсонщині. Там Олег провів своє дитинство і юність. Матір Анна працювала у місцевій школі. Батько, якого також звати Олег, – водій з великим стажем. З татом і мамою в сина були дуже близькі стосунки. 

Знайома Федьків Анна (на прохання жінки не вказуємо її прізвища) частенько заходила до них у гості на каву. Каже, що це була дуже позитивна, відкрита, доброзичлива і дружня родина. 

"Анна Федько прийшла в нашу школу (зараз це Веселівський ліцей – авт.) у 1990-му. Працювала вчителькою молодших класів, кілька років була педагогом-організатором та класною керівницею мого сина. Вона завжди придумувала учням свята, влаштовувала змагання між класами. Діти її дуже любили", – розповідає Анна.

Олег Федько-старший працював водієм: спочатку в місцевих комунальних закладах, а потім приватним перевізником. Мав власний бус, возив людей – так і заробляв на життя.  

Олег дуже любив свою дружину. Разом вони дбайливо вели домашнє господарство. 

Часто чоловік рибалив на Новокаховському водосховищі. Це хобі передав і своїм дітям – Олегу та Денису.

Брати після того, як перебрались з Веселого, часто навідувались до батьків у гості. "Ми зустрічалися і на свята, і без будь-якого приводу", – пригадує патрульний.

Читайте також: "Допомагаючи іншим, рятую себе". Як живе і де шукає розраду чоловік, сім'я якого загинула під Ірпенем

Зі своєю коханою Іриною Олег познайомився після вступу в коледж у Новій Каховці, де чоловік навчався на техніка-електрика. Разом пара була з 2011 року. 

"Ми любили один одного. Ірина для мене – втілення жіночності, ніжності, материнства", – розповідає Олег Федько. 

Закохані намагались увесь вільний час проводити разом. Олег каже: між ним та Іриною була цілковита гармонія, підтримка й розуміння.

З часом пара переїхала у Херсон, Олег став патрульним поліції. Працював зранку й до пізнього вечора, Ірина займалася домашніми справами. 

Народження доньки Софії пара не планувала, втім це була дуже бажана дитина.

"Коли дружина завагітніла вперше, я усім сказав, що у мене буде донечка, а коли це трапилося вдруге, ми уже разом з Софією вирішили, що в нас буде братик. Доня сказала, що хоче маленького розбишаку, буде його всьому навчати", – пригадує з теплотою в голосі Олег. 

Софійка цього року мала стати першокласницею. Разом з дружиною Олег обрав ліцей для неї, ходили на підготовчі курси. Дівчинка три роки займалася танцями і дуже їх любила, особливо хіп-хоп. 

"Вона могла гратися з мамою ляльками, а потім кричати: "Тату їдемо на рибалку!" Брала вудочки, відкривала машину, це було без обговорень. Уявляєте, могла навіть сама черв’яка на гачок зачепити і зняти рибину, коли впіймає", – розповідає Олег Федько.

Кожного року родина їздили відпочивати на море в Україні. Федьки мріяли придбати власне житло у Херсоні. Уже й розглядали кілька варіантів. І Софійка ходила з батьками оглядати помешкання: роздивлялася будинки, квартири, говорила, що її подобається, а що ні. 

Завдяки Софійці мама Ірина знайшла найкращу подругу – Світлану. Жінка перебуває зараз в окупованому Херсоні, тому з питань безпеки не показуємо її фото та не називаємо прізвища. 

"Шість років тому нас з Іриною здружили діти. Ми обмінялися телефонами, а згодом почали дружити сім'ями. Часто зустрічалися. Іра і Олег любили один одного, це читалося у їхніх поглядах. Ніколи не сварилися при нас. Ми планували, що наші діти будуть ходити разом у школу. Мій чоловік – хресний тато їхнього сина Івана", – каже Світлана.

Подруга розповідає, що Ірина була доброю та відкритою людиною. А ще – творчою. Робила на замовлення піньяти з цукерок та святковий декор для дитячих днів народжень.

"Мала ще одне захоплення – малювала картини за номерами. Одна з її недомальованих робіт досі у мене. Там різдвяний мотив… Вона так любила зимові свята. А тепер вже ніколи не відсвяткує їх", – розповідає Світлана та починає плакати. Показує картину, там багато білого простору, завершеними є лише камін, різдвяний вінок і новорічна шкарпетка.

Світлана була останньою людиною, з якою говорила Ірина.

Читайте також: Вони рятували життя, а Росія їх вбила. Історії медиків, які стали жертвами війни

24 лютого. "Останні слова Іри були: "Тату!!!"

24 лютого близько 5 години ранку Ірина погодувала маленького Івана. Олегу тим часом надійшла інформація про бойову тривогу. Наказали прибути до місця несення служби. 

"Я зібрав речі і пішов на роботу. Дружина з дітьми залишилася вдома у Херсоні. Ми постійно були на зв’язку. Вона запитувала про новини і що будемо робити далі. Близько 9-10 ранку зі мною зв’язався батько і сказав, що приїде та забере їх у село. Так і зробив…", – пригадує патрульний. 

О 13:00 підрозділу Олега наказали евакуюватися в бік Миколаєва. 

Коли російські війська заїхали у Веселе, батьки Олега та Ірини разом зі сватами й іншими родичами вирішили їхати геть. 

Рушили двома машинами у напрямку Нової Каховки. У першій автівці – батьки Ірини, Олегові тітка, дядько та кузени. У другій (це був мікроавтобус) – батьки патрульного, його дружина та діти. Вони їхали вздовж новокаховської дамби, яку вже контролювали російські військові.

Перший автомобіль перетнув блокпост окупантів. Тим часом з бусом на зв’язку постійно був брат Олега – Денис. О 17:13 він зателефонував матері. Сказав не їхати в Нову Каховку, а до нього в Одесу.

Потім Денис почув крик: "Боже мій, це дитина, як ви можете таке робити?". Почалася стрілянина. Денис почув, що автомобіль зупинився, відчинилися двері. Далі – плач Івана. Він плакав дуже довго.

"Потім я почув ще постріли", – каже Денис. 

Приблизно у той самий час Ірина зателефонувала до подруги Світлани.

"Я чула крики та постріли. Останні слова Іри були: "Тату!!!!" І все, зв'язок перервався. Настала тиша. Я закричала від болю. Підбігла до чоловіка і сказала: "Іри більше немає", – пригадує Світлана.

Тим часом сестра Анни Федько Ірина, яка їхала в першій машині, намагалася додзвонитись родичам. Зв’язку не було. Батьки Ірини Федько та тітка Олега і Дениса через 15 хвилин повернулися на блокпост. Запитали в озброєних росіян про своїх родичів. Російський солдат показав на кювет і сказав, що "водій не виконав наказу і ледь не наїхав на офіцера".

Спершу до автомобіля нікого не пускали. Далі двоє військових підійшли до машини. За ними тітка Ірина і її чоловік Олександр. За їх словами, машина з усіх боків була пробита кулями. Один зі солдатів витягнув ще живого Івана – хлопчик плакав. 

Чоловік Ірини Олександр каже, що дитині поранили вухо, куля пройшла крізь потилицю. Софія також ще була жила, в її грудях була дірка. Батьки Олега та його дружина загинули на місці.

Дітей родичі забрали до свого автомобіля. Помчали у відділення реанімації лікарні Нової Каховки. Але їх не змогли врятувати. 

Лікар, який оглядав хлопчика та дівчинку, сказав, що вони померли від множинних вогнепальних поранень, і що якби Софію та Івана привезли раніше – їх можна було б врятувати.

Тіла батьків та дружини Олега Федька російські військові дозволили забрати наступного дня. Коли патрульний дізнався, що сталось – розрядив свою зброю і викинув її. 

"Дякую людям, колегам, які у цю складну ситуацію опинилися поруч і не дали з’їхати з глузду. Вони просто були поруч", – каже поліцейський.

Після 24 лютого. "Найгірше – це порожнеча" 

Рідні, які забрали тіла Федьків, поховали загиблих на кладовищі у Новій Каховці. Батько Ірини залишився жити там. А мама поїхала до молодшої доньки в Німеччину, яка два тижні тому народила дівчинку (дані на момент розмови – 7 серпня – ред.). 

Це і радість, і біль для бабусі, бо часто пригадує двох інших онуків: загиблих Софійку та Іванка.

Подруга родини Анна, яка часто заходила до Федьків на каву, нині теж покинула Веселе. Каже, що найстрашніше – зайти після повернення у їхній будинок, і побачити, що там – порожньо.

Олег не зміг попрощатися зі своїми батьками, дітьми та дружиною. Не був на їхній могилі. З 24 лютого поліцейський служить в Миколаєві. 

Він часто переглядає сімейну фотогалерею, відео. Каже: порожнеча – найгірше, що може відчувати людина після смерті рідних.

"Я щодня говорю собі: опускати рук не маю права. Зрештою в мене є п’ять ангелів-охоронців, які не дадуть цього зробити…", – каже Олег.

Інна Кубай, спеціально для УП. Життя