У Швейцарії ринок праці формує освіту. А що із цим в Україні?

У Швейцарії після закінчення 9 класу учні можуть обрати: навчатися в спеціальній середній школі чи гімназії, які готуватимуть їх до вступу в університет, або ж обрати дуальну професійну освіту.

Дуальна освіта – це коли учень поєднує теорію з практикою. Тобто навчання в аудиторії з роботою на підприємстві за фахом. Студенти 70% часу навчаються на підприємстві, а 30% – у навчальному закладі.

Однак у Швейцарії обрати робочу професію – це престижно. Цього не можна сказати про Україну. Тут профтехосвіту подекуди обирають за залишковим принципом.

Попри це, в Україні є багато профтехів, які добре вибудували співпрацю з бізнесом і постійно покращують умови навчання.

А ще це означає, що коли ці учні закінчать навчання, то точно вмітимуть працювати за фахом, а не лише знатимуть про те, як керувати комбайном, зі підручників.

Ми дізнавалися, що зі фінансуванням і співпрацею на рівні шкіл, держави та бізнесу у Швейцарії і які цікаві приклади такої співпраці є в Україні.

У Швейцарії обрати робочу професію – це престижно

Що робить держава для освіти у Швейцарії?

Швейцарія вкладається в те, щоби в країні був якомога вищий показник населення, що працює. Для досягнення цієї цілі злагоджено співпрацюють школи, влада та бізнес.

"Основне завдання освіти – виховати відповідальність і самозарадність людини. Вище оцінюється командний результат, ніж особистий. Тобто твоя робота в команді є ціннішою, ніж твій особистий результат, який ти можеш дати, працюючи самостійно", – розповідає Наталія Піпа, народна депутатка зі Львова, секретарка Комітету освіти, науки та інновацій, яка в складі української делегації побувала у Швейцарській Конфедерації.

У 2018 році федеральний уряд, кантони та муніципалітети витратили на освіту 38,9 мільярда швейцарських франків. Це 17,6% від загального обсягу державних витрат та 5,4% ВВП.

Цікаво також те, що у Швейцарії немає національного міністерства освіти.

Натомість є 26 кантональних директорів освіти, які утворюють Швейцарську раду кантональних директорів із питань освіти (EDK). Вона забезпечує координацію на національному рівні.

Кантони та їхні громади фінансують державні загальноосвітні школи на рівні другого етапу середньої освіти (школи бакалаврату або ПТО). Освіта для учнів безплатна.

"95% закладів загальної середньої освіти у Швейцарії – державні. І тільки 5% – приватні. Є законодавчо врегульована норма, що діти навчаються тільки за місцем проживання. Діти із сільської громади під Цюрихом, наприклад, не можуть поїхати в Цюрих і навчатися в школі в місті. Вони обов’язково мають навчатися у своєму селі. Це дає змогу забезпечити дуже високу якість освіти в кожній громаді", – розповідає Валентина Полторак, менеджерка швейцарсько-українського проєкту DECIDE.

Окрім усього, влада на рівні кантонів переймається навчанням учнів із перших класів. Роблять усе для того, аби до 9 класу дитина визначалася, ким хоче бути та де працюватиме. Це – один з основних принципів швейцарської системи освіти.

Так, наприклад, є відділ професійної орієнтації та консультації з питань кар’єри, який співпрацює з початковою школою. Усе – щоб забезпечити учням перехід до професійного навчання або запропонувати інше рішення.

Мета – щоби 95% молодих людей мали професійну кваліфікацію на рівні старшої середньої школи.

Щоби полегшити досягнення цієї мети, Швейцарська рада кантональних директорів із питань освіти впроваджує відповідні федеральні закони. Наприклад, Федеральний закон про професійно-технічну та спеціальну освіту й Закон про безперервну освіту.

Загалом держава робить усе, щоби забезпечити якісну профорієнтацію для учнів, розробити відповідну документацію для атестації, забезпечити співпрацю між кантонами у сфері професійно-технічної освіти, розробити законодавство тощо.

"У Швейцарії тобі ніхто не надасть роботу, ти маєш бути конкурентним на ринку праці. І діти з першого класу це розуміють. Ми познайомилися з дітьми, які хотіли працювати у фармацевтиці. Це – високооплачувана сфера. Й аби знайти місце стажера, вони подавали орієнтовно 700 заявок. Ці діти навчаються в 9 класі. Вони вже пристосовані до реального життя", – розказує Валентина Полторак.

А ще на національному рівні є вимоги до компетенції, які учні мають здобути з мови навчання, другої державної та англійської мов, а також із математики та природничих наук.

Загалом у Швейцарії в різних кантонах – різні мови. Усього є чотири державні мови: італійська, французька, німецька й ретро романська.

Читайте також: Як у Швейцарії здобувають професію з 15 років і чому це цікаво для України

А хто фінансує і ухвалює рішення?

Початкова та базова школи (до 9 класу включно), їхня матеріально-технічна база фінансуються коштом муніципалітетів. Зарплата вчителів – з кантонального бюджету.

"Муніципалітети зацікавлені в тому, щоби діти знаходили роботу за місцем проживання. Тому в налагодження співпраці між підприємством і школою муніципалітети вкладають дуже багато", – пояснює Валентина.

У Швейцарії потреби на освіту фінансуються переважно кантонами та громадами. 

"У кожного кантону у Швейцарії є свої вимоги до курикулумів (навчальних планів закладів освіти). Усе інше вирішується на рівні школи, включно з освітньою програмою. У Швейцарії немає типових програм. Можуть звертатися за експертизою до педагогічного університету, але переважно покладаються на вчителів. Школи мають максимальну академічну автономію", – говорить Валентина Полторак.

Так, майже 60% податків у Швейцарії залишаються на рівні кантону та громад, у яких їх платять. Тому регіони та громади мають великі можливості й одночасно – великі повноваження та відповідальністі в забезпеченні якісної освіти.

А ще у Швейцарії не було посади директора школи. Лише 15 років тому її запровадили. Раніше школами керували піклувальні ради. Це орган, учасників якого обирають на місцевому референдумі з людей, до яких у громаді ставляться з довірою.

"Переважно ці люди не мають стосунку до освіти. Їх обирають із тих, хто подав свої кандидатури й переважно уе люди, що користуються еликою довірою в громаді. Їх уповноважують слідкувати за великим коштами, які витрачають на заклади освіти. На рівні громад у середньому 29% видатків із місцевого бюджету спрямовується на освіту. Зазвичай ці люди або працюють на волонтерських засадах, або громада оплачує їх зайнятість частково й компенсує той час, який вони витрачають на роботу в цій сфері", – пояснює Валентина.

А ще ці люди моніторять дотримання стратегій розвитку закладів освіти, у яких визначено, чого хочуть досягти за 5 або 10 років. Влада, педагогічний колектив, учні долучають до формування бачення розвитку школи.

Також піклувальна рада ухвалює рішення щодо фінансування тих чи інших витрат і моніторить потреби матеріально-технічної бази закладу освіти. А ще стежить, аби вона відповідала сучасним умовам. У разі чого, повідомляють муніципалітет і місцеву раду про те, які потреби є в закладів освіти.

Піклувальні ради також погоджують, чи наймати того чи іншого учителя. А директор підбирає кандидатів.

Майже 60% податків у Швейцарії залишаються на рівні кантону та громад, у яких їх платять. Тому регіони та громади мають великі можливості й одночасно – великі повноваження

А що з бізнесом?

Загалом усе у Швейцарії побудоване на співпраці з бізнесом. Це забезпечує тяглість і стабільність, зокрема, в освіті.

"У Швейцарії нам розповідали, що багато країн намагалися розвинути профтехосвіту, але не завжди вдавалося. Найкращими вважаються Швейцарія і Німеччина. Адже в розвиток профтехосвіти вкладається бізнес, який виник після Другої світової війни", – розповідає Наталія Піпа.

Справді, ринок праці має безпосередній вплив на освіту. Професійні організації (SQUF – Arbeitgeber-Netzwerk für die Berufsbildung) визначають зміст і національні методики кваліфікаційних випробувань. У професійній освіті Швейцарії єдина рамка кваліфікацій.

А також пропонують стажування, які дають практичні професійні кваліфікації, і визначають новий зміст освіти.

Загалом бізнес-сектор має велику вагу у фінансуванні. Він бере участь, зокрема, надаючи навчальні місця для ПТО всередині компанії

Якщо учень обирає дуальне навчання, то насамперед має знайти роботодавця, який погодиться на те, щоб учень стажувався на його фірмі. А потім роботодавець підшукає заклад освіти для учня.

"Мене вразили заклади вищої педагогічної освіти, зокрема, Цюрихський педагогічний університет. З першого тижня першого року навчання студенти вже стажуються в школах. Швейцарці кажуть: "Навіщо тобі три роки навчатися, якщо ти на першому курсі, працюючи в класі з дітьми, можеш зрозуміти, що це не твоє?".

Усе – щоби людина не витрачала час, а держава кошти, щоби навчати того, хто потім не буде працювати в цій сфері. І це важлива річ для України з огляду на дефіцит вчителів у деяких регіонах і те, що в нас критично низький відсоток випускників, які потім викладають у школах", – каже Роман Грищук, народний депутат України й голова підкомітету з питань освіти впродовж життя, який також був у складі української делегації у Швейцарії.

Є особлива форма організації практичного професійного навчання: дві або більше компанії із взаємодоповнювальних сфер діяльності можуть об’єднатися. Це – щоби сформувати мережу компаній для навчання на робочих місцях і спільно навчати учнів.

Така система дає змогу малим підприємствам або спеціалізованим компаніям брати участь у професійній освіті.

Як співпраця між бізнесом державою і ПТО налагоджена в Україні?

"Дуальна освіта в Україні відрізняється від класичної швейцарської чи німецької. Учнів зараховують до закладу освіти, де вони навчаються і отримують диплом безпосередньо через заклад професійної освіти. Але вони так само мають 70 % практики на виробництві. Учні одразу починають навчатися на підприємстві, маючи наставника", – пояснює Ірина Шумік, генеральна директорка директорату професійної освіти.

Ірина розповідає, що перш ніж запустити дуальну форму навчання в Україні, в експерименті брали участь три заклади професійної освіти. Упродовж двох років вони тестували такий навчальний формат.

Наприклад, Львівське вище професійне художнє училище організувало дуальну освіту за професією "реставратор декоративно-художніх фарбувань, маляр".

Підприємства, які брали участь у підготовці, – це ТОВ "Добробуд", архітектурна майстерня "Ренесанс", ПАТ "Львів-Реставрація", фірма "Нафтогазбуд", ТОВ "Електротранс" і комунальне підприємство "Центр Комплекс".

Під наглядом наставників учні утеплювали фасади адміністративних будівель і оформлювали внутрішні роботи. За словами Ірини, училище також підтримав німецько-український проєкт, який допоміг поставити більш сучасне обладнання в заклад професійної освіти. Так, реконструювали майстерні, наблизили їх до тих умов, у яких здійснюється підготовка фахівців.

Також організували стажування для педагогічних працівників, щоби покращити їхні навички. І переглянули підхід до навчання, тобто перерозподілили години на практичну й теоретичну підготовки.

"У результаті із 23 людей, які навчалися на дуальній формі, усі надалі працевлаштувалися або на ті підприємства, де навчалися, або на інші. Але їхній рівень працевлаштування якраз засвідчує те, що вони змогли опанувати набагато краще відповідні навички", – розповідає Ірина Шумік.

До того ж завдяки такому підходу вдалося краще налагодити партнерські стосунки між підприємствами й закладом.

Тоді як у Вищому професійному училищі № 33 у Києві в межах експерименту навчали за дуальною формою на професіях "кухар" і "кухар-кондитер". Практична частина становила майже 74%.

"Було непросто, але залучили 26 учнів і 20 підприємств: різноманітні кав’ярні, кондитерські ФОПи, які надають відповідні послуги, навіть Епіцентр долучався. Усі учні отримали дипломи. Й усі 26 працевлаштувалися", – розповідає Ірина.

Після експерименту кількість закладів, які хочуть запровадити дуальну освіту, зросла. За словами Ірини Шумік, до пандемії залучили 1200 підприємств і 12 тисяч учнів для дуальної форми в межах України.

"Нині за дуальною формою здобуття освіти навчаються трохи більше як 10 тисяч студентів. Залучено трохи менше тисячі підприємств. Але все ж добре, що ця форма не зникла і є затребуваною навіть у такі важкі часи для підприємств, як зараз", – впевнена Ірина.

До того ж учні на дуальній формі навчання отримують від підприємств фінансові заохочення. Ірина розповідає про Кривий Ріг і Центральний гірничо-збагачувальний комбінат. Так-от, базова зарплата, на яку приймають учнів на навчання з місцевого училища, стартує від 20 тисяч. Це заохочує студентів здобувати цю професію.

"Коли заклад освіти наближений до роботодавця і знає, що він хоче, можна створити таку освітню пропозицію, яка буде виграшною для всіх. Роботодавець отримує якісно підготовленого фахівця, який знає, вміє і може робити те, що потрібно роботодавцю на відповідному обладнанні. А учень має можливість працевлаштуватися швидко й отримувати гідну заробітну плату. Також він може й далі розвиватися професійно, продовжувати свою кваліфікацію як на виробництві, так і через заклади професійної освіти", – каже Ірина Шумік.

Марія Булейко (Марковська), спеціально для УП. Життя