"Армія потребує жінок, щоб вийти на новий рівень": розмова про виклики і досягнення жінок у війську
На сьогодні у Збройних силах України служать 67 тисяч жінок – це найбільша кількість серед країн-членів НАТО. За цією цифрою стоять роки боротьби та кропіткої праці: жінкам в армії довелося подолати численні виклики та перешкоди. Наразі попри значні покращення у ставленні до жінок у війську питання рівноправності залишається актуальним, і робота над його досягненням триває.
Про трансформацію ролі жінки в Збройних силах України та про те, з якими викликами вони стикаються в армії говорили учасниці дискусії "Жінки. Армія. НАТО" упродовж Восьмого Українського Жіночого Конгресу. Дискусію модерувала головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва.
"УП. Життя" переповідає найцікавіші тези з цієї розмови.
"Виклики для жінок у силових структурах досі існують"
Міністерка у справах ветеранів України Наталія Калмикова зазначає, що жінки в силових структурах все ще стикаються з численними викликами. Вона пригадує, що за час, відколи стала радницею у 2021 році, зміни є, але основні бар’єри залишилися. Жінкам доводиться долати так звану "подвійну перепону": переконання, що вони не можуть воювати, і переконання, що вони не можуть керувати.
"На відміну від бізнесу, де жінка-лідер стикається лише з одним бар'єром – питанням, чи може вона керувати, у військовій сфері цей бар’єр удвічі вищий, оскільки є сумнів у здатності жінки як воювати, так і керувати", – зазначила міністерка.
За її словами, механізми, які працюють для жінок у цивільному житті щодо інтеграції на робочі місця чи побудови кар'єри, не завжди ефективні у силовому секторі, де подолання гендерних стереотипів є значно складнішим завданням.
"Ми бачимо дуже багато офіцерів, які на початку війни в 2014 році були на молодших званнях, а зараз вони є командирами щонайменше батальйонів, а то й бригад. У нас, на жаль, немає жодної такої історії серед жінок. Незалежно від того, наскільки вони професійні чи активні", – говорить вона.
Стикаючись зі стереотипами у війську, жінки чують, що вони нібито надто емоційні або нестабільні. Однак, на думку міністерки, ці упередження можна подолати завдяки цілеспрямованій і наполегливій праці. Вона зізнається, що впродовж року доводила, що заслуговує на місце на державній службі.
"Жінка може змусити цінувати і поважати себе, лише демонструючи свою ефективність та результативність щодня", – підкреслила Калмикова.
"Державну службу не слід сприймати як систему, яка тебе зламає"
Заступниця міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Ганна Гвоздяр зазначає, що головний виклик державної служби для жінок – це постійний опір.
"Система часто чинить тиск, але якщо пам'ятати, чому ти прийшов, це просто частина шляху. Я щодня нагадую собі, що це не боротьба з системою, а шлях до великої цілі.
Рік тому я почала працювати в міністерстві як єдина жінка-заступниця. Сьогодні бачу, що державна служба, попри виклики, є місцем для досягнення важливих змін. Для цього потрібна хороша команда і велика мета", – говорить вона.
Гвоздяр вважає, що державну службу не слід сприймати як систему, яка тебе зламає. З правильним настроєм і метою можна досягти значних результатів, навіть якщо це нелегкий шлях.
"Постійний опір в системі потребує пошуку союзників, і жіноча солідарність, заснована на спільних цінностях, є важливою підтримкою в цьому. Нас стає більше, і це надає сил рухатись вперед. Я захоплююся тими неймовірно красивими жінками, які обрали однострої як щоденне вбрання. Їхня присутність надихає, і я дуже рада бути частиною такого оточення", – каже вона.
Ветеранка і менеджерка з розвитку громадської організації «Українські ЛГБТ військові за рівні права» Аліна Сарнацька додає, що армія складається не тільки з тих, хто вже служить, а й з тих, хто обіймає державні посади або працює в політиці. Вона нагадала, що багато з тих, хто прийде в армію через рік, зараз є цивільними і принесуть із собою своє мислення та стереотипи щодо жінок.
"Одного разу полковник сказав мені: "Подивись на алею загиблих героїв, там 100% портретів – чоловіки. Замало жінок загинули, щоб я поважав їх в армії". Але для мене достатньо навіть однієї жінки, яка загинула, щоб поважати жінок у війську", – говорить Сарнацька.
"На війні всі однакового гендеру"
Заступниця міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Ганна Гвоздяр підкреслила, що у час війни гендер втрачає значення – всі зобов'язані працювати на результат.
"Жінкам може бути важче в системі, де переважають чоловіки, але ми повинні зберігати рішучість і діяти разом", – говорить вона.
Гвоздяр наголосила, що так само існують упередження щодо чоловіків, зокрема щодо їхньої чутливості. Суспільство очікує від них стійкості, але їм також властиві емоційні перепади, і про це важливо пам'ятати.
"На війні ми всі однакового гендеру. І чоловіки, і жінки виконують свої завдання у важких умовах, допомагаючи один одному, коли бачать, що кожен є надійним бійцем", – підкреслила вона.
Командирка 6-ї Канадської бригади бойової підтримки Кріста Букерт каже, що її надихає те, як компетентність дозволяє долати традиційні стереотипи. Вона зазначила, що 52% населення України складають жінки, і для їхнього успіху як у традиційних, так і нетрадиційних сферах діяльності важливо створювати відповідні умови.
"У Канаді ще в 1971 році відкрили всі посади в армії для жінок. Однак навіть після цього нас там не чекали – це був закритий чоловічий клуб, який захищав свою територію. Коли я вступила, враження було таке, наче ми ще у Другій світовій: 99% були чоловіки, і лише шість офіцерок, дві з яких завершили навчання.
Я пройшла навчання на рівні з чоловіками, відповідала всім стандартам, і зрештою здобула їхню довіру та побратимство. Тепер ці колеги підтримують мене. І я вірю, що жінки в українській армії можуть досягти того ж", – зазначила Букерт.
За її словами, сучасна армія значно відрізняється від тієї, в яку вона вступила 27 років тому. Сьогодні жінки складають 17% особового складу армії Канади – це близько 100 тисяч військовослужбовиць.
Букерт сподівається, що робота, проведена нині, змінила ситуацію для наступного покоління жінок у військовій службі, відкривши їм нові можливості та підтримку.
"На 11-му році війни жінки в армії – вже не феномен"
Військовослужбовиця та учасниця російсько-української війни Шарлотта Хмельницька зазначила, що з початком повномасштабної війни ставлення до жінок в армії суттєво змінилося.
За її словами, на 11-му році війни жінки в армії – це вже не феномен, а необхідність, яка допомагає армії трансформуватися і вдосконалюватися.
"Я приєдналася до війни не з початку, але шлях для мене вже проклали мої посестри, такі як Андріана Сусак і Катя Приймак. Завдяки їхньому внеску мені було легше, оскільки посади стали доступнішими для жінок.
Попри це у військовому інституті дівчат досі сприймали як тих, хто служитиме у штабі. З усієї групи я була єдиною, хто пішов служити на передову, і вже у 2022 році, з початком повномасштабної війни, я приєдналася до підрозділу. Нам видали чоловічі комплекти форми, оскільки жіночої форми не було навіть у проєкті. До форми додали чоловічі боксерки, які ми з посестрами пізніше розіграли на аукціоні за донати", – переповідає Хмельницька.
За її словами, хоч українська армія здається архаїчною, зміни все ж таки відбуваються.
"За останні 2,5 роки армія зробила крок вперед: тепер є жіночі бронежилети, форма і навіть білизна. Це не просто про комфорт, це про повагу і видимість жінок у війську", – зазначила вона.
"Армія потребує жінок, щоб вийти на новий рівень"
Військовослужбовиця та учасниця російсько-української війни Шарлотта Хмельницька наголошує: для того, аби армія була готова приймати жінок, необхідно зробити три ключові кроки.
"Перший крок для готовності армії приймати жінок – це військова освіта. Ми маємо виховувати офіцерів, які несуть сучасні цінності незалежної України, а не радянські, і ставляться до жінок на рівних", – зазначає військова.
За її словами, другий крок – це запит суспільства, щоб жінки були на керівних посадах у Збройних силах. Хмельницька звертає увагу на те, що у ставці верховного головнокомандувача зараз немає жодної жінки. Вона переконана, що як тільки жінки займуть високі посади у військовій ієрархії, це стане прикладом для всіх.
Третій крок, який вона вважає надзвичайно важливим, – це жіноча солідарність.
"Я закликаю нас, жінок, вчитися у чоловіків підтримувати одна одну так само, як вони підтримують своїх побратимів, навіть якщо вони не завжди праві.
У моєму першому підрозділі ми з посестрами стояли одна за одною горою, і це допомогло нам вижити у найскладніші моменти. Попри очікування, що ми не порозуміємось, наша єдність витримала всі випробування", – каже вона.
За її словами, сьогодні жінкам випало жити в час, коли потрібно тримати оборону. Армія потребує жінок, щоб трансформуватися і вдосконалюватися, щоб вийти на новий рівень.
"Сестринство і солідарність – болючі питання, які потребують вирішення"
Військовослужбовиця Тата Айкман розповіла про свій шлях до прийняття себе як жінки у військовій сфері.
"Я походжу з суворої кавказької родини, де жінкам не дозволяли говорити про політику, водити машину чи навіть вітатися з чоловіками. Але тепер я тут, у військовій формі, займаюся тим, що традиційно вважається "чоловічою справою".
Коли я приїхала до Києва після початку війни в 2014 році, я відчула справжню свободу. В Україні я віднайшла свою жіночність саме під час війни, у брутальному середовищі, де постійно стикаєшся зі смертю. Я зрозуміла, наскільки цінно бути жінкою", – говорить вона.
Айкман підкреслила, що їй пощастило служити у підрозділах спеціального призначення, де вона уникла багатьох труднощів, які зазвичай зустрічають жінки в піхоті. Проте під час взаємодії з іншими підрозділами вона змогла відчути частину тих викликів, з якими стикаються жінки у війську
"Я зіткнулася з непорозумінням навіть від інших жінок. Коли прийшла до пораненого побратима у госпіталь, волонтерка припускала, що я дружина бійця або волонтерка. Коли я пояснила, що сама військова і брала участь у бойових діях, вона подивилася скептично і припустила, що я працюю в штабі.
Дивно, але більшу дискримінацію я відчувала не від побратимів, а від цивільних, і часто саме від жінок. Тому сестринство і солідарність – це одні з найбільш болючих для мене питань", – розповідає Айкман.
За її словами, головне завдання на сьогодні – зробити службу привабливою для всіх, і особливо для жінок. Це означає подолання сексизму та упереджень, щоб жінки могли почуватися комфортно і впевнено у війську.
"Як тільки армія стане привабливою для жінок і вони підтримуватимуть одна одну, кількість жінок у війську збільшиться", – підкреслила жінка.
За її словами, рівність також передбачає рівні вимоги: наприклад, військовослужбовиці у США проходить ті самі вишколи, що й чоловіки.
Айкман наголосила на необхідності проведення політики гендерної рівності в системі оборони, яка включала б спеціальні курси та кваліфікаційні тренінги для жінок у капітанському та офіцерському складі.
"Хоча зараз близько 300 жінок в українській армії перебувають на бойових посадах, цього все ще недостатньо. Часто жінкам не дозволяють йти на бойові позиції через архаїчні переконання в деяких підрозділах, де на них дивляться як на другосортний матеріал. Потрібно зробити так, щоб жінки усвідомлювали свою цінність в армії та знали, що їхня корисність тут важлива. Армія має бути готова прийняти і цінувати цей внесок", – підкреслила Айкман.
"Права ЛГБТ-захисників мають бути захищені нарівні з іншими"
Менеджерка з розвитку громадської організації "Українські ЛГБТ військові за рівні права" Аліна Сарнацька вважає, що важливим кроком у подоланні стереотипів та упереджень є питання підтримки ЛГБТ у збройних силах та серед ветеранів.
"Чому важливо говорити про ЛГБТ в армії і підтримувати цих людей? Тому що ми не хочемо бути частиною російського культурного простору, який побудований на ненависті та несприйнятті. Якщо ми не змінюватимемо своє мислення, ризикуємо залишитися в цьому просторі", – зазначила вона.
Вона підкреслює, що важливо прийняти закон про цивільні партнерства для захисників України, оскільки права ЛГБТ мають бути захищені так само, як права будь-якої іншої родини.
"Багато ЛГБТ-людей воюють зараз на фронті. Відсутність прав для партнерів військових означає, що вони не можуть навідати пораненого партнера в лікарні або отримати правдиву інформацію про його стан. Ми повинні зрівняти в правах сім'ї захисників", – підкреслила вона.
"Жінки вносять інноваційність не лише у військову службу, а й у реабілітацію"
Керівниця всеукраїнського проєкту Recovery Світлана Гриценко розповідає, що в реабілітаційних центрах організації перебуває багато жінок, які зазнали поранень під час виконання бойових завдань або рятуючи життя побратимів. Вона зазначає, що, попри досягнутий прогрес, жінки у військовій сфері все ще стикаються з численними викликами, і питання їхньої реабілітації залишається частково невирішеним.
"У сфері реабілітації ще є над чим працювати, особливо враховуючи фізіологічні особливості жінок. Проте вже досягнуто значного прогресу", – зазначила вона.
За її словами, жінки вносять інноваційність не лише у військову службу, а й у процес реабілітації. Коли захисниця заходить у залу фізичної реабілітації разом із пораненими чоловіками, атмосфера змінюється, і всі почуваються впевненіше.
"Жінки мають не лише професійний, а й енергетичний вплив. У такі важкі часи кожен вносить свій внесок, і присутність жінок допомагає надихати та мотивувати оточення.
Деякі жінки роблять внесок у справу на передовій, інші – на міжнародній арені, в кулуарах парламенту чи на різних платформах. Жінки мають силу енергетики, яка емоційно підтримує і чоловіків", – говорить Гриценко.