Краматорськ: історія іноземних волонтерів, що вижили після ракетної атаки на Ria Pizza

Це був насичений вечір вівторка у Ria Pizza, популярному ресторані Краматорська. Сім’ї часто обирали його для святкування особливих подій. Крім того, це було улюблене місце іноземних волонтерів та журналістів. 27 червня компанія підлітків зібралася там, аби відсвяткувати день народження, а кілька сімей з маленькими дітьми прийшли повечеряти.

Мо, Нік та Сіма, волонтери неурядової організації Safe Passage 4 Ukraine, також були у ресторані. Увесь день вони займалися евакуацією чоловіка з Авдіївки, аби возз’єднати його з матір’ю, що проходила реабілітацію у Покровську після осколкового поранення. Вони прибули до Ria Pizza пізно, запізнившись на зустріч із їхньою другою командою медиків, та хотіли скоріше зробити замовлення.

Їжу до їхнього столика на терасі подали за пів години. Сіма згадує, що встигла скуштувати свій салат за кілька секунд до російської атаки Іскандерами. Спочатку вона побачила, як вилетіли вікна, а потім почула рев вибуху.

Команда Сіми займається волонтерством у прифронтових селах уже більше року, тому вони добре знають, як себе поводити під час атаки: потрібно впасти на підлогу та накрити голову руками, що вони й зробили. Вони залишалися у такому положенні 15 секунд, поки не обвалилась будівля.

Сіма та її друг Артем подумали, що інші члени команди вже евакуювалися, і побігли до сусідньої будівлі, де були відкриті двері в підвал. Кров стікала по обличчю Артема, який перебував у панічному стані. На відміну від інших, він був у Краматорську лише другий день – погодився приїхати заради Сіми під час відпустки. Намагаючись заспокоїти його, Сіма побігла назад до завалів, де їй вдалося знайти його паспорт та інші документи.

Артем після ракетного удару

Волонтери Мо та Стівен залишилися під столиком. Балка проломила Стівену череп. Вона заділа й Мо, але її травма голови виявилася менш важкою.

Головний вхід у ресторан було заблоковано завалами, але Мо та Стівен перелізли через балку, аби вибратися. Стівена повезли до лікарні, а Мо повернулася до будівлі, щоб визволити людей з-під завалів.

Переконавшись, що всі члени його команди були у безпеці, Нік, досвідчений медик, також почав допомагати людям вибиратися. Він визволив 14-річних близнючок Ганну та Юлію Аксенченко, травми яких, на жаль, виявилися несумісними з життям, та іншу групу волонтерів, член якої загинув одразу та лежав під завалами поряд з дівчатами.

Ria Pizza

Надання допомоги ускладнилося, коли почалася паніка щодо можливого другого удару.

Російські окупаційні сили часто використовують тактику "повторних ударів", коли на місце прибувають рятувальники, щоб вразити більше людей.

Однак, волонтери та рятувальники зберігали спокій та продовжили визволяти постраждалих з-під завалів.

Навіть за цих обставин Ніка посварили за куріння в ресторані, від якого залишилася лише купа брухту, а на Мо з осудом глянув чоловік, який побачив, як вона взяла банку Коли з розбитого холодильника.

Вони залишалися на місці атаки зі своїм медичним обладнанням ще кілька годин на випадок, якщо комусь знадобиться допомога, але на той час там вже зібралися усі рятувальники Краматорська. Команда організації The Safe Passage 4 Ukraine пізніше зустрілися в одній з краматорських лікарень, де Стівена екстрено оперували. Сіма випадково натрапила на нього, коли її попросили побути перекладачем для безіменного американця – виявилося, що це був Стівен.

На питання, як вдавалося зберігати спокій, Сіма відповіла, що їм допомагає відчуття солідарності та підтримки поміж волонтерів та в міжнародній спільноті. Кожен волонтер Краматорська прибув на місце атаки, аби перевірити, чи можуть вони чимось допомогти, і коли Сіма бачила знайомі обличчя, їй було легше зосередитися на тому, що потрібно зробити.

Нік розглядає удар по Ria Pizza у контексті інших екстремальних ситуацій: вже більше року він стає свідком повітряних дуелей над містами, чує свист артилерії над головою та їздить замінованими полями.

Два моменти виявилися особливо важкими для Мо, Ніка та Сіми: спостерігати, як з-під завалів дістають дитячий візочок, та дізнатися, що Вікторія Амеліна, українська журналістка та дослідниця військових злочинів, померла в лікарні.

На щастя, восьмимісячне немовля, яке було у візочку, вижило, однак травми Вікторії виявилися занадто важкими. Нік допоміг витягти її з-під завалів та викликав швидку, що відвезла її до реанімації, а Сіма пізніше дізналася, що у неї з Вікторією є спільний друг дитинства. У Вікторії залишились чоловік та дитина, а також ціла спадщина задокументованих та досліджених воєнних злочинів.

"Ця атака викликала розчарування та обурення. Цей ресторан, де нормальні люди робили нормальні речі, нічим не відрізнявся від ресторану в будь-якому іншому містечку в Європі. Склалося враження, що єдиною метою цього удару було створити атмосферу страху, а головними мішенями були волонтери та журналісти", – поділилася Мо.

За гіркою іронією, російські ЗМІ використали фото Ніка на місці події, аби заявити, що він найманець ЗСУ, а не гуманітарний працівник.

Мо

Вперше Мо приїхала до України у березні 2022-го, вже маючи досвід роботи із вразливими прошарками населення та надання їм соціального житла. У неї є певні занепокоєння щодо схеми британського уряду Homes for Ukraine (Домівки для України), що покладає занадто багато відповідальності на індивідуальних спонсорів, яким доводиться долати адміністративні та юридичні труднощі самостійно.

Були також проблеми з підбором спонсорів для українців, адже в багатьох потенційних спонсорів, які прагнули допомогти, не виходило знайти підопічних. У березні 2022 Мо прибула у Перемишль, невелике польське містечко на кордоні з Україною, яке дуже швидко охопила криза біженців. Мо, яка спочатку збиралася залишатися там лише два тижні, каже, що біженці так і не дочекалися системної підтримки від великих неурядових організацій.

Гуманітарну допомогу, доступну в Перемишлі, підтримували незалежні волонтери, люди без попереднього досвіду в гуманітарній сфері, які просто приходили і робили все, що могли, аби допомогти. Незважаючи на те, що вона раніше не була пов’язана з Україною, Мо була мотивована використати свій досвід, зокрема роботу в благодійних організаціях для бездомних у Великій Британії, щоб забезпечити людям певний рівень безпеки.

"Ця допомога може змінити всю траєкторію життя людей; вона може дати їм можливість мати ці життя, крапка. Люди гинуть від авіаударів щотижня. Якщо ми зможемо дістатися до них сьогодні, ми можемо виграти для них більше часу, тому важко думати про те, щоб робити щось інше", – розповідає Мо.

Мо працює з переміщеною родиною

Як і багато іноземних волонтерів в Україні, Мо вже витратила більшу частину своїх заощаджень на фінансування допомоги:

"Якщо ти розумієш, як твої кошти можуть вплинути, стає важко не витрачати їх тут".

Визнаючи роботу великих НДО, вона підкреслює, що менші організації пропонують набагато вищий рівень ефективності. Коли вона працювала у великих організаціях і побачила величезну різницю в ефективності в Україні, то була цим шокована і прагнула зміни менталітету. Оскільки Safe Passage 4 Ukraine повністю укомплектований волонтерами, усі пожертви йдуть безпосередньо людям, яким вони намагаються допомогти.

"Іноді ми маємо на складі медичне приладдя вартістю 500 фунтів стерлінгів, але ми не можемо дозволити собі заплатити за пальне, щоб доставити його людям, які його потребують. Навіть 50 фунтів стерлінгів можуть уможливити таке транспортування", – додає Мо.

Нік

Нік, родом із Каліфорнії, приїхав до України, маючи тут знайомих – друзів, які жили в Харкові та Маріуполі. Як кваліфікований лікар швидкої допомоги, він поїхав до Бучі та Ірпеня після того, як їх звільнили наприкінці березня минулого року, і продовжує працювати волонтером поблизу фронту, де його медичний досвід найбільше потрібен.

У нього був успішний бізнес з продажу карт Pokémon і Magic: The Gathering, які він розпродав частинами як до, так і після приїзду в Україну. Коли він перестане бути потрібним в Україні, то планує продовжити роботу медика на передовій, де буде наступний конфлікт.

Мобільна клініка

Сіма

Сіма – українка, але навчалася на бакалавра з біомедичної фізіології в Університеті Саймона Фрейзера в Британській Колумбії. Вона хотіла повернутися в Україну і допомагати.

"Росія намагається захопити Україну протягом дев’яти років, але це слідує століттям спроб винищити українців. Я сподіваюся, що це буде їхня остання спроба, і я думаю, що це можливо, якщо кожен зробить те, що може, щоб допомогти", – каже Сіма.

Першим завданням Сіми після повернення з Канади було знайти житло для матері та бабусі, які втекли з Києва до Польщі в перший тиждень повномасштабного вторгнення. Знайти житло в Польщі було важко через величезний наплив біженців, але зрештою вона знайшла квартиру через старого друга, що дозволило їй повернутися в Україну.

Останні чотири місяці вона була волонтером Safe Passage 4 Ukraine, виконуючи роль перекладача для команди мобільної клініки. Працюючи переважно з іноземними волонтерами, вона твердо підтримує їхню роль в Україні:

"Люди залишили все, щоб приїхати сюди і допомагати нам. Я надзвичайно вдячна, і для мене – це величезний привілей працювати разом з ними. Підтримка Мо, Ніка та країн, які вони представляють, змушує мене відчувати, що ми не самі в цій боротьбі".

Вона також наголошує на зв’язку між гуманітарною допомогою та Збройними силами України:

"Вони борються за нас щодня, без зупинки. Завдяки їм ми можемо прокидатися у власних ліжках, ходити в улюблені кафе та пити каву. Ми всі маємо робити свій внесок – робити пожертви, збирати кошти та поширювати обізнаність серед міжнародного співтовариства – ми винні їм це".

Сіма та Нік (ліворуч) волонтерять

Улюблена історія Сіми з її волонтерської діяльності – про евакуацію 84-річної Зої Миколаївни, яка жила у прифронтовому Сіверську без світла та чистої питної води, терплячи регулярні обстріли та авіаудари. Перші два будинки, в яких жила Зоя Миколаївна, були вже зруйновані.

Зв'язатися з дочкою їй не вдавалося, тож вона перейшла жити в третій будинок, який потім теж був зруйнований обстрілами. Сіма та Мо евакуювали її, привізши спочатку до Краматорська, потім до Львова і, нарешті, до Польщі, де вона возз’єдналася зі своєю родиною.

Мо і Зоя Миколаївна в поїзді до Львова

Safe Passage 4 Ukraine

Мо зазначає, що багато організацій вважають, що немає сенсу пропонувати підтримку людям у прифронтових районах, вважаючи це програною справою. Мовляв, вони старі та вперті і вже вирішили, що не покинуть дім. Але це надто спрощений підхід.

Багато відмов залишати свої домівки насправді прагматичні: люди не готові покинути свої домівки без системи підтримки, лиш для того, щоб опинившись у спортивних залах без жодної перспективи на постійне житло чи роботу, через декілька тижнів повернутись назад додому. Для інших, особливо для старшого покоління, від’їзд може здатися занадто травматичним; як вони можуть поїхати, коли їхній чоловік похований у саду їхнього будинку, або їхні сини воюють за кілька кілометрів від них?

Важливо побудувати фундамент довіри між людьми, які живуть у прифронтових селах, і волонтерами. Їм потрібна впевненість, що для них є план і що вони завжди можуть повернутися.

Мобільна клініка Safe Passage 4 Ukraine регулярно рекомендує спеціалізовану медичну допомогу, яка зазвичай потребує поїздки до Краматорська. Іноді найкращим результатом, якого вони можуть досягти, є обіцянка, що пацієнт подумає про поїздку, але після кількох тижнів встановлення довіри жителі часто погоджуються.

Зараз Safe Passage 4 Ukraine є єдиною організацією, яка надає підтримку українцям, які планують поїхати до Великої Британії чи Канади, включаючи підтримку з візами та транспортом.

Вони зосереджені на тих, хто має найбільшу потребу: людей, які втекли з окупованих територій України, людей, чиї будинки були зруйновані та людей, які живуть під постійними обстрілами в селах поблизу зони бойових дій. Вони також надають допомогу в транспортуванні та консультуванні іноземних воїнів-добровольців, а також допомагають українським військовим, які потребують виїзду за кордон для отримання протезів.

Ліза з Маріуполя готує свою першу англійську булочку у своєму новому домі в Лінкольні

Safe Passage 4 Україна завжди рада отримувати фінансові пожертви, але ви також можете пожертвувати авіамилі та бали в готелях. Багато сімей уже знайшли спонсора за кордоном, але не можуть дозволити собі витрати на дорогу, особливо ті, хто їде до США чи Канади.

Залишається багато претендентів на спонсорство, і вони також постійно шукають спонсорів, які можуть прийняти чи підтримати біженців в будь-якій безпечної країни. Якщо ви зацікавлені у волонтерстві, заохочуємо всіх, хто має медичну освіту, інший відповідний досвід або володіє українською та англійською мовами. Ви можете зв’язатися з Safe Passage 4 Ukraine через веб-сайт або електронною поштою [email protected].

Бі Барнс

Переклали: Поліна Кириллова, Єлизавета Ходацька