Пройшов напівоточення, отримав поранення, а потім знову пішов у бій. Історія курсанта НГУ

Сергій Пятенко – курсант факультету логістики Національної академії Національної гвардії України. Він встиг побувати у напівоточенні, отримати поранення та ще раз повернутися на фронт.

Про його історію розповіли у Нацгвардії.

Хлопець родом із Куп’янська. Закінчив школу, потім училище та отримав освіту тракториста-машиніста.

Військову кар’єру почав у 2019-му році зі строковї служби у мінометній батареї на Харківщині. Після 4-х місяців підписав контракт на 3 роки. 

Тоді періодично їздив у район Операції Об’єднаних Сил та ніс службу на блокпостах. З початком повномасштабного вторгнення знаходився у Станиці Луганській. Каже, що 22-23-го лютого 2022 року над ним із побратимами уже літали російські дрони.

Вночі 23-го лютого відпрацювала артилерія окупантів, а 24-го усі прокинулися за загальною тривогою. Хлопці з сусіднього блок-посту були тиждень в оточенні, а потім потрапили у полон.

Підрозділ отримав команду повертатися назад. З’ясувалося, що він був у напівоточенні. Тому підрозділ виходив до Сєвєродонецька. Саме цей період був найстрашнішим.

"Згодом – Рубіжне. Займали там оборону. Ми виїжджали, відпрацьовували конкретні завдання та знову поверталися на свої позиції. Одного дня, завданням було відпрацювати у посадці. Попереду їхала "газелька", ми за метрів 20 позаду неї. Тут у неї залітає снаряд і ми це бачимо. Намагаємося виїхати, задня передача не спрацьовує. Налякалися тоді добряче", – говорить Сергій. 

Потім він пройшов бої у Варварівці, Кремінній. Своє поранення отримав у м. Золоте Луганської області. Там ніс службу піхотинцем і мав вести автоматний огонь по ворогу за 100 м від позицій.

Коли вийшов на зміну, то ворожий танк почав вести обстріл. У той час, як Сергій побіг в укриття, радіозв’язок уже перебили. Товаришів попросити відкрити вогонь у відповідь не було як.

Військовий кинувся до інших побратимів у окопі, але вже було пізно.

"Коли я вийшов до них, то побачив, що один боєць, який мав позивний "Сімка" вже лежав. Я підбіг до нього, нахилився, хотів допомогти встати, але вже нічого не можна було зробити. Саме в цей момент я отримав поранення, уламок від танкового боєприпасу поранив мені ногу. Я крикнув другому побратиму, щоб він біг, а сам потроху почав добиратися до укриття. Там мені надали першу допомогу, а коли змогли під’їхати медики, то відправили до госпіталю", – згадує нацгвардієць.

Після реабілітації Сергій взяв участь у боях під Харковом у мінометній батареї. Там велися тяжкі бої, але українські військові здобули успіх.

"Скажу навіть більше, на той час ми першими вийшли на кордон з росією, який знаходиться неподалік від Козачої Лопані, та змогли звільнити певні позиції. Була налагоджена робота з нашим штабом, який читав російські радіостанції, телефони, телеграми. Коли ми працювали, нас попереджали про можливі обстріли. Як тільки ми спускалися у підвал, одразу по нам прилітало", – каже Сергій.

У листопаді 2022 року він із бригою відправився в Торецьк, пізніше – в Бахмут. Там гвардійці допомагали нашій піхотів утримати позиції мінометним вогнем.

Військовий каже, що підтримку отримував від дівчини, батьків, бабусі та дідуся. Батьки були в окупації. Після звільнення Куп’янську поїхав їх забирати.

"Але найприємнішим у цьому всьому жаху для мене є те, коли заїжджаєш у звільнене місто чи селище і розумієш, що тебе тут чекають. Люди махають, дітки бігають. Це не передати словами", – каже захисник.  

У майбутньому Сергій планує залишатися у військовій сфері, тому вступив до академії, щоб покращити свою кваліфікацію.

"Дуже пишаюсь людьми, які добровільно йдуть захищати Україну. Маю знайомих, які були за кордоном, і повернулися щоб стати на захист країни. Також постійно спілкуюсь зі своїми побратимами. Багато моїх товаришів, на жаль, вже загинуло. Але, усі вони боролися за нашу землю, майбутнє наших дітей. І ми повинні їх пам’ятати", – підсумовує нацгвардієць.

Раніше ми розповідали історію нацгвардійця, який безпосередньо брав участь у контрнаступі на Харківщині. 

Читайте також: "Життя – нічого не варте, момент – ти закатований і вбитий". Історія поліцейського, який пережив окупацію Бучі