5 документальних репортажів про війну, які варто побачити

З 24 лютого в Україні триває проєкт "Хроніки війни, любові та ненависті", який збирає документальні відеосвідчення про війну.

Його автори знімають репортажі на гострі соціальні теми, які постали під час вторгнення у різних регіонах країни – від деокупованої Київщини до постблокадного Чернігова.

"Українська правда. Життя" відібрала п’ять робіт, вартих уваги. Завдяки цим відео можна побачити життя звичайних людей попри та всупереч війні.

***

Роллана Бондаренко – ветеранка загону спеціального призначення Азов. Її син Віталій та невістка Алла Тараніни загинули під час оборони міста Маріуполь на Азовсталі.

У 2014 році сім’я виїхала з Донецької області та знайшла новий дім у Маріуполі серед тоді ще добровольчого полку Азов. Там же 24 лютого вони й зустріли початок повномасштабного вторгнення в Україну. Віталій одразу вирішив, що буде захищати Маріуполь, та хотів, щоб Алла з їхнім сином виїхала на безпечну територію, але вона відправила дитину з дідусем, і також поїхала до Маріуполя.

Через поранення Віталій потрапив до госпіталю у бункері Азовсталі, де і загинув 15 квітня під час обстрілу. 8 травня російська війська скинули багатотонну бомбу, яка пробила 4 поверхи бункера заводу та забрала життя Алли. Тепер єдине, що залишилось в Роллани – це її маленький внук.

"Сьогодні і завтра уроків не буде"

Документальний фільм "Сьогодні та завтра уроків не буде" – це портрет юного покоління українців, які були в очікуванні світлого майбутнього, але опинилися у розпалі великої війни.

Учні чернігівської школи з початку навчального року готуються до омріяного випускного: шиють сукні та вчаться танцювати вальс. Але повномасштабне російське вторгнення в Україну руйнує їхні плани та їхнє місто.

Підлітки разом зі своїми сімʼями живуть в страху та невідомості. Один місяць, один тиждень та один день Чернігів знаходиться в облозі. Після відступу російських військ місто оговтується від пережитого. Випускники намагаються зрозуміти, чому росіяни зруйнували їхні життя та домівки, а головне – як жити далі.

Наступний герой відео житель Харкова – Саша. Він залишається в місті попри те, що його мало не щодня обстрілюють із території Росії. Вже двічі у квартиру Саші влучала російська ракета. Перша забрала життя членів його сімʼї – кота Біма та птахів.

Він переселився до підвалу дев'ятиповерхового будинку, з даху якого видно лінію фронту. Підвал він ділить із котами та літньою сусідкою. Своє життя чоловік знімає на камеру мобільного телефону, розсилає відео сусідам в евакуації та знайомим, які живуть в РФ.

Кадри, що увійшли до стрічки, відзняті в різні періоди протягом трьох місяців 2022 року у Харкові. Іноді Сашко разом із колегою Марією Шевченко сиділи всю ніч на багатоповерхівці, щоб зняти, як із Бєлгорода летять російські ракети на Харків.

Війна змусила сотні сімей розлучитися, тож наступна історія про подружжя, яке розлучила війна. Від початку повномасштабного вторгнення Вікторія почала займатися гуманітарною допомогою, а Юра готувався йти на фронт. Вони відразу вирішили одружитися. У РАЦСах є дні реєстрації шлюбу, а є – документації смерті. Юрі та Вікторії не було часу чекати, тому вони прийшли у день реєстру смертей та благали скріпити їхній шлюб.

Для Вікторії єдиний спосіб побачити чоловіка було приїхати у військову частину волонтеркою. Вона не готувалася до весілля, а передавала амуніцію, харчі та все необхідне, щоб боротися на передовій. Це відео – їхнє прощання на вокзалі.

Документальне відео розповідає про жінок та дітей, які перетинають польський кордон, щоб врятуватися від російських військ і ворожих ракет. Іноді вони стоять у черзі годинами, від ранку до вечора. Діти виснажені та збентежені. Волонтери намагаються забезпечити усіх їжею, теплим одягом, щоб спростити перетин кордону.

Багато жінок не мають можливості виїхати за кордон, тому що не можуть залишити старших родичів, які не можуть пересуватись на далекі відстані, або не хочуть їхати без синів, що пішли на війну. Дружини, доньки і матері повинні залишати країну самі, оскільки, згідно із законом, чоловіки від 18 до 60 років не мають права виїжджати. На кордоні люди організовують машини та автобуси, щоб доставити українців до центру біженців у Польщі та знайти для них новий дім.

Ці відеороботи є частиною великого театрального проєкту "Хроніки війни, любові та ненависті", які розповідають про українців та українок з різних регіонів України на тлі російсько-української війни. Фільми та відеорепортажі МИ: медіа-театру публікуються в різних медіа, наприклад в OKO.press (Польща), NZZ Format (Швейцарія), EURACTIV, SME.SK (Словаччина), MNews (Тайвань), 4 Channel та Lyfta (Великобританія).

Читайте також: "Напевно, вони сказали щось таке, чого він не зміг пережити". Історія батька 10 дітей, якого знайшли повішеним після допиту окупантів