Без житла і роботи можуть не повернутися. Як і чому фонд Шона Пенна допомагає українцям

Рятувати сім'ю від війни, боротися зі смертельним недугом дитини, будучи вагітною, починати життя заново в іншому куточку країни і щодня ризикувати собою заради інших. Українцям, особливо тим, хто був змушений стати переселенцем у власній країні, довелося стикнутися з чималими викликами через війну. Та, на щастя, в Україні також є величезна кількість волонтерів, які щодня невпинно допомагають "ставати на ноги" постраждалим.

Від початку повномасштабної війни неабияку роль у підтримці ВПО відіграють благодійні фонди та організації, однією з яких є CORE Response, заснована голлівудським актором та режисером Шоном Пенном.

CORE також частково допомагає із відновленням шкіл та закладів дошкільної освіти. До слова, організація долучилася до збору "Української правди" та міжнародного благодійного фонду savED на укриття для 55-го ліцею у Миколаєві, надавши зібрані 4 мільйони гривень. Завдяки цьому у школі з'явиться якісний та безпечний освітній простір, облаштований у бомбосховищі.

Допомогу отримують як переселенці, так і люди на деокупованих територіях та в зонах бойових дій, зокрема чиї будинки постраждали внаслідок військової агресії РФ.

Далі ми розповідаємо історії тих, чиє життя докорінно змінила війна, і тих, хто допоміг їм адаптуватися до нових реалій.

Представники благодійної організації CORE у Миколаєві. Фото: Костянтин Чернічкин

Історія багатодітної родини про порятунок дітей від війни і раку

Сім'я Анастасії Мірошніченко до вторгнення проживала у Миколаєві. Вони разом із чоловіком працювали інженерами у суднобудівній компанії. На момент початку повномасштабної війни у них було вже троє дітей: старшому сину – 20, він навчається у Києві і живе окремо, другому – 15 років, наймолодшій Аріні був рік.

"У нас все було добре. Я вже тоді працювала дистанційно, трохи раніше вийшла з декрету", – розповідає жінка.

У січні 2022-го Анастасія повезла доньку на профілактичний медогляд. Вже тоді жінка помітила, що малечу щось непокоїть. Лікарі зробили УЗД, однак нічого серйозного не помітили – сказали "поспостерігати за нирками", додає Анастасія. А вже за кілька місяців, після численних обстежень, в Аріші, як її називає мама, виявили пухлину у черевній порожнині.

Минув місяць, і почалася повномасштабна війна. Квартира родини у Миколаєві розташована на 9 поверсі, тож залишатися там було вкрай небезпечно – росіяни активно гатили з повітря. Тому подружжя переїхало до батька чоловіка у приватний будинок.

Невдовзі обстріли стали настільки інтенсивними, що і там залишатися було неможливо.

"Це було дуже страшно, дитина маленька все це переживала, постійно нервувалася. Тоді (доньку – ред.) турбувала ця хвороба, але ми до кінця не розуміли, що з нею. Думали, що переїзд повпливав", – пригадує жінка.

У свекра сім’я прожила кілька тижнів, потім Анастасія разом із 15-річним сином та маленькою донькою виїхали до Румунії. З евакуацією допомагала компанія, де працює подружжя. Чоловік залишився у Миколаєві.

Згодом до Румунії переїхали мама і сестра Анастасії.

"Деякий час ми були там, я працювала, а стан дитини дедалі погіршувався. Вона плакала, були болі", – говорить Анастасія.

Каже, що неодноразово зверталися до тамтешньої "швидкої", однак там дитині в результаті не зробили жодних обстежень.

"Ми просто згаяли час. Якщо їй хоча б тоді зробили УЗД ... Навіть у Миколаєві, коли потрапляєш у лікарню з гострим болем в животі, то роблять обстеження, УЗД як мінімум.

А тут нам просто казали, що "можливо це зубки, дитина перенесла переїзд, тому нервується так", – додає Настя.

Фото: Сергій Левицький, фотоархів CORE

Після трьох місяців перебування у Румунії жінка наважилася повернутися в Україну, але не до Миколаєва. Родина вирішила тимчасово оселитися на Закарпатті. Орендували житло, Анастасія з чоловіком продовжили працювати дистанційно. Уже на заході України маленькій Аріні почали робити обстеження, які тривали кілька місяців.

Невдовзі Анастасія дізналася, що вагітна.

"І начебто все добре, щаслива звістка, але через місяць після того, як я дізналась про вагітність, Аріні поставили діагноз нейробластома, рак черевної порожнини. Все наше життя перевернулося", – з сумом згадує жінка.

Тоді лікарі сказали батькам, що таких маленьких дітей в Україні лікують лише у Києві та Львові. Обрали останній, адже було ближче.

Наприкінці серпня 2022-го Настя з донькою приїхали до Львова на консультацію, і зосталися там на найближчі пів року.

"Аріну терміново поклали в лікарню. Я залишилася з нею, а чоловік найняв житло поблизу лікарні. Син залишився з бабусею. Для нас це було дуже важко тоді… Та і я майже пів року була безвилазно в лікарні. І вся моя вагітність проходила під час лікування Аріші", – говорить Анастасія.

Завдяки тому, що старший син на той час був під опікою бабусі, тато з мамою спрямували усі сили на лікування молодшої. Останнє забирало практично усі матеріальні ресурси родини. Тож Анастасія з чоловіком вирішили звернутися до одного з прихистків, оскільки коштів на квартиру вже бракувало. У прихистку волонтери розповіли про програму Rental assistance від фондів CORE та UHF. Незабаром сім'я підписала договір, відповідно до якого CORE шість місяців компенсувало оренду і комунальні послуги.

Завдяки програмі родина змогла переїхати у більше помешкання.

"Ця підтримка для нас дуже цінна. Це дозволило видихнути, орендувати помешкання, де є ще одна кімната.

Це нас дуже виручило, бо якраз у березні народилася молодша дочка, то кошти нам дуже допомогли", – ділиться Анастасія.

Невдовзі лікарі видалили Аріні пухлину, але після хірургічного Аріна ще проходила променеву терапію, а зараз – курс таблетованої хіміотерапії.

Наразі жінка перебуває у декретній відпустці, але пізніше планує працювати дистанційно. Повертатися до Миколаєва родина не поспішає з очевидних причин – війна і хвороба Аріни, повноцінне лікування і спостереження за якою там неможливі.

Читайте також: "Кнопка паніки" для жінок і робот-сортувальник: як українці відкривають бізнес у Данії і хто їм у цьому допомагає

"Деякі місця так і залишаться спогадами". Історія мами п’ятьох з Луганщини

Поліні Ісаєвій – 34 роки, вона – мама п'ятьох дітей: 6-річного Назара, 7-річної Уляни, 11-річного Олександра, 14-річного Данила та 16-річного Івана.

За понад 9 років війни її родині довелося покинути не одне місто. До 2016-го сім'я проживала у нині тимчасово окупованому РФ Сєвєродонецьку, що на Луганщині. У червні того ж року вони продали квартиру і переїхали до передмістя, у Єпіфанівку – вирішили, що дітям у селі буде краще. Там вони проживали до 25 лютого 2022 року, а після – знову довелося втікати від війни.

Чоловік Поліни – військовий, з 2017 року він служить за контрактом у Збройних силах України. 24 лютого 2022-го о шостій ранку він пішов на службу, розповідає жінка. Нині служить на Дніпропетровщині.

"Ми з дітьми першу ніч провели вдома. 25 лютого ми тікали до Рубіжного, адже там є залізничне сполучення. Ми прожили у місті близько тижня. Чоловік військовослужбовець, тож ми розуміли, що за нас візьмуться першими. 2 березня ми змогли сісти на другий евакуаційний потяг з Лисичанська, який привіз мене, п'ятеро наших дітей і мою літню бабусю у Львів.

У 2014 році ми вже тікали з Сєвєродонецька і за два тижні повернулись додому, бо ЗСУ звільнило місто. Ми були впевнені, що цього разу це також справа кількох тижнів, але помилялись", – визнає Поліна.

У Львові жінку з дітьми розмістили у колективному центрі на "Арені Львів", а пізніше родину прийняв центр Святого Пантелеймона в Дрогобичі.

"8 місяців ми проживали у центрі, де отримували усе необхідне. Діти працювали з психологом і ходили на гуртки. У нас було харчування і підтримка речами першої необхідності", – розповідає Поліна.

Через 8 місяців закінчилась реновація гуртожитків у Стебнику, де згодом родині дали квартиру, облаштовану меблями та побутовою технікою. Це одна із 60 квартир гуртожитку в місті Стебник, які допомогла забезпечила усім необхідним та встановити електричне опалення організація CORE.

Поліна з дітьми. Фото: Поліна Ісаєва

"Перше, що ми зробили – це розписали стіну в холі у вигляді сімейного дерева. Ми не були за кордоном, але багато подорожували Україною. Усі ці спогади розмістили на дереві. Деякі місця так і залишаться спогадами, їх вже не існує.

Я створювала цей розпис власноруч, як і на стінах в інших кімнатах. Нам необхідно було відчуття дому. Діти дуже сумували, і психолог порадив постаратись їм створити звичні умови. Майже одразу купили в дім шиншилу, адже проживаючи у колективному центрі, ми не могли завести улюбленців. Замість дня чебуреків, який ми влаштовували вдома, придумали день бургера, і щоп’ятниці ходили з дітьми в бургерну", – поділилася жінка.

За понад 9 років війни родині Поліни довелося покинути не одне місто. Фото: Ольга Безкоровайна, фотоархів CORE

Наразі усі діти Поліни ходять до місцевої школи, найстарший – вчиться у коледжі у Дрогобичі. За словами жінки, тепер їхнє життя і побут облаштовані "доволі непогано", діти майже звикли до нової школи, гуртків та друзів. Щоправда, сумують за "старими" друзями і батьком.

Поліна нині працює фасилітаторкою центру, куди приходила допомагати, аби віддячити за заняття з її дітьми.

Спостерігаючи за роботою жінки у центрі для дітей, її запросили у команду благодійній організації "People in need".

"Тепер працюю з місцевими дітками та ВПО, створюємо для них прийнятні умови для розвитку та самореалізації", – додає жінка.

Читайте також: "Соціальне житло буде нескоро". Міністерка соцполітики про підтримку ВПО, усиновлення та міжнародну допомогу

Як CORE допомагає українцям

Благодійна організація CORE Response, яку у 2010 році заснував голлівудський актор та режисер Шон Пенн, з 27 лютого 2022 року активно допомагає українським переселенцям та людям на деокупованих територіях. На початку повномасштабної війни фокус роботи був на тому, аби задовольнити базові потреби переселенців, що вимушено покинули домівки. Людям допомагали їжею, водою, грошима.

"Головна мета – забезпечити людям гідні життєво необхідні умови. Якщо їм є що їсти й де жити, далі вони мають змогу зайнятися іншими важливими питаннями – навчанням, роботою, забезпеченням свого подальшого життя. Але без даху над головою, безпечних умов для дітей і елементарно їжі, про це і мова не йде", – наголошує Ліана Хоровицька, виконавча директорка CORE Response в Україні.

Виконавча директорка CORE Response в Україні Ліана Хоровицька. Фото: Павло Павлов, фотоархів CORE

За її словами, нині діяльність організації в Україні має два фокуси. По-перше, це продовження надання нагальної допомоги: гігієнічних наборів, опалювальних матеріалів тощо. По-друге, комплексна допомога у відбудові постраждалих та громад по лінії фронту у Харківській, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях.

"Якщо людям не буде де жити, працювати і якщо не буде безпечного місця для них, вони навряд будуть розглядати можливість повернення", – вважає виконавча директорка CORE в Україні.

Також організація допомагає переселенцям із довготривалим житлом.

"Тобто не на одну чи дві транзитні ночі. У нас були декілька пілотних проєктів, ми допомогли відремонтувати гуртожитки разом з міською та обласною владою і з місцевими партнерами. Ми купували як будівельні матеріали, так і повністю оснащували технікою, меблями – усім необхідним, щоб люди, які втратили свій дім, мали гідні умови життя", – додає Ліана.

На початку повномасштабної війни діяльність організації була зосередженя на тому, аби задовольнити базові потреби ВПО. Фото: Ліана Хоровицька/Facebook

З допомогою CORE відновлюють постраждалі будинки, системи комунальних послуг (водо та газопостачання), соціальну інфраструктури, укриття.

Також організація допомагає медзакладам. Наприклад, минулої зими під час блекаутів до CORE звернувся головний лікар міської лікарні №2 у місті Краматорськ, адже лікарня не могла повною мірою проводити дезінфекції білизни для пацієнтів, наплив яких не зменшувався.

Зазначимо, Краматорськ – найбільше місто на території Донецької області, яке залишається під контролем України, головний транспортний та гуманітарний хаб підконтрольної прифронтової території.

Інфраструктура Донеччини зазнала чималих руйнувань внаслідок постійних прильотів, тож багато лікарень нині не функціонують. Натомість пацієнтів зі Слов'янської, Лиманської і Бахмутської громади приймає міська лікарня №2 у місті Краматорськ. У медзакладі – 220 ліжок, а загальна кількість людей, які проходять лікування за рік, складає близько 8 тисяч осіб. Потік пацієнтів надзвичайно високий.

У червні цього року благодійна організація надала необхідне обладнання для лікарні, що дозволило повністю покрити потреби у дезінфекції білизни пацієнтів і значно скоротило час на відповідні процедури. До цього медзаклад мав лише дві звичайні пральні машини малого об‘єму.

Станом на початок минулого року CORE допомогли приблизно 250 тисячам людей, і географія допомоги продовжує розширюватися.

"Я нещодавно повернулася з Лиману. Кожен раз, коли я їжджу в такі регіони, це до сліз, до болю. Наприклад, одна жінка з Лиману сиділа і просто біля під'їзду і колола собі дрова, бо їй треба буде чимось опалювати хату. Їй 72 роки, а вона каже, що нікуди не хоче їхати. Мені дуже болить. У нас є можливість її забрати, а вона просто не хоче.

Така глибина любові до України, до свого дому… це і біль, і якесь своєрідне щастя водночас, що люди у жахливих умовах, під постійними обстрілами, без нормального водопостачання, опалення, але вони говорять, читають, вміють радіти. Ми просто під враженням після кожної поїздки", – зізнається Ліана Хоровицька.

Жителька Лиману. Фото: Павло Павлов, фотоархів CORE

Вона додає, що CORE не займається евакуацією людей як такою, але намагається зробити все можливе, аби забезпечити всім необхідним тих, хто потребує допомоги.

Ліана Хоровицька у Лимані. Фото: Павло Павлов, фотоархів CORE

Крім того, благодійна організація Шона Пенна частково допомагає із відновленням шкіл та закладів дошкільної освіти.

Читайте також: Місія Шона Пенна – або успіх, або "нам усім п***дець"!

Довідково про CORE

Благодійна організація CORE Response заснована голлівудським актором та режисером Шоном Пенном у 2010 році у відповідь на катастрофу, спричинену землетрусом на Гаїті, що забрав життя 220 тисяч людей. Ще 1,5 мільйона людей миттєво залишилися без даху над головою. За кілька годин Шон Пенн зібрав команду та мобілізував мережу лікарів, працівників екстреної допомоги та урядовців, аби негайно вжити заходів задля допомоги.

24 лютого 2022 року, у день повномасштабного вторгнення, Шон Пенн перебував у Києві, аби як документаліст зафіксувати події, які відбуваються в Україні. Під час третього візиту в умовах війни голлівудський актор зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським, який вручив Пенну орден "За заслуги" ІІІ ступеня та подякував "за щиру підтримку та вагомий внесок у популяризацію України у світі". Натомість актор привіз до Києва свій "Оскар", який залишиться у нашій країні до перемоги.

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"

Фото обкладинки: Ліана Хоровицька/Facebook