"Не уявляю свого життя без них": історія підприємиці з Луганщини, яка стала прийомною мамою 10-ти дітям

Лілія Зоз із окупованого росіянами Лисичанська, що на Луганщині, – мама 10 прийомних дітей. Причому чотирьох із них вона взяла з притулку за два дні до повномасштабної війни, ще двох – вже під час війни. Нині велика родина проживає на Волині.

"Українська правда. Життя" поспілкувалась із Лілією Зоз. Жінка розповіла, як це – бути прийомною мамою-одиначкою, а також чому вона наважилася взяти у сім'ю важкохворого хлопчика, який постійно потребує медичного догляду.

"Мені дуже сподобалося знову бути у ролі мами"

У рідному Лисичанську, який наразі перебуває в окупації, Лілія Зоз була успішною підприємицею, мала великий дім, авто. Та жінка зізнається: коли поверталася з роботи у порожній будинок, відчувала себе самотньою.

У віці понад 50 років жінка вирішила стати прийомною мамою

Дві її доньки вже дорослі і живуть окремо. Тож у віці понад 50 років жінка вирішила стати прийомною мамою.

"Я мала все, але була самотньою. Довгий час ходила в притулок, навідувала діток. Зрештою, вирішила взяти двох дівчаток – рідних сестричок 7-ми і 10-ти років. Мені дуже сподобалося знову бути у ролі мами", – розповідає пані Лілія.

Через два роки жінку попросили взяти з дитбудинку дворічну дівчинку. Лілія ретельно обдумувала це рішення, адже на той час їй уже виповнилося 55 років, та все ж погодилася.

Вона каже, що перший час малою дитиною було дуже важко: та не їла, не спала, була дуже неспокійною. Але з часом це минуло.

Жінці довелося вчити дітей елементарному та постійно працювати над їхнім розвитком. Тут Лілії стала у нагоді освіта вчительки початкових класів: хоч вона і працювала за спеціальністю недовго, знання залишилися.

"Так вийшло, що вже перед самою повномасштабною війною, буквально за два дні, я взяла з притулку ще чотирьох діток із однієї сім’ї. Один з них, 5-річний хлопчик, – важкохворий. Дитина щодня змушена приймати пригорщу таблеток і часто перебувати під наглядом лікарів", – каже Лілія.

На початку березня 2022 року родина була змушена виїжджати з Лисичанська. Жінка розповідає, що на той час у місті вже не було зв’язку і постійно лунали вибухи, яких діти дуже боялися.

Потяги не їздили, бо залізну дорогу окупанти розбили. Організованих евакуацій теж не було. Лілії з малюками допомогли виїхати волонтери. Деякий час родина жила на Львівщині, а потім – виїхала в Австрію.

"Мене аж гордість бере, що вони в мене такі гарні, а я – їхня мама, і в мене їх так багато", – каже Лілія

Й у Львові, й за кордоном пані Лілія бувала у медзакладах задля лікування її 5-річного прийомного сина.

"Люди часто обертаються, коли бачать багато маленьких дітей зі мною"

"Усі діти називають мене мамою, і мені це дуже подобається. Мені 55 років, та я не комплексую, хоч люди часто люди обертаються, коли бачать, що стільки діток біжать за мною і кричать: "Мама!"

Мене аж гордість бере, що вони в мене такі гарні, а я – їхня мама, і в мене їх так багато. Найменшій моїй дитині зараз чотири роки, найстаршій – 15", – каже жінка.

Ще живучи в Австрії, Лілія думала, як і куди повернутися в Україну. Жінка переконує: як би добре не було за кордоном, та "серце тягне додому". Тоді волонтери знайшли для багатодітної матері будинок у селі Угринів, що на Волині.

Коли Лілія повернулася на Батьківщину, вирішила взяти під опіку ще кількох діток. Вона дізналася, що сиріт із Лисичанська перевезли у притулок до Львова, і поїхала туди. Так вона стала мамою ще трьом малюкам.

УСІ ФОТО: з сімейного архіву Лілії Зоз

На запитання про те, як жінка встигає давати раду зі стількома дітьми, Лілія відповідає:

"Мені це страшенно подобається. Я дуже люблю готувати, навіть хліб я печу сама. В мене є дуже багато часу: на Волині не працюю стільки, скільки в Лисичанську, тому все встигаю.

Я жодного разу не пошкодувала, що взяла їх. Дуже рідко, звісно, буває, що нерви здають. Тоді я сідаю і плачу. Але це і в звичайних сім'ях буває", – каже вона.

Жінка ділиться своєю мрією – повернутися додому в рідний Лисичанськ. Вона сподівається, що її будинок вціліліє і вона зможе там проживати зі своєю великою родиною.

"Без цих дітей я більше не уявляю свого життя", – підсумовує Лілія.

Читайте також: "Щоразу казала собі, що це востаннє": історія подружжя з Тернопільщини, яке взяло на виховання 17 дітей