"Тішить, що є рідна людина, якій ми потрібні". Історія дитбудинку сімейного типу, який вимушено переїхав з Харківщини

Родина Кутузових виховує шістьох прийомних дітей: п’ятирічна Ізабелла, семирічний Владислав, десятирічний Роман, 11-річна Вероніка і 18-річні Вікторія та Христина. 

Дитячий будинок сімейного типу (скорочено – ДБСТ) через війну вимушено переїхав із Харківщини в село Чабанівка, розташоване неподалік Ужгорода. 

Саме там фахівчиня із соціальної роботи Ольга Фленько почала працювати з родиною за моделлю ведення випадку, щоб надати комплексну персоналізовану допомогу.  

Вона – одна з 25 фахівців із соціальної роботи, які працюють у Львівській і Закарпатській областях за моделлю ведення випадку у межах комплексного соціального супроводу за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

Що передбачає модель ведення випадку?

Ведення випадку – це спосіб організації надання соціальних послуг, який дозволяє оцінити потреби сім'ї, яка потенційно потребує допомоги. 

Спеціаліст із соціальної роботи, який відповідає за таку сім'ю, залучає фахівців та безпосередньо членів сім’ї, організовує та координує процес надання соціальних послуг, оцінює їхню  результативність, щоб допомогти подолати складні життєві обставини. 

Важливo, що ведення випадку не передбачає вирішення проблем замість сім'ї, але стимулює до "формування запиту" на отримання допомоги в разі виникнення проблем чи труднощів.

Щоб отримати консультацію щодо супроводу, родина має звернутися у центр надання соціальних послуг, центр надання адміністративних послуг, центр соціального захисту населення та службу у справах дітей за місцем проживання.

"Ми завжди разом, адже ми – родина"

"Я Белла!" – першою привітатися вибігає найменша вихованка, п’ятирічна Ізабелла. Попри особливості здоров’я дівчинка вже відвідує садок, адаптуватися до якого їй допомагають досвідчені педагоги.

"Влаштувати Ізабеллу в садок так, щоб їй надавали послугу помічника дитини та належну увагу – один з успіхів, якого ми досягли під час супроводу цієї родини", – розповідає фахівчиня з соціальної роботи Ольга Фленько.

"Мама, я тебе лю!" – каже Ізабелла і горнеться до мами-виховательки Наталії. Усі разом йдуть у вітальню чаювати. В оселі тепло й мерехтять вогники гірлянд на ялинці та шибках. 

Наталія Кутузова, яка стала внутрішньо переміщеною особою вже вдруге з 2014 року, зізнається, що страх за дітей підштовхнув до ухвалення рішення про переїзд.

"Вибухи були гучні, аж стіни в нас на четвертому поверсі тряслися. Війна вигнала нас з дому вже двічі", – згадує вона. 

Перша прийомна дитина в подружжя Кутузових, яке мало на той час біологічних сина та доньку, з’явилася у 2014 році. А у 2017-му, коли старші діти "вилетіли з гнізда", взяли одразу трьох – Вероніку та її братів Владислава і Романа.

Далі в родину потрапила майже доросла Христина, яка втратила маму. А після початку повномасштабної війни прийняли Вікторію та Ізабеллу із розформованого інтернату. У такому складі сім’я і приїхала на Закарпаття.

Кожен випадок – особливий

Перевагою моделі ведення випадку у соціальній роботі є індивідуальний підхід, тобто вивчення його конкретної життєвої ситуації. Це формат соціального супроводу, покликаний підтримувати вразливі родини та дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, не за шаблоном і не заради галочки, а персоналізовано допомагати з розв’язанням реальних потреб сім’ї, ретельно їх визначивши та реагуючи на зміни. 

Фахівчиня із соціальної роботи Ольга Фленько говорить:

"Працюємо з серпня 2023 року. Це один із моїх перших досвідів взаємодії з великою сім’єю. Зрозуміла: навіть у такої благополучної родини – мама відкрита, тато серйозний, діти дружні – є чимало потреб: починаючи від юриста для старшої доньки, в якої триває спір із біологічним батьком за квартиру, успадковану від матері, і завершуючи лікарем для найменшої, в якої виявили приховані хвороби, з якими не стикалися ані сімейний лікар, ані мама". 

За словами Ольги, завдяки комплексній командній роботі над випадком крок за кроком вдається розв’язати всі ці проблемні питання. 

Почати з чистого аркуша

Попри те що соціальний супровід у цьому випадку – це передусім робота з дітьми, стан мами-виховательки, її психологічна рівновага, звісно, впливають на клімат у родині. Адже це відображається на тому, як діти будуть доглянуті, обдаровані теплом і, зрештою, щасливі. 

"Приїхали з однією сумкою й почали з чистого аркуша: фінансові труднощі, проблеми зі здоров’ям, освіта… А оскільки в нас є діти з особливостями розвитку, все ще складніше, – зізнається мама-вихователька Наталія. – Ольга стала нашим домашнім сонечком. Вона часто телефонує, щоб просто спитати "Як ви?". Тішить, що є рідна людина, якій ми потрібні. І на майстер-класи нас запрошують, і на тренінг для мам-виховательок, який мене дуже надихнув. Та головне – щира небайдужість".

"Найбільшим успіхом нашого супроводу я вважаю посилення зв’язку між мамою та дітьми. Також вдалося розв’язати юридичні питання й оформити допомогу, влаштувати дітей до школи й садочка, – розповідає Ольга. – Дуже хочу, щоб у цієї сім’ї все було добре, бо батьки-вихователі справді переймаються кожною дитиною як рідною". 

Разом з Ізабеллою, Владиславом, Романом, Веронікою, Вікторією та Христиною комплексним соціальним супроводом ЮНІСЕФ охоплені близько 4000 дітей у межах проєкту, що реалізується за підтримки Бюро гуманітарної допомоги USAID (BHA). Мета проєкту – більше можливостей для освіти та розвитку, більше безпеки та спокою, більше радості.

Авторка – Алла Хаятова, продюсерка – Настя Канарьова, спеціально для УП. Життя