Чи дійсно психотерапевти "в усьому звинувачують батьків": пояснює експертка

Стереотип про те, що психотерапія нібито зводиться до звинувачення батьків у всіх проблемах дитини, залишається доволі поширеним.

Психотерапевтка Марія Фабрічева в інтерв'ю "УП. Життя" пояснила, що такий погляд виник через поєднання соціальних факторів, страхів і нерозуміння самої терапії.

"Не знаю, чому він сформувався, але це доволі попсовий наратив. Мабуть, сюди входить багато факторів, зокрема соціальних", – каже фахівчиня.

За її словами, батьки часто тривожаться, коли дитина звертається до психолога, бо очікують, що їх будуть оцінювати як "поганих":

"Їм здається, що там говоритимуть про них як про поганих маму чи тата. Мовляв, вони щось не додали і винні в тому, що дитині боляче", – каже психотерапевтка.

Така реакція може бути спробою самозахисту або наслідком нерозуміння терапевтичних процесів.

Марія Фабрічева пояснює, що в культурі загалом багато осуду й сорому, які замінюють конструктивний діалог. Визнання помилки могло б допомогти зрозуміти її причини й змінити поведінку, однак замість цього часто з'являється руйнівна самокритика.

До того ж, батьки можуть боятися втратити контакт із дитиною, а також діяти під впливом власних внутрішніх установок "не довіряй", "не будь вразливим" тощо.

При цьому, як пояснює психотерапевтка, у процесі роботи з клієнтом фахівцям часто доводиться звертатися до дитячого досвіду — насамперед для діагностики. Проте весь процес спрямований на зміну самої людини, її власних деструктивних патернів і ставлення до світу, а не на звинувачення її батьків.

"Під час психотерапії людина може проживати етап гніву на значущих дорослих зі свого минулого, і це не завжди батьки. Але медіа, фільми, невдалі інтерпретації, меми – усе це підсилює уявлення, що йдеться саме про звинувачення", – додає Марія.

Детальніше про травми та шлях до їхнього зцілення читайте в тексті "В усьому винні батьки? 15 запитань до психотерапевтки про дитячі травми та (не)прощення".