Чому тривога не зникає у безпеці та як повернути собі опору – пояснює психологиня
Повномасштабна війна змушує українців жити в умовах тривалого стресу. Навіть після переїзду до відносно безпечнішого регіону відчуття небезпеки може не зникати – люди далі продовжують стежити за повідомленнями про можливі атаки та очікувати нових обстрілів. Такий стан може виснажувати психіку та погіршувати повсякденне життя.
Чому тривога не минає та як повернути відчуття контролю над власним життям, якщо цілковито безпечних місць немає? Про це "УП. Життя" розповіла фахівчиня з психічного здоровʼя мережі Veteran Hub Катерина Тімакіна.
За словами психологині, після небезпечної або травматичної події мозку потрібен час, щоб відновити відчуття безпеки. Людина продовжує перевіряти навколишнє середовище та шукати потенційні загрози, навіть якщо вже перебуває в більш безпечних умовах.
Після стресової або травматичної події може виникати гостра стресова реакція. Мозок певний час повертається до пережитого, а людина може знову й знову прокручувати подію.
Якщо протягом 4-6 тижнів ці симптоми слабшають, це може свідчити про природне відновлення психіки. Якщо ж вони не зникають, посилюються або переходять у повторне переживання окремих епізодів травматичної події, варто звернутися до фахівця.
Що з нами робить постійне очікування нових атак?
Постійне очікування ракетних або дронових атак не обов'язково означає, що людина не справляється зі стресом. Важливо розуміти, як саме ці думки впливають на її поведінку.
"Буває, що людина очікує анонсований обстріл і наперед вирішує, що відразу йде спати в метро, і далі спокійно живе собі день. Вона має план дій: якщо ввечері буде атака, треба зібрати себе, дитину, собаку, одразу піти в метро і зайняти собі там місце.
І це спосіб заспокоїтися, спосіб завершити думки (тривожні – УП) до моменту, поки не настане вечір і не треба буде йти в метро. Це така адаптивна копінг-стратегія", – розповідає експертка.
Натомість ситуація змінюється, коли тривожні думки паралізують і заважають діяти. Тому важливо запитувати себе: "Що роблять зі мною ці думки?". Якщо вони допомагають оцінити ризики та підготуватися до них, це може бути корисним механізмом адаптації. Якщо ж вони лише посилюють страх і не дають діяти, варто шукати способи впоратися з цим станом.
Психологиня Катерина Тімакіна також наголошує, що в умовах війни позитивне мислення не означає переконувати себе, що все буде добре, і заперечувати реальні загрози. Натомість воно може полягати в конкретних діях: підготовці запасів води, зарядних пристроїв, утепленні вікон та продумуванні можливих сценаріїв.
Як відновити собі внутрішнє відчуття опори, коли навколо немає безпечних місць?
Коли навколо немає місця, де людина могла б почуватися цілком захищеною, важливо визначити власну зону контролю. Йдеться про те, що можна зробити самостійно, щоби підготуватися до різних сценаріїв.
За словами Тімакіної, варто оцінити власні ресурси та заздалегідь продумати практичні рішення.
"Має бути зона контролю – що я можу контролювати? Я можу мати варіанти реагування і взаємодії в різних сценаріях. Наприклад: скільки часу я зможу прожити без опалення чи світла? Якщо мені погано і немає світла, а я знаю, що у моїх друзів воно є, то чи можу я з ними домовитися про те, що прийду до них або вони до мене.
Важливо розуміти, що конкретно мені допомагає, аби мати надійні способи себе потішити, розважити навіть тоді, коли немає світла, тепла, води і всього іншого", – пояснює фахівчиня.
Окрім того, постійне стеження за новинами може посилювати відчуття безсилля. Тому Катерина Тімакіна радить хоча б частково переключати увагу з інформаційного потоку на конкретні заняття – складати пазли, вишивати, малювати картини по номерах, зустрічатися з друзями, ходити по гриби тощо.
"Потрібен рух і дія, яка буде мати завершення, щоб оцю тривогу якимось чином заземляти. Адже коли ми намагаємося осягнути світ, він складно осягається. Є багато речей, які абсолютно нелогічні і суперечливі за всіма принципами, на яких ми, власне, будуємо своє життя. І коли ми потрапляємо в цю петлю незрозумілості, то втрачаємо опору і ґрунт під ногами. І тому дуже важливо задіювати інші ресурси", – каже психологиня.
Раніше ми розповідали, як психіка може реагувати на стрес і довгі тривоги
