(Мало)відомі факти про козацьку еліту. Що ви знаєте про українських гетьманів і отаманів? ТЕСТ

У 1618 році Петро Конашевич-Сагайдачний відправився з козаками в похід на Москву, щоб допомогти польскому королевичу Владиславу захопити престол. Проте коли козаки мали штурмувати саму Москву Петро Сагайдачний дав відбій.

У 1618 році Петро Конашевич-Сагайдачний відправився з козаками в похід на Москву, щоб допомогти польскому королевичу Владиславу захопити престол. Проте коли козаки мали штурмувати саму Москву Петро Сагайдачний дав відбій.

У 1618 році Петро Конашевич-Сагайдачний відправився з козаками в похід на Москву, щоб допомогти польскому королевичу Владиславу захопити престол. Проте коли козаки мали штурмувати саму Москву Петро Сагайдачний дав відбій.

У 1618 році Петро Конашевич-Сагайдачний відправився з козаками в похід на Москву, щоб допомогти польскому королевичу Владиславу захопити престол. Проте коли козаки мали штурмувати саму Москву Петро Сагайдачний дав відбій.

Івана Сірка називали характерником – козаком з надприродними здібностями. Говорили: коли його вдарити шаблею по руці, то “лише синє буде”. Хоча антропологічне дослідження останків отамана підтверджує, що насправді він отримував поранення і досить серйозні.

Івана Сірка вперше обрали кошовим отаманом восени 1662 року. З того часу, за різними даними, його переобирали від 8 до 20 разів.

Івана Сірка називали характерником – козаком з надприродними здібностями. Говорили: коли його вдарити шаблею по руці, то “лише синє буде”. Хоча антропологічне дослідження останків отамана підтверджує, що насправді він отримував поранення і досить серйозні.

Івана Сірка вперше обрали кошовим отаманом восени 1662 року. З того часу, за різними даними, його переобирали від 8 до 20 разів.

Івана Сірка називали характерником – козаком з надприродними здібностями. Говорили: коли його вдарити шаблею по руці, то “лише синє буде”. Хоча антропологічне дослідження останків отамана підтверджує, що насправді він отримував поранення і досить серйозні.

Івана Сірка вперше обрали кошовим отаманом восени 1662 року. З того часу, за різними даними, його переобирали від 8 до 20 разів.

Івана Сірка називали характерником – козаком з надприродними здібностями. Говорили: коли його вдарити шаблею по руці, то “лише синє буде”. Хоча антропологічне дослідження останків отамана підтверджує, що насправді він отримував поранення і досить серйозні.

Івана Сірка вперше обрали кошовим отаманом восени 1662 року. З того часу, за різними даними, його переобирали від 8 до 20 разів.

У 1648 році у битві під Жовтими Водами Іван Виговський справді воював на боці поляків. Згодом він став одним з найближчих соратників Богдана Хмельницького – і у 1650 році був генеральним писарем. У 1657 році, після смерті Богдана Хмельницького, Іван Виговський очолив Військо Запорізьке.

У 1648 році у битві під Жовтими Водами Іван Виговський справді воював на боці поляків. Згодом він став одним з найближчих соратників Богдана Хмельницького – і у 1650 році був генеральним писарем. У 1657 році, після смерті Богдана Хмельницького, Іван Виговський очолив Військо Запорізьке.

У 1648 році у битві під Жовтими Водами Іван Виговський справді воював на боці поляків. Згодом він став одним з найближчих соратників Богдана Хмельницького – і у 1650 році був генеральним писарем. У 1657 році, після смерті Богдана Хмельницького, Іван Виговський очолив Військо Запорізьке.

У 1648 році у битві під Жовтими Водами Іван Виговський справді воював на боці поляків. Згодом він став одним з найближчих соратників Богдана Хмельницького – і у 1650 році був генеральним писарем. У 1657 році, після смерті Богдана Хмельницького, Іван Виговський очолив Військо Запорізьке.

Другою дружиною Богдана Хмельницького стала дівчина-сирота Мотрона. Спочатку вона допомагала доглядати дітей гетьмана і вести господарство. Після смерті першої дружини Ганни Сомківни Богдан Хмельницький почав жити з Мотроною. Проте шлюбу пара не мала.

Згодом Мотрону викрав шляхтич Данило Чаплинський і одружився з нею. Проте наприкінці 1648 року Мотрона знову була з Хмельницьким – тоді вони одружилися.

У 1651 році стало відомо, що жінка зраджує гетьману з молодим дворецьким – годинникарем. Хмельницький наказав стратити Мотрону. Волю батька виконав син гетьмана – Тиміш Хмельницький.

Другою дружиною Богдана Хмельницького стала дівчина-сирота Мотрона. Спочатку вона допомагала доглядати дітей гетьмана і вести господарство. Після смерті першої дружини Ганни Сомківни Богдан Хмельницький почав жити з Мотроною. Проте шлюбу пара не мала.

Згодом Мотрону викрав шляхтич Данило Чаплинський і одружився з нею. Проте наприкінці 1648 року Мотрона знову була з Хмельницьким – тоді вони одружилися.

У 1651 році стало відомо, що жінка зраджує гетьману з молодим дворецьким – годинникарем. Хмельницький наказав стратити Мотрону. Волю батька виконав син гетьмана – Тиміш Хмельницький.

Другою дружиною Богдана Хмельницького стала дівчина-сирота Мотрона. Спочатку вона допомагала доглядати дітей гетьмана і вести господарство. Після смерті першої дружини Ганни Сомківни Богдан Хмельницький почав жити з Мотроною. Проте шлюбу пара не мала.

Згодом Мотрону викрав шляхтич Данило Чаплинський і одружився з нею. Проте наприкінці 1648 року Мотрона знову була з Хмельницьким – тоді вони одружилися.

У 1651 році стало відомо, що жінка зраджує гетьману з молодим дворецьким – годинникарем. Хмельницький наказав стратити Мотрону. Волю батька виконав син гетьмана – Тиміш Хмельницький.

Другою дружиною Богдана Хмельницького стала дівчина-сирота Мотрона. Спочатку вона допомагала доглядати дітей гетьмана і вести господарство. Після смерті першої дружини Ганни Сомківни Богдан Хмельницький почав жити з Мотроною. Проте шлюбу пара не мала.

Згодом Мотрону викрав шляхтич Данило Чаплинський і одружився з нею. Проте наприкінці 1648 року Мотрона знову була з Хмельницьким – тоді вони одружилися.

У 1651 році стало відомо, що жінка зраджує гетьману з молодим дворецьким – годинникарем. Хмельницький наказав стратити Мотрону. Волю батька виконав син гетьмана – Тиміш Хмельницький.

Павло Тетеря спочатку палко агітував за союз з Москвою, він був одним з авторів Переяславського договору 1654 року. Проте вже у 1655 році, побачивши, як Москва змінює умови, заявив боярину Бутурліну: "Ми присягали не на рабство!"

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної України протягом 1663-1665 років. Його другою дружиною стала дочка Богдана Хмельницького Олена.

Павло Тетеря спочатку палко агітував за союз з Москвою, він був одним з авторів Переяславського договору 1654 року. Проте вже у 1655 році, побачивши, як Москва змінює умови, заявив боярину Бутурліну: "Ми присягали не на рабство!"

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної України протягом 1663-1665 років. Його другою дружиною стала дочка Богдана Хмельницького Олена.

Павло Тетеря спочатку палко агітував за союз з Москвою, він був одним з авторів Переяславського договору 1654 року. Проте вже у 1655 році, побачивши, як Москва змінює умови, заявив боярину Бутурліну: "Ми присягали не на рабство!"

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної України протягом 1663-1665 років. Його другою дружиною стала дочка Богдана Хмельницького Олена.

Павло Тетеря спочатку палко агітував за союз з Москвою, він був одним з авторів Переяславського договору 1654 року. Проте вже у 1655 році, побачивши, як Москва змінює умови, заявив боярину Бутурліну: "Ми присягали не на рабство!"

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної України протягом 1663-1665 років. Його другою дружиною стала дочка Богдана Хмельницького Олена.

У 1652 році 19-річний Тиміш Хмельницький одружився з Розандою Лупул – дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Напередодні він привів до Ясс, столиці Молдавського князівства, 30-тисячне військо, щоб змусити Василя віддати за нього Розанду.

Тиміш загалом мав запальний характер: у 14 років вже був на Січі, у 16 став чигиринським сотником, був вправним воїном. Гетьманич загинув у бою, не доживши один день до свого 21 року й не побачивши своїх синів-близнюків, які народилися напередодні його похорону.

У 1652 році 19-річний Тиміш Хмельницький одружився з Розандою Лупул – дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Напередодні він привів до Ясс, столиці Молдавського князівства, 30-тисячне військо, щоб змусити Василя віддати за нього Розанду.

Тиміш загалом мав запальний характер: у 14 років вже був на Січі, у 16 став чигиринським сотником, був вправним воїном. Гетьманич загинув у бою, не доживши один день до свого 21 року й не побачивши своїх синів-близнюків, які народилися напередодні його похорону.

У 1652 році 19-річний Тиміш Хмельницький одружився з Розандою Лупул – дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Напередодні він привів до Ясс, столиці Молдавського князівства, 30-тисячне військо, щоб змусити Василя віддати за нього Розанду.

Тиміш загалом мав запальний характер: у 14 років вже був на Січі, у 16 став чигиринським сотником, був вправним воїном. Гетьманич загинув у бою, не доживши один день до свого 21 року й не побачивши своїх синів-близнюків, які народилися напередодні його похорону.

У 1652 році 19-річний Тиміш Хмельницький одружився з Розандою Лупул – дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Напередодні він привів до Ясс, столиці Молдавського князівства, 30-тисячне військо, щоб змусити Василя віддати за нього Розанду.

Тиміш загалом мав запальний характер: у 14 років вже був на Січі, у 16 став чигиринським сотником, був вправним воїном. Гетьманич загинув у бою, не доживши один день до свого 21 року й не побачивши своїх синів-близнюків, які народилися напередодні його похорону.

Найгучніша справа про чари на території українських земель – це “полювання на відьом” за гетьмана Івана Брюховецького у 1667 році. Тоді разом спалили 6 жінок, звинувачуючи їх у викраденні дитини з утроби дружини гетьмана Дар’ї. Також запевняли, що ці “відьми” зачарували самого гетьмана і його дружину, через що ті захворіли й мало не померли – пише Катерина Диса у книзі “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття”.

Найгучніша справа про чари на території українських земель – це “полювання на відьом” за гетьмана Івана Брюховецького у 1667 році. Тоді разом спалили 6 жінок, звинувачуючи їх у викраденні дитини з утроби дружини гетьмана Дар’ї. Також запевняли, що ці “відьми” зачарували самого гетьмана і його дружину, через що ті захворіли й мало не померли – пише Катерина Диса у книзі “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття”.

Найгучніша справа про чари на території українських земель – це “полювання на відьом” за гетьмана Івана Брюховецького у 1667 році. Тоді разом спалили 6 жінок, звинувачуючи їх у викраденні дитини з утроби дружини гетьмана Дар’ї. Також запевняли, що ці “відьми” зачарували самого гетьмана і його дружину, через що ті захворіли й мало не померли – пише Катерина Диса у книзі “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття”.

Найгучніша справа про чари на території українських земель – це “полювання на відьом” за гетьмана Івана Брюховецького у 1667 році. Тоді разом спалили 6 жінок, звинувачуючи їх у викраденні дитини з утроби дружини гетьмана Дар’ї. Також запевняли, що ці “відьми” зачарували самого гетьмана і його дружину, через що ті захворіли й мало не померли – пише Катерина Диса у книзі “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття”.

Петро Дорошенко мав трьох дружин. Другою була Єфросинія Яненко – небога Богдана Хмельницького. Шлюб був вигідний обом сторонам, проте Єфросинія була молодою, легковажною жінкою, яка неодноразово зраджувала Петра Дорошенка.

У 1668 році гетьман об’єднав під своєю булавою Правобережну і Лівобережну Україну. Проте, як переказують, через невірність Єфросинії, яка вчергове “стрибнула в гречку”, Петро Дорошенко змушений був повернутися до Чигирина у тому ж 1668 року.

Наказним гетьманом Лівобережжя він поставив Дем’яна Многогрішного, якого згодом обрали гетьманом Лівобережної України.

Петро Дорошенко мав трьох дружин. Другою була Єфросинія Яненко – небога Богдана Хмельницького. Шлюб був вигідний обом сторонам, проте Єфросинія була молодою, легковажною жінкою, яка неодноразово зраджувала Петра Дорошенка.

У 1668 році гетьман об’єднав під своєю булавою Правобережну і Лівобережну Україну. Проте, як переказують, через невірність Єфросинії, яка вчергове “стрибнула в гречку”, Петро Дорошенко змушений був повернутися до Чигирина у тому ж 1668 року.

Наказним гетьманом Лівобережжя він поставив Дем’яна Многогрішного, якого згодом обрали гетьманом Лівобережної України.

Петро Дорошенко мав трьох дружин. Другою була Єфросинія Яненко – небога Богдана Хмельницького. Шлюб був вигідний обом сторонам, проте Єфросинія була молодою, легковажною жінкою, яка неодноразово зраджувала Петра Дорошенка.

У 1668 році гетьман об’єднав під своєю булавою Правобережну і Лівобережну Україну. Проте, як переказують, через невірність Єфросинії, яка вчергове “стрибнула в гречку”, Петро Дорошенко змушений був повернутися до Чигирина у тому ж 1668 року.

Наказним гетьманом Лівобережжя він поставив Дем’яна Многогрішного, якого згодом обрали гетьманом Лівобережної України.

Петро Дорошенко мав трьох дружин. Другою була Єфросинія Яненко – небога Богдана Хмельницького. Шлюб був вигідний обом сторонам, проте Єфросинія була молодою, легковажною жінкою, яка неодноразово зраджувала Петра Дорошенка.

У 1668 році гетьман об’єднав під своєю булавою Правобережну і Лівобережну Україну. Проте, як переказують, через невірність Єфросинії, яка вчергове “стрибнула в гречку”, Петро Дорошенко змушений був повернутися до Чигирина у тому ж 1668 року.

Наказним гетьманом Лівобережжя він поставив Дем’яна Многогрішного, якого згодом обрали гетьманом Лівобережної України.

Іван Мазепа належав до українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Здобув грунтовну на той час освіту: закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії.

Гетьман знав шість мов (польську, італійську, німецьку, французьку, татарську, латинську), захоплювався мистецтвом і писав вірші. Пересопницьке Євангеліє, яке належало сім’ї Івана Мазепи, він подарував Вознесенському собору в Переяславі, який збудував за свої кошти.

Іван Мазепа належав до українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Здобув грунтовну на той час освіту: закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії.

Гетьман знав шість мов (польську, італійську, німецьку, французьку, татарську, латинську), захоплювався мистецтвом і писав вірші. Пересопницьке Євангеліє, яке належало сім’ї Івана Мазепи, він подарував Вознесенському собору в Переяславі, який збудував за свої кошти.

Іван Мазепа належав до українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Здобув грунтовну на той час освіту: закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії.

Гетьман знав шість мов (польську, італійську, німецьку, французьку, татарську, латинську), захоплювався мистецтвом і писав вірші. Пересопницьке Євангеліє, яке належало сім’ї Івана Мазепи, він подарував Вознесенському собору в Переяславі, який збудував за свої кошти.

Іван Мазепа належав до українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Здобув грунтовну на той час освіту: закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії.

Гетьман знав шість мов (польську, італійську, німецьку, французьку, татарську, латинську), захоплювався мистецтвом і писав вірші. Пересопницьке Євангеліє, яке належало сім’ї Івана Мазепи, він подарував Вознесенському собору в Переяславі, який збудував за свої кошти.

У 1702 році померла дружина Івана Мазепи, яку, за останніми відомостями, звали Марія. Гетьман хотів одружитися вдруге і обрав собі Мотрю (Матрону) Кочубей. Вона була дочкою генерального судді і на той час мала 18-20 років. Іван Мазепа просив у церковних архієреїв і грецьких патріархів дозволу на шлюб, проте одружитися так і не вийшло через опір батьків Мотрі.

У 1702 році померла дружина Івана Мазепи, яку, за останніми відомостями, звали Марія. Гетьман хотів одружитися вдруге і обрав собі Мотрю (Матрону) Кочубей. Вона була дочкою генерального судді і на той час мала 18-20 років. Іван Мазепа просив у церковних архієреїв і грецьких патріархів дозволу на шлюб, проте одружитися так і не вийшло через опір батьків Мотрі.

У 1702 році померла дружина Івана Мазепи, яку, за останніми відомостями, звали Марія. Гетьман хотів одружитися вдруге і обрав собі Мотрю (Матрону) Кочубей. Вона була дочкою генерального судді і на той час мала 18-20 років. Іван Мазепа просив у церковних архієреїв і грецьких патріархів дозволу на шлюб, проте одружитися так і не вийшло через опір батьків Мотрі.

У 1702 році померла дружина Івана Мазепи, яку, за останніми відомостями, звали Марія. Гетьман хотів одружитися вдруге і обрав собі Мотрю (Матрону) Кочубей. Вона була дочкою генерального судді і на той час мала 18-20 років. Іван Мазепа просив у церковних архієреїв і грецьких патріархів дозволу на шлюб, проте одружитися так і не вийшло через опір батьків Мотрі.

Пилип Орлик вів щоденник протягом 1720-1734 років. Зараз його зберігають у архіві МЗС Франції. У щоденнику гетьмана можна знайти різноманітні записи: роздуми про майбутнє України і скидання московського ярма, опис побутових справ, спогади про викладачів з Могилянки, нотатки чуток при монарших дворах, копії таємних листів.

Пилип Орлик вів щоденник протягом 1720-1734 років. Зараз його зберігають у архіві МЗС Франції. У щоденнику гетьмана можна знайти різноманітні записи: роздуми про майбутнє України і скидання московського ярма, опис побутових справ, спогади про викладачів з Могилянки, нотатки чуток при монарших дворах, копії таємних листів.

Пилип Орлик вів щоденник протягом 1720-1734 років. Зараз його зберігають у архіві МЗС Франції. У щоденнику гетьмана можна знайти різноманітні записи: роздуми про майбутнє України і скидання московського ярма, опис побутових справ, спогади про викладачів з Могилянки, нотатки чуток при монарших дворах, копії таємних листів.

Пилип Орлик вів щоденник протягом 1720-1734 років. Зараз його зберігають у архіві МЗС Франції. У щоденнику гетьмана можна знайти різноманітні записи: роздуми про майбутнє України і скидання московського ярма, опис побутових справ, спогади про викладачів з Могилянки, нотатки чуток при монарших дворах, копії таємних листів.

Кирило Розумовський був останнім гетьманом Лівобережної України (1750-1764 рр.). Завдяки опіці старшого брата Олексія він здобув освіту у закладах Німеччини, Франції та Італії, у 18 років став президентом академії наук.

Будучи гетьманом, Кирило обрав своєю резиденцією Батурин, де звів палац. Його кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Доглядали за цим всім 260 людей.

Кирило Розумовський був останнім гетьманом Лівобережної України (1750-1764 рр.). Завдяки опіці старшого брата Олексія він здобув освіту у закладах Німеччини, Франції та Італії, у 18 років став президентом академії наук.

Будучи гетьманом, Кирило обрав своєю резиденцією Батурин, де звів палац. Його кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Доглядали за цим всім 260 людей.

Кирило Розумовський був останнім гетьманом Лівобережної України (1750-1764 рр.). Завдяки опіці старшого брата Олексія він здобув освіту у закладах Німеччини, Франції та Італії, у 18 років став президентом академії наук.

Будучи гетьманом, Кирило обрав своєю резиденцією Батурин, де звів палац. Його кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Доглядали за цим всім 260 людей.

Кирило Розумовський був останнім гетьманом Лівобережної України (1750-1764 рр.). Завдяки опіці старшого брата Олексія він здобув освіту у закладах Німеччини, Франції та Італії, у 18 років став президентом академії наук.

Будучи гетьманом, Кирило обрав своєю резиденцією Батурин, де звів палац. Його кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Доглядали за цим всім 260 людей.