Як довго родичі чекають на виплати за загиблого військового: досвід чотирьох сімей
Довгий час кількість загиблих українських військових залишалася таємницею. Закордонні ЗМІ із посиланням на неназваних чиновників та "злиті" документи називали різні числа – від 15 до 70 тисяч.
На другу річницю повномасштабної війни президент України Володимир Зеленський назвав попередню кількість загиблих. Вона, за його словами, склала 31 тисячу. Однак точне число полеглих воїнів наразі невідоме.
Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Кабінет Міністрів ухвалив постанову, яка визначила розмір та механізм отримання рідними загиблого військового грошової допомоги від держави. Вона склала 15 мільйонів гривень.
Однак реалізувати право на допомогу виходить не у всіх. Людям, які втратили найрідніших, доводиться сам на сам зіштовхуватися з бюрократією. І далеко не кожен виходить з цього "поєдинку" переможцем.
"УП. Життя" зібрала історії українців, рідні яких загинули на війні, й дізналася, які труднощі їх спіткали на шляху до отримання допомоги від держави.
Юристка правозахисного центру для військовослужбовців "Принцип" Анна Пашкіна нам розповіла:
- хто має право на одноразову грошову допомогу;
- які документи треба для її оформлення;
- що робити у випадку бездіяльності органів влади.
За три місяці служби командування не спромоглося оформити військового
Андрій Глембоцький завжди був патріотом своєї країни. Він стояв біля витоків Майдану, був активним учасником Революції Гідності й не покидав площу навіть в найпекельніші дні лютого.
Андрій мав звання лейтенанта запасу, яке отримав під час навчання в університеті. У 2014 році, коли почалася війна, чоловік долучився до громадської організації "Український легіон", яка займалася військовою підготовкою усіх охочих.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій разом зі своєю дружиною Аліною вже п’ять років проживали в Ізраїлі. Там з’явилися на світ їхні два сини й пара чекала на третю дитину – донечку. Однак чоловік не зміг спостерігати за війною на відстані, тому вже 2 березня повернувся в Україну.
"Я розуміла, що немає сенсу сперечатися. Я приймала Андрія таким, який він був, цінувала його позицію, його стійкість. Захист своєї сім'ї – червона нитка його життя, а Україна – це його велика родина", – наголошує Аліна.
Вже у травні 2022 року Андрій Глембоцький став польовим командиром одного з підрозділів Сил спеціальних операцій (ССО). Під його командуванням бійці робили вилазки у сіру зону, де безпосередньо зіштовхувалися з ворогом.
Коли в Андрія народилася третя дитина, він міг законно звільнитися зі служби. Однак таких намірів у чоловіка не було – не міг підвести ані країну, ані своїх побратимів.
Життя 49-річного Андрія Глембоцького обірвалося 23 серпня 2022 року під час виконання одного з бойових завдань – його пікап наїхав на протитанкову міну.
На момент загибелі Андрія командування офіційно не оформило його як військовослужбовця, тому за законом родина чоловіка не може претендувати на одноразову виплату розміром 15 мільйонів.
"Керівництво частини, до якої потрапив Андрій, не поспішало оформлювати їх, вносити до списків. Невідомо, на якій підставі взагалі їм видавали зброю й амуніцію, на якій підставі їх відправляли на бойові завдання.
Коли я питала в Андрія щодо оформлення, він постійно відповідав, що от-от і все буде. То частина документи чекала, то хлопцям залишалося якісь тести пройти (на придатність, чи щось таке), то "от кількох хлопців вже оформили, з дня на день наша черга". І постійно щось "заважало". Було ще таке, що хлопці контакт підписали, але в документі виявили юридичні помилки й треба було перепідписувати, але трохи згодом", – згадує Аліна.
Коли Андрій із побратимами підписали чергові договори, виявилося, що командування свій підпис не поставило. Через відпустку, в яку захисник відправився перед загибеллю, його оформлення знову перенеслося.
"Андрій був інструктором, польовим командиром в одному з підрозділів ССО. Він не мав їздити на завдання – міг тренувати, розробляти з хлопцями план операції й лишатися у розташуванні, поки ті виконують бойове завдання. Але він їздив.
Крім того, до бойових розпоряджень приписували фіктивних людей, які мали за це додаткові зарплати та премії. А роботу фактично робили хлопці – без документів, зарплат і премій. Вони навіть зверталися з цим в ДБР та НАБУ, але там дали зрозуміти, що їм цю справу не дають порушувати "зверху", – стверджує жінка.
На момент загибелі Андрій не мав контракту з частиною і не перебував у її списках. За словами Аліни, у ТЦК, до якого боєць був прикріплений за пропискою, ніхто про його службу не знав. Офіційного сповіщення про загибель дружині захисника також ніхто не надсилав. Єдине, що має жінка, – це довідка про обставини смерті разом із бойовим розпорядженням.
Оскільки Андрія не було у списках частини, родині не можуть видати й виписку про вибуття з неї, яка необхідна для оформлення виплати. Наразі єдиний можливий варіант для них – отримати 1,8 мільйона гривень як компенсацію сім’ї загиблого добровольця.
У жовтні 2022 року частину, в якій служив Андрій, розформували. Архів її документів передали іншій, однак правонаступницею та не стала, тому надавати жодної інформації не може – лише зберігати.
"Після загибелі Андрія, коли ми всі були розгублені й не зовсім розуміли що робити, частина надала нам адвоката, взявши всі витрати на себе. Він мав допомогти нам отримати компенсацію, але вся робота цього адвоката звелася до затягування часу, спроб переконати мене полишити цю справу і відбілювання керівництва.
Коли він дізнався про наявність у мене іншого адвоката, що є законним, то зник із радарів. Я пишу до нього з проханням відзвітувати по справі, але він навіть повідомлення не читає. Тепер треба хоча б знайти спосіб забрати документи, що в нього лишилися", – зазначає Аліна.
У 2023 році Міністерство ветеранів допомогло оформити Андрію статус учасника бойових дій, якого на момент загибелі чоловік теж не мав.
Наразі родина захисника намагається дізнатися, хто є правонаступником розформованої військової частини, в якій той служив. Якщо цього зробити не вдасться, рідні збираються судитися. Однак на це у них залишилося менш ніж 1,5 року, адже такі справи мають чітко встановлений строк давності – і це 3 роки.
Родина чекає на виплату понад два роки: дитина народилася після смерті батька
28-річний Роман Рябоконь загинув невдовзі після початку повномасштабного вторгнення – 21 березня 2022 року. Він був ветераном АТО, тому до лав ЗСУ повернувся одразу.
Коли Роман пішов добровольцем, його кохана Мар’яна була на сьомому місяці вагітності. Пара не була офіційно розписана – вони планували цю подію на березень. Але не встигли.
"Рома казав, що це його борг – захищати Україну заради нас, заради нашого майбутнього", – розповідає Мар’яна.
У день загибелі коханого жінка говорила з ним телефоном. Саме 21 березня Роман останній раз виходив за зв’язок, тому цю дату згодом записали як офіційний день його смерті Романа. З 22 березня до 1 квітня він вважався зниклим безвісти.
"У той вечір він говорив, що почався сильний обстріл, їх крили з "Градів". Рома сказав, що зникне зі зв’язку на деякий час і приблизно о 8-й вечора зателефонує знову. Але після цього він мене вже не набрав.
Вже під час розмови мені здалося, що він дзвонив попрощатися. Рома сказав, що мені доведеться народжувати самій, хоча до цього ми планували партнерські пологи. Говорив: "Ти сильна, що б не сталося". І ще він тоді попросив назвати малого Захаром. Бо нас були суперечки – я хотіла Назара, а він Захара. Це була остання воля Роми", – пригадує жінка.
Дворічний Захар Рябоконь ніколи не бачив і, на жаль, не побачить свого тата. Хлопчик народився у травні 2022 року – за два місяці після загибелі Романа.
Проблеми із виплатами Мар’яну спіткали саме через той факт, що вони з Романом не були одружені офіційно. Батьківство жінці довелося доводити через суд.
"За вказівками адвоката, я спочатку дала сину своє прізвище, а по батькові – чоловіка. У графі "батько" також вказала чоловіка, але з моїм прізвищем. Вже коли довели батьківство, свідоцтво про народження змінили. Прізвище записали чоловікове, у графі "батько" його ПІБ також переписали на правильне", – каже Мар’яна.
Для підтвердження батьківства довелося збирати всі можливі докази – спільні фото й відео, покази свідків, довідку про спільне проживання із ЖЕКу із підтвердженням від сусідів.
"Єдине, чого не було, – це тесту ДНК. Тіло Роми було у дніпровському морзі для неопізнаних. Там є зразки його генетичного матеріалу, однак мені їх не надали. І зараз ми з адвокатом працюємо над цим питанням. Тіло привезли в закритій труні, тому для впевненості, що то дійсно був мій чоловік, я все ж планую зробити експертизу", – зауважує Мар’яна.
Встановивши батьківство, жінка поїхала до ТЦК, аби написали заяву на військову частину щодо отримання необхідних документів для оформлення пенсії по втраті годувальника та одноразової грошової допомоги. Їх вдалося отримати лише у травні 2023 року. Пенсію дитині призначили, однак на одноразову грошову виплату Мар’яна чекає і досі.
"У ТЦК сказали одразу – якщо дитина народилася після смерті батька, вона не є претендентом для отримання цієї допомоги, тому що не була членом його сім’ї, коли він був живий.
У соцмережах я знайшла дівчат із такою ж проблемою – тих, що народили після смерті чоловіків. Ми об’єдналися, створили петицію з цього приводу. Однак вона не набрала достатньо голосів", – говорить жінка.
Заяву щодо отримання одноразової грошової виплати Мар’яна написала у червні 2023 року. Спочатку їй відмовили.
За декілька місяців після цього жінка знову звернулася до ТЦК. Вона хотіла отримати офіційну відмову у письмовому вигляді, щоб піти з нею до суду. Однак коли Мар’яна зателефонувала до Міністерства оборони, їй сказали, що варто зачекати, бо ситуацію може змінити законопроєкт №9226, який мав на меті розширити перелік людей, що можуть отримувати одноразову грошову допомогу.
У грудні Верховна Рада цей законопроєкт ухвалила. Право на допомогу, зокрема, надали дітям загиблих, зачатим за їхнього життя, але народженим після смерті. Законопроєкт набрав чинності наприкінці березня 2024 року.
"Дівчатка з нашої групи, які вже отримали перші виплати з 15 мільйонів, на дітей все одно нічого не отримають. Їхні гроші вже розподілені, тому закон зворотної дії не має", – зауважує жінка.
Наразі відповіді від Міноборони Мар’яна поки не отримала. Також вона чекає на довідку ВЛК, яку роблять вже 1,5 року, щоб оформити сину посвідчення члена сім’ї загиблого військового.
"Чоловік був сиротою, його рідні батьки загинули, коли він ще був дитиною. Рома був під опікою в прийомній сім'ї, але не всиновлений. Після 18 років опікуни не мають права на виплату. Я – неофіційна дружина. Рідних, братів, сестер у Роми також не було. Виходить, що 15 мільйонів взагалі може ніхто не отримати. Але я буду боротися", – наголошує Мар’яна.
"Збір документів – це ходіння по муках"
До повномасштабного вторгнення Олексій Рубцов разом зі своєю дружиною Іриною та двома маленькими дітьми намагався жити повноцінним цивільним життям. Він – ветеран АТО, який від початку нападу Росії служив в "Азові".
У 2015 році чоловік отримав поранення ноги, через яке більше не зміг продовжувати службу – застряглий осколок лікарям так і не вдалося витягнути. Однак родина продовжувала підтримувати й допомагати військовим.
На 2022 рік Олексій будував великі плани – він мав бігти Берлінський марафон, який є одним із найпрестижніших забігів у світі. Однак з початком повномасштабного вторгнення чоловік повернувся до захисту Батьківщини. Він боронив Київщину й Харківщину, а згодом став командиром взводу розвідки 58-ї окремої мотопіхотної бригади.
Попри війну Олексій все ж сподівався взяти участь у Лондонському марафоні навесні 2023 року. Однак замість нього брати участь у забігу довелося вже Ірині.
Олексій Рубцов загинув 18 вересня 2022 року у селі Зайцеве, що на Донеччині. Його тіло так і не змогли евакуювати – воно лишилося в окупації.
"Я знаю, точку, в якій Льоша загинув. Ми навіть намагалися виміняти його тіло. Льоша був доволі відомою людиною в націоналістичних колах, у футбольному русі. Він був у російських базах.
Коли Льоша загинув, з ним був бойовий прапор із підписами побратимів. І тоді росіяни почали викладати в інтернет, ніби знищили офіцера "Азова". Нам навіть вдалося повернути тіло, однак потім виявилося, що це був не Льоша. ДНК не підтвердило", – розповідає Ірина.
З того часу жінка почала збирати документи, необхідні для отримання одноразової грошової допомоги. 58-му бригаду розформували, зв’язку із частиною не було – численні адвокатські запити залишалися без жодної відповіді.
Підтверджувати те, що Олексій загинув під час виконання бойового завдання, довелося через суд.
"Льошу бачили загиблим двоє людей – бойовий медик та інший боєць. Ми знайшли їх, вони дали свої покази. Потім запросили службове розслідування, з результатами якого звернулися до суду. Тільки тоді Льошу визнали таким, що загинув при виконанні бойового визнання в умовах воєнного стану", – каже Ірина.
Свідоцтво про смерть жінка змогла отримати лише в липні 2023 року – до того ж з другого разу.
"Ти отримуєш свідоцтво про смерть свого коханого, тобі й так важко. Потім дивишся, а там стоять прочерки – нема ні країни, ні місця народження. Хоча свідоцтво про народження, копія паспорта і рішення суду з цими даними у РАЦСу були. Ну невже він у повітрі народився?
У РАЦСі почали вимагати оригінал паспорта, щоб заповнити пусті графи. Льоша мав ID-картку, яка з ним і залишилася, але дані з бази підтягнути дуже легко. Проте працівниця наполягала на оригіналі. Кажу: "Ось координати, йдіть розкопуйте". У підсумку написала заяву на внесення змін у свідоцтво і все зробили. Навіщо таке треба було влаштовувати – незрозуміло", – згадує Ірина.
Коли прийшов час збирати інші документи, зокрема й ті, що має надати військова частина, труднощі продовжилися. Коли рішення суду направили у частину, контакту з нею Ірина не мала. Ба більше, виявилося, що ніяких даних про Олексія у них не було – там навіть не знали, що у чоловіка є діти.
Допомогли Ірині зібрати документи у Солом’янському ТЦК. Вони направили запит на військову частину й за чотири місяці нарешті вдалося отримати все необхідне.
"Потім були муки з посвідченням члена сім’ї загиблого військовослужбовця. Немає тіла – немає ВЛК. Я прописана у Броварах, мені посвідчення видали без проблем. Діти – у Києві, а там почали наполягати на ВЛК. Свідоцтво про смерть і рішення суду їх не влаштовували", – зазначає жінка.
Тоді Ірина мала дуже цікаву розмову із працівницею соцзахисту:
– Олексій Сергійович є захисником?
– Так.
– Я його дружина?
– Так.
– У мене є посвідчення члена сім’ї?
– Так.
– Діти є рідними для Олексія?
– Так.
– Вони є членами сім’ї загиблого військовослужбовця?
– Ні.
– Чому?
– Бо немає ВЛК.
За три місяці діти Ірини змогли отримати статус члена сім’ї загиблого військовослужбовця. Однак це сталося не без допомоги ззовні – жінка написала допис у своїх соцмережах, в якому на широкий загал розповіла про свою ситуацію.
"Доєднався депутат, голова Солом’янської адміністрації, голова обласної адміністрації, соцзахист міста Києва. І мені на наступний день подзвонили зі словами: "Приїжджайте, все зробимо", – ділиться Ірина.
При подачі документів на одноразову допомогу ВЛК не вимагали, адже вже було рішення суду. Й у жовтні 2023 року Ірина отримала листа: її, дітей та маму Олексія, визнали такими, що мають право на отримання грошової допомоги. Однак поки кошти родині поки не нарахували.
"Збір документів – це ходіння по муках. Ти думаєш, що найстрашніше вже сталося, а тут з’являються проблеми з цими численними довідками. Інколи таке враження, наче ти у працівників тих установ з кишені намагаєшся гроші витягнути. І ніхто не дає ніяких термінів. Я не кваплю нікого і розумію, що гроші зараз потрібні на фронті більше, ніж мені. Однак зараз війна і багато людей не мають можливості довго чекати", – наголошує жінка.
За її словами, однією з найбільших проблем із документами зараз є дубляж довідок. Це значно ускладнює життя і родичам загиблих, і працівникам держустанов.
"Наприклад, довідка про участь у бойових діях видається на кожного члена сім’ї окремо. Але ж цей факт не змінюється від того, хто її отримує. Для нової довідки треба звернутися до ТЦК, а вони не мають ніяких часових обмежень – можуть хоч рік відповідати. І залишається тільки сподіватися, що у юриста буде час і він напише той запит", – додає Ірина.
Біганина по держустановах допомагала відволіктися від горя
Сергій Гримайло присвятив захисту України третину свого життя. Кадровим військовим він став напередодні розгортання бойових дій на Сході – у 2013 році. Сергій був учасником АТО від початку й зміг вижити в одній із найкривавіших битв того часу – за Іловайськ.
Повномасштабне вторгнення військовий зустрів на Донеччині у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Сергій брав участь у визволенні Харківщини – звідти до його рідної Луганщини, окупованої росіянами, залишалося всього кілька десятків кілометрів. Однак ворог забрав у нього шанс ще хоча б раз побувати вдома.
Сергій Гримайло загинув 23 вересня 2022 року під час операції зі звільнення Лиману. Йому було 30 років. Наступного дня сину захисника Матвію виповнилося 6.
"Мені тоді навіть наснилося, що Серьожа нам не дзвонить, тому що їде до сина на день народження. Потім настало свято, а він не все вітає Матвія. Багато разів так було, що день народження – а Серьожа на Сході. Але він завжди дзвонив – по відеозв'язку або просто – чи хоча б смс-ку писав. Ще і малий весь день капризував, не хотів святкувати.
Я не могла зрозуміти, що трапилося. 9 вечора – Серьожа не дзвонить. Я почала телефонувати його побратимам. Кому не дзвоню, всі кажуть: "Співчуваю". Я спочатку не вірила. Потім дзвоню до колишнього комбата, друга його. І від нього тоді почула: "Вибач, що не вберегли", – згадує Ольга, дружина Сергія.
Командування навіть не сповістило родину захисника про його загибель. Жінці довелося самій шукати морг, в який доставили тіло її коханого.
Незадовго після похорону Ольга зайнялася оформленням документів для отримання виплати. Біганина по численних установах допомагала їй відволікатися від горя, яке принесли в її життя росіяни.
"Я прийшла до військкомату, де мені розповіли про все, що треба зібрати й куди треба сходити. Як щось забувала – приходила, озвучували все заново. Десь місяць-півтора я займалася документами. А потім тільки режим очікування. Загалом весь процес зайняв близько пів року", – каже Ольга.
У лютому 2023 року жінці подзвонили з військкомату і повідомили, що незабаром їй на рахунок мають прийти гроші. Так і трапилося – на початку березня Ольга отримала перший транш.
"Документів було багато, але їх вдалося зібрати без особливих проблем. Робила все за вказівкою військкомату, самостійно – адвоката наймати не довелося.
Серьожа загинув у 22-му році – можна сказати, на початку великої війни. Але час йде і чим більше військових гине, тим більше проблем мають їхні рідні з виплатами", – зазначає Ольга.
Яка сума одноразової грошової допомоги передбачена родинам загиблих у 2024 році?
Наразі існує дві суми, які держава виплачує родинам загиблих захисників – це 15 мільйонів та 2,15 мільйона гривень.
За словами юристки Анни Пашкіної, виплата у розмірі 15 мільйонів гривень передбачена сімʼям загиблих військовослужбовців і поліцейських. Для її отримання обов’язково необхідно мати витяг з наказу військової частини та особової справи загиблої людини.
У разі загибелі добровольця, який не був оформлений в жодній із військових структур, його родина має право допомогу у розмірі 750 прожиткових мінімумів. У 2024 році – це 2 150 000 гривень. Однак з року в рік вона може змінюватися.
Хто має право на виплату?
За отриманням допомоги родичі мають звернутися протягом 3-х років з дати смерті військового, зазначеної у свідоцтві про смерть.
На виплату одноразової грошової допомоги мають право такі члени родини:
- діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої людини та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких людину за її життя позбавили батьківських прав;
- вдова (вдівець);
- батьки (усиновлювачі) загиблої людини, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі;
- онуки загиблої людини, якщо на момент її загибелі їхні батьки були мертві;
- жінка або чоловік, які проживали із загиблою людиною однією сім’єю, але не перебували у шлюбі – за умови, що цей факт встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили;
- утриманці загиблої людини.
Допомога розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, які звернулися по неї.
"Також військовослужбовець на випадок своєї загибелі має право скласти в письмовій формі особисте розпорядження про виплату одноразової грошової допомоги людям за його вибором, визначивши розмір їхньої частки у відсотках. Якщо таке особисте розпорядження існує, то допомога розподіляється на тих, хто в ньому вказаний", – наголошує Анна Пашкіна.
Однак малолітні, неповнолітні й повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова або вдівець та непрацездатні батьки загиблої людини мають право на отримання виплати незалежно від наявності особистого розпорядження. Їм належить 50% від частки, яку б призначили у разі відсутності цього розпорядження.
Право на допомогу не мають:
- громадяни РФ та Білорусі, а також люди, що постійно проживають на територіях цих країн;
- засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність та пособництво державі-агресору.
Також одноразову грошову допомогу родичі не можуть отримати, якщо:
- військовий загинув унаслідок вчинення ним правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного нанесення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства та подання завідомо неправдивих відомостей для отримання виплати;
- умисно позбавили життя, вчинили замах або інше правопорушення щодо людини, яка має право на допомогу;
- встановлений факт ухилення від обов’язку утримувати загиблу людину за її життя.
Які документи необхідні для оформлення допомоги?
Для оформлення допомоги необхідно зібрати низку документів:
- заяву;
- документ, який посвідчує особу;
- реєстраційний номер облікової картки платника податків;
- свідоцтво про смерть військовослужбовця;
- документ, що підтверджує родинні зв’язки з загиблим: для дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб; для дитини – її свідоцтво про народження; для батьків – свідоцтво про народження загиблого;
- згоду на обробку персональних даних;
- довідку про відсутність або наявність судимості, про притягнення до кримінальної відповідальності (для людей, старших за 16 років).
Інші документи є функціональними. Наприклад, йдеться про рішення суду стосовно виплати допомоги, свідоцтво про зміну імені, рішення про встановлення опіки над неповнолітніми дітьми загиблого тощо.
Після прийняття документів ТЦК засвідчує їхні копії та надсилає обласному (Київському міському) ТЦК за підпорядкуванням. Це має тривати не довше 7 робочих днів.
Далі обласний (Київський міський) ТЦК перевіряє отримані документи та разом із висновком щодо можливості призначення допомоги надсилає їх до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Потім структурні підрозділи Міноборони і Генштабу ЗСУ опрацьовують документи та подають їх на розгляд комісії МО. Впродовж 3 робочих днів рішення передають до Командування Сухопутних військ для інформування ТЦК, який повідомляє заявників.
Призначена сума виплачується поетапно:
- спочатку – 1/5 від призначеної суми;
- залишок невиплаченої суми (4/5) – частками впродовж 40 наступних місяців.
Гроші нараховуються на рахунок банку, який зазначений у заяві на отримання допомоги. Це має відбутися не пізніше 5 робочих днів з дня перерахування їх із держбюджету.
З якими проблемами при оформленні допомоги родичі стикаються найчастіше?
За словами Анни Пашкіної, однією з головних проблем при оформленні допомоги є бюрократія.
"Для отримання виплати потрібно зібрати доволі великий пакет документів, частину з яких треба взяти у військовій частині й ТЦК. І якщо частина не видає документи, затримує або губить їх, починаються труднощі.
Інша проблема – незнання родичів, куди звертатись. Вони можуть не мати адреси військової частини, а ТЦК може не йти назустріч і не допомагати у зборі документів", – зазначає юристка.
Також вона додає, що обов'язково треба слідкувати за особистими даними у зібраних документах. Якщо ПІБ, посада чи звання не відповідають дійсності – це є причиною для відмови у виплаті допомоги. Тому важливо перевіряти усі зібрані документи до моменту подачі.
Що робити, якщо після надання усіх документів родичі так і не отримали допомогу?
Якщо після надання усіх документів родичі так і не отримали допомогу, перш за все вони мають звернутися до районного та обласного ТЦК.
Також необхідно уточнити у Міноборони, на якому етапі перебуває розгляд заяви про виплату.
"Якщо в усному порядку відповіді не дають, краще звернутися з письмовою заявою, у якій висловити вимогу повідомити, на якому етапі перебуває розгляд заяви на виплату одноразової грошової допомоги по загибелі військовослужбовця.
У зверненні треба вказати особисті дані, викласти усі обставини, вказати дату подачі заяви на виплату, а також додати документи, які підтверджують її подання. Звернення можна подати або особисто, або поштою – цінним листом з описом та повідомленням про вручення", – радить експертка.
Якщо в ТЦК повідомили, в якому саме структурному підрозділі Міноборони перебувають документи, звертатися необхідно туди напряму.
Якщо членам сімʼї загиблого відмовляють у виплаті допомоги, їм мають надати письмову відмову з поясненням причин. Її згодом можна оскаржити в суді.
Що робити, якщо вимагають довідку ВЛК, а тіла загиблого немає?
Якщо для оформлення виплати вимагають довідку ВЛК, яку неможливо провести через те, що тіла загиблого немає, необхідно звертатися до суду.
За словами Анни Пашкіної, для початку членам сім’ї загиблого потрібно написати заяву до військової частини. Там мають скласти Акт про смерть військовослужбовця й надати його родині для звернення до суду.
"Коли суд встановить факт смерті, треба отримати свідоцтво про смерть у РАЦСі. На його підставі військова частина видасть наказ про виключення військового зі своїх списків та здійснить відповідні розрахунки з сім’єю – виплата грошового забезпечення, додаткової винагороди тощо", – пояснює юристка.
Потім родичі мають оформити всі інші документи, необхідні для виплати одноразової грошової допомоги.
Альона Павлюк, "Українська правда. Життя"
